142536 (Соціологічний аналіз міжнаціональних відносин), страница 4

Таким чином, посилюється атрибутивний механізм «емоційної пермутації» (лат. permuture — міняти), тобто зсуви «виправдувальних» і «звинувачувальних» оцінок («братські народи» стають «окупантами», «інородцями»).

Ще один механізм — підвищення вибірковості сприйняття в ситуації контактів, що передбачаються, тобто відсів позитивної інформації, спотворення інформації, що поступає, відтворення негативних етносоціальних уявлень; деперсоналізація членів своїй і «ворожою» груп. Дія всіх цих механізмів, що є показниками міжетнічної напруженості, посилюється в умовах конфліктів.

Дія компенсаторних механізмів в міжетнічних стосунках розглядується як результат сформованого комплексу «Груповій неповноцінності» можна додати, що сама етничність в умовах різних соціальних і політичних змін, криз цивільної ідентичності виступає в своїй компенсаторній функції. З цим зазвичай буває зв'язано зростання гіперідентичності в масових масштабах.

Антиасиміляційні настрої (відновлення комунікативних функцій «рідних мов», відновлення втрачених елементів традиційної культури і тому подібне) переростають в рухи за відновлення достоїнства, які зачинають сприйматися не лише в психологічному плані, але і в політичному, — як потреби в самоствердженні аж до суверенітету в різних формах.

Регресивні механізми виражаються в зростанні невпевненості в майбутньому. Це веде до повернення архаїчних форм взаємодії, відновлення кланово-родових систем в культурі, що ми спостерігали і в середньоазіатському регіоні, і на Кавказі. Регресивні механізми набувають особливої ролі в разі тривалих, важковирішуваних конфліктів.

У одному випадку вони можуть стати напрямом (точніше, одним з напрямів) в погоджувальних процедурах при регулюванні конфліктів; у іншому — гальмом в цивілізаційному розвитку, повертаючи до тих стадій, коли спори вирішувалися насильством і війною.

Всі вказані соціально-психологічні механізми включаються тоді, коли формуються інтолерантні стосунки між етнічними групами.

З питання про те, що таке міжетнічна толерантність, серед етнологів, етнопсихологів йдуть дискусії. Одним з досить поширених є розуміння толерантності як індиферентності до етнічних відмінностей. Воно нерідко зустрічається серед людей з високою діловою або загальнокультурною орієнтацією в життєвих установках — серед «природників», математиків, економістів. Але, буває, його розділяють і ті, хто, як мовиться, «втомився» від етнічних, національних проблем і хотів би звести їх нанівець, проте в реальності таке «рішення» просто неможливе.

Поважно також враховувати, що люди з середи недомінуючих груп часто сприймають саму постановку проблеми про толерантність як спосіб стимулювати «терпіння», «терплячість», а індиферентність в міжнаціональному спілкуванні — як прагнення забути про потреби народів або навіть як тенденції, що асимілюють. Ось чому розуміння толерантності має не лише наукове, але і практичне, ідеологічне і політичне значення.

Ми розглядуємо толерантність не як позицію самообмеження і навмисного невтручання, згоди на взаємну терпимість, а як ухвалення інших такими, які вони є, і готовність взаємодіяти з ними. Багато досліджень, проведених нами в різних республіках Російської Федерації підтвердили що людей толерантних, готових до спілкування, скрізь набагато більше, ніж просто індиферентних. Серед росіян частка етнічно індиферентних коливалася в республіках в межах 10-15%, а готових до позитивних контактів — до 60—80% по соціальних, демографічних і етнічних групах.

Міжетнічна толерантність виявляється у вчинках, але формується у сфері свідомості і, звичайно, тісно пов'язана з етнічною ідентичністю. Всі види гіперідентичності підвищують рівень інтолерантності в міжетнічних установках. Але на цій підставі вважати етнонаціональну самосвідомість за небезпечну, прагнути не нагадувати про нього було б помилкою, що тільки підсилює складність міжетнічних стосунків. Не етнічне само свідомість взагалі, а гіперболізування його (егоцентризм, етноегоїзм і тому подібне) негативно впливає на толерантність. Ситуаційний чинник ми інтерпретуємо ширше, ніж в психологічних концепціях. Д. Кемпбел сформулював теорію, згідно якої конфлікт інтересів між групами зумовлює стосунки конкуренції і очікування загрози з боку «чужинців». Як видимий, при психологічному підході сприйняття і відчуття загрози інтерпретуються як та ситуація, яка породжує інтолерантність в міжетнічних взаємодіях. При етносоціологічному підході сама конкретна, об'єктивна ситуація — збіг обставин в економічній, політичній і соціальній сферах — створює конфлікт інтересів, впливає на сприйняття обстановки, які потім, у свою чергу, можуть в тій чи іншій мірі визначати і внутрішньогрупову солідарність, і поглиблення етнокультурних психологічних кордонів.

6. Розуміння міжетнічного конфлікту

Міжетнічні конфлікти (нерідко їх називають просто етнічними) чи ста поширеним явищем на сучасному світі. За даними Стокгольмського міжнародного інституту по дослідженню проблем миру в Осло, дві третини всіх насильницьких конфліктів в середині 90-х років були міжетнічними. Перехід до демократизації в нашій країні і розпад СРСР також супроводилися гострою міжнаціональною, міжетнічною напругою і конфліктами.

