findipl (Правовое урегулирование обращения ценных бумаг), страница 8
Описание файла
Документ из архива "Правовое урегулирование обращения ценных бумаг", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "банковское дело" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "банковское дело" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "findipl"
Текст 8 страницы из документа "findipl"
можливістю їх обміну на акції приватизованих підприємств, часткою в статутному фонді яких володіє орган, що управляє муніципальною власністю (Москва);
можливістю їх використання для розрахунків з кредиторами;
можливістю їх використання як застави для одержання кредитів тощо.
Поряд з державою та муніципальними органами влади як емітенти на ринку цінних паперів важливе місце посідають різноманітні суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи, які залежно від форми власності можуть бути державними або приватними (можлива також і змішана форма власності). Щ емітенти здійснюють емісію цінних паперів для розширення виробництва або проведення іншої комерційної діяльності шляхом випуску боргових зобов'язань (облігацій) або акцій. З цією метою можуть випускатись також ощадні сертифікати (банками) та векселі.
Досить активно пропонуються на українському фондовому ринку цінні папери та їх похідні, випущені російськими емітентами. В основному йде торгівля нафтовими контрактами та акціями підприємств, що зв'язані з паливно-енергетичним комплексом. Проте вітчизняним інвесторам необхідно мати на увазі, що придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, випущених будь-якими емітентами іноземних держав, деномінованих в іноземних валютах, класифікується Національним банком України як українські інвестиції в економіку інших країн, що, у свою чергу, вимагає одержання індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Емітент цінних паперів зобов'язаний не рідше одного разу на рік інформувати громадськість про своє господарсько-фінансове становище та результати діяльності шляхом опублікування річного звіту.
Річний звіт публікується не пізніш, як через дев'ять місяців року, наступного за звітним, і надсилається держателям іменних акцій та ДКЦПФР.
У річному звіті мають міститись такі дані про емітента:
а) інформація про результати господарювання за попередній рік;
б) підтверджені аудитором (аудиторською фірмою) річний баланс та довідка про фінансовий стан;
в) основні відомості про додатково випущені цінні папери;
г) обґрунтування змін у персональному складі службових осіб. З метою більш точного визначення курсової вартості цінних паперів, випущених емітентом, законодавство України вимагає від нього протягом двох днів надіслати фондовій біржі і реєструючому органу, а також опублікувати в офіційній газеті фондової біржі інформацію про зміни, що відбулися в його господарській діяльності, а саме:
а) зміни прав на цінні папери;
б) зміни у персональному складі службових осіб;
в) арешт банківських рахунків емітента;
г) початок дій щодо санації (здійснення комплексу заходів, спрямованих на оздоровлення фінансового стану емітента);
д) реорганізації, зупинення або припинення діяльності емітента;
е) знищення не менш ніж 10 відсотків майна емітента внаслідок надзвичайних обставин;
є) пред'явлення позову до емітента в розмірі, що перевищує 10 відсотків статутного фонду або суми вартості |. основних і оборотних коштів емітента;
ж) одержання кредиту або емісію цінних паперів у розмірі, що перевищує 50 відсотків статутного фонду або вартості основних та оборотних коштів емітента.
Емітент у зв'язку з опублікуванням недостовірних відомостей про нього, які можуть вплинути на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, зобов'язаний протягом | двох робочих днів ужити заходів щодо виправлення цих
відомостей.
ДКЦПФР встановлює перелік, терміни подання, а також форму подання їй емітентами документів, що містять інформацію про них.
Так, відповідно до Тимчасового положення про надання регулярної та особливої інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій, затвердженого наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996 р. № 330, емітенти, у яких сумарна номінальна вартість кожного виду випущених цінних паперів більше, ніж 500 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на дату реєстрації останнього випуску, повинні подавати у центральний апарат ДКЦПФР річний та піврічний звіти згідно з вимогами, встановленими вказаним положенням.
Крім того, такі емітенти цінних паперів зобов'язані двічі на рік (за підсумками діяльності за рік та за півроку, відповідно) публікувати у друкованих засобах масової інформації, які мають тираж не менше 10 000 примірників, інформацію щодо діяльності емітента та відповідні пояснення до неї.
Емітенти, у яких сумарна номінальна вартість кожного виду випущених цінних паперів не більше 500 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на дату реєстрації останнього випуску, повинні подавати у територіальні відділення лише річний звіт. Вони також зобов'язані не рідше одного разу на рік публікувати у друкованих засобах масової інформації, які мають тираж не менше 10 000 примірників, інформацію щодо діяльності емітента та відповідні пояснення до неї.
