43153 (Безособові речення в сучасній англійській мові)

1

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 25с., 37 джерел.

Об’єкт дослідження – безособові речення в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – категорія безособовості та засоби її реалізації в сучасній англійській мові.

Мета роботи – дати всебічний аналіз структури безособових речень.

Методи дослідження – метод кількісної обробки, порівняльно-зіставний.

Безособовим називається таке речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення.

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Просте речення 6

1.1. Визначення. Структура 6

1.2. Види простого речення 8

Розділ 2. Категорія безособовості 12

2.1. Безособові речення в історичному контексті 12

2.2. Сучасний стан безособових речень 13

2.2.1. Різні точки зору на підмет it 14

2.2.2. Двочленні структури з it 15

2.3. Безособові дієслова 17

2.4. Присудок безособових речень 18

2.4.1. Дієслівний та іменний присудок 18

2.4.2. Засоби вираження предикативу 19

2.5. Засоби передачі англійських безособових речень у рідній мові 19

2.6. Встановлення вживаності безособових речень 20

Висновки 22

Список використаних джерел 23

ВСТУП

Актуальність теми. Англійське мовознавство, особливо минулого століття, досягло значно більших успіхів в області вивчення морфології, ніж синтаксису, незважаючи на окремі праці видатних англійських, російських та українських синтаксистів, серед яких першим повинне бути назване ім'я Л.С. Бархударова, Б.А. Іл’їша, І.В. Корунця, У.Л. Чейфа. У зв'язку із цим цілком закономірною є підвищена увага до синтаксису англійської мови, характерна для сучасного періоду дослідження.

Вивчення типів простого речення - одна з найважливіших сторін роботи мовознавців в області синтаксису англійської мови. Говорячи про окремі структурні типи з погляду широти проблематики, ми поставили б безособові речення на одне з перших місць. Численність проблем, що виникають при вивченні безособових конструкцій, зв'язана, головним чином, з тим, що цей особливий тип двоскладних речень не представляє собою єдності ні за структурою, ні за функціональним призначенням окремих членів. Безособові речення завжди були в поле зору сучасних лінгвістів.

Об’єкт дослідження – безособові речення в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – категорія безособовості та засоби її реалізації в сучасній англійській мові.

Безособовість постає як загальне синтаксичне значення, зокрема як семантика структурної схеми двоскладних речень, що позначають дію або стан, незалежні від їх творця чи носія.

Основна мета даної роботи полягає в тому, щоб відповідно до сучасних наукових принципів дати всебічний аналіз структури безособових речень.

Завдання, що випливають із мети:

• Дати визначення простому реченню та зазначити його типи;

• Дати визначення терміну «безособове речення»;

• Визначити особливості безособових речень;

• Розглянути безособові дієслова;

• Дослідити різні точки зору щодо віднесення того чи іншого речення до безособового, сформулювати своє ставлення до даної проблеми;

• Порівняти структуру англійських безособових речень з українськими та російськими.

• З метою визначення частотності вживання розглянути уривки, що містять 100 елементарних речень з 20 художніх текстів англійських (10) та американських (10) авторів;

• Визначити, які види безособових речень переважають.

Теоретична й практична значимість роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при рішенні проблем, пов'язаних з аналізом структури й змісту великої кількості речень англійської мови й при описі синтаксичної семантики англійської мови.

Методи дослідження. У якості основного робочого методу використовується метод кількісної обробки та порівняльно-зіставний метод. У роботі використовується також прийом спостереження й статистичний метод.
Матеріалом для спостереження й аналізу послужили тексти художніх творів сучасної літератури таких авторів як: Алекс Грем, Енн Піллінг, Десмонд Лоуден, Лорі Коупленд та ін.

У першому розділі курсової роботи “Просте речення” розглядаються структура, види, та осбливості простих речень у порівняльному аспекті.

У другому розділі “Категорія безособовості” розглядаються безособові речення у історичному контексті, їх сучасний стан у англійській мові, засоби передачі українською мовою та встановлюється частотність їх вжитку у сучасній художній літературі.

