43145 (Антропоніми як самостійний інтертекстуальний елемент в англомовному художньому тексті)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АЕРОКОСМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.Є. ЖУКОВСЬКОГО«ХАІ»

ГУМАНІТАРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра прикладної лінгвістики

АНТРОПОНІМИ ЯК САМОСТІЙНИЙ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

Курсова робота

Студентки 4-го курсу,

групи xxxxx

xxxxxxxxx

Науковий керівник:

канд. філол. наук, доцент

xxxxxx

Харків 2008

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ АНТРОПОНІМА

1. Проблеми визначення антропоніма

2. Види антропонімів

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ

РОЗДІЛ 3. АНТРОПОНІМИ ЯК ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ

3.1 Загальна характеристика антропонімів як інтертекстуальних елементів

3.2 Аналіз антропонімів як інтертекстуальних елементів на матеріалі оповідань С. Фітцджеральда

Висновки

Список літератури

Список джерел ілюстративного матеріалу

ВСТУП

Актуальність дослідження: У сучасній лінгвістиці спостерігається значний інтерес до проблем ономастики, тобто вивчення власних імен, зокрема антропонімів, які займають особливе місце в українській, англійській та взагалі у будь-якій мові світу. Повноцінне спілкування, тобто правильне сприйняття, оцінювання та інтерпретація інформації, є неможливим без знання певного набору власних імен та їх функцій у мові та тексті. Імена відомих особистостей, літературних персонажів складають значний пласт знань, необхідних для усвідомлення та оцінки культури того-чи іншого народу. Часто антропоніми, які характеризують відомих нам людей чи вигаданих героїв, перекликаються між собою в різних текстах. Так виникає явище інтертекстуальності в тексті.

Ключовим питанням даної роботи, яке потребує детального розгляду і також не має єдиного загальноприйнятого визначення, є питання інтертекстуальності – вторгнення у той чи інший текст елементів інших текстів.

Дана робота присвячена вивченню антропоніма як інтертекстуального елементу на матеріалі англомовної художньої прози.

Метою даної роботи є аналіз антропонімів як інтертекстуальних елементів на матеріалі творів англійської художньої літератури.

Завдання:

1. Розглянути поняття антропоніма і види антропонімів.

2. Розглянути поняття інтертекстуальності.

3. Провести аналіз англомовного тексту на предмет виявлення антропонімів як інтертекстуальних елементів.

4. Зробити висновки на базі проведеного дослідження.

Об’єктом дослідження обрано англомовні тексти художньої літератури, що досліджуються в аспекті теорії інтертекстуальності.

Предмет дослідження – антропоніми як інтертекстуальні елементи у творах американського письменника Ф С. Фіцджеральда.

Матеріалом для дослідження слугують оповідання Френсіса Скотта Фіцджеральда (тексти оригіналів) «Алмаз розміром з готель “Ріц”», «Льодовий палац», «Багатий хлопець», «Ніч на ярмарку», «При вході у майстерню меблів», «Плавці», «Десять років у рекламному бізнесі», «Остання з красунь», «Перша кров», «Весілля», «Повернення до Вавілону», «Люди і вітер», «Диявол», «Закип’ятіть води, якомога більше», «Веселощі у майстерні», «Двоє з “колишніх”», «Новини з Парижу – п’ятнадцять років тому», «Ніжно коханий», «Голова і плечі», «Пірат на узбережжі». Добір ілюстративного матеріалу зумовлений тим, що він складається з певної кількості творів автора, що дозволяє зробити об’єктивні висновки про кількість і характер вжитих автором антропонімів, встановити загальну тенденцію їх використання.

Значення дослідження – вивчення проблем антропонімії як в англійській мові так і загалом є актуальним питанням сучасної лінгвістики. Досі ще точиться ряд дискусій стосовно цієї теми. Дана робота покликана висвітлити усі суперечні питання і прийти до певних висновків, що мають бути корисними для інших дослідників.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ АНТРОПОНІМА

1.1 Проблеми визначення поняття антропоніма

Проблема значення власних імен і їх зв’язок з носіями виникла у вчених із давніх часів. Вивченням проблем антропонімів займається галузь ономастики антропоніміка. Серед великого різноманіття проблем антропоніміки однією з найбільш складних виявилася проблема визначення поняття антропоніма. На даний момент єдиної точки зору стосовно цього питання немає, що свідчить про складність та суперечливість поняття антропоніма.

Серед різних думок можна виділити три головних напрямки. Деякі лінгвісти (О. Функе, Ж. Вандріес, Е. Брендаль, Ю.С. Маслов, Н.Д. Артюнова) вважають, що на відміну від загальних імен, здатних не лише називати предмет, а й мати денотативне значення, власні імена виконують лише функцію репрезентації, оскільки є вторинними по відношенню до загальних імен. Інша група вчених вважає, що власні імена мають лексичне значення, і навіть є більш змістовними, ніж загальні імена (А. Нурен, О. Єсперсен). Треті розглядають значення власні імена і з позицій мови, і з позицій мовлення (Л. М. Щетинін, В.А. Ніконов, Н.Г.Комлєв) [1:5] (тут і далі переклад наш – Глущенко О. В.).