Один з принципових питань для розуміння таких конфліктів — питання про їх зв'язок з самим феноменом етнічності: чи є зв'язок між ними сутнісною, закладеною в самому етнічному різноманітті людства, або вона суто функціональна? Якщо визнати достеменним перший підхід, то тоді інгушів і осетин, арабів і євреїв, вірмен і азербайджанців слід визнати «не сумісними». Якщо виходити з другого, то треба зробити висновок: не етнічність складає суть таких конфліктів, вона — форма їх прояву.

У конфліктних ситуаціях оголюються суперечності, які існують між общностями людей, консолідованими на етнічній основі. Далеко не в кожен конфлікт буває залучений весь етнос, це може бути його частка, група, яка відчуває на собі або навіть усвідомлює суперечності, що ведуть до конфлікту. По суті конфлікт є спосіб вирішення протиріч, проблем, а вони можуть бути самими різними.

За офіційною версією, конфлікти з'явилися наслідком відступу від ленінської національної політики. Але одні бачили цей відступ в сталінських репресіях, депортаціях цілих народів, в декларативному характері федеральних стосунків

Окрім політичних версій була запропонована модель соціально-структурних змін як основи суперечностей, що приводять до конфліктів. Її висунули етносоціологи, які вважають, що в основі міжетнічної напруженості лежать процеси, пов'язані з модернізацією і інтелектуалізацією народів. Це процеси, без яких метрополія так само не могла розвиватися, як і регіони. Вони привели до того, що в престижних видах діяльності наростала конкуренція між титульними національностями і росіянами. У багатьох народів до кінця 70-х років не лише сформувалася поліструктурна інтелігенція (тобто окрім адміністративної і зайнятої у сфері освіти, як було в основному в 30-60-х роках, з'явилася ще і наукова, художньо-мистецька, а біля деяких національностей — і виробнича), але і склалися нові цінності і уявлення, у тому числі про самодостатність і важливість більшої самостійності. Такі уявлення і цінності не збігалися з тими, які були у росіян в республіках. Більшість з них приїхали сюди з установкою допомагати (у багатьох допомагали їх батьки), а отже, вони і відчували себе по статусу вище за місцеве населення, титульних етносів.

Цей підхід акцентує увагу на тому, що на історичному відрізку часу відбуваються зміни в потенціалі етнічних груп, що претендують на привілейовані, престижні місця, у тому числі у владі. Змінюються і ціннісні представлення груп Звичайно, висуваючи даний підхід, ми розуміли, що пропонуємо одне з пояснень, яке у ряді випадків може бути навіть головним, але не для всіх конфліктів.

Висновок

Відмова групі в задоволенні її базових потреб, включаючи потреби в ідентичності і безпеці, викликає «страх знищення» групи, і це, на думку Гурра, робить етнічні конфлікти постійним і неминучим елементом соціально-політичної системи. Виходячи з цього, навіть робилися спроби створення списків «меншин риски», які не лише відчувають систематичну дискримінацію, але вже і робили політичні дії ради того, щоб відстояти свої інтереси перед державами, що претендують на управління ними.

На доказ неспроможності даної пояснювальної концепції зазвичай приводять наступні аргументи: 1) етнічні групи не є настільки згуртованими, щоб весь час боротися за ідентичність, суперечності усередині груп бувають не менш руйнівними, чим між групами, 2) «ініціюють насильство не ті групи, які більш всього знедолені з погляду «базових потреб»; призвідниками придушення «інших» є групи (точніше, представники їх еліт), які володіють титульним статусом і добре розвиненими культурними інститутами»; 3) польові дослідження і інші дані по етнічності в стані конфлікту не підтверджують тезу про глибоко укорінене міжетнічне відчуження і ненависть; 4) небезпечно застосовувати тезу, яка робить легітимним поняття «Насильство із-за групових потреб».

Останні два аргументи абсолютно безперечні; перший вірний для стану етнічної групи поза гострою міжетнічною суперечністю; у ситуації ж міжетнічного конфлікту, що зародився, внутрішньогрупові суперечності зазвичай затухають. Що стосується другого аргументу, та ініціація конфліктів відбувається по-різному, і, мабуть, навряд чи можливо осягнути в реальності, які варіанти переважають. Але очевидно, що насильство ініціюється титульною групою тоді, коли група, що висуває вимоги, заявляє про претензії у відкритій формі. У таких ситуаціях вибір шляху, форми вирішення конфліктів в значній мірі залежить від еліт конфліктуючих сторін.

Концепція колективної дії заслуговує на серйозну увагу при поясненні міжетнічних конфліктів. Головним в ній є обґрунтування першого значення колективних інтересів, які спонукають людей діяти в ім'я їх, вибираючи ті або інші форми дій. Не фрустрації, а «накладення колективного інтересу на можливість його досягнення» розглядується як механізм, що формує дії. Боротьба між групами ведеться не взагалі, а з приводу конкретних питань. На думку Тіллі, в найбільшій мірі мобілізують людей питання політичного життя, пов'язані з боротьбою за владу.

Список використаної літератури

1. Л.А. Функції соціального конфліктам//Американська соціологічна думка, М., 1996. С. 543.

2. 3дравомислов А.Г. Міжнаціональні конфлікти в пострадянському просторі. М., 1997. С. 6.

3. Демографічний Енциклопедичний Словник. М., 1985.

4. Козлов В.І. Національності СРСР. М., 1982. С. 84

5. Петтігрю Т. Соціологія расових і етнічних стосунків М., 1968.