64266 (Вивчення історії та етнографії Криму в тюркомовній періодиці кримськотатарської діаспори (1888 – 1991 рр.)), страница 2

Видавнича діяльність кримських татар в еміграції стала об'єктом вивчення в дослідженні К. Чапраза «Видавнича діяльність кримськотатарських тюрків» ⁷. Автор доповнив відомості, наведені у працях М. Улькусала, інформацією про американські, турецькі та румунські видання кримських татар другої половини ХХ ст. Турецький історик Г. С. Алтуг – автор біографічної праці «Життя та діяльність Мустеджипа Улькусала» ⁸ – зупинилася на його видавничій діяльності. Нею висвітлені деякі аспекти, пов'язані з історією видання періодичних видань кримських татар у Румунії в 30-х роках ХХ ст. Таким чином, історіографія зазначеної проблеми в часописах кримськотатарської діаспори до 1991 р. представлена виключно зарубіжними студіями, в яких було зроблено спробу зібрати відомості про кримськотатарські періодичні видання. Взагалі був відсутній аналіз матеріалу, опублікованого на сторінках цих видань, не було репрезентовано й повного списку часописів кримськотатарської діаспори.

На сучасному етапі інтерес до історії періодичної преси та кримознавчої спадщини кримськотатарської діаспори посилився. Х. Киримли⁹ відновив історію видання в Туреччині на початку ХХ ст. кримськотатарських журналів «Tonguз» («Первісток») і «Зolpan» («Зірка Венера») «Tearrif-i Muslimin» та «İslam Dünyası», та намагався простежити змістовну лінію цих журналів і газет. Важливим для вивчення періодики став початок роботи з транслітерації текстів періодики. Були транслітеровані публікації журналу «Emel» за 1930 р.¹⁰. 2003 року в Констанці окремим збірником було транслітеровано статті журналу «Mektep ve Аile» («Школа та родина»)¹¹. За два роки в Стамбулі побачило світ дослідження, присвячене одному з авторів публікацій журналу «Kırım» Февзі Алтугу, були транслітеровані з арабської латинським шрифтом і перевидані його публікації з журналу «Kırım» ¹².

Наприкінці ХХ ст. з'явилися ґрунтовні дослідження, присвячені систематичному вивченню періодичних видань народів Криму¹³, але багата наукова та популярна кримознавча історико-етнографічна спадщина там не розглядалася. Проблема емігрантської преси стала предметом інтересу в наукових студіях С. Нагаєва та Р. Фазилова¹⁴. Г. Юксель висвітлені обставини, що обумовили появу таких видань, як «Emel», «Yıldırım», «Halk» ¹⁵, зроблена спроба визначити основний діапазон проблем, які порушувалися на сторінках «Emel» в 30-х роках ХХ ст.¹⁶. Професор І. А. Керімов уперше в історіографії відмітив значення публікацій журналу «Emel», для розвитку кримськотатарської літератури¹⁷.

Вивченню преси народів Криму було присвячене комплексне ґрунтовне дослідження Н. В. Яблоновської¹⁸. Питання вивчення кримськотатарської періодичної преси в еміграції хоча й було порушене автором, але не отримало належного висвітлення. Залишилися нерозкритими процеси зародження та розвитку видавничої діяльності діаспори, біоісторіографічні характеристики авторських колективів.

У цілому, аналіз праць із проблематики дисертаційного дослідження виявив фрагментарне вивчення історії періодичних видань кримськотатарської діаспори. Багата, різноманітна за рівнем і сюжетною гамою історико-етнографічна кримознавча спадщина, що міститься на сторінках таких часописів, узагалі до останнього часу була поза зором дослідників. У історіографії досі не існує комплексної праці, присвяченої проблемі дослідження спадщини кримськотатарської тюркомовної емігрантської преси.

Підрозділ 1.3. – «Джерельна база дослідження» – відображає результат бібліографічної й архівної евристики, містить аналіз опублікованих матеріалів, а також архівних документів, виявлених дисертанткою в державних і приватних архівах України та Турецької Республіки. Це праці діячів діаспори, подвижників просвітництва, статутні матеріали громадських організацій і редакцій часописів, а також архівні документи, які за формою репрезентовані рукописами кримознавчих статей, діловодною документацією (звіти, протоколи засідань, службове листування) та джерелами особового походження: автокомунікативними (щоденники) та міжособистої комунікації (епістолярій). Зазначено, що основою джерельної бази дисертаційного дослідження є опубліковані на сторінках періодичних видань кримськотатарської діаспори праці, пов'язані з вивченням історії й етнографії народів Криму. За формою викладу, науковим рівнем, особливостями жанру ці праці можна розділити на декілька груп. Особливу цінність становлять наукові публікації дослідників, присвячені окремим питанням історії Криму, етнографії кримських татар, і археографічні роботи. Виявлення та систематизація джерел дали можливість виділити істориків-кримознавців діаспори (Н. Агат, Б. Акджар, Е. Киримал, Д. Сейдамет (Киример), А. Наджі, А. Сойсал та інших) і окреслити проблематику їхніх досліджень. Значною за обсягом є група науково-популярних кримознавчих публікацій. Їхньою особливістю як історіографічного джерела є компілятивний характер публікацій, відсутність опертя на архівні матеріали.

