МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Азовський Регіональний Інститут Управління

при З.Д.У.

Кафедра: економіки

підприємства

на тему:

“Аналіз стану соціальної політики в Україні”

Виконала:

Прийняв:

Бердянськ

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………………………………………………………………3

1 Доходи населення

1. Структура доходів населення………………………………………………………5

2. Заборгованість із заробітної плати, пенсій,

інших соціальних виплат…………………………………………6

1. Питання охорони праці………………………………………………………………………………………9

2. Пенсийне забеспечення……………………………………………………………………………………10

3. Зайнятисть населення та стан на ринку праці…………………………15

4. Соціальний захист населення……………………………………………………………………16

5. Практичне завдання……………………………………………………………………………………………24

Висновки………………………………………………………………………………………………………………………………26

Додаток 1……………………………………………………………………………………………………………………………28

Література…………………………………………………………………………………………………………………………29

ВСТУП

Посилення соціальної орієнтації економіки набуло важливого значення для політики реформ.

Стабілізація економічного розвитку неможлива без формування соціальне благополучного суспільства. Поєд­нання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумо­ви для економічного оздоровлення, стабільного станови­ща людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою економічне зростання і підвищення народного добробуту — взаємопов'язані процеси.

Соціальна сфера і економіка поєднані як причина І наслідок, що безперервно змінюються місцями у процесі народногосподарського розвитку. В економіці цей зв'язок інтерпретується у категоріях попиту І пропонування. З іс­торії відомо, що вихід із кризи можливий за рахунок су­купного попиту, в тому числі споживчого, який стає ката­лізатором економічного зростання. Хрестоматійним прик­ладом цього і антикризова політика США у період Вели­кої депресії.

Вважається, що кейнсіанська модель економічного розвитку, яка грунтується на економіці попиту, супере­чить пізнішим політико-економічним теоріям, зокрема монетаризму.

Постановка проблеми розвитку, що безпосередньо за­чіпає соціальні питання, у такому взаємовиключному ра­курсі не є продуктивною, оскільки незалежно від теоре­тичної моделі акцентування на попиті або пропозиції визначається конкретною економічною ситуацією.

На сучасному етапі проведення ринкових перетворень в Україні стабільність соціальної політики розглядається як важливий елемент економічної стратегії.

З метою стабілізації й поліпшення соціально-економіч­ної ситуації Кабінет Міністрів України розробив заходи що­до реалізації 1998—2000 рр. Основних напрямів соціаль­ної політики, затверджених Указом Президента України 18 жовтня 1997 р.

В Основних напрямах визначено курс розвитку соці­альної сфери на середньотермінову перспективу. В його основі — органічне поєднання політики економічного зростання з активною соціальною політикою. При цьо­му державна участь має бути вста­новлення мінімальних соціальних гарантій, поєднання за­гальнодержавних механізмів з розвитком ініціативи міс­цевих органів влади І створення єдиного соціального простору; забезпечення реалізації прав громадян у соці­альній сфері, зафіксованих у Конституції України і зако­нодавчих актах.

Успішне реформування соціальної сфери тісно пов'яза­не зі стабілізаційними процесами в економіці й залежить від подальших перетворень у фінансовій, податковій та кре­дитно-грошовій системах.

Велике значення має й вдосконалення її організацій­ного, правового і фінансового механізмів.

1 ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Структура доходів населення

Нині макроекономічні умови залишаються вельми складними для вирішення соціальних проблем. Упродовж тривалого часу економіка пристосовувалась до обмежено­го матеріального забезпечення населення. Рівень заробіт­ної плати на одиницю продуктивності праці в Україні, як і в інших країнах СНД, втричі нижчий, ніж у країнах з рин­ковою економікою.

