143561 (Сучасні погляди на громадянський шлюб), страница 3

Відповідно до ст.125 Сімейного кодексу України, у випадку, якщо мати і батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1. За заявою матері та батька дитини. Така заява може бути подана в органи РАЦС як до, так і після народження дитини. Якщо батько неповнолітній, то органи РАЦС обов’язково повідомлять його батькам, опікуну, піклувальникам про запис його батьком дитини.

2. За рішенням суду. Це відбувається при відсутності спільної заяви або заяви батька дитини. Підставою для визнання батьківства будуть будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані у порядку, визначеному Цивільно-процесуальним кодексом України. Позов про визнання батьківства може бути пред’явлений матір’ю, яка сама утримує і виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Також позов може бути пред’явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Аліменти

Якщо чоловік і жінка, які перебувають у громадянському шлюбі, вирішили “розлучитися” (припинити спільне проживання і ведення спільного господарства), права їхньої спільної дитини не повинні обмежуватися. Ст.180 СК України встановлює для обох батьків обов’язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття. І якщо один із батьків ухиляється від цього, настає його обов’язок щодо сплати аліментів. Сімейний кодекс України визначає, що батьки можуть домовитися про спосіб виконання вищезазначеного обов’язку. У разі відсутності такої домовленості порядок і розмір утримання дитини визначається судом.

Для подачі позову в суд про виплату батьком аліментів потрібний відповідний пакет документів. Зокрема, додається копія свідоцтва про народження дитини (із вказівкою батька). У заяві варто вказати, що батько дитини не бере участі в її вихованні й утриманні, порушуючи, таким чином, норму закону (статтю 180 Сімейного кодексу України). Додаються докази цього або вказуються свідки, які можуть це підтвердити. Навіть якщо прямих підтверджень немає, в заяві обов’язково потрібно зазначити, що ви живете окремо, виховуєте дитину самостійно і контактів із колишнім громадянським чоловіком не маєте.

Аргументом із боку батька дитини буде тільки фактичне підтвердження постійної допомоги дитині: копії документів про грошові перекази, чеки про покупку чого-небудь конкретно для дитини і т.д. Якщо чоловік не зможе довести, що регулярно матеріально підтримує сина або дочку, суд своїм рішенням зобов’яже його брати участь в утриманні дитини шляхом виплати аліментів.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Права

Законодавством чітко встановлено, що народження дитини в незареєстрованому – громадянському – шлюбі ніяк не впливає на обсяг його прав, у тому числі й на спадкоємні права дитини. Дитина завжди, при будь-яких обставинах, є спадкоємцем першої черги.

Розподіл майна

Розподіляти можна тільки спільне майно, але для цього хтось повинен визнати факт спільної сумісної власності на нього. Статтею 74 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо жінка і чоловік проживають однією родиною, але не перебувають між собою у шлюбі, майно, нажите ними за час спільного проживання, належить їм на правах спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Хоча, треба відзначити, щодо розподілу майна після громадянського шлюбу ще немає достатньої судової практики.

У разі укладання одним із такого подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення в нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується).

Спадщина

Згідно зі ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. Після відкриття спадщини чоловік або жінка, які перебували у громадянському шлюбі, можуть звернутися до суду із заявою про встановлення факту фактичних шлюбних відносин. Доказами можуть служити: наявність спільних дітей, форма №3 із ЖЕКу про реєстрацію за адресою померлого, підтвердження про ведення спільного господарства від родичів і сусідів. Якщо суд встановить факт фактичних шлюбних відносин, то чоловік або жінка, які перебували у громадянському шлюбі, можуть стати спадкоємцями першої черги.

3.2 Шлюб і сім’я як найважливіший об’єкт вивчення соціології сім’ї

Соціологія сім’ї – це спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

На відміну від інших галузей соціології, соціологія сім’ї розвивалась в останні роки досить успішно. Українськими соціологами вивчається ряд важливих проблем, пов’язаних із репродуктивною поведінкою сім’ї, поєднанням професійних і сімейних ролей працюючих жінок, розподілом влади та обов’язків у сім’ї тощо.

Найважливішими об’єктами вивчення соціології сім’ї є шлюб і сім’я. Шлюб – це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов’язки. При оформленні шлюбу практикується укладання шлюбного контракту. За процедурою шлюбної церемонії шлюби поділяються на громадський і церковний. На фоні загального зростання соціальної напруги у нас поширюються такі феномени шлюбно-сімейних відносин, як фіктивний шлюб, фіктивне розлучення, конкубінат та ін.

Залежно від форми шлюбу виділяють: моногамію і полігамію, яка, у свою чергу, існує у формі полігінії (шлюб між одним чоловіком і кількома жінками), або поліандрії (шлюб однієї жінки з кількома чоловіками). Крім того, відрізняють шлюби ендогамні (укладаються в межах власної, але більш широкої спільності) і екзогамні (в силу необхідності вимушені укладати шлюб з партнером, який належить до інших груп).

Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім’я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до “оригіналу” моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.

У зв’язку з тим, що сім’я, як зазначалося, є об’єктом вивчення різноманітних наук, у літературі існують різні її визначення. Не претендуючи на абсолютну точні і вичерпну достатність, за основу можна прийняти визначення, за яким сім’я – це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов’язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Щодо типів сім’ї, та найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім’я (від лат. nucleus – ядро). Вперше така назва вжита в 1949 р. американським соціологом Ж.П.Мур доком. Така сім’я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім’ї – розширена або складна сім’я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежно від наявності в сім’ї батьків виділяють повну сім’ю (коли є обидва члена подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже, тип сім’ї визначається станом родинних зв’язків.

Досліджуючи шлюбно-сімейні відносини, соціологія сім’ї використовує такі категорії: умови та спосіб життя, структура сім’ї, її функції, спосіб мислення (сімейна ідеологія), етапи життєвого циклу сім’ї.

Під структурою сім’ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи, крім родинних, систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету та ін. Виділяють так звану авторитарну структуру і у зв’язку з цим авторитарні сім’ї, які характеризуються жорстким підкоренням дружини – чоловікові, а дітей – батькам. Демократичні сім’ї засновані на розподілі ролей згідно не з традиціями, а з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов’язків у вихованні дітей тощо. Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права й обов’язки подружжя, батьків і дітей один до одного.

Важливим зрізом структури сім’ї є структура комунікації, при вивченні якої найбільш вагомим вважається встановлення між особистісних каналів комунікації і характеру їх функціонування. Структура комунікації суттєво впливає на всі ці сторони функціонування сім’ї, оскільки характер питань, що обговорюються, культура та інтенсивність духовного спілкування між подружжям як на стадії формування сім’ї, так і на більш пізніх етапах сімейно-шлюбних відносин багато в чому впливають на згуртованість сімейної групи і задоволеність шлюбом, а адекватна структура комунікацій між батьками і дітьми є важливою передумовою успішного виконання сім’єю її виховних функцій. Існує також рольова структура сім’ї. Вона пов’язана з виконанням кожним членом сім’ї певних ролей, а також із системою їх рольових сподівань. Така структура характеризує систему взаємовідносин і відносин членів сім’ї відповідно до традицій та звичаїв, що існують у суспільстві в цілому, найближчому соціальному оточенні і закріплених в особистісному досвіді членів сім’ї.

Сім’ю як соціальний інститут ми аналізуємо тоді, коли особливо важливо з’ясувати, наскільки спосіб життя сім’ї, її функціонування в певних межах відповідають чи не відповідають тим чи іншим сучасним потребам суспільства. Модель соціального інституту дуже важлива для прогнозування майбутніх типів сім’ї.

3.3 Позиція церкви стосовно громадянського шлюбу

Хотілося б розглянути позицію Православної Церкви стосовно «цивільного шлюбу». Для цього необхідно розглянути православне вчення про шлюб. Особисто мені найбільше імпонує визначення християнського шлюбу, висловлене ректором Свято-Тихонівського богословського інституту прот. Володимиром Воробйовим у його роботі «Православне вчення про шлюб»: «Шлюб розуміється в християнстві як онтологічне поєднання двох людей у єдине ціле, що звершується Самим Богом, і є даром краси і повноти життя, істотно необхідним для вдосконалювання, для здійснення свого призначення, для преображення і оселення в Царстві Божому». Тому Церква не уявляє повноти шлюбу без особливої її дії, яка називається Таїнством, що має особливу благодатну силу, і що дає людині дар нового буття.

Перші християни не знали того Таїнства вінчання, що практикується в сучасній Православній Церкві. Спільне життя християнського подружжя починалося зі спільної участі в євхаристії. Перші християни не уявляли свого життя без євхаристії, поза євхаристичною громадою, в центрі якої стояла Вечеря Господня. Ті, хто вступав у шлюб приходили в євхаристичне зібрання і, з благословення єпископа, разом причащалися Святих Христових Таїн. Всі присутні знали, що ці люди розпочинали цього дня нове спільне життя біля чаші Христової, приймаючи її як благодатний дар єдності й любові, яка поєднає їх у вічності. Саме в запоруці вічної єдності й любові вбачається сенс новозаповітного вчення про шлюб.

На відміну від старозаповітного вчення, де народження дітей було головною метою шлюбу, шлюб новозаповітний є для людини особливим духовним єднанням християнського подружжя, що продовжується у вічності. Старозаповітне вчення про життя вічне припускало, що людина живе у своїх нащадках. Юдеї чекали свого Месію, Який влаштує якесь нове ізраїльське царство, де настане блаженство єврейського народу. Саме участь в цьому блаженстві нащадків тої чи іншої людини розумілася як її особисте спасіння. Тому бездітність вважалася в євреїв як покарання Боже, тому що воно позбавляло людину можливості особистого спасіння. Тому вчення про шлюб, як стан, призначений лише для народження дітей, Христом відкидається в Євангелії: «У Царстві Божому не женяться й не виходять заміж, але перебувають як ангели Божі» (Мф. 22, 23-32).

