80763 (Витрати виробнцитва. Їх класифікація), страница 4

Відхилення змінних накладних витрат по ефективності – це різниця між випуском продукції в нормо-годинах (НГ) і фактичним часом праці (ФГ) за аналізований період, помножена на нормативну ставку змінних накладних витрат (НВ): (НГ-ФГ)*НВ.

В рамках системи калькулювання по змінним витратам постійні виробничі накладні витрати не узагальнюються та не розподіляються на продукт. Вони розглядаються як витрати періоду, в якому вони були понесені. Відхилення по постійним накладним витратам є різницею між кошторисними (КПВ) та фактичними постійними накладними витратами (ФПВ): КПВ-ФПВ.

Дані по відхиленнях по реалізації можуть бути використані для аналізу ефективності діяльності відділу збуту в тих же показниках, що і виробничі витрати. Найбільш значимий показник відхилень по реалізації – їх розрахунок в показниках валового прибутку. Сукупне відхилення по валовому прибутку є різницею фактичного (ФП) та кошторисного маржинального прибутку (КП): ФП-КП. Відхилення по ціні реалізації – це різниця фактичного (ФП) та нормативного валового прибутку (НП), помножена на фактичний обсяг реалізації ФО: (ФП-НП)*ФО. Відхилення по об’єму реалізації – це різниця між фактичним (ФО) та кошторисним обсягом реалізації (КО), помножена на нормативний валовий прибуток (НВП): (ФО-КО)*НВП.

Відхилення від норм враховуються за місцями їх виникнення (цехами, ділянками, бригадами), причинами та винуватцями на підставі документації і, перш за все, сигнальної документації, що має зазвичай інший колір чи кольорову смугу. Такими сигнальними документами є матеріальні вимоги на додатковий (понадлімітний) відпуск матеріалів для заповнення недостач і браку деталей, акти на заміну матеріалів, доплатні листки по заробітній платі, наряди на виконання операцій, не передбачених технологією, тощо. Частина відхилень виявляється на підставі інших документів, в яких фактичне витрачання відображається у співставленні з нормативним (акти розкрою матеріалів, шихтові записки тощо). В кінці звітного періоду складають зведену відомість відхилень за причинами і винуватцями окремо по матеріалах і заробітній платі. Аналіз цих відхилень дає можливість вживати заходів щодо ліквідації перевитрат, недопущенню втрат, поширювати досвід економного витрачання матеріалів і використання робочого часу.

Таким чином, контроль та регулювання витрат при використанні нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції проводиться уповноваженими особами підприємства в рамках центрів відповідальності на підставі встановлених норм та нормативів, дані будь-яких відхилень оформляються відповідними документами, що є підставою для поточного корегування норм та нормативів [17, 19].

Важливою функцією управління витратами виробництва є прогнозування величини витрат виробництва відповідно до стратегії розвитку підприємства. При цьому прогнозна величина має стати орієнтиром для досягнення певного рівня ефективності виробництва, стабільності фінансового стану та забезпечення конкурентоспроможності підприємства в ринковому середовищі. З цих позицій процеси управління витратами мають зайняти центральне місце в управлінні виробничими процесами [11, 79].

Реалізація сформованих напрямів спрямована на підвищення ролі витрат виробництва у забезпеченні ефективності роботи підприємств, перехід від пасивних методів обліку витрат за минулий період до активних методів втручання у виробництво на основі аналізу ефективності формування витрат, виявлення суттєвих відхилень від встановлених норм і нормативів [13, 462].

З огляду на зарубіжний досвід, на вітчизняних підприємствах доцільно організовувати центри витрат і зони відповідальності за здійснення витрат виробництва. За оцінками зарубіжних фахівців, а також вітчизняних вчених, які досліджували досвід зарубіжних країн з питань організації обліку витрат і управління ними, створення центрів витрат за місцями їх виникнення і зонами відповідальності значною мірою підвищує оперативність надходження інформації про фактичний стан витрат до менеджерів, які займаються аналізом ефективності їх формування і керівництва фірм, яке приймає рішення щодо регулювання витрат. Це дозволяє своєчасно змінювати ситуацію у сфері управління витратами і запобігати неефективному їх здійсненню.

Особливу увагу слід звернути на систему звітності центрів витрат. Як правило, витрати вищої ланки складаються Із витрат ланок нижчого і середнього рівня. Отже, первинна інформація про витрати виробництва мас формуватися на нижчих ланках. Від повноти і достовірності та­ких звітів залежить ефективність функціонування всієї системи управління витратами на підприємствах. Слід констатувати, що в звітах доцільно інформувати не тільки про величину витрат, а й вказувати, хто конкретно несе за них відповідальність відповідно до структури центрів витрат підприємства [12, 83].