Це стало однією з головних причин, що деформували умови відтворення. Це виявилося, передовсім, у сфері на­копичення капіталу, розподілу доходів і звуження ємності внутрішнього ринку. Помітно змінилась і структура су­купних доходів населення. Якщо у 1990 р. за результата­ми щорічного обстеження бюджетів сімей структура до­ходу населення складалась на 67,5% із заробітної плати й і 3,4% трансфертів у формі пенсій, стипендій, соціальної допомоги, то у 1997 р. відповідно із 44,1 і 9.9%. Значно зросли надходження від особистого господарства (з 10.2 до 27,5%) і доходи з інших джерел (з 8.9 до 18,5%).¹

Основну масу доходів населення отримує від трудової діяльності. Розподіл працівників за рівнем заробітної пла­ти показує, що 60,0% із них мають місячний дохід до 150 грн тобто трохи нижчий від рівня середньої заробіт­ної плати, 29,5% - до 300 гри., 17,3% понад 300 гри. Розподіл чисельності працівників за рівнем нарахованої їм заробітної плати дещо поліпшився з початку року. Однак наведені дані свідчать про недостатність платоспромож­ності середнього прошарку населення, який має стати ос­новою для соціальної стабільності суспільства.¹

Соціаль­не становище громадян України і перспективи соціально­го прогнозування будуть більш достовірними, якщо вра­хувати обсяги тіньової економіки й доходи від прихованих джерел.

Розроблення статистич­ними органами коефіцієнта Джині (концентрації доходів) сприятиме детальному вивченню соціальних пропорцій.

За офіційними повідомленнями, матеріальне розшару­вання населення становить мінімум 1З разів. Левова час­тка грошових накопичень належить невеликій за чисель­ністю групі населення.

1.2 Заборгованість із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат

Це явище, що з'явилося в 1992 р., у 1996 р. переросло в одну Із найгостріших соці­альних проблем. За станом на 26 березня поточного року загальна сума заборгова­ності із заробітної плати, пенсій, стипен­дій, допомог зросла до 11 млрд.грн., бюджетна заборгованість становила 4,4 млрд.грн. (40% загального боргу), що негативно позначається на життєвому рівні населення, його купівельній спро­можності, є постійним чинником зрос­тання соціальної напруженості в суспільс­тві.

Загальна сума заборгованості із заро­бітної плати за станом на 10 березня 1999р. становила 6,9 млрд.грн., збіль­шившись за два останні роки удвоє. За­боргованість на одного працюючого ста­новила майже 700 грн. Своєчасно не одержують заробітну плату дві третини працюючих.

З-поміж галузей економіки найвищою є заборгованість у промисловості (38% за­гальної суми заборгованості), сільському господарстві (28), будівництві (9%).

Заборгованість із заробітної плати в 1998 р. зросла в усіх регіонах держави: у Сумській, Чернігівській, Львівській, Він­ницькій областях вона зросла на 38-46%, тоді як у Київській, Рівненській, Запорізь­кій, Чернівецькій областях — лише в ме­жах 11-13%. У Тернопільській, Кірово­градській і Волинській областях у серед­ньому вона становить понад п'ять місяч­них фондів заробітної плати. Водночас цей показник у Запорізькій і Закарпат­ській областях вдвічі нижчий. У М.Києві заборгованість найнижча і становить менше за місячний фонд оплати праці.

Наявні чинники штучного зростання за­боргованості із заробітної плати спонука­ли Мінпраці проініціювати ухвалення в серпні минулого року Указу Президента "Про додаткові заходи щодо стримування штучного зростання заборгованості з за­робітної плати". Запровадження норм цього Указу, посилення державного конт­ролю певною мірою дозволило стабілізу­вати заборгованість із заробітної плати.

У 1998 р. темпи зростання заборгова­ності на підприємствах недержавної фор­ми власності були в п'ять разів більшими, ніж у державному секторі економіки (40 проти 8%). Аби темпи приросту на недер­жавних підприємствах були такими, як у державному секторі, то загальна заборго­ваність у 1998 р. була б меншою на 1 млрд.грн.

Особлива роль у вирішенні проблеми заборгованості належить застосуванню механізму колективних договорів. Нині в Україні налічується понад 265 тис. підпри­ємств і акціонерних товариств, а колек­тивних договорів укладено лише на 55 тис. підприємствах, або лише на кожному п'ятому. Ними охоплено лише 68% пра­цюючих.

Кабінет Міністрів останнім часом ухва­лив низку постанов, спрямованих на пога­шення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері. Затверджено зав­дання на 1999 р. з мобілізації додаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів та Пенсійного фонду, погашення до жовтня п.р. заборгованості із соціальних виплат з місцевих бюджетів.

Однак у першому кварталі стан справ суттєво не поліпшився. Найгірша ситуація з соціальними виплатами склалася в Чер­нігівській області: заборгованість тут пе­ревищує 10 місяців. У Тернопільській, Во­линській, Рівненській, Херсонській об­ластях, Автономній Республіці Крим соці­альні виплати заборговані за півроку.

