2779 (Державне регулювання страхової діяльності)

Державне регулювання страхової діяльності

ВСТУП

Проблема державного регулювання страхової діяльності не нова у теорії та практиці вітчизняного страхування. Проте, з огляду на процеси інтеграції та глобалізації світового страхового простору, вона набирає нової форми та змісту, особливо щодо впровадження міжнародного досвіду та використання в Україні прогресивних форм та методів державного регулювання страхової діяльності.

Досягнення цієї мети вимагає глибокого та всебічного аналізу резервів та можливостей національного страхування для найбільш безболісного та раціонального впровадження зарубіжних регуляторних технологій.

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАХУВАННЯ

Правове забезпечення страхування здійснюється шляхом прийняття актів законодавства та нормативних актів, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками й питаннями.

Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми, визначені:

o Конституцією України;

o міжнародними угодами, що їх підписала і ратифікувала Україна;

o Цивільним кодексом України;

o законами та постановами Верховної Ради України;

o указами та розпорядженнями Президента України;

o декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

o нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі прийняті Міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і зареєстровані в Міністерстві юстиції України;

o нормативними актами органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

o нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішенням Президента або Уряду України;

o окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не були відмінені законодавством незалежної У країни.

Конституція України, прийнята у червні 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет міністрів України забезпечує проведення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, складовою частиною якої є страхова справа.

Цивільний кодекс України, прийнятий ще за радянських часів, не дає, на жаль, повного законодавчого тлумачення правового регулювання страхової діяльності. У ньому страхування визначене тільки як "державне". Тому велике значення матиме прийняття нового Цивільного кодексу України, який дозволить узгодити основні поняття в системі законодавства.

Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка значною мірою накладає свої особливості в цілому на систему правового забезпечення.

У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який би регулював порядок проведення страхової діяльності. Оскільки страхова діяльність здійснювалась виключно установами Держстраху і Індержстраху, які не мали повністю самостійного статусу, то не виникало потреби визначити законодавчі норми, які б на рівні законів встановлювали права та обов'язки цих суб'єктів. Окремі питання проведення страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР і УРСР, нормативними документами Держстраху та Укрдержстраху. Протягом 1992 - 1993 років у більшості незалежних держав, що виникли на території колишнього СРСР, були прийняті законодавчі акти з питань страхування.

Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю ряду провідних страхових компаній, утворених у період 1990 - 1992 pp., подав до Кабінету міністрів України перший проект Закону "Про страхування", спрямований на узгодження позицій ряду провідних міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект був повторно після узгодження внесений на розгляд Кабінету міністрів України. Оскільки згідно з рішенням Верховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати декрети, які мали статус законів, зазначений проект був прийнятий як декрет у травні 1993 року. Декрет Кабінету міністрів України "Про страхування" став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності в Україні. Цей декрет визначив базові терміни і поняття, пов'язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).

Декрет "Про страхування" міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт. Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливі непоєднувані положення: з одного боку, певні "держстрахові" принципи здійснення страхової діяльності, що базувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого - принципи ринкової економіки і, зокрема, страхування в умовах ринку. Наприклад, з одного боку. Декрет передбачав здійснення страхових виплат за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, а з іншого - не визначав фінансового механізму формування цих резервів і суто адміністративне забороняв перераховувати до резервів понад 50 % страхових платежів. Окрім того. Декрет надліберально забороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначав державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало. Отже, з розвитком ринкової економіки України постала потреба прийняти новий законодавчий акт, який повністю врегулював би як понятійно-смисловий апарат, так і порядок здійснення страхової діяльності (давно застосовуваний у розвинених країнах). 6 березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон "Про страхування" (далі - Закон), який є сьогодні головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі. Закон України "Про страхування" має 5 основних розділів і 47 статей. У першому розділі встановлюється основний понятійно-термінологічний апарат: визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти і види страхування, форми страхування, страхові ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестраховування, об'єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери і деякі інші. Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика при його створенні і реєстрації, а також порядок здійснення обов'язкового страхування. Зокрема, цим Законом в Україні встановлюється особливий механізм (який не має повних аналогів у жодній країні), коли види обов'язкового страхування можуть визначитися лише цим Законом, а не іншими законодавчими актами. При цьому Кабінетові міністрів України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування за умови, що цей вид передбачено Законом.