Господь явно дає зрозуміти, що у вічності не буде тілесних, земних стосунків між членами подружжя, але будуть духовні. Тому й християнський шлюб, в першу чергу, дає можливість для духовного єднання подружжя. Про це каже ап. Павло: «покине чоловік батька свого й матір і приліпиться до дружини своєї, і будуть двоє одним тілом. Таїна це велика; я кажу про Христа і про Церкву» (Еф. 5, 31-32). У Євангелії є дуже важливий момент, що підкреслює ставлення Христа до шлюбу: «що Бог поєднав, того людина хай не розлучає» (Мф. 19, 5). Ці слова свідчать про фактичну неможливість розлучення. Христос тут говорить про абсолютне значення того поєднання, що робить Бог Своєю благодаттю.

Чоловік і дружина поєднуються онтологічно, їх союз не повинен руйнуватися людиною, тому розлучення не може мати Божого благословення. Адже безцінний дар любові, принесений подружжю в Таїнстві шлюбу Божим благословенням, не може бути скасований, він вічний за своєю суттю і не може припинитися зі смертю людини. Тому можна з впевненістю сказати, що християнський шлюб відбувається у вічності, бо «любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.» (1 Кор. 13, 8).

ВИСНОВОК

Оглядаючись у минуле, можна зробити висновок, що громадянські шлюби — породження не сьогоднішнього дня. У ХVIII столітті письменник Вольтер, який жодного разу не був одружений, шістнадцять років прожив із маркізою дю Шатле, яка стала на довгі роки його коханкою, другом й інтелектуальним супутником. А згадайте Срібний вік, тобто ХІХ століття, з його поглядами на вільне кохання! Сьогодні більшість молодих людей вибирає громадянський шлюб як сходинку на шляху до офіційного, вважаючи, що нерозумно реєструвати стосунки, не поживши хоча б рік під одним дахом як класичні чоловік і дружина.

Буває, що хлопець і дівчина навмисно вибирають громадянський шлюб як альтернативу офіційному. В юридичній літературі «громадянський шлюб» має назву «фактичні шлюбні стосунки». А в дореволюційній Росії, наприклад, фігурував термін «конкубінат» (від латинського «лежати разом»). Він застосовувався, коли йшлося про тривале позашлюбне співжиття з незаміжньою жінкою. Цей термін не прижився, і в сучасній юридичній літературі не використовується.

Щодо громадянського шлюбу, то це і є той шлюб, який зареєстрований у державній установі і який породжує права і обов’язки подружжя. І якщо, знову ж таки, звернутись до історії, то в революційній Росії 1917 року був виданий декрет «Про громадянський шлюб, дітей і ведення книг актів громадянського стану». А через два роки такий декрет був виданий і в Україні. Цим декретом було відмежовано церковний шлюб від громадянського. Власне, функцію реєстрації шлюбу перебрала на себе держава, і в кодексі про шлюб зазначалось, що визнається дійсним тільки той шлюб, який зареєстрований у державних органах.

У наш час цивільним шлюбом вважається спільне буття та ведення господарства чоловіком та жінкою, стосунки яких не зареєстровані законно. Часто такі шлюби обирають розлучені люди. Невдале життя із законним чоловіком чи дружиною впливає на все подальше життя, тому такі люди панічно бояться реєструвати наступний шлюб. Але все-таки подібні стосунки більш поширені серед молоді, через залежність їх від батьків: відсутність власного матеріального підґрунтя не дає можливості створити сім’ю. І він та вона обирають фактичні шлюбні стосунки. Не вдалося — розбіглись, не «навішуючи» на себе якихось обов’язків.

У Сімейному кодексі України (стаття 72 р. ІІ) передбачений правовий режим ось таких незареєстрованих шлюбів. Зокрема, це захист матеріальних інтересів — право на спільне майно. Як і при зареєстрованому шлюбі воно ділиться навпіл; як і в офіційному шлюбі, жінка, яка проживає в незареєстрованому шлюбі, має право на утримання в разі вагітності чи у випадку інвалідності. Проте, зважаючи на це, не буде розв’язано всі проблеми. Уявімо таку ситуацію: помер чоловік — якщо жінка була з ним у зареєстрованому шлюбі, то вона стає першим спадкоємцем. Якщо ж не було офіційного заміжжя, то, за Сімейним кодексом, особа, яка проживала з покійним однією сім’єю п’ять років, має право на спадщину, але аж у четвертому коліні. До того ж, треба довести, з якого моменту існував цей фактичний шлюб.