Таким чином, удосконалення умов застосування нормативного обліку витрат та калькулювання собівартості продукції визначає власне умови використання даного методу обліку витрат у вітчизняній практиці управління витратами.

На рівні держави пропонується визначення конкретних вимог до роботи підприємств базових галузей вітчизняної економіки. Вимоги до роботи таких підприємств можуть бути конкретизовані нормативами, які встановлюють рівень матеріалоємності, енергоємності, трудоємності окремих виробничих процесів і видів продукції. На державному рівні можуть формуватися мотиваційні механізми заохочення підприємств для того, щоб досягати встановлених нормативів за визначеними критеріями. Досягнення цієї мети на рівні підприємств пов’язане, перш за все, з використанням енергозберігаючих технологій, впровадження яких вимагає додаткових витрат. Тому вирішення проблеми повинно здійснюватися на основі поєднання інтересів держави і підприємств [14, 241].

На даний час науково обґрунтованих норм та нормативів для галузей виробництва не встановлено. Тому актуальним на сьогодні для впровадження нормативного обліку витрат та калькулювання собівартості продукції є визначення переліку нормативів, які доводяться до промислових підприємств. Даний перелік має носити державний характер, виходячи із галузевих особливостей виробничих процесів, і доповнюватися обмеженнями на рівні регіонів. Такі нормативи для підприємств носять зовнішній характер, спрямований на підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу держави. Величина таких нормативів має встановлювати нижню межу ефективності використання ресурсів. Перевищення встановленої межі слід вважати неефективним для суспільства і шкідливим для розвитку національної економіки в цілому. Доцільно ввести в практику господарювання у базових галузях економіки стандартну норму витрат виробництва. Під стандартною нормою слід розуміти науково обґрунтовану величину витрат виробництва, розраховану в результаті аналізу середньо галузевих норм витрат з урахуванням прогресивності технологій, цін на продукцію і сировинно-матеріальні ресурси, оплату праці та накладні витрати на типові види продукції. Введення у практику управління витратами виробництва стандартних норм дасть можливість оцінювати вітчизняне виробництво з позицій міжнародних стандартів, виробляти заходи з наближення вітчизняних виробів до міжнародного рівня. При цьому слід враховувати, що поряд з витратами виробництва слід визначати і показники ефективності виробництва та якості продукції. Саме на зв'язок витрат виробництва з показниками ефективності виробництва необхідно звернути особливу увагу при визначенні напрямів форм і методів управління витратами [15, 6].

Проблема полягає в тому, що знижувати витрати виробництва можна за рахунок різних факторів, які певним чином вплинуть на кінцеві результати роботи підприємств. У вітчизняній практиці адміністрація підприємств, використовуючи недоліки чинного законодавства з питань оплати праці, надто захопилася тим, щоб знижувати оплату праці [16, 154]. В результаті, з державних підприємств звільнилася найбільш кваліфікована частина виробничого персоналу і перейшла працювати у недержавний сектор економіки. Це відобразилося, перш за все, у зниженні якості продукції, неспроможності використовувати досягнення науки і техніки у виробничих процесах. Як наслідок, спостерігається зниження престижності вітчизняної продукції, втрата її конкурентоспроможності і ринків збуту.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження можна сформулювати наступні висновки:

1. Одним з елементів цілісної системи управління є управління витратами підприємств і організацій. Раціональне управління витратами є запорукою фінансової стабільності та стійкості у роботі вітчизняних товаровиробників. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств і організацій, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на результати господарювання.

2. В економічній літературі з поняття «витрати» трактується як виражені в грошовій формі затрати різних видів економічних ресурсів, в тому числі праці, сировини, матеріалів та комплектуючих, фінансових ресурсів, основних засобів, у процесі виробництва, обігу розподілу товарів та продукції.

3. Розглядаючи поняття «витрати» в фінансовому обігу слід відмітити, що це — зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або зменшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків учасників).

4. Пошук шляхів зниження витрат виробництва в сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності робити підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрішньовиробничої реструктуризації відповідно до змін кон'юнктури ринків збуту продукції.

5. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

6. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

7. Сутність нормативного методу обліку полягає в тому, що витрати на виробництво здійснюються за діючими нормами з одночасним обліком змін і відхилень від норм. Його застосування дозволяє оперативно (за зміну, добу) виявити відхилення від норм, вжити конкретних заходів до їхнього усунення і тим самим активно виливати на зниження витрат виробництва.

8. На підприємстві ВАТ «Київський вентиляторний завод «Рейнфорд» виокристовується нормативний метод формування витрат та собівартості продукції, що зумовлено специфікою діяльності підприємства. Нормативний метод обліку витрат на виробництво – прогресивний метод, що дозволяє ефективно використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості і оперативного керівництва виробництвом, при якому собівартість калькулюється вже в процесі виробництва, а не після завершення звітного періоду.

9. Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок тощо).

10. Норма – це завчасно встановлений числовий вираз результатів господарської діяльності в умовах прогресивної технології та організації виробництва. Нормативи витрат суттєво спрощують задачу оцінки запасів товарно-матеріальних цінностей. При нормативному обліку витрат немає необхідності враховувати запаси матеріалів і готової продукції за фактичною собівартістю.

11. Нормативи – це чітко описана ціль, якої працівникам за певних умов організації виробництва необхідно намагатися досягти. Нормативи - це розрахункові величини витрат робочого часу, матеріальних, грошових ресурсів, застосовувані в нормуванні праці і плануванні виробничої і господарської діяльності підприємств і організацій.

12. Контроль та регулювання витрат при використанні нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції проводиться уповноваженими особами підприємства в рамках центрів відповідальності на підставі встановлених норм та нормативів, дані будь-яких відхилень оформляються відповідними документами, що є підставою для поточного корегування норм та нормативів.

13. Реалізація сформованих напрямів спрямована на підвищення ролі витрат виробництва у забезпеченні ефективності роботи підприємств, перехід від пасивних методів обліку витрат за минулий період до активних методів втручання у виробництво на основі аналізу ефективності формування витрат, виявлення суттєвих відхилень від встановлених норм і нормативів.

14. Особливу увагу слід звернути на систему звітності центрів витрат. Як правило, витрати вищої ланки складаються Із витрат ланок нижчого і середнього рівня. Отже, первинна інформація про витрати виробництва мас формуватися на нижчих ланках. Від повноти і достовірності таких звітів залежить ефективність функціонування всієї системи управління витратами на підприємствах. Слід констатувати, що в звітах доцільно інформувати не тільки про величину витрат, а й вказувати, хто конкретно несе за них відповідальність відповідно до структури центрів витрат підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. П(С)БО 16 «Витрати», затверджено наказом МФУ від 19.01.2000 №27/4248, із змінами і доповненнями // Нова бухгалтерія. – 17.04.2006. – С. 136-140.

2. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені Наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. №47.

3. Байдик О. Нормативний метод обліку витрат на виробництво продукції. //Баланс.– 2001.– №7 (спецвипуск).– С.50-61

4. Белоусова И. Проблеми впровадження управлінського обліку на підприємствах / Бухгалтерський облік та аудит. – 2005. - №5. с.12-16

5. Бланк И.А. Управление активами. – Киев: “Ника-Центр”, 2000. – 720 с.

6. Бутинець Ф.Ф. та ін. Бухгалтерський управлі-нський облік. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.

7. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2006. - 350 с.

8. Володькіна М. В. Економіка промислового підприємства. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 196 с.

9. Голов С.Ф. Управлінський облік. - К: Лібра, 2003.-243с.

10. Друри К. Управленческий и производственный учет: Пер.с англ.:Учебник.-М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2002.-409с.

11. Котляров С.А. Управление затратами: Учебное пособие. – СПб.: ПИТЕР, 2001. – 160с.

12. Лабзунов П. Оргнизация управления затратами в условиях рыночной экономики России / Экономист. – 2002. - №9. - с. 82-85

13. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2006. - 580 с.

14. Мишин Ю.А.Управленческий учет: управление затратами и результатами производственной деятельности . - М.: Дело и сервис, 2002.-362с.

15. Молвинский А. Кобенко А. Как разработать систему управления затратами / Финансовый директор. – 2003. - №11. – с.5-8

16. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. — 4-те вид., стер. — К.: Вікар, 2006. — 219 с.

17. Растяпін А.В., Губенко С.П. Максимізація прибутку підприємства//Фінанси України. - 2002. - №2. - с.19-29

18. Семернікова I.О., Мешкова-Кравченко Н.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 312 с.

19. Цал -Цалко Ю.С. Витрати підприємства. – К., 2002. - 656 с.

20. Управленческий учет /Под ред. В.Палия и Р.Вандер Вила.- М.: ИНФРА-М, 1997.- 480 с.

21. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч. посібник. – Житомир: Житомирський інженерно-технологічний інститут, 2002. – 647 с.

22.  Шашурин Ю.С., Черезов А. В. Себестоимость в оперативном управлений предприятием, - М.: ООО Издательско-Консалтинговая Компания "ДеКА", 2000. - 212 с.

23. Швиданенко О.А., Покропивний С.Ф., Клименко С.М. та ін. Економіка підприємства. — К.: КНЕУ, 2000. - 363с.

24. Шваб Л.І. Економіка підприємства. – К.: Каравела, 2004. – 568 с.

25. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий.- М.:ИНФРА-М, 1997.- 343 с.

16