64655 (Українські легенди та перекази про свійських тварин та свійську птицю), страница 3
Описание файла
Документ из архива "Українські легенди та перекази про свійських тварин та свійську птицю", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "краеведение и этнография" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "краеведение и этнография" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "64655"
Текст 3 страницы из документа "64655"
Голови індички не годиться їсти: "Вона дурна і схожа на гадючу".
Голови голуба (Columba) також не їдять на Україні: вона (голова) проклята Богом за те, що голуб розсмикав солому, в якій Спаситель Переховувався від "жидів" (Старобільський повіт). Щоб завести голубів, потрібно вкрасти підволоку з плуга й поставити її на тій споруді, де їх мають намір розвести: це буде чудовою приманкою Для них (Проскурівський повіт); підволоку з успіхом можна замінити палицею, вкраденою у жебрака (Новомосковський повіт). У Старобільському повіті з цією метою радять застромити у стріху хліва, призначеного для голубів, шматочок тієї палички, яка лежить під хрестом, коли освячують воду. А далі треба купити пару голубів, і коли вони стануть плодитися, то першу пару голубенят залишити "для заводу", другу — зарізати, причому голівки цих останніх увіткнути в стріху хліва, де живуть голуби; так само, якщо знайдеш на шляху чеку (загвіздок), візьми її, неси, не озираючись, додому і ввіткни у стріху голуб'ячого хліва. Якщо зробиш з клечальної (троїцької) осики хрест і ввіткнеш голубів, а потім, коли знайдеш квач з" мазниці (дігтярки) і ввіткнеш його у стріху чужого голуб'ячого хліва, до тебе перелетять з того двору всі голуби, тільки перелітатимуть вони не разом, а щомісяця по одній парі. Голуб'ячого пір'я не годиться класти в подушки: болітиме голова.
В кого плодяться голуби, в того не буде пожежі.
Посилання на християнську символізацію голуба ми знайшли тільки в одному повір'ї Старобільського повіту (слобода Біло-Куракино): голубів гріх їсти, бо в них вселявся Дух Святий; а якщо хто і їсть, то їх не ріжуть, а відривають (одкручують — майже по всій Україні) їм голівки.
Павич (звичайний) — погана птиця. Його м'яса й собаки не їдять. Про походження павичів є декілька легенд. В Ушицькому та Літинському повітах їх вважають перевертнями чортів. Колись уночі напередодні свята Благовіщення молоді чорт і чортиця умовилися вбрати одне одного в різні барви, якомога пишніше. Чортиця встигла прикрасити чорта, де тільки можна було, барвистими квітами; а чорт устиг лиш застромити в голову чортиці одну квітку, як раптом заспівали півні. Чорт і чортиця вмить перетворилися на павичів, та так уже ними й лишилися, бо чорти, за народним повір'ям, мають силу тільки до перших півнів. Тому не годиться прикрашати павичевим пір'ям ікони, як це необачно роблять іноді недосвідчені дівчата (Старобільський повіт).
У Лебединському повіті перших павича й паву вважають короленком і королівною, які вбиралися до весілля. Наречений одягся, а наречена не встигла, коли чаклун обернув їх на птахів. У тому ж повіті кажуть ще, ніби пава (очевидно — чортиця) вбирала якось свого павича, причому собі ледь устигла начепити на голову жмут пір'я, як заспівав півень. Так пава й лишилася зі жмутиком різнобарвного пір'я тільки на самій голові.
Нарешті, в Холмській Русі записано таку легенду про походження павичів. Був день Світлого Христового Воскресіння. Один багатий чоловік, убравшись у дорогі й гарні строї, не пішов до церкви, на прохання жінки, і лишився вдома. Жінка його весь час, поки йшло великоднє богослужіння, лежала в ліжку, аніскільки не клопочучись про вбрання. Бог покарав безтурботне подружжя за такі непростимі лінощі і перетворив їх на павичів.