У ході дослідження виявлені чисельні некрологи видатних лідерів громадського, культурного життя кримськотатарської діаспори, видавців періодичних видань кримськотатарської діаспори й авторів публікацій. Важливу групу джерел, використаних у дисертації, становлять спогади. Найбільшого значення для розкриття проблеми мають мемуари Д. С. Киримера, М. Улькусала. Чимало їх присвячено самому Д. С. Киримеру, а також І. Гаспринському, В. Ібраїму. Окрему групу становлять спогади про різні події з життя кримських татар (голод 1933 р., депортація 1944 р., життя в німецьких таборах у 1944-1945 роках). У цілому, мемуарна література стала важливим джерелом для відновлення історії періодичних видань кримськотатарської діаспори (спогади М. М. Севдіяра).

Особливий інтерес як джерело дисертаційного дослідження становили передовиці перших номерів більшості видань, а також уміщені на їх шпальтах звернення до читачів, – оскільки саме в них містилися програмні завдання цих видань.

Для висвітлення історії кримськотатарської діаспорної періодики, встановлення біографічної канви авторів публікацій важливе значення мають архівні матеріали. В ході розробки проблеми були досліджені матеріали архівів Туреччини: документи відділу рукописів Бібліотеки імені Алі Гьокгірая (м. Стамбул) (Ali Kemal Gцkgiray Kьtьphanesi) при Фонді дослідження культури кримських тюрків «Emel Kırım». Ці документи можна об'єднати в декілька груп: папери, що характеризують діяльність товариств кримських татар в еміграції; матеріали щодо видання журналу «Emel»; документи особового походження (біографічного характеру) та значне листування. Важливі документи для відновлення біографічної канви авторів публікацій були виявлені в Державному архіві Ради Міністрів Республіки Туреччина (м. Анкара) (Başbakanlık Cumhuriyet Arєivi) (анкети, автобіографії). Охарактеризувати окремі сторони діяльності кримськотатарської діаспори в Німеччині та США стало можливим завдяки залученню джерел із приватного архіву лідера кримськотатарського національного руху Мустафи Джемілєва (м. Сімферополь). Документи зібрані за тематикою: кримськотатарська еміграція в Німеччині (1952-1964), кримські татари в Німеччині (1987-1993), Національний центр кримських татар у США (1971-1995), Американська асоціація кримських татар (США).

Загалом, архівні документи відіграють у дисертації допоміжну роль. Вони використовувалися для розкриття біографічної канви істориків діаспори, доповнення відомої з наукових праць історії створення та діяльності періодичних видань кримськотатарської діаспори.

У цілому, джерельна база є достатньо ґрунтовною для виконання завдань, які визначені у дисертаційній роботі.

Розділ 2 – «Заснування та діяльність тюркомовних періодичних видань кримськотатарської діаспори» – присвячено історії становлення та ґенезі видавницької діяльності кримських татар у Туреччині, Румунії, Німеччині та США.

У підрозділі 2.1. – «Періодика кримськотатарської діаспори в Туреччині» – показана видавнича діяльність кримських татар як важлива складова громадського та культурного життя кримськотатарської діаспори в Туреччині; досліджені причини й умови появи часописів кримських татар. Причинами появи таких видань стало прагнення зберегти національну самосвідомість, традиційну народну культуру, необхідність отримувати об'єктивну інформацію про життя мусульманського населення в Російській імперії, а також про життя кримських татар в Анатолії та Добруджі. Організаторами кримськотатарських часописів у Туреччині, їх редакторами-видавцями ставали провідні діячі культурно-просвітницького руху діаспори: Х. Бешев, А. Гьокгірай, О. Джуді, Я. Ільмі, Н. Киримман, Е. Намик, С. Октай Д. Орталан, М. Саїд, С. Суді, Я. М. Якуб-Кемаль, та інші.

Проаналізовані програми видань («Tonguз», «Зolpan», «Тeariüf-ü Muslimin», «Kırım», «Emel» та ін.), які змінювалися залежно від політичної, соціальної, культурної дійсності. Відтворено просопографічний портрет діячів кримськотатарської діаспори – авторів зазначеної періодики. Показано як залежно від зміни складу редакційної колегії видання могли змінюватися рубрикації, увага до історико-етнографічних і національно-визвольних сюжетів.

