142532 (Соціологічне дослідження "Патріотизм у розумінні сучасної молоді")

Міністерство освіти і науки України

Вінницький національний технічний університет

Інститут автоматики, електроніки та комп’ютерних систем управління

Кафедра метрології та промислової автоматики

Соціологічне дослідження

на тему:

«Патріотизм у розумінні сучасної молоді»

Вінниця, ВНТУ 2009

Зміст

1. Розробка методологічного розділу програми конкретного соціологічного дослідження

2. Визначення основних понять за темою дослідження

3. Вибірка соціологічного дослідження

4. Розробка і логічний аналіз анкети

5. Організація та методика опитування респондентів

6. Статистика і обробка інформації

7. Аналіз та узагальнення результатів дослідження

Список використаної літератури

1. Розробка методологічного розділу програми конкретного соціологічного дослідження

Патріотизм в країні, яка нещодавно здобула незалежність, постає дуже гостро. Що для сучасної молоді означає патріотизм? В головах та думках багатьох людей по різному трактується таке поняття, як патріотизм . В одних людей вірне тлумачення, в інших помилкове. То що ж насправді означає слово патріотизм?

Уявлення про патріотизм зв'язуються з трепетним ставленням до своєї Батьківщини, але уявлення про сутність патріотизму у різних людей різний. З цієї причини, одні люди вважають себе патріотами, а інші їх такими не вважають.

Патріотизм (грец. patriótes,πατριώτης — співвітчизник, грец. patrís,πατρίς — батьківщина) — це моральний і політичний принцип, соціальне відчуття (сприйняття), змістом яких є любов до Батьківщини (місця народження всіх поколінь предків і самої людини), відданість своєму народові, готовність заради них на жертви (в тому числі готовність підкорити свої особисті потреби потребам суспільства перебування (проживання) і подвиги. Патріотизм припускає гордість досягненнями і культурою своєї Батьківщини, бажання зберігати її характер і культурні особливості та ідентифікація себе з іншими членами нації, готовність підпорядкувати свої інтереси інтересам країни, прагнення захищати інтереси Батьківщини і свого народу. Історичне джерело патріотизму - століттями і тисячоліттями закріплене існування відособлених держав, що формували прихильність до рідної землі, мови, традицій. В умовах освіти націй і утворення національних держав патріотизм стає складовою частиною суспільної свідомості, що відображає загальнонаціональні моменти в його розвитку. А з практичного боку - характеристика особистості, тобто особистість, котра сповідує патріотизм до певної країни, є патріотом цієї країни.

Патріотизм визначається більшістю людей як одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Він виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів. Виховання патріотизму – важлива складова виховної діяльності.

Соціальні психологи визначають патріотизм як певне моральне ставлення й оцінку особистістю елементів вітчизни. У конкретно-історичному розгляді, з'явившись внаслідок розвитку людського суспільства, соціально-моральне, у своїй основі, патріотичне почуття набувається особистістю не через біологічну спадковість, а неодмінно під впливом соціального середовища, виховання (соціалізації) у широкому розумінні слова.

Патріотизм передбачає гордість за матеріальні і духовні досягнення свого народу, своєї Батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання і співставлення себе з іншими членами свого народу, постійна готовність підкоряти свої особисті інтереси інтересам загалу, в якому живеш, та захищати інтереси своєї громади, народу в цілому.

Патріотизм може проявлятися в наступних формах:

• полісної патріотизм - існував в античних містах-державах (полісах);

• імперський патріотизм - підтримував почуття лояльності до імперії та її уряду;

• етнічний патріотизм (націоналізм) - в основі має почуття любові до свого народу;

• державний патріотизм - в основі лежать почуття любові до держави.

• квасний патріотизм (ура-патріотизм) - в основі лежать гіпертрофовані почуття любові до держави та свого народу

В умовах утворення двох типів держав побудованих на мононародному принципі і полінародному (національному) принципі патріотизм набуває різного забарвлення і розуміння. У першому випадку - це патріотизм в прямому його розумінні, а у другому випадку - це космополітизм з усіма витікаючими наслідками.

Космополітизм — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам.

