70320 (Культура стародавнього Єгипту), страница 5

Серед багатьох видів спорту єгипетська знать надавала перевагу боротьбі вільного стилю. Нерідко змагання у цьому виді спорту відбувалися між єгиптянами та іноземцями (про це свідчать стародавні зображення), причому єгиптяни неодмінно перемагали. Скоріше всього, такі змагання організовувалися не для того, щоб виявити сильнішого й спритнішого, а щоб зайвий раз продемонструвати велич Єгипетської держави. Воїни і фараони захоплювалися також фехтуванням на палицях і стрільбою з лука. Неабияку увагу приділяли єгиптяни плаванню (ним займалися також жінки), легкоатлетичним вправам та елементам важкої атлетики. Жінки й доньки вельмож любили грати в м'яч, займалися гімнастичними вправами, а самі вельможі охоче випробовували свою силу та спритність на полюванні. Аменхотеп III, скажімо, хвалився, що власноручно вбив 102 леви та чимало диких биків (цікаво було б дізнатися, як давно стало традицією перебільшувати мисливські подвиги?). Нерідко спортивний азарт проявлявся у полюванні на птахів (за допомогою сітки чи бумеранга) і рибальстві (за допомогою вудочки та гарпуна). Командні спортивні ігри в Стародавньому Єгипті, здається, не практикувались. Об'єктивність і справедливість не стали незмінними супутниками спортивних змагань, особливо коли мірялися силою та спритністю вищий і нижчий за чином (першому надавався цілий ряд переваг). Одним словом, єгиптяни не досягли у вихованні людини того високого рівня фізичної й духовної гармонії, який був притаманний античній культурі.

Єгипетське жрецтво, особливо від доби Нового Царства, намагалося перетворити освіту на свою монополію. Навіть фараон не міг скористатися релігійно-філософськими трактатами, які зберігалися при храмах, без спеціального дозволу жрецької колегії. Греки та візантійці, що ототожнювали єгипетського бога мудрості й письма Тота з античним культом Гермеса, називали ці книги герметичними, тобто недоступними.

Історичне значення староєгипетського письма полягає в тому, що воно стало родоначальником найдавнішого алфавіту в Африці та основою для створення семітських абеток, передусім фінікійської, з якої починається біографія сучасного алфавітного письма.

Науково-практичні знання. Науки з її теоретичними абстракціями в Стародавньому Єгипті ще не існувало, можна говорити лише про розвиток у ньому суто прикладних наукових знань, які перебували в симбіозі з релігійно-міфологічним світоглядом. Та, як слушно зауважив М. О. Коростовцев, “це був неминучий і необхідний етап у розвитку людського мислення: без нього не змогла б виникнути і розвиватися вже справжня наука з її методами, абстракціями та проблемами”.

У трудових буднях єгиптяни буквально на кожному кроці стикалися з потребою здійснювати математичні підрахунки, без яких неможливо було зводити храми та піраміди, рити канали чи насипати дамби, раз у раз заново межувати поля (щорічні розливи Нілу стирали їхні межі), обчислити врожай тощо. Тому з давніх давен єгиптяни розвинули прикладну математику. В III тис. до н. е. вони вже знали арифметичну і, можливо, геометричну прогресії, розв'язували рівняння з одним невідомим, вираховували площу трикутника, круга, поверхню кулі, об'єм окремих просторових фігур. На жаль, точно не з'ясовано, чи користувалися вони значенням л (найімовірніше, вважають математики, що для обчислення площі круга вони підносили до квадрата 8/9 його діаметра, тобто сторону середнього квадрата між описаним і вписаним у коло).

Водночас з ієрогліфікою єгиптяни почали записувати цифри. Зокрема, числа в межах десятка вони позначали відповідною кількістю вертикальних рисок, десятки - значками у вигляді підкови, сотні - значками у вигляді скрученої мотузочки, тисячі - зображеннями лотоса, десятки тисяч - зображеннями зігнутого пальця, сотні тисяч – зображеннями птаха, мільйони - зображеннями сидячої фігури божка. До позиційного принципу запису чисел єгиптяни не додумалися, тому їхні числові записи дуже громіздкі й незручні для множення та ділення. Єгиптяни вже користувалися примітивною системою дробів, чисельник у яких завжди дорівнював одиниці (отже, щоб записати, наприклад, 5/8, їм доводилося п'ятикратне записувати 1/8). Розчленування староєгипетської математики на арифметику, алгебру та геометрію було ще в зародковому стані.

З незапам'ятних часів єгипетські жерці-звіздарі здійснювали астрономічні спостережння, заклавши основи прикладної астрономії. Вони знали планети Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер і Сатурн, фіксували місячні та сонячні затемнення, навіть створили своєрідну карту зоряного неба. Рівень астрономічних знань у країні виявився достатнім для створення простого й зручного сонячного календаря.

Староєгипетськин календар мав землеробський характер. Календарний рік поділявся на три великі періоди, по чотири місяці в кожному: повінь (з середини липня до середини листопада, коли відбувався розлив Нілу), виходження, або сходи (з середини листопада до середини березня, коли хлібороби готували поля під засів та висівали зерно) й сухість (з середини березня до середини липня - час збирання врожаю та молотьби). Щоб узгодити місячний рік із сонячним (місяць складався з ЗО діб), єгиптяни щороку додавали до календаря 5 святкових діб, присвячених богам Озірісу, Гору, Сету, Ізіді та Нефтіді (в цей блаженний період дозволялося обманювати, не повертати борги тощо). Починався календарний рік 19 липня (в цей день у районі Мемфіса починався розлив Нілу), а складався він з 365 діб.