2 ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ.

Реалізація державної політики дозволила впродовж останніх років забезпечити стабільне зни­ження виробничого травматизму. Порів­няно із 1993 р. загальний травматизм зменшився в 2,3 раза, зі смертельними наслідками — в 1,5 раза.

Проте стан справ з технікою безпеки на виробництві залишається незадо­вільним. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн. чол. Забезпеченість пра­цюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50%. Щороку виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, досягають 400 млн.грн. ²

Особливу соціальну напруженість у суспільстві спричинюють аварії з груповими нещасними випадками, кількість яких 1998 р. зросла до 203. Під час цих аварій було травмовано 712 працівників, з яких 279 смертельно, що на 107 чол. більше ніж у 1997 р. ²

Чимало керівників підприємств безвідповідально ставляться до обов'язків, пов'язаних зі створенням здорових і безпечних умов праці на виробництві, часто розглядають ці питання як другорядні.

Лише за два місяці п.р. інспектори Держжнаглядохоронпраці виявили понад 340 тис. порушень правил безпечного ведення робіт. Через наявну загрозу життю працюючих заборонялася робота понад 17 тисяч підприємств та об'єктів.

3 ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Система пенсійного забезпечення може суттєво вплинути на поліпшення матеріального становища населення.

А відтак прискорення її реформування є нагальним завданням.

У 1998 р. Президентом України підписано три укази з проблем пенсійного забезпечення, якими передбачається перехід до вищих стандартів пенсійного забезпечення населення. Рівень мінімальної групової пенсії поетапно підвищуватиметься до рівня вартісної величини малозабезпеченності. Передбачено також впроваджувати персоніфікований облік страхових внесків, періодично індексувати пенсії з урахуванням зростання споживчих цін. Це сприятиме розвит­ку недержавних пенсійних фондів і формуванню професійних, галузевих й приватних галузевих систем як за рахунок роботодавців, так і працівників. Президент України особливу увагу звернув на необхідність тимчасового додаткового надходження коштів до Пенсійного фонду.

Відповідно до указів Президента України з пенсійних

проблем розроблено положення про організацію персоні­фікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного страхування і план заходів до 2000 р. щодо йо­го поетапного впровадження.

Сума додаткових надходжень коштів від об'єктів опо-даткування за рахунок відрахування з вартості реалізова­них ювелірних виробів, а також відрахувань від операцій з купівлі-продажу валют і відчуження легкових автомобілів, підвищення сплати збору на 2% становитиме 625 млн.грн.

Незважаючи на низку рішень, прийнятих або напрацьо­ваних упродовж останнього часу щодо перебудови пенсійної системи, найближчими цілями залишається, по-перше, досягнення консенсусу між законодавчою і виконавчою структурами влади із оновлення пенсійної системи; по-дру­ге, практична реалізація державної стратегії реформи у цій галузі.

Програма пенсійної реформи, закони про обов'язкове державне пенсійне страхування й недержавні пенсійні фонди спрямовані на збільшення надходжень до Пенсій­ного фонду за рахунок розширення грошової бази зі стягнення страхових внесків.

За умов важкого демографічного становища серед кра­їн з перехідною економікою, у якому нині перебуває Ук­раїна, подальше затягування зі створенням правового поля для проведення пенсійної реформи неприпустиме.

Державна пенсійна політика у найближчій перспекти­ві має полягати у подоланні розриву між доходною і витрат­ною частинами бюджету Пенсійного фонду, запобіганні вимушеного звернення законодавчої влади до прийняття рі­шень, що виходять за межі бюджетного дефіциту. Уже ви­черпані можливості соціального популізму. Однак критич­на межа негативних наслідків переходу до ринкової еконо­міки, на порозі якої опинилась пенсійна система, не дає змогу пасивно ставитись, до проблеми її реформування.

Нагальним питанням, яке потребує першочергової уваги, є розмежування джерел фінансування бюджету Пенсійного фонду. Загалом до переліку виплат, які включені до бюджету Пенсійного фонду і за економічним змістом не відповідають принци- пам обов'язкового соціального стра­хування, входить 15 видів. На їх фінансування витрачаєть­ся 1.8 млрд.грн., що на 8,4% більше від суми заборгованос­ті із виплати пенсій і грошової допомоги.