Тому в державах, побудованих єдиним народом, існує тяга до ще більшої консолідації, а в багатонаціональних державах, побудованих різними народами, рано чи пізно утворюються різні патріотичні осередки навколо кожного з народів, що утворюють цю державу. Така держава розривається відцентровими силами протидії різних патріотичних поглядів на окремі складові – мононародні держави.

Саме тому поняття патріотизму має різне наповнення і тлумачиться по різному. Протягом віків патріотизм відігравав дуже важливу роль, об’єднуючи народ держави в боротьбі з зовнішньою агресією. У часи боротьби з зовнішнім ворогом внутрішні протиріччя між різними народами відходили на задній план. Тому багатонаціональні країни успішно прогресують тільки у часи воєн і протиборств з зовнішнім і внутрішнім ворогом. У мирний час у таких країнах посилюються відцентрові сили протиріч, існуючих між різними народами, що населяють багатонаціональну державу.

Тому в багатонаціональних державах існує термін абсолютизованого патріотизму, що виражає вузькокорисні групові інтереси (інтереси певної групи в державі, наприклад, аристократії), або певного народу (одного з багатьох і не обов’язково найчисельнішого, здебільшого народу до якого відноситься керівна/царська/ верхівка). З часом такий патріотизм перетворюється на шовінізм.

Шовінізм (фр. chauvinisme, в англ. версії — джингоїзм) — найодіозніша форма націоналізму, пропагування національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, поширення ідей національної переваги, розпалювання національної ворожнечі й ненависті.

Таким чином, ідеологія патріотизму, прийнята в багатонаціональній державі, перетворюється в ідеологію націоналізму, шовіністичну ідеологію і працює на виокремлення окремого (панівного) народу з числа інших народів, що проживають на визначеній території. Після виокремлення народу націоналістична ідеологія починає працювати на становлення, захист і зміцнення виключно панівного народу, на шкоду інших народів такої багатонаціональної держави.

Саме поняття мало різне наповнення і розумілося по різному. В античності термін patria «Родина» застосовувався до рідного міста-держави, але не до ширших спільнотам (таким як «Еллада», «Італія»); таким чином, термін patriota означав прихильника свого міста-держави, хоча, наприклад, загально грецького почуття патріотизму існувало, принаймні, з часів греко-перських воєн, а в творах римських письменників епохи ранньої Імперії можна бачити своєрідне почуття італійського патріотизму.

У Римській імперії патріотизм існував у вигляді місцевого «полісного» патріотизму і імперського патріотизму. Полісної патріотизм підтримувався різними місцевими релігійними культами. Римські імператори з метою згуртування населення імперії під керівництвом Риму робили спроби формування загальноімперських культів, деякі з них були засновані на обожнення імператора.

Християнство своєю проповіддю підривало основи місцевих релігійних культів і тим самим послаблювали позиції полісного патріотизму. Проповідь рівності всіх народів перед Богом сприяли зближенню народів Римської імперії і перешкоджали місцевого націоналізму. Тому на рівні міст проповідь християнства наштовхувалася на протидію патріотично налаштованих поган, які бачили в місцевих культах основу благополуччя міста. Яскравий приклад такого протистояння - реакція ефесян на проповідь апостола Павла. У цій проповіді вони побачили загрозу місцевому культу богині Артеміди, який складав основу матеріального благополуччя міста.

Імперський Рим, у свою чергу, бачив у християнстві загрозу імперського патріотизму. Незважаючи на те, що християни проповідували послух владі і молилися за добробут імперії, вони відмовлялися приймати участі в імперських культах, які на думку імператорів повинні сприяти зростанню імперського патріотизму.

Проповідь християнства про небесну вітчизні і уявлення про християнської спільноти як особливий «народі Божому» викликали сумніви в лояльності християн земній вітчизні.

Але згодом в Римській імперії відбулося переосмислення політичної ролі християнства. Після прийняття християнства Римською імперією, вона почала використовувати християнство для зміцнення єдності імперії, протидію місцевого націоналізму і місцевого язичництва, формуючи уявлення про християнської імперії як про земне батьківщині всіх християн.

