43403 (Основні етапи розвитку теорії і методики анотування), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Основні етапи розвитку теорії і методики анотування", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "иностранный язык" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "иностранный язык" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "43403"
Текст 4 страницы из документа "43403"
Спочатку складають чернетку тексту, для економії часу скорочуючи слова. Уважно і критично перечитують її, а потім переписують начисто, одночасно редагуючи, тобто переставляючи слова й речення, уточнюючи терміни, скорочуючи обсяг і т. ін. Потім анотацію остаточно редагують, звертаючи увагу головним чином на літературний бік тексту.
3.2 Складання анотацій різних типів для бібліографічних покажчиків
Оскільки анотування найширше застосовується в процесі складання бібліографічних посібників у бібліографічних та бібліотечних установах, саме тут найкраще розроблена методика складання анотацій, зокрема методика складання анотацій різних типів. Адже різні типи анотацій мають певні особливості в методиці складання.
Особливості складання довідкових анотацій. Довідкові анотації складаються переважно для бібліографічних посібників пошуково-комунікативного призначення, хоч їх використовують і в рекомендаційних бібліографічних покажчиках для характеристики документів довідкового, навчально-методичного характеру, бібліографічних видань, інструкцій тощо.
Довідкові анотації максимально стислі, вони уточнюють тему документа, визначають його проблематику, характеризують форму і читацьке призначення. Крім того, вони можуть також подавати інформацію про територіальні й хронологічні межі змісту, якісь додаткові відомості про предмет твору. У деяких випадках додають відомості про наукову й практичну цінність твору, діяльність автора з розробки певної теми, проблеми й т.ін. У довідкових анотаціях може бути наведено інформацію про недоліки твору, помилки автора, причому ця інформація стосується хиб документа, які мають значення для того бібліографічного покажчика, у якому буде вміщено анотацію.
Книга містить як повні тексти, так і витяги із законів та інших нормативних документів, що відображають законодавче забезпечення загальних засад діяльності бібліотек.
Аналітичні довідкові анотації використовуються в посібниках загальної та науково-допоміжної бібліографії, а в рекомендаційних покажчиках їх практично немає. Завданням анотатора, що складає такі анотації, є точне і лаконічне формулювання проблематики анотованої частини документа або всього документа в певному аспекті.
Сєдих В.В., Терентьєва Г.П., Удалова В.К. Бібліотечні інформаційно-пошукові системи: Навч. посібник для студ. вузів культури / Харк. держ. акад. культури. – X., 2000. – 168 с
Серед традиційних розділів навчального посібника привертає увагу новий розділ "Конверсія бібліотечних каталогів". Він містить характеристику електронних каталогів, їхніх складових, переваг, розглядаються також головні аспекти конверсії традиційних каталогів у електронну форму.
Часто в довідкових аналітичних анотаціях подають перелік питань, які розглядаються в документі, або назви його структурних частин (розділів, параграфів тощо).
Коломієць В.Р. Золотосинь: Вірші та поеми. – К.: Укр. письменник, 1992. – 231 с.
Це роздуми про людину в контексті рідної історії. Книга складається з трьох розділів: "Сузір'я плуга", "Подорожній, або Бранець птахів", "Зустріч на Купала".
Групові довідкові анотації використовуються рідко, оскільки стисло охарактеризувати одночасно кілька творів, як того вимагає довідкове анотування, дуже важко.
Заремба В.І. Три шляхи до вівтаря: Іст. повісті. – Д.: Січ, 1992.-455 с.
Книжку складають три повісті про незламних духом синів України. Це не багатий на визнання фольклорист, етнограф і поет Іван Манжура ("Зажурена калина"); самобутній автор картин "Брати з Азова", "Січ", перший ілюстратор "Енеїди" Василь Корнієнко ("Чари"); дослідник прадавніх курганів і печер, відкривач криворізької залізорудної жили Олександр Поль ("Степовий Колумб").
Особливості складання рекомендаційних анотацій. Головне завдання рекомендаційного анотування – активний вплив не тільки на логічне, а й на емоційне сприйняття користувача. Рекомендаційна анотація не тільки полегшує вибір твору, а й зацікавлює користувача, сприяє виникненню потреби у прочитанні анотованого документа. Тому в ній особлива увага приділяється зауваженням, що стосуються суті питання, наданню інформації про автора, характеристиці основних ідей і висновків, значенню і цінності твору, його своєрідності. Головною особливістю рекомендаційної анотації є наявність яскраво вираженої оцінки документа. Використовуються такі анотації здебільшого у рекомендаційній бібліографії. Важливо усвідомлювати, що цільове і читацьке призначення створюваного посібника має першочергове значення в процесі рекомендаційного анотування. Рекомендаційні анотації мають бути жвавими, цікавими, простими за конструкцією і легкими для читання [12, 233].
