65748 (Методики розслідування хуліганства), страница 4

Класифікація способів скоєння хуліганства на основі перерахованих елементів дозволяє чітко уявити слідову картину місця злочину, прогнозувати джерела ідеальних та матеріальних слідів-відображень.

Місцем скоєння хуліганських дій можуть бути: вулиця, громадський транспорт, клуб, танцювальний майдан, кафе, кінотеатр, гуртожиток, двір, квартира, пляж і т.п.

Обстановка, як правило, характеризується накопиченням громадян, нерідко відсутністю поблизу постів міліції, представників громадськості.

За часом вказані дії частіше всього вчиняються ввечері, в вихідні та передвихідні дні, під час масових заходів (футбол, хокей), коли вони недостатньо організовані.

При вчиненні хуліганства нерідко залишаються матеріальні сліди злочину. Крім того велике значення мають ідеальні сліди, що залишається у свідомості людей. Матеріальні сліди в основному удається виявити в ході огляду місця події. Найбільше типовими з них є сліди ніг, пробоїни від дії холодної зброї або його предметів, що заміняють, ушкоджене або знищене майно, плями крові, а також виділення людського організма.

Особливості засобу й обстановки вчинення хуліганства тісно пов'язані з особистістю правопорушника. Яскравіше усього вона виявляється при груповому хуліганстві. Типова група хуліганів частіше усього складається з двох-трьох хуліганів, що об”єдналися випадково. В групу як правило, входять особи чоловічої статі у віці від 16 до 27 років із числа робітників, що учаться, або не працюють, що мають середню освіту , у своїй більшості неодружених. У групі є лідер, звичайно раніше засуджений. У момент вчинення хуліганства усі його учасники частіше всього знаходяться в нетверезому стані. Група формується на грунті спільного час припровадження або проживання її учасників в одому мікрорайоні.

Особи, у відношенні яких правопорушники чинять хуліганські дії, тобто потерпілі, також далеко не завжди поводяться належною уявою, іноді їхнє поводження буває провокуючим, сприяє вчиненню хуліганства.

Основні джерела відомостей про скоєне хуліганство - люди та речі. Люди - це свідки-очевидці та потерпілі, в пам'яті яких збереглась подія злочину-. Якщо хуліганство скоєне способом жестів та міміки, головне джерело інформації - показання свідків-очевидців та потерпілих. В деяких випадках джерелами можуть бути фотознімки, кінострічки, відеозапис, на яких закріплені дії хулігана (наприклад, потерпілими, свідками).

Хуліганство, скоєне словом (промовою) зберігається у вигляді ідеальних слідів в пам'яті свідків, потерпілих. Матеріальними джерелами можуть бути фонограми звукозапису або відеограми.

При хуліганстві, скоєному з застосуванням фізичної сили, крім ідеальних відображень в пам'яті потерпілого та свідків утворюються матеріальні сліди безпосереднього контакту злочинця або знаряддя злочину з об'єктами матеріального світу: сліди рук, ніг, транспортних засобів та ін. На місці події в цих випадках нерідко залишаються сліди-предмети (палка, камінь), а також сліди-речовини (кров, запах і т.п.). Необхідно намагатися зафіксувати їх (сліди ніг, запах залишаються у всіх випадках хуліганства) та використовувати доя встановлення особи, розшуку злочинця, якщо він зник. Робити це необхідно оперативно, тому що особливістю слідової картини місця скоєння хуліганства є те, що вона швидко змінюється (свідки-очевидці залишають місце пригоди, матеріальні сліди пошкоджуються).

Відомості про особу хулігана - також важливий елемент криміналістичної характеристики. Аналізуючи показники основних елементів кримінологічної характеристики його особи, можна створити соціальний “портрет”, як би “усереднену модель”, яку можна використовувати для планування розшуку зниклого злочинця, ведення профілактичної роботи та розслідування взагалі.

2. Місце, час, обстановка, знаряддя та засоби скоєння злочину. Місце скоєння злочину в криміналістичній характеристиці відображається різними, в тому числі деталізуючими ознаками. Узагальнення слідчої практики показує наявність зв'язків ознак місця злочину зі способом скоєння, даними, які відносяться до особи злочинця, місця його проживання, перебування та ін.

Конкретна сукупність ознак місця злочину визначається в методиці на основі відповідних узагальнень практики.

Час скоєння злочину має кримінально-правове, процесуальне та криміналистичне значення. Криміналістичне значення визначається тим, що в скоєнні багатьох злочинів спостерігається визначена вибірковість в часі дій злочинців (в визначений час об'єкт гірше охороняється, відсутні власники квартир, мала ймовірність бути поміченим та ін.).

