142551 (Соціологія як наука)

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Поняття «соціологія» походить від лат. societas (суспільство) і грецького logos (слово, вчення) й означає вчення про суспільство. Уперше поняття «соціологія» було введене в обіг фр філ О Контом (1798–1867), який вже в 30-х роках ХІХ ст. визначав соціологію як загальну науку про структуру суспільства, його розвиток, ототожнював соціологію з суспільствознавством, вважав, що соціологія має ґрунтуватися на позитивних фактах, а не на пустих міркуваннях, та будуватися за прикладом природничих наук. Саме тому соціологія О. Конта отримала назву «позитивізм», тобто «точна наука», що діє за зразком природничих, «позитивних» наук. Інші соціологічні теорії та «» концепції, які виходили з того, що науки про природу – це одне, а науки про суспільство – зовсім інше, були названі «антипозитивізмом», або «розуміючою соціологією», засновником якої був, М. Вебер (1864–1920).

Аналіз показує, що соціологія, будучи наукою про реальні, конкретні соціальні явища й процеси, не обмежується цим, а розкриває соціальну взаємодію – процес взаємного впливу спільної діяльності, оскільки суспільство – це і є соціальна взаємодія, а складні взаємодії соціального, особливого й одиничного є, по суті, соціальними механізмами.

Об’єкт та предмет соціології, як і будь-якої науки не тотожний. Об’єктом науки є все, на що орієнтоване дослідження. Предмет науки – це окремі аспекти, властивості та відносини, які становлять об’єкт конкретного дослідження. соціологія – це наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, соціальних спільнот, відносин про механізми і принципи їх взаємодії. Об 'єктом соціології як науки є соціальна реальність, тобто реальне суспільне житгя, суспільство як цілісний організм, що його вивчають і інші науки – філософія, історія, політологія, економічна теорія, етнографія, право тощо. Предмет – відносини, що складаються між людьми, що вх у всілякі об’єднання або між групами людей. (соц відносини)

Сучасна соціологія – це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її об`єкт і предмет. Однак більшість учених погоджуються з тим, що об`єктом соціологічного пізнання виступає вся сукупність властивостей, зв`язків і відносин, котрі носять назву соціальних. Соціальні зв`язки, соц. взаємодія, соц. відносини і спосіб їх організації є об`єктами соц. дослідження. Предметом соціології є істотні властивості, зв`язки й відношення об`єкта дослідження як цілісного соціального організму, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичних і практичних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери суспільства. Конт вважав, що соц. – це позитивні знання про сусп. Дюркгейм називав предметом соц. соціальні факти як форми колективної дії і колективного буття, тому предмет соц. – колективне в усіх його проявах. Ковалевський розгляд. соц. як науку про порядок і прогрес людських суспільств. Смелзер трактує соц. як наукове вчення сусп. та сусп. відносин.

2. Сутність «соціального» як ключової соціологічної категорії

Центральним поняттям соц. є «соціальне». Осипов вважав, що соціальне – це сукупність будь-яких властивостей і особливостей сусп. відносин, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого становища в сусп., до явищ і процесів сусп. життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи) безпосередньо чи опосередковано. В процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соц. властивостей. У широкому розумінні «соціальне» означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому – тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соц. структурі сусп., відносинами між соц. групами та між людьми як представниками різних класів, націй тощо.

Центральним і засадним поняттям соціології є «соціальне». Проблема соціального пронизує усю історію розвитку соціологічної думки. Розглядаючи її частіше акцентують увагу на тому, що соціальне – це ефект спільного, який виникає внаслідок свідомої взаємодії індивідів. Але спільне, скоординоване присутнє і в стадних сукупностях тварин чи в сім’ях комах. Наприклад, дуже наочно це проявляється у бджіл, мурашок тощо.

М. Вебер виділив як квінтесенцію соціального так зване очікування, тобто орієнтацію на відповідну реакцію. Г.В. Осипов уважає, що соціальне – це сукупність будь-яких властивостей та особливостей суспільних відносин, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи індивідів) безпосередньо чи опосередковано. Саме в процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соціальних властивостей, які є предметом соціологічного вивчення.

Слід відрізняти поняття «соціальне» в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні «соціальне» є синонімом «суспільного» і означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому розумінні «соціальне» означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними групами та між людьми як представниками різних класів, націй, трудових колективів, професійно-кваліфікаційних та інших соціальних груп.

3. Особливості соціологічного знання, рівні його формування

Кожна галузь науки виконує певні завдання, досліджує різноманітні проблеми. Для цього визначаються відповідні напрями досліджень тa аналізу соціальної реальності, а. практична реалізація цих досліджень здійснюється на певних рівнях спеціальними кваліфікованими науковими закладами.

Соціологія, як і будь-яка інша наука, має свою структуру, що зумовлено її змістом та завданнями. Передусім самі соціологічні знання мають три основних рівні:

• фундаментальні соціологічні теорії (створюють теорії, концепції, парадигми, що розкривають універсальні закономірності й принципи побудови різноманітних соціальних систем, а також теорію випадкових і таких, що само організуються, само управляються, соціальних процесів та явищ);

• теорії середнього рівня (покликані узагальнювати і структурувати емпіричні дані в межах окремих галузей соціологічного знання);

• емпіричний (знаходить, визначає та узагальнює соціальні факти).

