64304 (Етнічна історія села Павлівка)

УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ПАВЛІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ

с.Павлівка; вул.Шкільна 10; тел.3-67-23; 4-25-94

Калинівський р-н; Вінницька обл..

Pavlschool @ Rambler. ru

Реферат

На тему «Етнічна історія села Павлівки»

Павлівка - 2007 р.

План

Вступ.

1. Історія села – життя мого народу

2. Топоніміка села Павлівка Калинівського району, Вінницької області

Висновки.

Список джерел та літератури.

ВСТУП

Становлення народно-традиційної культури українців тривало довгі століття. Впродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами. Фактично формувався внутрішній світ українців, осягався весь навколишній простір, закладалися світоглядні засади.

Саме сьогодні громадянам України необхідно пізнати і зрозуміти велич нашої народно-традиційної культури, її одвічний гуманізм, добробут, всепрощення, доброзичливість, щиру гостинність, щоб врівноважити свої вчинки, спрямувати їх на утвердження української державності, забезпечення душевного затишку усім, хто живе на етнічній землі України. А тому слід розуміти особливості української душі, оскільки у тотожності філософії держави та національної вдачі заховані нуртуючі джерела державотворчої енергії. На складному етапі розвитку Української держави заглиблення у народну спадщину, вивчення і збереження минулого, звернення до народних джерел - одне з важливих завдань сучасності, важливий елемент у становленні справжніх патріотів своєї держави, а також важливий внесок у збереження національного багатства українського народу, його самобутньої, багатої і давньої культури.

Але вивчення духовної культури будь-якого народу неможливе без вивчення історії цього ж народу. На нашу думку, таке дослідження буде менш повним, насиченим. Отже, ми можемо говорити про важливість дослідження історії та топоніміки населеного пункту.

Актуальність роботи. Оскільки вивчення історії та топоніміки є важливим елементом у дослідженні культури і традицій населеного пункту, то вважаємо за доцільне у своїй роботі звернути увагу саме на цей аспект. Крім того актуальність нашої роботи полягає ще й тому, що історія та топоніміка села Павлівка Калинівського району Вінницької області не були дотепер об'єктом дослідження. А ми у своїй роботі працюватимемо саме над

цим питанням.

Метою нашої роботи є вивчення етнічної історії та топоніміки села Павлівка Калинівського району Вінницької області.

Для досягнення такої мети потрібно розв'язати ряд наступних завдань:

1)дослідити основні періоди етнічної історії обраного населеного пункту;

2)простежити особливості топоніміки обраного села, скласти класифікацію різних видів топонімів.

Значення роботи полягає у тому, що у ній досить послідовно викладено історію села, досліджено особливості топонімічної системи населеного пункту, проведено класифікацію топонімів.

Структура роботи. Дана робота включає в себе такі складові елементи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури та джерел, а також додаток.

У першому розділі “Історія села – життя мого народу” досліджується історія села Павлівки Калинівського району, Вінницької області на основі народних переказів, неопублікованих джерел. Тут подана історія села від його заснування і до наших днів.

У другому розділі “Топоніміка села Павлівка Калинівського району, Вінницької області” зроблено спробу описати топонімічну систему села на основі розповідей односельчан, здійснено класифікацію топонімів.

У додаткові подано карту-схему “Топонімічні назви села”, які ілюструють топоніми досліджуваного населеного пункту.

1. Історія села – життя мого народу

Етнічна історія села Павлівки Калинівського району, Вінницької області.

" Історія міст і сіл України" повідомляє, що село відоме з XV століття

(автор Тронько П.Т., Бажан М.П. та інші, 1972 рік). В працях Ю.Сіцінського "Описание приходов и епархий Подольской губернии" повідомлялося, що село Павлівка на той час знаходилося в трьох верстах від границі колишньої Київської губернії і в трьох верстах від станції Калинівка -1.

Розташувалося село в низині, яка багата ґрунтовими водами, а деякі місця були дуже болотисті. Через все село пробігає невеличка річка Верхи (тепер річка Верхів), що утворилася від джерельних вод на полях села ( в ярах за залізничною станцією Калинівка -II) і впадає в річку Південний Буг біля села Гущенці. На південь від села в трьох верстах розташувалась Медвідська державна лісна дача (тепер державний лісовий фонд Калинівського лісництва).

Місцевість, де розташувались спочатку невеличкі хутірці, які пізніше переросли в село, була покрита лісами.

Місцевість була болотиста і по берегах річки Верхів покрита заростями верболозу і верб, які ростуть і по сьогоднішній день. Як історичний свідок, що в давнину на території села ріс великий ліс, є дуб, який росте на цвинтарі біля церкви. Його вік, як розповідають старожили, сягає більше за 600 років. В обхваті він має товщину 5 метрів 43 сантиметри.