У підрозділі 2.2. – «Видання діаспори кримських татар у Румунії, Німеччині та США» – розглянуто видання тюркомовних періодичних видань у Добруджі, яке розпочалося після її включення до складу Румунії. Серед перших – газети «Dobruca», «Hareket», «Sadakat», «Єark», «Sadai Millet» й інші. Перед цими часописами стояли наступні завдання: сприяти просвіті мусульман Добруджі; захист прав та інтересів тюркських народів, що проживали на цій території. Видавнича діяльність тут була пов’язана з іменами Е. Кемаля, Д. Кемаля, А. Киримзаде, М. Ніязі, М. Улькусала й інших. Подальший розвиток преси кримських татар у Румунії на початку ХХ ст. був пов'язаний із ім'ям поета і педагога Мехмета Ніязі (1878-1931). З його ініціативи та завдяки його старанням видавалася газета «Dobruca Sadası» («Голос Добруджі») як орган Товариства поширення освіти серед мусульман Добруджі з метою просвітницької діяльності серед мусульман цього регіону та надання допомоги бідним дітям. Авторитетними періодичними виданнями кримськотатарської діаспори були також часописи «Teşvik», «Işık», «Mektep ve Aile». Детально висвітлена історія заснування і перших років існування журналу «Emel» та діяльність представників діаспори, з ім’ям яких була пов'язана поява цього видання. Відтворено історичні умови та просопографічний портрет персонального складу редакцій кримськотатарьської діаспорної періодики в США («Birlik», «Kırım», «Емель», «The Crimean Review») та діяльність в цьому напрямку Е. Киримала в Німеччині.

Розділ 3 – «Основні тенденції вивчення історії та етнографії Криму в публікаціях істориків діаспори» – присвячено аналізові друкованої спадщини періодичних видань, котрі висвітлювали проблеми історії, етнографії, національного руху та культури кримських татар.

У підрозділі 3.1. – «Дискусійні моменти історії Криму в інтерпретації істориків діаспори» – визначені та проаналізовані основні сюжети, які привертали увагу авторів: історія тюркських племен на території Кримського півострова (їхня роль в етногенезі кримськотатарського народу); діяльність кримських ханів; політичне, економічне становище півострова до та після захоплення Кримського ханства Російською імперією; питання вивчення й охорони мусульманських пам'яток; роль жінок-аристократок у житті Кримського ханства; військова організація та військові традиції кримських татар; особливості політичного становища населення в складі Російської імперії; політика Радянської влади в Криму. Серед публікацій періодичних видань кримськотатарської діаспори, присвячених історії Кримського ханства, наявні як науково-популярні, так і самостійні наукові дослідження, побудовані на значній джерельній базі. Проаналізована наукова спадщина М. Агата, Х. Іналджика й А. Каракая, А. Сойсала, присвячена вивченню діяльності правителів Кримського улусу Золотої Орди й історії Кримського ханства, що публікувалися в 60-70-х роках ХХ ст. на сторінках журналу «Emel», а також упродовж наступних років у інших виданнях. Зазначена тематика була особливо актуальною з огляду на повне замовчування цих сюжетів повоєнною радянською історіографією другої половини ХХ ст., аж до початку 90-х років ХХ ст. представленої працями, для яких характерне однобоке висвітлення історії середньовічного Криму (П. Н. Надінський, П. В. Нікольський, А. Л. Якобсон). Історики діаспори висвітлювали аспекти, багато з яких у силу своєї дискусійності або невивченості зберігають актуальність до теперішнього часу. Значну наукову спадщину з історії Кримського ханства залишив А. Сойсал. Він висвітлив одне зі складних питань, що й зараз не має однозначної оцінки в науковій літературі, – про характер взаємовідносин між Кримським ханством і Османською імперією; також ним були відновлені імена видатних учених, поетів Кримського ханства з найближчого оточення ханів. Розробка А. Сойсалом проблеми ролі жінки в суспільному житті Кримського ханства стала значним внеском у розвиток історіографії. Особливий інтерес становлять маловідомі дослідження знаного фахівця з історії Кримського ханства Х. Іналджика, присвячені внутрішньому устрою держави, історії аристократичних бейських родів у Кримському ханстві та їхній ролі в житті суспільства. Для дослідників історії Криму з числа істориків кримськотатарської діаспори завжди серед найбільш актуальних займала місце тема скликання та діяльності першого Курултаю кримських татар 1917 р. та встановлення Радянської влади в Криму.

У підрозділі 3.2. – «Висвітлення національно-визвольного руху кримських татар» – показано, що більшість публікацій періодичних видань кримськотатарської діаспори присвячені проблемі національно-визвольного руху кримських татар упродовж 50-х років ХХ ст., написані на основі інформації, отриманої із західноєвропейських, американських і турецьких засобів масової інформації, а також радянського нелегального самвидаву. Найбільш репрезентативний матеріал поданий у журналі «Emel» – одному з небагатьох рупорів кримськотатарської діаспорної періодики, що видавалася в 60-80-х роках ХХ ст. Матеріали, присвячені національному рухові кримських татар, представлені публікаціями різного типу: аналітичними статтями, оглядами самвидаву, документами. Окремою проблемою виступає тема національного руху кримських татар у Туреччині, висвітлення якої знайшло відображення на сторінках журналу «Kırım». У численних статтях Е. Киримала, П. Почія, Г. Симона, А. Фішера ставилися питання про антинародну національну політику в Радянському Союзі на прикладі кримських татар (аналізувалися рішення державних установ та судових інстанцій, печаталися звернення представників кримських татар до радянських органів влади та світовіх правозахисніх організацій). Висвітлена національна діяльність видатних лідерів опору М. Джемілєва (публікації Х. Киримли, К. Яргиджі). Вказано на значення цих матеріалів як історичного джерела для історії національного руху кримських татар.