Соціологічні знання – це єдність теорії та соціальної практики. Теорії та концепції, розроблені на найвищому рівні у сфері формування знань про соціальну реальність, становлять теоретичну фундаментальну соціологію.

Спеціальні соціологічні теорії; або теорії середнього рівня, вивчають закономірності та випадковості розвитку й відтворення окремих соціальних спільностей (соціологія міста, села, етнічної групи, демографічної групи тощо). До середнього рівня належать галузеві теорії; що розкривають закономірності, випадковості та механізм життєдіяльності соціальних спільностей в окремих сферах (соціологія праці, соціологія освіти, соціологія побуту, економічна соціологія, соціологія управління тощо), та теорії; що аналізують окремі елементи соціального механізму (теорії комунікації, соціальної активності, соціологія організацій тощо). Емпірична соціологія вивчає, аналізує та узагальнює соціальні факти. Вона використовує методи конкретних соціологічних досліджень (опитування, спостереження, аналіз документів). Між різними рівнями соціального знання немає абсолютної межі. Теоретичні та емпіричні знання тісно пов'язані між собою. Теоретичні знання необхідні для грамотного здійснення емпіричних досліджень, а емпірична соціологія забезпечує теоретичні розробки перевіреними й узагальненими соціальними фактами.

4. Методи, якими користується соціологія. Особливості соц. підходу до вивчення суспільства

Методи в соціології – це спосіб здобуття, побудови та обґрунтування соц. знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного та теор. пізнання соц. реальності. Соціологія використовує дві основні групи методів: перша група – загальнонаукові методи, до яких належать діалектика, синергетика (вплив випадку факторів), історизм, і друга група – специфічні методи соціології, до яких належать спостереження, опитування (усне, анкетне, інтерв'ю), експеримент, моделювання, соціометрія, аналіз документів та інші.

Під час вивчення та аналізу соціальних відносин, явищ і процесів, закономірностей та випадковостей соціального життя суспільства використовуються зазвичай усі загальнонаукові й специфічні методи соціології. Однак кожне конкретне соціальне явище або процес для свого вивчення та аналізу вимагають використання пepeважно тих методів, які забезпечують найбільш глибоке та повне наукове їх обґрунтування й пояснення.

5. Сутність понять «соц. відносини», «соц. явище», «соц. процес», «соц. закон», їх взаємозв`язок

Соціальні відносини – це усталена, така, що історично склалася за конкретних умов місця і часу, система зв’язків між окремими людьми й соціальними спільнотами, які беруть неоднакову участь економічному, політичному й духовному житті, мають різний соціальний стан, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Ці відносини складаються з приводу місця і ролі людей у суспільстві, способу їх життя, умов існування. Вони виявляються в результаті порівняння становища окремих індивідів, соціальних груп у соціальній структурі, через комунікаційні зв’язки між ними, оцінку власного становища порівняно зі становищем інших з метою впливу на результати їхньої діяльності, корекції поведінки та інтересів. Соц. відносини формуються в процесі соц.. діяльності, тобто сукупності дій окремих особистостей у соц. орг. у зв. з досягненням певних цілей, реаліз. інтер. і задов. потреб.

Соціальні відносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо.

Вивчення соціальних відносин дає можливість зробити висновок щодо взаємного ставлення одна до одної соціальних спільнот і людей як представників цих спільнот. Суспільні відносини опосередковують соціальні відносини, тобто відносини між людьми, що складаються в процесі певної діяльності (політичної, економічної, правової) й саме роблять людей не абстрактними, а конкретними індивідами. Тому соціальні відносини неможливо виокремити в чистому вигляді, як це можна зробити з економічними, політичними, правовими тощо. Постійна взаємодія окремих індивідів чи спільнот за певних соціальних умов утворює специфічні соціальні відносини. Соціальні відносини існують і реалізуються в межах соціальної структури суспільства, яка містить сукупності соціальних спільнот, груп різного типу. Проблеми соціальної структури належать до так званих фундаментальних знань, тобто тих, які зачіпають сутність соціальних явищ і процесів, закономірності формування та розвитку котрих вивчає соціологія.

Соціальне явище – це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок. Узагалі хід будь-якого явища, зміна його етапів є соціальним процесом. У соціології соціальний процес – це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни у людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Соціальні процеси можуть характеризувати: зміни в структурі особистості (формування установок, ціннісних орієнтацій чи мотивації поведінки); взаємодію кількох індивідів (спілкування, особистісні конфлікти); внутрішньо- і між групову взаємодію (адаптація, згуртування, спільна праця).

Якщо такі процеси супроводжуються прогресивними зрушеннями, тобто накопиченням позитивного суспільно значущого змісту, то матиме місце соціальний розвиток. Прогрес.

Результатом соціального прогресу є такі соціальні відносини, рівнодійна яких має тенденцію максимального наближення до вимог тих чи інших соціальних законів.

6. Соціальні закони, їх класифікація

Соціальний закон – це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних зв’язків соціальних явищ і процесів, а передовсім зв’язків між соціальною дійсністю людей як спільноти та соціальними діями окремих індивідів. соціальний закон як відносно стійкі і систематично відтворювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і сім’єю, суспільством і особистістю, соціальною організацією і особистістю, містом і селом тощо. Вирізняють соціальні закони загальні і специфічні. Загальні вивчає філософія, а специфічні – соц. Будь-який із соц законів виражає відносини між різними індивідами, соц спільнотами людей і проявляється не взагалі, а в конкретній формі – в їхній соц діяльності.