Через ліс пролягав Великий Чумацький шлях в напрямку до Чорного моря. Чумацький шлях проходив в напрямку від лісового масиву "Хоминка" (с.Байківка) повз східну сторону станції Калинівка-ІІ, далі між селом і тепер заводом ДСП в напрямку села Вільхова (тепер м.Калинівка) по всьому Чумацькому шляху чумаки копали через кожні 4 кілометри колодязі розміром 4 на 4 метри в зруб, для напування волів. Один із таких колодязів був викопаний на полі за кладовищем, що біля Погонця Марка.

Недалеко від села проходив "Чорний шлях", по якому рухались татарські загони, які часто робили розбійницькі напади на село, грабували селянські та поміщицькі господарства. Спійманих молодих чоловіків, жінок, дівчат забирали в неволю. Ці муки та знущання народ оспівував в пісні:

"Зажурилась Україна, що ніде прожити, Гей витоптала орда кіньми маленькії діти. Ой маленьких витоптали, великих забрала Назад руки пов'язала, під хана забрала ..."

Із історичних творів російських і українських істориків Карамзіна, Бантиш-Каменського, Соловйова, Ключевського, Костомарова дізнаємося одне і теж саме: у 1362 році військо під проводом литовського князя Ольгерда розгромило на Поділлі на річці Синя Вода (Снивода) трьох татарських ханів Котлобуга, Кочубея і Дмитрія. Але на Поділлі і на всій Україні нема річки Синя Вода. Літописець литовський і жмудський, який залишив нам опис цієї битви, вказує одночасно: саме на Поділлі, на лівому березі річки Снивода (протікає повз села Пиків, через село Іванів) сталася велика перемога над монголо-татарським військом. Описавши битву між військом Ольгерда і татаро-монгольським військом, літописець далі пише: "А коли славне звитяжество Ольгерд над татарами отримав, вернувся з частиною війська до Литви, а другу частину на Поділлі зоставив, над яким настановив синовцев своїх (тобто племінників) Коріатовичів: Олександра, Костянтина, Юрія і Федора і всі країни руські з Поділлям поручив їм." Далі літописець уточнює, що, розбивши на Синіх Водах татар, Ольгерд заволодів містом Хмільником. Це ще більше підтверджує історичну довідку, що битва відбулась на лівому березі річки Снивода. Місто Хмільник, розташований за шість кілометрів від Чорного шляху, який служив воротами татар на Поділля. Логіка воєнних дій вимагає врахувати такий чинник і схиляє до думки, що битва все - таки відбулась на Поділлі, на березі річки Снивода.

Є всі підстави вважати, що на нинішній території павлівських земель перебував Ольгерд (Альгірдас) Гедиміювич (бл. 1296 - 1377 рр.), великий Князь Литовський (1345 - 1377 рр.). Адже все більше дослідників схиляється до думки, що відома битва на річці Сині Води (за іншими даними р.Синюха) у 1362 році відбулась в наших краях. А ця річка ніяка інша як р.Снивода, ліва притока річки Південний Буг (раніше річка Бог). На користь цієї версії свідчить і могила на нинішньому павлівському полі.

На павлівських полях було три могили: дві менші за байківським шляхом між лівою дачею "Хоминка" і землями колгоспу м. Калинівки, а третя, найбільша знаходиться на полі між водоканалом і байківським шляхом. Дві менші із часом були розорені тракторами, а третя збереглась до наших часів, площа якої становить 0,25 га. В історичних архівах пишеться: "За кілька кілометрів від лівого берега річки Снивода, між великим селом Павлівка і лісовою дачею "Хоминка" є велике поховання. Воно настільки велике, що не змогли його розоряти, розрівняти колгоспними тракторами. Колись біля Великої могили стояв великий хрест, який знищили в більшовицьку еру. Про павлівське поле, де судяча з історичних фактів, відбулася одна з найбільших битв того часу значення якої для нашого народу неможливо переоцінити, сказане словами історичної пісні:

Чорна рілля ізорана,

білим тілом зволочена

ще й кров'ю сполощена ...

Велику могилу насипали воїни, що залишились живими, похоронивши в неї своїх товаришів і командирів. Землю носили шапками. Трупи ворогів не хоронили. Пізніше могила служила дозорним пунктом. На ній була збудована дерев'яна шестиметрова вишка, на якій постійно проводили вартування дозорці. Тільки-но дозорець помічав наближення татар, він запаленою віхою повідомляв про небезпеку. Він же умовними знаками повідомляв про силу ворога. Коли сили ворога були нечисленні населення виступало проти татар і відбивало їхні наскоки. При численній перевазі татар все населення села втікало і переховувалось в лісах. Ця історично битва і згадка про село наводить на думку про можливе існування нашого села на той період історії.