Примірник друкованого органу з інформацією, що була опублікована емітентом, подається до ДКЦПФР разом з відповідним звітом.
Емітент несе відповідальність за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації згідно з Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".
Відповідно до ст. 11 цього Закону, за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації, ДКЦПФР може накласти на емітента цінних паперів штраф у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Правовий статус інвесторів на ринку цінних паперів в Україні
Особливе місце серед учасників ринку цінних паперів посідають інвестори, тобто суб'єкти інвестиційної діяльності, що прийняли рішення про вкладення власних, позикових і залучених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей.
Саме інвестори акумулюють капітал, який у процесі їх інвестиційної діяльності дає поштовх і є основою для існування ринку цінних паперів у цілому.
В юридичній та економічній літературі поширені такі поняття, як "інвестиції", "інвестиційний цикл", "інвестиційний процес", "інвестиційний комплекс", "інвестиційне виробництво" та ін. Термін "інвестиції", який дав початок наведеним поняттям, раніше у вітчизняній літературі використовувався, як правило, у значенні "капітальні вкладення"2.
З прийняттям Закону України "Про інвестиційну діяльність3 поняття "інвестиції" одержало своє законодавче закріплення. Відповідно до ст. 1 цього Закону інвестиціями визнаються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права на користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права та цінності.
Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди має перед собою певну мету, якої він розраховує досягти шляхом інвестування.
Основними інвестиційними цілями, як правило, є:
забезпечення, по можливості, найбільш надійного захисту збережень від обезцінення;
одержання високого поточного доходу;
бажання вигідно розмістити кошти з розрахунком на перспективу;
у короткий термін одержати максимальний приріст вкладених коштів;
намір забезпечити одночасне досягнення вказаних цілей у різних комбінаціях з неоднаковими пріоритетами, що надаються кожній з них.
Мотиви, які обумовлюють бажання інвестора досягти певних інвестиційних цілей, різноманітні і залежать від багатьох індивідуальних обставин. Незважаючи на це, є можливість прослідкувати певні закономірності з урахуванням вікових особливостей інвестора, особливостей його темпераменту, матеріального стану, соціального статусу та ряду інших факторів. Так, наприклад, у молодому віці можна прослідкувати бажання швидко розбагатіти та одержати максимальний приріст на вкладений капітал. Багато людей середніх років будують свої інвестиційні плани на довгу перспективу, а особи похилого віку, як правило, прагнуть обмежитися стабільним поточним доходом.
У свою чергу, результати інвестування прямо пов'язані із ступенем їх ризикованості. Спектр ризиків, які інвестор вважав би можливим для себе понести в процесі інвестиційної діяльності, є дуже широким. Основні ризики при інвестуванні пов'язані з можливістю:
повної втрати всіх вкладених коштів;
втрати певної частини збережень;
обезцінення вкладених у цінні папери коштів при збереженні номінальної вартості паперів;
невиплати повністю або частково доходу по придбаних цінних паперах, який очікувався;
затримки в одержанні доходів.
Ряд досліджень, що протягом останніх років були проведені на Заході, засвідчили, що бажання людей ризикувати визначається трьома основними факторами: особливостями їх характеру, віком і матеріальним становищем.
Скептично настроєні, обережні люди, які бажають уникнути нервових потрясінь, як правило, не хочуть ризикувати, у той час як особи з холеричним темпераментом часто йдуть на сумнівні, з точки зору надійності, заходи. Меншою схильністю до ризиків характеризуються особи похилого віку, а молоді набагато частіше згодні здійснювати ризикові операції. Таким чином, не завжди високий ризик є перешкодою для інвесторів.
Для здійснення інвестиційної діяльності необхідно мати предмет інвестування, тобто певні активи, які згідно з законодавством України можуть бути інвестовані.
Всі активи інвестора, які він може використати в інвестиційній діяльності, з точки зору їх ліквідності можна розподілити на три групи:
перша група — це поточні активи, до яких належать активи, що знаходяться у високоліквідній формі. До їх числа входять: готівкові грошові кошти, а також кошти на поточних і депозитних банківських рахунках;
друга група — фінансові активи, до складу яких входять належні інвестору на праві власності цінні папери та інші інструменти фондового ринку, кошти, вкладені у страхові поліси, частки у статутних фондах некорпорованих підприємств тощо;
третя група — майнові активи, які охоплюють різні види рухомого та нерухомого майна, що належить інвестору на праві власності, а також майнові права.