Методика складання таких анотацій має свої особливості. Рекомендаційні анотації загального характеру складаються на ті твори, зміст яких у цілому відповідає задуму і призначенню бібліографічного посібника. У них дають повне уявлення про коло висвітлюваних проблем. Складаючи рекомендаційні анотації, важливо особливу увагу звернути на пояснення головного предмета твору. Особливо це доцільно в посібниках для читачів з недостатньою підготовкою. Поширеним прийомом рекомендаційного анотування є постановка низки цікавих або інтригуючих питань.
Дашкієв М.О. Страчена пісня: Роман / Худож. оформл. В.І. Харченка. – К.: Дніпро, 1997. – 501 с
Історичний роман Миколи Дашкієва (1921-1976) присвячено життю і творчості талановитого українського композитора XVIII ст. Максима Березовського, який лишив яскравий слід в історії вітчизняної музики. Перед читачем проходять роки його перебування І навчання в Україні, у Петербурзі, в Італії, зокрема в Болонській філармонічній академії, де йому присвоїли звання академіка-композитора. З великою любов'ю автор вивів цікаву постать митця, якого зламала рутина.
Усі пропоновані твори привернуть увагу читача, залюбленого в історію рідної землі.
Групове рекомендаційне анотування полегшує використання бібліографічного посібника, а також зменшує витрати на його видання. Тому воно переважає в посібниках рекомендаційної бібліографії. Однак групові рекомендаційні анотації використовуються ще недостатньо, що пояснюється складністю їхнього створення, адже при порівнянні різних документів є імовірність перекрутити їхній зміст.
3.3 Особливості складання видавничих та книготорговельних анотацій
Видавничі анотації вміщуються у видавничих інформаційних посібниках, зазвичай у планах випуску друкованої продукції. Особливістю видавничих анотацій є те, що вони характеризують не твір, а видання загалом, тому часто подають відомості про поліграфічне оформлення. Зазвичай такі анотації створюються видавничими працівниками на документи, які ще не вийшли з друку. Саме за видавничою анотацією звичайні читачі, бібліотечні й книготоргові працівники вирішують питання про доцільність замовлення книги, тому важливо найповніше охарактеризувати зміст і особливості видання. Видавнича анотація на всі документи, крім літературно-художніх, містить відомості про зміст твору, тобто про специфіку змісту, загальну тематику або загальний задум; відмінність від інших, споріднених за тематикою; цільове призначення та читацьку адресу; вид видання або жанр твору; доцільно подати також відомості про науково-довідковий апарат, оформлення документа, наявність ілюстрацій тощо.
Зрозуміло, що не завжди в документі можуть бути ілюстрації та науково-довідковий апарат, але інші інформаційні елементи мають бути подані в анотації. Анотація на літературно-художні видання містить такі відомості: про автора, зокрема, про належність його до певної історичної епохи, національної культури; жанр твору; основна тема і проблема твору, місце і час описаних подій; для дитячих видань вказується і читацька адреса; іноді важливо дати відомості про художника-ілюстратора. Особливо жорсткі умови ставляться до обсягу видавничої анотації. Він у середньому становить 500 знаків.
Видавничі й книготорговельні анотації складаються з рекламною метою, вони призначені для широкого і неоднорідного кола користувачів, тому важливо пояснювати в них маловідомі поняття і терміни, особливо, якщо анотація складається на популярні твори. Це не завжди можливо при обробці наукової літератури, тоді особливо важливо дати чітку читацьку адресу. Наприклад,
Яценко О.С Діаграми Гротріана однократних іонів. – К., 1995. – 148 с.
У монографії зібрано й систематизовано схеми енергетичних рівнів та радіаційних переходів (діаграми Гротріана) однократних іонів усіх хімічних елементів періодичної системи Менделєєва.
Для фізиків, інженерів та студентів, що займаються питаннями атомної спектроскопії, плазми, квантової електроніки й астрофізики.
Анотаціям, що вміщуються безпосередньо в книгах (при-книжкові анотації), більше властиві рекламні завдання. За змістом і формою вони часто схожі на рекомендаційні, хоча анотації, вміщені в наукових, навчальних виданнях, можуть мати характер довідкових.
