Вступ

Перехід до ринкових відносин у сфері праці й зайнятості в умовах структурної перебудови економіки привів до виникнення принципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важка й хворобливої дана ситуація виявилася для молоді, яка у силу специфіки своїх соціально-психологічних характеристик виявляється недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці.

Це робить молодь групою населення зі зниженою конкурентоспроможністю на ринку праці, що вимагає від держави розробки й реалізації особливої системи засобів, що забезпечують не тільки надання тих або інших гарантій зайнятості для молоді, але й надання підтримки в адаптації даної групи населення до сучасної економічної системи суспільства. При цьому представляється можливим забезпечити участь в адаптаційних програмах молоді до ринку праці не тільки державних органів, які регулюють зайнятість населення, але й освітніх установ (державних і недержавних), підприємців і роботодавців, органів місцевого самоврядування.

Розробка механізму взаємодії всіх учасників соціально-трудових відносин (держави, роботодавців, органів місцевої влади, громадських організацій) по питанню стабілізації зайнятості молоді, надання їй допомоги в адаптації до ринку праці та вивчення питань повязаних з проблемами працевлаштування молоді є надзвичайно актуальним й суспільно значимим.

Це пов'язано з наростанням негативних тенденцій у сфері молодіжної зайнятості (ріст чисельності безробітних у віці до 29 років, збільшення в їхньому складі частки осіб із середньою спеціальною і вищою професійною освітою, частки довгостроково безробітних), а також з негативними наслідками молодіжного безробіття (ріст числа правопорушень серед підлітків і молоді, широке поширення в молодіжному середовищі алкоголізму, наркоманії, проституції й інших антигромадських явищ).

Одним з найбільш небажаних наслідків молодіжного безробіття є зниження трудової мотивації, затримки у формуванні способу життя працюючої людини в тих молодих людей, чиє трудове життя починається з безробіття. У зв'язку із цим держава й суспільство не повинні пасивно очікувати самонастроювання молодіжного ринку праці: потрібно науково обґрунтована політика регулювання молодіжної зайнятості. Всі перераховані аргументи й обумовили вибір теми даного дослідження.

Метою курсового дослідження є виявлення основних проблем молоді у сфері праці і зайнятості, а також причин зниженої конкурентоспроможності населення у віці 14–29 років.

Відповідно до поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження:

• уточнити, через розкриття специфіки робочої сили молоді, поняття зайнятості молоді як соціально-економічної категорії;

• провести більше глибоку диференціацію молоді в розрізі вікових границь;

• проаналізувати тенденції молодіжної зайнятості в сучасній Україні.

Об'єктом дослідження є молодіжний ринок праці.

Предметом дослідження є соціально-економічні відносини, що виникають у процесі функціонування молодіжного ринку праці.

Методи дослідження. В курсовій роботі застосовувались такі наукові методи: метод аналізу – для аналізу соціально-економічної сутності молодіжного ринку праці, обґрунтування методологічних основ оцінки його інтегрованості в сучасний соціально-економічний простір; метод узагальнення та описовий метод – для узагальнення основних наукових досліджень з питань даної проблематики.

Практичне значення одержаних результатів. Результати курсового дослідження створюють підґрунтя для теоретико-методологічного обґрунтування процесів формування і розвитку молодіжного ринку праці, а також можуть бути використані для подальших наукових розробок даної теми.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Теоретико-методологічні основи зайнятості молоді

1.1 Зайнятість молоді як соціально-економічна категорія

Теоретичне обґрунтування проблем зайнятості населення має досить широке висвітлення в сучасній українській економічній та соціологічній літературі. Зайнятість визначається як «…діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству України і приносить, як правило, ним заробіток, трудовий дохід».1 Це визначення зайнятості описує її призначення в системі суспільних відносин суспільства, містить у собі не тільки економічні, але і юридичні характеристики такого явища як зайнятість.

На погляд Горелова Н.А, у концептуальному визначенні зайнятості як найважливішої характеристики ринку праці повинно бути відбито, що це – суспільні відносини, що міра праці й міра споживання залежно від специфіки відносин зайнятості в суспільстві диференційовані, що в рамках відносин зайнятості відбувається пов'язування суспільних і особистих інтересів. [1, 164]

Виділення молоді в складі трудових ресурсів суспільства обумовлено специфікою її положення в сфері праці, а також особливою соціальною роллю молоді, що проявляється у власній системі норм поводження, яка відрізняється від такої в рамках суспільства в цілому. Практика виділення молоді в окрему групу й розробка специфічних методів управління її працею була характерна й для планової системи керування трудовими ресурсами в СРСР.

