Як агент уряду в фінансових справах Нацбанк дає йому поради, управляє деякими депозитними рахунками й фондами уряду, від імені уряду випускає й вилучає з обігу гроші, управляє національними інвалютними резервами і виступає від імені уряду на міжнародному валютному ринку, є депозитарієм золота й управляє державним боргом (випускає державні облігації, сплачує проценти по них, погашає їх).

Національний банк допомогає урядові визначити найліпший момент для випуску облігації, їхню ціну, доходність та інші характеристики, що забезпечують привабливість випуску для інвесторів, місце, де ліпше розмістити облігації. Для успішного виконання цього завдання банк повинен мати точну й своєчасну інформацію про стан економіки, рух кредитних ресурсів тощо. Проте деколи Нацбанкові доводиться приймати рішення ще до того, як статистика підтвердить передбачувану подію. Тому він проводить власні дослідження, результати яких звичайно публикуються.

НБУ управляє державними депозитами (навіть якщо вони розміщені в комерційних банках). Майже всі урядові видатки й доходи проходять по рахунках Національного банку. Він також має рахунок для вкладення урядових доходів в цінні папери (звичайно самого ж уряду) та рахунок, на якому перебувають інвалютні запаси.

НБУ випускає гроші й розподіляє їх між комерційними банками, вилучає з обігу застарілі банкноти й монети. Нові гроші видаються комерційним банкам по заявах, що відбивають їхні потреби в готівці, шляхом дебетного запису на рахунках комерційних банків в Нацбанку.

Ще одним обов’язком Національного банку, як агенту уряду є контроль і захист обмінного курсу національної валюти. Банк має прво купувати й продавати золото, срібло, інвалюту, відкоривати рахунки в центральних банках інших країн, виступати в якості агенту іноземних центральних банків і в якості депозитарія їхніх активів.

Щоби торгувати валютою, Нацбанк повинний мати валютні рахунки в центральних банках відповідних країн. Коли уряд вирішує здійснити інтервенцію на валютному ринку з метою змінити обмінний курс національної валюти або утримати його від падіння, Нацбанк знімає з інвалютного рахунку певну суму й купує на неї національну валюту, змінюючи в такий спосіб баланс попиту й пропозиції. І навпаки, Нацбанк скуповує інвалюту, якщо прийнято рішення уповільнити зростання обмінного курсу національної валюти. В першому випадку вторгнення лімітуеться наявністю національної валюти на урядових рахунках, у другому – наявністю інвалюти.

Національний банк також виступає в ролі депозитарія, зберігача золота, що належить державі, він купує й продає золото, використовуючи інвалютний рахунок.

Одне з найважливіших завдань Національного банку - управляти державним боргом, тобто цілеспрямовано змінювати ту його частину, яка представлена державними облігаціями. Управління державним боргом має бути погоджено з цілями уряду, з фіскальною політикою. З одного боку, неможна залишити уряд без готівкових коштів, а з другого – одержання їх може бути пов’язано з необхідністю послабити боротьбу проти бюджетного дефіциту та, відповідно, з падінням довір’я до національної валюти.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.//Калина А.В., Кощеев А.А. Работа современного коммерческого банка: Учеб. – метод. пособие. – К.: МАУП,1997. – 224 с. – с.200-214.

3. Бугулов В.М., Бугулова Т.В. Національний банк та його операції: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 1997. – 44 с.

4. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – М.: «Дело ЛТД», 1993.