Обстановка місця скоєння злочину- - частина матеріального середовища, яка включає, крім ділянки території, сукупність різних предметів, поведінки учасників події, психологічні відносини між ними та ін. Криміналістичні ознаки її можуть мати взаємообумовлені зв'язки з іншими елементами криміналістичної характеристики (наприклад, з часом, способом скоєння).

Знаряддя та засоби злочину розглядаються в зв'язку з встановленням способу скоєння злочину, але можуть мати самостійне значення (наприклад, при розшуку знаряддя, потім його ідентифікації, встановленні його належності конкретній особі.

3. Предмет посягання. Ознаки предмета посягання в криміналістичних характеристиках можуть мати різні зв'язки (наприклад, предмет посягання - способи скоєння (заволодіння майном), шляхи збуту краденого або місця приховання його, а також дані про особу злочинця).

4. Особа потерпілого. Дані про потерпілого займають важливе місце в криміналістичних характеристиках, особливо злочинів проти життя, здоров'я та гідності особи. Це пояснюється двома обставинами:

а) визначеною вибірковістю в діях злочинця, яка показує взаємозв'язок між особливостями особи його та потерпілого (потерпілої);

б)наявністю і характером зв'язків та відносин між потерпілим і злочинцем, які впливають на мету, мотив, місце, час, способи скоєння та приховання злочину. Дані про особу потерпілого, його зв'язках та відносинах мають значення не тільки при розслідуванні злочинів проти життя та здоров'я, тому вони включаються в криміналістичні характеристики і інших злочинів.

5. Особа злочинця - поняття широке, яке виражає сутність особи, складний комплекс ознак що його характеризують, властивостей, зв'язків і відносин, його моральний та духовний світ, взяті в розвитку, в взаємодії з соціальними та індивідуальними життєвими умовами, які в тій чи іншій мірі вплинули на скоєння злочин.

Суб'єкт хуліганства. Одним із необхідних елементів складу злочину кримінально-правова теорія вважає суб'єкт злочину, оскільки кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли є особа, яка вчинила злочин. Суб'єкт хуліганства, як і суб'єкт будь-якого іншого злочину повинен мати, насамперед, юридичні ознаки,які являють собою елементи складу злочину, основними юридичними ознаками суб'єкту злочину є осудність та досягнення винним певного віку. Встановлення юридичних ознак суб'єктів хуліганства не викликає труднощів, оскільки безпосередньо в законі їх характеристика дана досить чітко і визначено. Як і при вчиненні інших злочинів, кримінальній відповідальності за хуліганство підлягає осудна особа, тобто така особа, яка під час вчинення хуліганства дійсно усвідомлювала свої дії і могла керувати ними. Особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння була в стані неосудності, не може бути визнана суб'єктом злочину (ст. 12 КК України). Закон (ч.І ст. 14 КК України) не визнає неосудними осіб, які вчиняють злочин в стані сп'яніння. Більше того, вчинення злочину особою, яка перебуває в стані сп'яніння, є обставиною, що обтяжує відповідальність, якщо так вирішить суд (п. 11 ч.І ст.41 КК України).

В постанові Пленуму Верховного Суду України говориться, що у зв'язку з тим, що хуліганство в більшості випадків вчиняється на грунті пияцтва, судам при призначенні покарання особам, які вчинили злочин в стані сп'яніння, відповідно до ст.41 КК України належить обговорювати питання про визнання цього факту обставиною, що обтяжує відповідальність.*

* Постанова Пленуму Верховного суду України від 28 червня 1991р. №3 із змінами, внесениими постановою пленуму від 4 червня 1993р. №3 “Про судову практику в справах про хуліганство” //Бюллетень…-с.172//

Матеріали слідчої і судової практики незаперечне свідчать, ще стан сп'яніння в переважній більшості випадків обновлює скоєння хуліганства. Аналіз вивчених справ в Іванківському районі Київської області дозволив встановити, що 90% осіб, засуджених за хуліганство, вчинили цей злочин в стані сп'яніння. Отже, боротьба з пияцтвом є одним з найбільш важливих засобів усунення умов, які сприяють вчиненню хуліганства.

Вік, з досягненням якого можлива кримінальна відповідальність за хуліганство, також точно визначений в законі. Вивчені кримінальні справи дають підставу зробити висновок, що хуліганство вчиняють в основному особи у віці до ЗО років (70%), причому тільки 2,7% засуджених за хуліганство становили підлітки у віці від 14 до 15 років включно. Разом з тим досить значна кількість хуліганських проявів була вчинена особами в більш зрілому віці - старше ЗО років (20,3%) і навіть 40 і 50 років (9,6%).