Статево-віковий розріз балансу трудових ресурсів забезпечував розробку балансових розрахунків залучення молоді на навчання й роботу в народному господарстві, у тому числі – розрахунків чисельності молоді, що направляється на роботу в суспільне виробництво після закінчення: загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів, вищих навчальних закладів. [9, 542] Це говорить про те, що особливе положення молоді на ринку праці не є специфічною особливістю сучасного стану соціально-трудової сфери України, воно обумовлено специфікою молоді як соціально-вікової групи.

Слід зазначити, що існування названої специфіки приводить не тільки до диференціювання підходів до управління молодіжною зайнятістю з боку держави, але й до формування стійких стереотипів уявлення роботодавців про молодого працівника, що негативно позначається на можливостях реального працевлаштування молоді, прискорення процесу її адаптації до трудового життя, заняття гідного місця в трудовому колективі.

У той же час відзначається явне недовикористання трудового потенціалу молоді, як у рамках усього суспільства, так і на рівні окремих підприємств і організацій. Все це вимагає обґрунтування диференційованого підходу до визначення зайнятості молоді як особливої соціально-економічної категорії.

1.2 Категорія «молодь» – соціологічний підхід

Тарабукін Ю.О., в досліджені «Соціологія молоді» пише, що молодь може бути визначена як соціально-демографічна вікова група суспільства, що характеризується насамперед тим, що перебуває в стадії трудового й соціального самовизначення й володіє рядом специфічних ознак, що відрізняють її від інших поколінь. [19, 23]

Визначення вікових границь поняття «молодь» з погляду відносин у сфері праці пов'язане з визначенням нижчої границі робочого віку. У світовій практиці нижча границя робочого віку коливається від 12–14 до 16–17 років, що пов'язано з особливостями соціально-економічного розвитку конкретних країн. Тарабукін Ю.О., вказує, що у самому загальному виді закономірності встановлення нижньої границі працездатності обумовлені:

1. особливостями фізичного розвитку населення, тобто до якого віку в даній країні людина досягає мінімально необхідного рівня фізичного розвитку, щоб без небажаних наслідків для здоров'я брати участь у посильних видах трудової діяльності;

2. рівнем соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує розвиток системи доступної загальної й професійної освіти, яка поширюється на ті або інші контингенти дітей і молоді, що забезпечує необхідний рівень розумового й культурного розвитку, придбання основ професійних знань до вступу в трудове життя;

3. ступенем соціально-майнової диференціації населення, поширеністю в суспільстві бідності й убогості, що змушують родини розглядати працю дітей і підлітків як важливу частину загального доходу домогосподарства, що спонукує державу до зниження нижчої границі робочого віку. [19, 35–36]

У результаті дії виділених факторів слід зазначити, що границя робочого віку найбільше низка в найбідніших країнах миру, з масовим поширенням убогості, і, як слідством цього – масовим же використанням дитячої праці. Чим вище рівень соціально-економічного розвитку суспільства, тим вище піднімається рівень нижчої границі робочого віку, досягаючи свого максимуму в тих країнах, у яких законодавчо закріплене обов'язкове одержання певного рівня освіти (частіше загальної, але іноді й професійної) до вступу в робочий вік.

Визначення верхньої границі категорії «молодь» пов'язано із суспільними умовами, які забезпечують досягнення соціалізації людини в суспільстві, що виражається в придбанні професії, завершенні періоду трудової адаптації, створенні родини, народженні дітей, придбанні економічної самостійності. Основна маса молоді повністю соціалізується до 30 років, тому традиційно границі поняття «молодь» 16–29 років. [20, 43]

У ряді сучасних досліджень, у зв'язку зі збільшенням масштабів підліткової зайнятості, що обумовлено специфікою становлення ринку праці в Україні, вікові границі молоді встановлюються в рамках 14–29 років. [11, 56–57] Очевидно, що в рамках установлених границь спостерігається сильна диференціація груп молоді практично по всіх соціальних показниках, тому додатково виділяються групи: 14–15 років, 16–17 років, 18–20 років, 21–24 роки, 25–29 років. У рамках кожної з виділених підгруп існують свої специфічні проблеми соціальної й трудової адаптації.