У 1945 році сільські активісти - вчителі тодішньої семирічної школи Манжос О.Д., Чайківська М.Й., Димура С.С. і інші розпочали писати історію села Павлівки. В 1950 р. із опитування старожила села 90-річного Гуменчука Максима селу тоді було 372 роки, а Димура Гарійон твердив, і наполягав на тому і тільки на тому, що селу виповнилось 472 роки. Прожив Димура Гарійон 89 років і його твердження щодо скільки років селу більше співпадає із архівними даними про історію нашого села. Таким чином село Павлівка засноване в 1478 році. За статутом територіальної громади села "День села" датоване 9 жовтня 1478 року, день освячення церкви.

Із слів тих же старожилів першим поселився в цій місцевості лісничий Павлов із своєю дружиною. По національності він був росіянин. Із Росії був висланий, як неблагонадійна людина. Його садиба знаходиться там, де жили Шульці та Гадамці. На сьогоднішній день це вулиця Набережна будинок №21, де проживає Савчук Галина Григорівна (тут колись проживав Шульц на городі якого поховані Павлов із своєю дружиною). Садиба Павлова знаходилась поряд із р. Верхів біля якої в низині знаходилась криниця, з якої сім'я Павлова брала воду. Зверху до криниці були прокладені східці з дерева. Павлов любив і хотів мати пасіку, адже в лісах було безліч бджіл. Сам він не вмів біля неї ходити. В місті Умані у пана він за собак виміняв кріпака, який вмів ходити біля пасіки. Павлов цього чоловіка поселив у місці, де зараз вулиця Чапаєва. Синів його поселив: найстаршого, де зараз вулиця Кам'яна (раніше жив Гуменчук Сидір); другого поселив, де жила Гуменчук Марія Давидівна (зараз вул. Леніна - Калинівська); третього поселив, де живе Гуменчук Григорій Юхимович (вул. Стельмаха); четвертого поселив, де жив раніше Ковальчук Терень Стахович (вул. Мізяківська - Шевченка); п'ятий син залишився жити біля батька. Так, як вони вихідці з міста Умані їх односельці називали уманьчуками. Згодом кличка "уманьчук" перейшла в прізвище Гуменчук, яке в селі на даний час найпоширеніше. Село розпочало своє існування із невеликого хутірця, де проживало декілька сімей. Згодом тут почали зоставатись заїжджі чумаки, переселенці з інших міст і сіл, яких виганяли з своїх поселень поміщики.

Із наукового збірника "Подільська старовина" 1993 року село Павлівка (Rusка Раwlіка - Раwlіса Кrоlewка) в 1603 році належала Адаму Гумінському, котрому прийшлось витримувати натиск магната Януса Збаразького, брацлавського воєводи, який послав своїх підданих прилуцьких ( із Прилук), пограбувати село і двір власника, а хлопів з жінками було забрано до міста Прилуки і, головне, вигнав із держання Гумінського. Видно, що Гумінський не зміг довести своє право на грунт Павлівки, бо вони із Стефаном Залєським, власником села Черепашинець, обидва претендували на цю власність. Залеський своїх людей послав на Павлівку Гумінського, там вони розібрали будинок і забрали підданих до Черепашинець. В 1603 році Адам Гумінський знову звертається до суду за підданих та свій маєток (Із польських архівних матеріалів Вінницького краєзнавчого музею).

У XVIII столітті Павлівка входила до складу королівських земель Вінницького староства. В першій половині XVIII століття вона знаходилась в володінні Людвика Калиновського, старости Вінницького, полковника військ коронних. В останній чверті XVIII століття володаркою цих міст була кастелянша Соломія Холоневська. За часи її володіння в 1785 році в Павлівці нараховувалось 124 двори з 620 селянами-уніатами. В 1795 році в селі вже нараховувалось 949 чоловік "християнського закону".

В наслідок визвольної війни українського народу 1648-1654рр. Україна на Переяславській Раді була возз'єднана з Росією, але територія Вінницької області в тому числі і с. Павлівка знаходилась під владою польської шляхти аж до 1793 року. Напад на Україну і захоплення Вінницької області вчинили польсько-шляхетні війська в 1651 році на чолі з графом Потоцьким і Калиновським, які по зрадницьки порушили Зборівський мир.

Володарем села Павлівки, починаючи з 1651 року по 1775 рік був рід Людовика Калиновського, старости вінницького, полковника військ коронних. В 1745 році Л.Калиновський в селі розпочав будівництво уніатської церкви, яку закінчив у 1748 році. Першим священиком був Михайло Шевадзінський. Церква була знищена пожежею, її відбудували лише і 1770 році, яка проіснувала до 1792 року. Потім на місці цієї церкви було побудовано знову нову церкву. Церква була зруйнована в горезвісні 30-ті роки. Церкви будувались там, де зараз господарчий магазин та кафе "Вітокс" по вул. Леніна