У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших студій з обраної проблематики.

РОЗДІЛ 1

Просте речення

1.1.Визначення. Структура

Реченням (sentence) називається мовна одиниця, що має структуру, яка надає цій одиниці можливість вжитку у якості мінімального висловлювання (мовного витвору), а саме підметово-присудкову структуру.[2, с.141]

За структурою розрізняють прості(simple) та складні(composite) речення.

Граматична форма речення багатокомпонентна, її специфічність полягає у наявності у ньому певного набору слів, що стоять у певній послідовності.

Семантичне значення речення – це його індивідуальний зміст, який формується конкретним лексичним наповненням його компонентів.

Граматичне значення речення – це узагальнений зміст властивостей не одного, а класу речень.

Перший і необхідний етап у дослідженні структури речення - його сегментація, тобто членування складу речення на складові частини.

Увага до складових речення має об'єктивні, пов'язані із природою досліджуваного явища підстави: речення не надані в готовому виді носіям мови, а щораз “збираються”, “монтуються” ними зі слів, яким у реченні надаються функціональні, синтаксичні значення.

Речення як одиниця мови, за допомогою якої здійснюється мовне спілкування, повинне, з одного боку, відбивати все різноманіття можливих, постійно мінливих позамовних ситуацій, а з іншого áîêó - через узагальнюючий характер структурних схем і семантичних конфігурацій упорядковувати подання про них. Лише при задоволенні цих вимог мова може ефективно функціонувати як засіб спілкування й засіб мислення людини. Природно очікувати, що член речення як конституент речення не може бути байдужим до цих вимог, а, навпаки, повинен забезпечувати їхнє виконання. Це дійсно так.

Член речення при незмінності його функціональної синтаксичної природи у всій незліченній безлічі реальних речень (підмет як джерело або об'єкт дії, присудок як предицюєма підмету ознака й т.д.), по-різному виражений лексично або в силу можливої різної референтної віднесеності в умовах ідентичності лексем, співвідноситься як компонент кожного нового речення із все новими предметами, їхніми властивостями, умовами їхнього існування, тим самим забезпечуючи відбиття кінцевою добіркою мовних засобів нескінченного розмаїття об'єктивного світу та світів, створюваних інтелектуальною діяльністю людини. Разом з тим кількісно обмежений, історично й соціально відпрацьований інвентар структурних формул речення з характерної для кожної з них схемою членів речення і їхніх груп дозволяє представляти кожну нову ситуацію як за добіркою учасників ситуації, так і по їхнім взаємним відносинам як щось у своїх самих загальних властивостях типове й тому відоме. Так, у кожному реченні діалектично сполучаються нове й старе, відоме й невідоме.

Член речення — двосторонній мовний знак, що володіє значенням і формою. Його значенням є синтаксична функція, тобто те змістовне відношення, у якому даний синтаксичний елемент перебуває до іншого в складі деякої синтаксичної послідовності елементів. Форма члена речення - це все те, що дозволяє ідентифікувати слово або групу слів як носія певного синтактико-функціонального значення. Таким чином, синтаксична форма, на відміну від морфологічної, багатокомпонентна[10, c.183-185].

Головними членами речення є підмет та присудок.

Підмет вказує на суб’єкт дії (стану) або на носіях знаки, вираженої присудком незалежно від інших членів речення. Може бути вираженим одним словом, групою слів або підрядним реченням.

Присудок – другий головний член речення, що означає дію або якість предмета, вираженого підметом. Він є незалежним членом речення.

1.2. Види простого речення

Залежно від характеру підмета, розрізняють особові (personal), неозначено-особові (indefinite-personal) та безособові (impersonal) речення.

Особовим називається речення, підмет якого означає певну особу, предмет або абстрактне поняття:

Where is the doctor? – Де лікар?

The shop was closed. – Крамниця була зачинена.

The thought made him happy. – Ця думка робила його щасливим.