Необхідно підкреслити, що в сучасних українських умовах відбувається скорочення чисельності й частки молоді, що виходить на ринок праці із уже наявною професією (спеціальністю) і одночасно росте чисельність і частка тих, хто шукає роботу, не маючи не тільки професійної, але й закінченої загальної освіти. Це підтверджується й тенденціями соціально-майнового розшарування в молодіжному середовищі, що є результатом аналогічного процесу в суспільстві в цілому.

Участь у праці 14–15-літніх підлітків найбільшою мірою є результатом зниження рівня життя населення. Чим нижче сімейний дохід, тим більшою мірою родина зацікавлена в трудовій діяльності підлітка. Саме родина в цьому випадку може стимулювати припинення освіти й вихід на ринок праці некваліфікованого працівника. Трудові перспективи молодої людини в цьому випадку несприятливі: існує реальна небезпека назавжди закріпитися в сфері некваліфікованого, як правило, фізичної праці, що в перспективі чревате люмпенізацією працівника, переходом його в маргінальні верстви суспільства.

Епізодична участь 15-літніх підлітків у трудовій діяльності, що не супроводжується припиненням одержання освіти (наприклад, у період літніх шкільних канікул) може оцінюватися як позитивне явище, що відповідає інтересам підлітка й суспільства. У цьому випадку мова йде про початкові етапи адаптації до трудової діяльності як такої, про вироблення стереотипу трудового поводження в ринковому середовищі. Тому національні й регіональні програми зайнятості повинні передбачати проведення спеціальних заходів, спрямованих на залучення підлітків до трудової діяльності без шкоди в одержанні освіти. Усвідомлене формування матеріальних стимулів до праці відзначається в 16–17-літніх молодих людей. Це пов'язане з розширенням обсягу їх матеріальних і духовних потреб, а також триваючим процесом соціалізації. У цьому ж віці відбувається активний пошук і вибір виду майбутньої професійної діяльності. Успішність цього вибору залежить від того, наскільки широко може ознайомитися підліток зі світом професій і спеціальностей, наскільки реальні будуть його уявлення та знання про майбутню власну трудову діяльність. На перший план стосовно даної групи молоді повинна вийти робота із професійної орієнтації й консультування, а результатом повинен стати усвідомлений вибір професії.

Процес одержання професійних знань, умінь і навичок найбільш інтенсивно протікає в групі 18–20-літніх. Конкретні строки професійного навчання можуть, безумовно, варіюватися залежно від специфіки життєвих обставин молодої людини, вибору нею виду й форми одержання освіти. Тому по ряду поведінкових характеристик ця група примикає до групи 21–24-літніх. У цих рамках більшість молодих людей закінчує професійне навчання й прагне вже не до епізодичного, а до постійної зайнятості. Серед характеристик трудової діяльності на перший план висуваються гарантії зайнятості, можливості професійно розвитку й посадового росту. Поступово завершується процес, соціалізації і він приводить до того, що у свідомості молодої людини матеріальні стимули до праці починають сусідити з моральними.

2. Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості

Найбільш проблемним у сфері праці і зайнятості є молодий вік. У цей час людини не має ні знань, ні досвіду, вона тільки здобуває їх. Звичайно, мова не йде про тих молодий, у яких є якісь особливі таланти, наприклад, співаки, артисти, спортсмени й т.д. Мається на увазі середня маса молоді. У цей час молодь виходить з-під батьківської опіки й у більшості випадків існує на власні заробітки або державні допомоги. Зрозуміло, що в сучасному суспільстві це найбільш малозабезпечена верства населення, у якій розрив між потребами й можливостями найбільш великий. Треба відзначити що, границі молодіжного віку рухливі. Вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, який досяг потрібного рівня добробуту й культури.

Вплив цих факторів проявляється в тривалості життя людей, у розширенні границь молодіжного віку від 14 до 30 років. Нижня вікова границя визначається тим, що саме в цьому віці підліток уперше одержує право вибору в соціальному плані: продовжити навчання в школі, надійти в технічний або гуманітарний коледж або піти працювати.

До 30 років людина, як правило, досягає професійної зрілості, завершується формування її родини, вона займає певне положення в суспільстві.