Календарний рік у єгиптян відставав від астрономічного лише на 1 /4 доби. В межах одного покоління таке розходження (10 діб на 40 років) було майже непомітним, але упродовж століть новорічне свято перекочовувало по всіх сезонах року (“блукаючий рік”), через що періодично, в межах 1460-річного циклу, єгиптяни святкували зимові свята влітку, а літні взимку (жерці категорично відмовлялися реформувати календар запровадженням високосного дня чи високосного тижня) .

Добу єгиптяни ділили на 24 години, що стало надбанням усього людства. Вдень вони орієнтувалися в часі за сонячним годинником, а вночі - це ще одне видатне досягнення їхньої прикладної астрономії - по зорях. В епоху Нового Царства єгиптяни також навчилися визначати нічний час завдяки водяному годиннику, причому вже враховували неоднакову тривалість ночі в різні пори року.

Характерно, що староєгипетська астрономія, на відміну від вавилонської, не була тісно пов'язана з астрологією. В єгипетських текстах нічого не говориться про вплив небесних явищ на долю людини, у зв'язку з чим єгиптолог І. А. Стучевський зазначав, що єгипетські жерці-звіздарі “дивилися на речі більш тверезо, аніж їхні вавилонські колеги”.

Однак найбільших успіхів стародавні єгиптяни досягли в галузі медичних знань (у математиці й астрономії вони поступалися вавилонцям). Пояснюється це тим, що для потреб бальзамування вони здійснювали розтин трупів, а тому добре розбиралися в анатомії. Знання єгиптянами анатомії було настільки повним, що вони зробили геніальне відкриття: не серце, а мозок є керівним центром організму. Як повідомляв Геродот, єгипетські медики вже спеціалізувалися в лікуванні окремих недуг (Історія, II, 84). З допомогою набору медичних інструментів вони робили складні операції, навіть здійснювали трепанацію черепа, про яку ще недавно відомий німецький хірург писав, що “в більшості випадків це надійний спосіб відправити хворого на той світ”²⁷. Видатним досягненням староєгипетської медицини було також винайдення ефективного способу бальзамування, що його в загальних рисах описав Геродот (Історія, II, 8-88).

Майстри-бальзамувальники металевим гачком та впорскуванням розчинних речовин видаляли мозок, потім очищали черевну порожнину, яку наповнювали пахощами (миррою, касією тощо). Після цього тіло клали у натровий луг на 70 діб. Потім тіло обмивали, обвивали довгою (інколи п'ятикіло-метровою) стрічкою із вісонного полотна й намащували камеддю. Набальзамоване в такий чи інший, простіший і дешевший, спосіб тіло вміщали в антропо-видну домовину - саркофаг. Нерідко бальзамування здійснювалося настільки вдало, що шкіра упродовж тисячоліть не втрачала своєї еластичності.

Неабиякі успіхи в розробці раціональних методів лікування не перешкоджали тісному зв'язку староєгипетської медицини з магією. Єгиптяни покладалися на цілющу здатність усіляких чаклунських дій не менше, ніж на мікстури, пілюлі, компреси, хірургічне втручання. Вони, наприклад, вірили, що за допомогою певним чином обробленого й висіяного зерна пшениці або ячменю можна передбачити, хто має народитися - хлопчик чи дівчинка. Все ж вплив магії на народну медицину був у Стародавньому Єгипті набагато скромніший, ніж в інших країнах Стародавнього Сходу. Староєгипетські лікарі мали високий престиж у всьому стародавньому світі. В домі римського патриція тримати бритоголового єгипетського ескулапа було такою ж нормою, як у домі російського дворянина кінця XVIII - першої половини XIX ст.- гувернера-француза.

Староєгипетська народна медицина відчутно вплинула на розвиток античної медицини. Єгипетська рецептура використовувалася в середньовічній арабській та європейській медицині. Більше того, навіть сучасні медики успішно застосовують староєгипетську методику лікування деяких тяжких захворювань (псоріазу, екземи, раку шкіри тощо). Дослідники вважають, що фармакологічна спадщина стародавніх єгиптян могла б бути ще значнішою, якби вдалося перекласти староєгипетські назви багатьох лікувальних рослин.

У галузі гуманітарних знань, передусім філологічних, успіхи стародавніх єгиптян були набагато скромнішими. Розвиткові єгипетської лінгвістики перешкоджала одномовність населення. Щодо історичних знань, то вони перебували в Стародавньому Єгипті також в ембріональному стані, оскільки зводилися лише до фіксації найважливіших історичних подій без спроби пояснити їх. Єгиптяни розглядали ці події як наслідок божого втручання, а не самостійних учинків людей, черпали факти не шляхом інтерпретації джерел і викладали їх не задля самопізнання людини. Іншими словами, в стародавніх єгиптян ще не існувало того, що ми називаємо ідеєю історії, а отож і самої історії як науки. Звичайно, історичні знання в них ще не переросли в науку не тому, що єгиптяни не цікавилися своїм минулим, адже, як повідомляв Геродот, серед усіх народів, з якими в нього випала нагода спілкуватися, саме вони найбільше зберігали історичну пам'ять і найкраще розбиралися в історії своєї батьківщини (Історія, II, 77). Найвищим досягненням староєгипетської історичної традиції стала історична праця жерця Манефона, яка, як уже наголошувалося, має дуже важливе значення для сучасної єгиптології.