Інвестори на ринку цінних паперів з метою зниження ризикованості інвестицій та збільшення доходу від них, як правило, вкладають свої кошти одночасно в декілька видів цінних паперів. Тобто, загальною особливістю діяльності всіх інвесторів на фондовому ринку є формування ними власного портфеля цінних паперів (інвестиційного портфеля), який являє собою сукупність фондових інструментів різних видів, з різними умовами випуску, підібраних з метою одержання найвищого доходу за найнижчого ризику.
На аналізі особливостей формування інвестиційного портфеля в умовах українського ринку цінних паперів доцільно зупинитись більш детально.
Одним із доволі складних питань при формуванні інвестиційного портфеля є вибір серед великої кількості цінних паперів, що є в обігу на фондовому ринку України, найбільш привабливих для вкладення капіталу. Вирішення цього питання ускладнюється тим, що за наших умов досить важко використати методику формування інвестиційного портфеля, яка впроваджена в країнах з розвинутою економікою. Це пояснюється, по-перше, малим часом існування фондового ринку в Україні і, як наслідок, недостатнім розвитком його інфраструктури та, по-друге, недоступністю вичерпної інформації про діяльність більшості емітентів. Тому при виборі фондових інструментів для наповнення інвестиційного портфеля учасники вітчизняного ринку цінних паперів, як правило, використовують три основні критерії — ліквідність, доходність і ступінь ризику.
Під ліквідністю цінного папера розуміється його властивість бути легко оберненим у грошові кошти. На жаль, проблема ліквідності, а точніше, повна відсутність останньої для переважної частини цінних паперів, що пропонуються на нашому фондовому ринку, є дуже гострою. Головною причиною такого стану ми вважаємо недостатній розвиток, а якщо точніше, практичну відсутність активного вторинного ринку. В умовах, що склались, ліквідність цінних паперів забезпечується переважно самим емітентом або торговцями цінними паперами, які діють на підставі договору з емітентом.
Останнім часом серед спеціалістів поширилась думка, що така ліквідність, певною мірою, є штучною, адже вона базується не на ринкових засадах і містить у собі потенційну небезпеку для власників цінних паперів, оскільки емітент або торговець у будь-який час може припинити її підтримувати.
Доходність цінних паперів характеризує їх здатність приносити доход у вигляді дивідендів, відсотків і росту курсової вартості. Теоретично оцінка доходності цінного папера, в першу чергу, величини можливого прибутку, може бути зроблена на основі аналізу фінансового стану, поточного прибутку емітента, перспективності галузі, в якій він працює, динаміки зміни доходності цих паперів за останній час. Проте як провести такий аналіз у сучасних умовах досить важко, оскільки більшість вітчизняних емітентів не вважають за потрібне розголошувати інформацію про свій фінансовий стан, напрямки використання фінансових активів тощо. Більше того, ще донедавна в Україні та інших країнах СНД була широко розповсюджена практика попереднього, ще на етапі розміщення акцій, зазначення майбутніх дивідендів, що, в кращому випадку, є некоректним, оскільки вказаний деякими акціонерними товариствами попередній дивіденд під час формування інвестиційного портфеля слід розглядати лише як довідковий. Зараз, відповідно до ст. 23 Закону України від З липня 1996 р. "Про рекламу"1 у рекламі цінних паперів забороняється повідомляти розміри очікуваних дивідендів, а також інформацію про майбутні прибутки, крім фактично виплачених за підсумками не менш як одного року.
Розглянемо особливості формування на нашому ринку ще одного джерела доходів по цінних паперах — росту курсової вартості. Теоретично, курсова вартість цінного папера повинна складатись на вторинному ринку, залежно від балансу попиту і пропозиції на них. На фондовому ринку України внаслідок відсутності розвинутого вторинного ринку, як вже було сказано вище, котировка, тобто визначення курсу цінного папера, здійснюється торговцями цінними паперами, або ж самим емітентом. У зв'язку з цим дуже часто курсова вартість, а точніше — її швидкий ріст на певному етапі, обумовлена не успішною господарською діяльністю емітента і, як наслідок, високим інтересом до його цінних паперів, а бажанням емітента або торговця цінними паперами за допомогою штучно викликаного росту курсової вартості стимулювати інтерес потенційних покупців до конкретних паперів.