Характерна особливість, властива віковим групам від 31 року і старше, полягає в тому, що на цей вік припадає переважна більшість випадків так званого побутового хуліганства. По вивчених справах 22,1% загального числа засуджених складали особи, які скоїли побутове хуліганство. З цієї кількості 21,2% припадає на долю вікових груп від 31 року і старіше.

Суб'єкт хуліганства характеризується і такою кваліфікуючою даний злочин ознакою, як вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство (ч.2 ст.206 КК України).

Суб'єктивна сторона хуліганства. Встановлення в діях обвинуваченого складую злочину вимагає поряд з ґрунтовним дослідженням таких його елементів, як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, з'ясувати і суб'єктивну сторону.

Суб'єктивна (внутрішня) сторона злочину характеризує психічну діяльність особи, пов'язану із спричиненням злочину.

Велике значення для кваліфікації злочину, для розмежування міжних складів злочинів, для призначення справедливого покарання і, таким чином для зміцнення у сфері кримінальної права законності має правильне встановлення вини злочинця, її характеру та ступеня.

Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства. При вчиненні даного злочину, в якому дії характеризуються грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, особа усвідомлює такий характер своїх дії і бажає так діяти.

При вчиненні особливо злісного хуліганства винний усвідомлює наявність особливих кваліфікуючих ознак своєї поведінки (наприклад, що застосовуваний ним для нанесення тілесних ушкоджень предмет є холодною зброєю). Умисел стосовно заподіяння або можливості заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого як одному з об'єктів особливо злісного хуліганства може бути як прямим, так і непрямим. Так, перекваліфіковуючи вчинене Ж. зі ст. 17 і пп. ‘б’ та ‘е’ ст. 93 на ч. І ст. 101 і ч. З ст.206 КК України, судова колегія Верховного Суду України вказала, що він, стріляючи хуліганських спонукань у бік де знаходились люди, і маючи намір у такий спосіб налякати їх, не бажав смерті потерпілому, але свідомо допускав можливість поранення з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, тобто діяв з непрямим умислом щодо тяжких тілесних ушкоджень, які настали.*

В усіх випадках застосування або спроби застосування зброї ножів або

*Ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі К.//Рад.право. -1990. -№10.- С.85-86.//

спеціально пристасованих для нанесення тілесних ушкоджень предметів треба з’ясовувати чи не мав місця замах на вбивство або тяжке телісне ушкодження що є більщ тяжким злочином.

Мотивом хуліганства є усвідомлене прагнення виявити явну неповагу до суспільства шляхом вчинення дій, що грубо порушують громадський порядок. Він може характеризуватись комплексом низьких спонукань у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, проявити грубу силу, п'яну хвацькість, пустощі тощо, В процесі вчинення злочину, який почався з мотивів особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останні можуть перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тим самим діяння можуть перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку - хуліганство. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного тією чи іншою мірою порушували громадський порядок.

Треба відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій. Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, в квартирі щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих і таким іншим, повинні кваліфікуватись за статтями КК України, що вбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії кваліфікуватися як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу- до суспільства (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3).

Треба розрізняти хуліганство, вчинене групою осіб, і злочини, передбачені статтями 71 та 187-3.

Масові безпорядки передбачають наявність натовпу, який ке­рується різними мотивами, їх учасники безпосередньо здійснюють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або чинять зброй­ний опір владі і цим можуть дезорганізувати на якийсь час діяль­ність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадсь­кої безпеки. При груповому ж хуліганстві ці ознаки відсутні. Винні, діючи з хуліганських спонукань, намагаються лише грубо поруши­ти громадський порядок. На відміну від масових безпорядків дії, передбачені ст. 187-3, можуть виходити не від натовпу, а від окре­мої групи людей і не супроводжуватись погромами, руйнуваннями, підпалами та іншими подібними діями. Дії, передбачені ст. 187-3, не супроводжуються явною неповагою до суспільства, а лише пору­шують громадський порядок, нормальну діяльність установ, під­приємстві організацій, роботу транспорту або пов'язані з явною не­покорою законним вимогам представників влади. Якщо ж такі дії супроводжуються вчиненим з хуліганських спонукань насильством, пошкодженням майна, безчинством, вони повинні додатково квалі­фікуватися і за СТ.206 (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3).