У Середні століття, коли лояльність цивільного колективу поступилася місцем лояльності монарху, термін втратив актуальність і знову придбав її в Новий час.

В епоху американської та французької буржуазних революцій поняття «патріотизм» було тотожне поняттю «націоналізм», при політичному (неетнічна) розумінні нації; з цієї причини у Франції та Америці в той період поняття «патріот» було синонімом поняття «революціонер». Символами цього революційного патріотизму є «Декларація незалежності» і «Марсельєза». З появою поняття «націоналізм», патріотизм стали протиставляти націоналізму, як прихильність країні (території і державі) - прихильності людської спільності (нації). Втім, нерідко ці поняття виступають як синоніми або близькі за значенням.

Героїзм і патріотизм радянського народу, яскраво проявилися в роки Великої Вітчизняної війни, взаємопов'язані. Ці два поняття - сторони однієї медалі. Країна не витримала б такого страшного і суворого випробування, якщо б не жила єдиною думкою: "Все для фронту, все для перемоги!" Солдати самовіддано воювали, не маючи ні вихідних, ні свят, але так само жив і тил: адже солдатам потрібні були патрони, снаряди, зброя, винищувачі та бомбардувальники, танки, гармати, зенітки, щоб бити фашистів. Все це робили в тилу.

Країна "кувала перемогу" спільними зусиллями всього народу. Замість тих, що пішли на фронт до верстатів встали їхні батьки і матері, дружини і діти.

У колгоспах жінки, люди похилого віку і діти ростили хліб, картопля, овочі, зберігали худобу, щоб було чим годувати армію. Наше покоління мало замислюється про минуле, про Велику війну, яку не просто пережили, а героїчно вистояли - адже вона йшла майже чотири роки!

Країна не тільки воювала, вона жила суворою і натхненної життям - знімалися кінофільми: "Іван Грозний", "Російські люди", працювали театри, письменники і артисти виїжджали на фронт, допомагаючи бійцям в оточеному Ленінграді. Д.Д. Шостакович написав у блокадному Ленінграді свою Сьому симфонію, Твардовський - поему "Василь Тьоркін", в Ташкенті будувався драматичний театр.

У перші ж дні вітчизняної війни сотні тисяч молодих радянських патріотів добровільно пішли боротися проти німецьких окупантів. З середовища молоді в дні вітчизняної війни вийшли чудові герої, які своєю мужністю, залізною стійкістю, самовідданої хоробрістю завоювали глибоку любов і визнання всього радянського народу. І в перших рядах цих героїв всюди можна зустріти комсомольців. За два роки війни високого звання Героїв Радянського Союзу удостоєні більше 400 комсомольців і вихованців комсомолу. Сотні тисяч комсомольців за мужність і відвагу, проявлені в боях з німецькими загарбниками, нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Досить сказати, що тільки за 6 місяців - з 1 січня по 1 липня 1943 року - у Червоній Армії орденами і медалями нагороджено 100 737 комсомольців. (Про роботу комсомолу на селі.-М.: Молода гвардія, 1943.-С.

Війна з фашистською Німеччиною, коли на захист Батьківщини піднялися старі й малі, показала всьому світу небачену стійкість і мужність нашого воїна. Подвиги Зої Космодем'янської, Лізи Чайкіної, Олександра Матросова, Юрія Смирнова, Миколи Кузнєцова та багатьох тисяч інших назавжди увійшли в історію Росії. Велика Вітчизняна війна явила собою небачений зліт самосвідомості громадян нашої країни, що працювали в тилу і забезпечили фронт всім необхідним. Патріотизм, дружба народів багатонаціональної країни стали важливим фактором у досягненні перемоги над фашизмом.

Історичне значення людини, вважав Н.Г. Чернишевський, "вимірюється його заслугами Батьківщині, його людську гідність - силою його патріотизму".

Очевидно, що молодь, що воювала на рік Великої, вітчизняної війни на фронті і в тилу в основному складалася в комсомолі, який на початку 1939 р. об'єднував понад 5 млн. юнаків і дівчат. (Історія другої світової війни 1939 -1945.-М.: Військове Видавництво Міністерства Оборони СРСР, 1973. Т. 2.-С. 162)