Другий розділ Закону регулює порядок проведення страхування:

визначає вимоги до договорів та правил страхування й відповідної валюти, установлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм, передбачених цим розділом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою відбивають особливості договірних відносин, прав та обов'язків сторін у сфері страхування. Фактично конкретизуються загальні норми цивільного права у сфері страхування. Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього розділу є ті, де йдеться про порядок формування та види страхових резервів як технічних, так і зі страхування життя. Ряд статей регулює суто фінансові питання: порядок обчислення прибутку та витрат, створення гарантійних фондів, порядок обліку та звітності. Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд, - за страховою діяльністю, а саме Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, і встановлено його права та функції. У цьому розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків па страховому ринку. Стаття 43 цього Закону відображає, зокрема, особливості ліквідації, реорганізації та санації страховиків, що дозволяє передбачити контроль після припинення ними своєї діяльності.

Заключний, п'ятий, розділ передбачає регулювання таких загальних моментів, як розгляд спорів, урахування міжнародного права і т. ін. Прийняття Закону дозволило Уряду запровадити цілий ряд підзаконних актів, зокрема постанов і розпоряджень, що регулюють окремі питання здійснення страхової діяльності. Так, окремою Постановою Уряду визначено порядок регулювання системи перестраховування в Україні. Зокрема, передбачається, що страховик повинен враховувати певні обмеження при перестраховуванні у нерезидента своїх зобов'язань, а саме: він може здійснювати таке перестраховування лише за наявності в нерезидента ліцензії від свого вітчизняного органу страхового нагляду та за відсутності порушень протягом певного часу та ряду інших вимог. Іншою постановою Уряду здійснюється правове регулювання діяльності посередників - брокерів та агентів на страховому ринку. Насамперед передбачаються певні обмеження діяльності посередників, зокрема щодо можливості прийому коштів страхувальників на власний рахунок, термінів укладання договору страхування з боку посередників, деяких інших моментів. Постановою Уряду щодо товариств взаємного страхування визначено особливості функціонування цього виду страховика. Завдяки цій постанові в нашій державі започатковано реєстрацією товариств взаємного страхування, які вельми поширені в Західних країнах. Постановами Уряду (їх близько 20) регулюється порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування. Окремою постановою визначаються граничні розміри витрат на ведення справи при здійсненні обов'язкового страхування, а також регулюються питання створення державних і національних страхових компаній і обов'язкових об'єднань страховиків. Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо проведення експериментів у галузі страхування, наприклад у системі Укрзалізниці, у курортних зонах Криму та Карпат. З допомогою розпоряджень можуть вирішуватися й окремі питання регулювання тарифів, умов договорів тощо, коли це не суперечить законам України. Нормативними актами міністерств і відомств - інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми. Це передусім стосується тих питань, які належать до сфери регулювання кількох відомств. Наприклад, такими актами регулюється порядок ведення бухгалтерської та статистичної звітності страховиків, здійснення з боку митних органів або правоохоронних органів спільного фінансового та страхового нагляду. Іноді такими актами затверджуються методики розрахунку страхових тарифів. Спільними актами встановлюється й порядок реєстрації страховиків у системі різних відомств. Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійснювати контроль за страховою діяльністю (а це згідно із Законом - Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, далі - Комітет), є обов'язковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішеннями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи з покарання страховиків за виявлені порушення - приписи, зупинки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звітності й обліку;

по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, вилучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п'яте, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки кадрів страховиків.

В окремих випадках нормативними актами Комітету подаються певні роз'яснення та визначаються ті чи інші організаційні заходи.

Деякі нормативні акти Комітету підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України. Так, до найважливіших нормативних актів Комітету належать методика розрахунку резервів при проведенні страхування житгя, інструкція з ліцензування страховиків, положення про філії та відокремлені представництва страховиків, положення з регулювання розміщення страхових резервів та деякі інші документи. Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади, як правило, мають розпорядчий характер і окреслюють особливості провадження в межах певних адміністративних одиниць заходів, визначених урядовими або відомчими документами. Це можуть бути роз'яснення щодо проведення будь-яких експериментів, особливостей муніципального страхування, а також нормативні акти, які регулюють порядок здійснення нагляду за страховиками згідно з програмами, розробленими на місцевому рівні та за участю різних місцевих структур виконавчої влади. У зв'язку з віднесенням більшості питань з регулювання страхової діяльності на загальнодержавний рівень роль правових актів місцевої влади у страховій галузі незначна.

І нарешті, дуже незначне місце у правовому забезпеченні страхової діяльності в Україні посідають нормативні акти колишнього Мінфіну СРСР стосовно страховиків, заснованих на базі колишніх Держстраху та Індержстраху.

ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ ЗА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Законом України "Про страхування" визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює цей нагляд, - Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року Постановою Кабінету міністрів України згідно з вимогами Декрету "Про страхування".

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю є центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковано Кабінетові міністрів України. За своїм статусом Комітет має ранг Державного комітету України.

Законом України "Про страхування" визначені такі основні функції Комітету:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);