Неозначено-особовим називається речення, присудок якого означає дію, що стосується людей загалом, будь-якої особи або неозначеної кількості людей. Підметом у таких реченнях виступає неозначений займенник one або займенник we, you, they у неозначено-особовому значенні:

One never can be sure. – Ніколи не можна знати напевне.

Is that all they teach you over the school? – І це все чому вас навчають у школі?

You never can tell what will happen. – Ніколи не скажеш, що трапиться.

Безособовим називається таке речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення[18, c.52]. Сутність безособовості розглядається лінгвістами по-різному, але найчастіше вона визначається через ознаку безсуб’єктності [15, c.3;16, c.87].На відміну від російської та української мови, де безособове речення не може мати підмета, в англійській мові існує формальний підмет, виражений займенником it, який ставиться на початку речення:

It was getting dark. (Hemingway) – Сутеніло.

It rained on all morning.(Hemingway) – Весь ранок ішов дощ.[5, c.194].

Речення, що містять підмет та присудок, називаються двоскладними реченнями. Присудок двоскладних речень може бути виражений дієсловом у особовій формі , що являє собою найбільш типову форму присудка цих типів речення, або дієсловом-зв’язкою і предикативною частиною; остання може складатися з компонента, що відноситься до однієї із знаменних частин мови, - іменника, прикметника, займенника, чисельника, або прислівника.

Залежно від форми вираження присудка, двоскладні речення діляться на два типи: тип дієслівних речень і тип іменних речень.[1, c.189]

У англійській мові двоскладні речення представлені ширше, ніж в українській та російській. На відміну від англійської в українській мові не існує наступних типів двоскладних речень:

1. Безособові речення, що представлені безособовим займенником підметом it: It is thundering. It snowed.

2. Неозначено-особові речення, де підмет виражений неозначено-особовими займенниками one, they, you: They say. You don’t say so.

3. Речення із згаданими вище вставними “it” або “there”: It’s time to start. There’s nothing much to say.

4. Речення із дієсловом у пасивній формі із прийменником: He was sent for. The project is objected to everywhere.

5. Речення із другорядною предикацією: I thought him to be a teacher. – Я думав, що він учитель. We saw her cross the street. – Ми бачили, як він переходив вулицю. He entered the room, pipe in mouth. – Він зайшов у кімнату з люлькою в зубах.

6. Речення з герундіальними зворотами у якості предикативних конструкцій. Семантичні еквіваленти цих речень представлені в українській простими або складними реченнями. Наприклад, We learnt of his being decorated. – Ми дізналися про його нагородження ( про те, що його нагороджено). You can rely on her coming in time. – Ви можете розраховувати на її вчасний прихід (на те, що вона прийде вчасно). [14, с.326-327]

Крім двоскладних, у різних мовах можна зустріти такі речення, у яких є тільки один головний член речення, частіше присудок, наприклад, морозить, сутеніє, рідше лише підмет, наприклад, ранок, телефонний дзвінок. Ці речення називаються односкладними. Як за своєю структурою, так і за інформацією, що вони передають, ці речення відрізняються від двоскладних.[19, с.175]

Односкладні речення займають різне місце у типології речення у англійській, українській і російській мові. У російській та українській мові легко виявити відоме різноманіття типів односкладних речень і варіативність їх семантики. В англійській мові кількість типів односкладних речень мала. Це можна пояснити аналітичною побудовою речення, що склалася у новий період розвитку англійської мови, із властивим йому твердим порядком слів і обов’язковою наявністю підмита, хоча б і формального. Так, наприклад, в одних випадках великому класу російських та українських односкладних речень, таких, як сутеніє, морозить, важко, важливо, мені весело та ін., в англійській мові відповідають двоскладні речення; пор.: it is getting dark, it freezes, it is difficult, it is important із вираженим формальним підметом it.

В залежності від головного члена речення, односкладні речення в російській та українській мовах діляться на два типи: дієслівний та іменний.