142551 (Соціологія як наука), страница 2

В. Андрущенко та В. Волович вирізняють соц. закони, які: – констатують співіснування соц. явищ, – виявляють характер тенденцій розвитку, – виявляють зв’язок між соц. явищами, – фіксують причинний зв'язок між соц. явищами, – визначають можливість чи ймовірність зв'язків між соц. явищами.

Залежно від рівня дії соц закони можна класифікувати як: 1 закони, котрі діють на рівні соц інститутів (діалектична єдність людини й соц середовища; визначальна роль колективу в розвитку особистості; постійне вдосконалення колективу; провідна роль виробничого колективу в системі колективів); 2з, що визначають розвиток складових соц структури суспільства: постійне самостійного населення, прискорене кількості міського населення; прискорене зростання частки населення, зайнятого у сфері обслуговування; збільшення темпів зростання кількості інтелігенції, 3 закони, що діють на рівні конкретних соціальних систем: самовдосконалення систем; пропорційний їх розвиток, діалектична єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів у процесах керування соц. системами.

Особливість соц законів в тім, що в них чітко простежується об’єктивність. Водночас, хоча дія соц законів є об’єктивною, вона зв’язана із суб’єктивним фактором і реалізується (на відміну від закону природи) лише через діяльність людей.

Закони, дію яких потрібно враховувати при регулюванні соціальних процесів

Регулюючи соц. процеси, розробляючи прогнози, необхідно враховувати дії таких законів: 1. Закон соц. порівняння, що виражає суспільні зв'язки між індивідами (соц. групами) на основі загальних житейських порівнянь власного рівня життя з рівнем життя інших людей чи якимсь еталоном. Цей закон має велике значення для методології стимулювання: справедлива, посильна для подолання дистанція формує ефект змагальності, несправедлива – пасивність, негативні емоції, навіть відчай. 2. Закон вільного часу, який полягає в тім, що для підвищення ефективності виробничої діяльності держава має виділяти частину сукупного часу в якості вільного. 3. Закон піднесення потреб, що характеризує об'єктивний характер динаміки людських потреб в міру вдосконалення матеріального виробництва, зміни умов і способу життя. Піднесення потреб – це їх ушляхетнення, одухотворення. 4. Закон великих чисел, що виражає логіку кількісних змін у соц. системах. Це закон, який відображає зв'язок статистичних показників вибіркової та генеральної сукупності. Будучи явищами масовими, соц. процеси та дії людей підпорядковуються статистичним закономірностям.

Особливість соц. законів в тім, що в них чітко простежується об'єктивність.

7. Сутність основних функцій соціології

Функції соц. – це виконання притаманних їй завдань для створення соц. теорій і концепцій, а також забезпечення соц. розвитку й удосконалення соц. відносин суспільства. Соціологія виконує 2 групи ф-цій:

Гол ф – теор-пізнавальна, яка полягає в тім, що соц разом з ін науками бере активну участь у пізнанняі об’єкт реальності, допом з’ясовувати та формувати нові теор і практ уявлення про світ, в якому живе людина, про закономір. розвитку соц відносин у ньому. Гол завданням соціології, повяз з цією ф є дослідження соц явищ і процесів у комплексі, взаємозв з ін яв і процесами. Результати досліджень публік, соц матеріали систематизуються – описово-інформ ф. Соц надає конструктивну допомогу у розв’язанні або прогн розвитку практ проблем, які виник у різних царинах сусп життя – прикладна аобо прогност-перетв ф. За доп соц досл виявл відхил у розв соц відносин, прогноз негат явища, розробл соц технології, сист управл соц проц. Світо-освітня ф – популяризація і пошир сучасних наук уявлень та знань про механізми соц процесів (упрвілінські рішення пов прийматись з урахуван ставлення людей, управлінці оволодіти знаннями, методами соц, навичками їх застосув.) Ідеологічна – соц знання форм соц стиль мислення, що дає можливість зрозуміти зв соц явищ і процесів, зрозуміти, як поєдн Інд і суспільне. Виховна – формув діалект співвідношення загальнолюдських, колект та індив соц інтер і стосунків, які спияють взаємо роз, збереж і розв індив уподобань, полегшенню взаємодії соц груп і проф.