Тарнавська Н.П., Пушкар P.M. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. – Т.: Карт-бланш, 1997. – 456 с
Розглядаються питання, що мають пріоритетне значення для фахівців з менеджменту організацій і підприємств будь-яких форм власності. Головна перевага підручника – комплексний виклад фундаментального курсу теорії менеджменту стосовно періоду формування ринкових відносин в Україні. Передовий зарубіжний досвід адаптовано до умов господарювання сучасної України.
Підручник реально допоможе студентам і аспірантам, що вивчають теоретичні і прикладні аспекти менеджменту, викладачам вузів, а також фахівцям економічного, інженерного і комерційного профілів, які формують і вдосконалюють систему управління організаціями в умовах становлення ринку.
Складаючи анотації, слід мати на увазі, що в межах названих вище типів анотацій можлива велика кількість варіантів характеристики творів друку. Вибір найвиразніших засобів, оцінка творів залежать від мети анотування, наприклад, від цільового і читацького призначення, змісту, проблематики, типу поданих первинних документів у бібліографічних посібниках, якщо анотації складаються для них.
Отже, процес анотування, один з найскладніших і найбільш трудомістких в обробці документів, потребує не лише відповідних знань і навичок, а й творчого підходу. Загальна методика анотування містить основні положення щодо здійснення процесу анотування і головні вимоги до тексту анотації, які слід ураховувати, формуючи його.
Висновок
Отже, анотація – коротка характеристика документа з погляду його змісту, призначення, форми та інших особливостей. Анотація містить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його зміст, на відміну від реферату, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу, інші ознаки, які можуть цікавити користувачів.
Сьогодні відомі різноманітні класифікації анотацій, та зазначені вище типи її найхарактерніші й найбільш обґрунтовані. В установах, які здійснюють анотування, при обробці документів додержуються зручної для них класифікації і відповідних методичних положень. Проте вирішення проблеми класифікації анотацій сприятиме подальшому розвитку методики складання анотацій різноманітних типів, уточненню їхньої структури, формалізації прийомів виявлення й надання інформаційних елементів, що, у свою чергу, дасть змогу підвищити якість анотацій та ІПС.
У Росії виникнення й розвиток анотування невід'ємні від розвитку критичної бібліографії. Першим критико-бібліографічним журналом, у якому вміщувалися повідомлення про нову літературу з її аналізом і оцінкою, були "Санкт-Петербургские ведомости" М.Л. Новикова (1777). Надалі їх публікували й інші наукові та літературно-художні журнали. Серед повідомлень були рецензії, реферати, відгуки й інші матеріали, а також анотації.
Швидкий розвиток рекомендаційної бібліографії в 60-х роках XIX ст. сприяв створенню анотацій критично-рекомендаційного характеру.
У той час, тобто наприкінці XIX – на початку XX ст., продовжувало вдосконалюватись анотування, спрямоване на задоволення потреб високоосвічених читачів, фахівців. Саме такі анотації подані, наприклад, у покажчиках: "Російська фізико-математична бібліографія" В.В. Бобиніна (1885-1893), "Бібліотека Д.В. Ульянінського" (1915) тощо.
У XX ст. розвиток анотування піднімається на новий теоретичний і методичний рівень. Питання методики анотування вперше було порушено на Всеросійському з'їзді з бібліотечної справи (1911), зокрема розглядався досвід анотування художньої літератури в народній бібліотеці-читальні Харківського товариства грамотності. Перші правила складання анотацій зафіксовані в книзі О.М. Белова "Правила складання каталогів алфавітного, систематичного і предметного" (1915). У ній у вигляді додатка, який мав назву "Анотація, або бібліотечна бібліографія", подано правила, в основі яких лежить аналіз досвіду американських і англійських бібліотек, пристосований до бібліотек Росії. Деякі положення О.М. Белова мають значення і в наш час.
У 60-70-х роках почали здійснювати стандартизацію процесів аналітико-синтетичної обробки, у тому числі й процесу анотування. У 1970 р. набув чинності ГОСТ 7.9-70 "Реферат і анотація", який у подальшому переглядали й удосконалювали. Стандартизація анотування дала змогу уточнити зміст поняття, сприяла уніфікації структури анотації, її форми, обсягу, видавничого оформлення й т. ін. У той самий період набула актуальності проблема автоматизації анотування.