Головне завд ф – дати об’єкт знання соц реальності, виявити негат тенденції, передб їх наслідки, оптимізувати упрвл рішення. Соц має визначити реал умови для орг ефект діял людей.

8. Особливості розвитку сучасного укр. суспільства

Причини та шляхи розвитку суспільства. Особливості розвитку українського суспільства

Розвиток сусп. або перехід від однієї суспільної якості до іншої отримав назву модернізації. Виділяють два види: органічну – промислова революція в Англії – (відбувається завдяки ресурсам власного розвитку і підготовлена внутрішньою еволюцією сусп., починається з культури та освіти), неорганічну (реакція на досягнення більш розвинутих країн, починається з пол. та ек.). Проте сліпе наслідування соц.-екон. моделей розвинутих країн може привести до формування ірраціонального індустріального сусп. Це спостерігається і в Україні, успішна модернізація якої залежить від організаційних зусиль влади та потребує широкої соц. опори, для цього потрібен потужний середній клас. Укр. перебуває в стані «посттоталітарного» синдрому. Чим швидше населення зрозуміє і осягне надбане знання щодо сусп. буття і скористається ними з урахуванням власних особл., тим більшою є надія, що Укр. ввіллється в світову цивілізацію. Розрізняють декілька типів соц. розв.: еволюційні (поступові зміни) та революційні (швидкі та докорінні зміни), прогресивні (перехід від нижчих ступенів до вищих) та регресивні (повернення від вищих ступенів до нижчих), імітаційні (запозичення ідей) та інноваційні (впровадження нових ідей). Причини соціального розвитку: внутрішні та зовнішні.

Сучасне українське сусп. не можна назвати постіндустріальним, адже воно лише формується. Після здобуття незалежності почалася трансформація, формуються різні форми власності (приватна, кооперативна, змішана тощо). Посилюється диференціація сусп., в Україні ще не сформувався стабільний та потужний середній клас – гарант нормального розвитку сусп. (20%). Для України характерні процеси маргіналізації. Розглядаючи укр суспільство в контексті різних типологізацій, можна стверджувати, що воно промислове, кероване ззовні, складне, відкрите, демократичне (принаймні декларативно).

9. Особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин

Загальні соц умови існування активно впливають на якості особистості як об’єкта соціальних взаємозв’язків та їх діяльного суб’єкта. Важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини. У нашому суспільстві – це перехід до ринкової економіки, співіснування різних форм власності, загострення конкуренції на ринку праці тощо. Соціокультурне життя суспільства, в тому числі політичні та ідеологічні відносини теж виступає компонентом загальних соціальних умов, причому культура акумулює традиції, що склалися історично в даному суспільстві. Соц стратифікація та суспільний розподіл праці – це теж важливі елементи, які зумовлюють усі соц відносини. Ще один компонент заг ум існ – рівень розв гром с-ва, соц-пол устрій. Отже особистість виступає об’єктом соціальних відносин, якщо розглядати її з точки зору поведінки людини, яка формується під впливом суспільства та його інститутів, тобто тоді, коли особистість піддається впливу соціуму. Проте полож про те, що поведінка людини соц детермінована і сама вона є об соц відн становлять лише част проблеми взаємодії люд і сусп. Вплив людини на суспільство передбачає розгляд особистості, як суб’єкта суспільних відносин. Це означає, що людина розглядається, як активно діюча особа, що здатна змінювати та впливати на навколишнє середовище. Щоб не бути іграшкою у руках соц сил, люд потр умови, насамперед, знання соц процесів, спцільні зусилля об’єднаних у соц спіл людей (пол., ек, соц, дух передумови). З цим повяз проблема соц акт особистості як необх передумови зд нею ф-ції суб’єкта сусп відн. Соц акт розгляд у 2х аспектах: перший розгляд якості особсист, зумовлені її прир даними та рисами, що форм у проц вих; другий вих. Із розуміння акт як деякої конкр міри діял-ті.

10. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її ролі в суспільстві

Особистість вивчається соціологією з позиції її соціально типових якостей, як суб’єкта соціальних дій. Існує два підходи щодо вивчення і визначення особистості, це спричинено суперечностями в теоріях розвитку особистості. З точки зору першої кожна особистість формується та розвивається відповідно до її природних якостей та здібностей, і соціальне оточення при цьому відіграє не дуже значну роль. Представники іншої точки зору повністю спростовують природні, внутрішні якості та здібності людини вважаючи, що особистість – це деякий продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду. Але слід зазначити, що це два крайні погляди на процес формування особистості, хоча практика свідчить, що соціальні фактори формування особистості більш значущі. Можна погодитися з визначенням, яке дав Ядов: «Особистість – це цілісність соціальних якостей людини, продукт суспільного розвитку та включення індивіда в систему соціальних зв'язків у ході активної діяльності та спілкування». Згідно з цим поглядом особистість розвивається із біологічного організму виключно завдяки різним видам соціального та культурного досвіду.

В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Мертон, Фрейд, Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав Сорокін, – роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці.

11. Соціологічна структура особистості

2 підходи до аналізу соц стр. особ: нормат і фун-ний. Суть першого полягає в тому, що він шукає ті найсуттєвіші ознаки, яким має відпов особистість в ідеалі. Серед норм ідеалів особистості: світогляд, дух багатство, мораль. Більш конструктивним вваж ф-ний підхід. 3 ел структури: соц спрямованість особистості (потреби, інт, цін, мотиви), включеність у соц середов (соц статуси і ролі), життєвий контроль (с-ма жит планів, цілей, активність).

Найзагальнішою спонукою людини до дії є потреба – вн стимул, активність та все те, що забезпечує існування та самозбереження людини. В науці є багато спроб класифікувати потреби, але найвідомішою є класифікація за Маслоу. Він виділив 5 рівнів потреб: фізіологічні; в захисті, безпеці, стабільності; в емоційних зв’язках; в самоповазі, визнанні та повазі з боку інших; в самореалізації, творчості, та реалізації своїх можливостей.

Тісно повяз з потребами інтерес – усвідомлена потреба. Потреби та інтереси є основою ціннісного ставлення особ до навк світу. Цінності – це надання визначальних соц рис матер та дух явищам. Потреби, інт та цін форм-ють вн спонуки – мотиви діяльності. Саме мотиви надають змісту окремим діям, цілям, ум їх досягнення.

12. Соціальний статус та соціальна роль особистості

Соціальний статус – це відносне становище чи позиція індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя, та врешті – решт містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, яка проявляється в певних кількісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може, або не може збігатися з оцінкою суспільства або соціальної групи. Соціальний статус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі можливості при розв’язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить правильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається не правильно, то людина орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки поведінки.

У цьому випадку можна розглянути дві крайності в оцінці свого соціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов’язані з низькою протидією зовнішньому впливу.

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі, хто його оточує чекають від нього виконання ролей згідно цих статусів. В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Р. Мертон, З. Фрейд, Т. Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав Сорокін, – роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці.

13. Фактори, механізми та агенти соціалізації

Процес засвоєння людиною певної с-ми знань, норм та цінностей, які необх для виконання соц ролей у сусп, наз соц-ю. Це перетворення біо індивіда на соц істоту. Роль соц-ї для особистості – це можливість повніше себе реалізувати, а для сусп – це самовідтвор, бо с-я дає змогу новій генерації зайняти місце старшого покоління.