«Дискусія про наявність/відсутність лексичного значення у власних іменах в основному зводиться до вирішення того, чи слід включати позамовні чинники у значення слова. Для правильної інтерпретації тексту недостатньо одного лише “мовного знання” – необхідні також і певні знання про фрагмент дійсності, який позначається. Не існує “чистої семантики”, тобто такої, яку можна було б вивчати без опори на “фонові знання” та безвідносно до навколишнього світу»[3:25].

У даній роботі явище антропонімії буде розглянуто з урахуванням дихотомії «мова – мовлення», так як розгляд під таким кутом дозволяє розпізнати компоненти мовленнєвого значення антропонімів, відсутні в системі мови, а також краще зрозуміти функції антропонімів в тексті та інтертексті.

1.2 Види анторопонімів

В англійській мові існують такі види антропонімів:

1. Особові імена: John, Peter.

2. Патроніми (імена по батькові). В англійській мові традицію використання патронімів втрачено, з ХVII століття патроніми стали частиною особового імені.

3. Прізвища: Brown, Gregor.

4. Родові імена (вважаються більш важливими, ніж прізища, коли жінка виходить заміж, то вона змінює своє прізвище, а родове ім’я залишається незмінним.): Mc, O’.

5. Прізвиська, псевдоніми, імена тварин: Fiery Face (Джеймс ІІ, мав родиму пляму на пів обличчя), Redhead – людина з рудим волоссям.

6. Криптоніми (приховувані імена), антропоніми літературних творів, героїв фольклору, міфів: Titania, Nemesis.

7. Етноніми (назви націй, народів, народностей): Englishman, Londoner.

8. Техноніми (статусні імена): Ms, Mrs, Mr [10].

Також антропоніми бувають індивідуальні і групові. Індивідуальні антропоніми виділяють об’єкт з класу подібних (особистість з колективу), а групові даються колективам, групам, етносам тощо, які наділені тими чи іншими ознаками.

Слід додати, що проблемним питанням в англійській антропоніміці є визначення прізвиська. Як пише В.В Робустова: «Дане поняття в англійській мові має два означувальних слова – nickname і sobriquet. Прізвисько слід відрізняти від псевдоніму. Псевдонім – це вигадане ім’я, джерелом виникнення якого є сам автор, а прізвисько виникає спонтанно, на базі якої-небудь риси, дії, обставини тощо»[6:122].

Незважаючи на те, що антропоніми позначають назви людей, ми маємо справу з різними категоріями імен, що пояснюється історією культури, особливостями психології людей, традиціями тощо. За Т.С. Олійник [5:8]

Позамовний зміст слова, який відображає національну культуру, називають культурним компонентом значення слова. А власні імена характеризуються певною мірою культурним компонентом значення, тому що вони відображають особливості культури, історичного розвитку, традицій народу-носія мови, а також несуть додаткову інформацію через асоціації.

Алюзивність антропонімів пов’язана з тим, що ім’я ототожнюється з особливостями його носія або з певною ситуацією. Загадка алюзивного антропоніма в тексті викликає цілий ланцюг асоціацій, основною відправною точкою яких є початковий (буквальний) образ, відомий читачеві з певного літературного джерела. Ось чому для адекватного сприйняття інформації необхідно перш за все встановити таке джерело. За Т.С. Олійник за джерелом походження алюзивні антропоніми поділяються на:

1. Історичні: Rockefeller (Рокфеллер) «багатство».

2. Літературні:

1. Англійської літератури: Lancelot – 1. Ланселот (один з лицарів легендарного короля Артура); 2. уособлення краси і мужності;

2. Американської літератури: Simon Legree – 1. Сімон Легрі – торговець «живим товаром» (персонаж повісті Гарріез Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома»(1852), який відрізняється особливою жорстокістю в поводженні з неграми); 2. жорстока, безпощадна людина;

3. Біблійні: Dorcas – 1. бібл. Доркас – ім’я жінки-християнки в «Новому Завіті», яка шила одяг і роздавала його бідним; 2. благодійниця;

4. Міфічні: Deadalus – 1. гр. міф. Дедал, батько Ікара – скульптор і будівничий, який спорудив лабіринт критському цареві Міносу; 2. скульптор, творець [5:10].

Хоча на сьогодні таку класифікацію, якщо розглядати світ як один великий загальний текст, можна вважати дещо застарілою, адже внаслідок глобалізації й науково-технічного прогресу з’явилися нові способи передавання та зберігання інформації. До них відносяться телебачення, радіомовлення, інтернет. Також неможна забувати і про газети, журнали, часописи та інші періодичні видання, які висвітлюють реальні події людського життя.

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ

Поняття «інтертекстуальність» в останні десятиріччя займає дедалі вагоміші позиції у лінгвістиці. Категорія інтертекстуальності – багатомірний зв'язок окремого тексту з іншими текстами [2:67], належить поки що до базових, але цілком не вивчених характеристик тексту.

«Найбільш уживане значення інтертекстуальності (лат. inter – «між» і textum – «тканина», «будова») – сукупність міжтекстових зв’язків» [2:68].

Це також є основним поняттям постструктуралізму, під яким розуміють «виявлення різних форм і напрямів письма (цитата, центон, ремінісценція, алюзія, пародія, плагіат, трансформація інваріанта, стилізація тощо) в одній текстовій площині» [Там само].

Термін «інтертекстуальність» був уведений 1967 р. теоретиком постструктуралізму Ю. Крістєвою, яка розуміє його «формально – як літературний діалог текстів» [Там само].

Інші провідні мовознавці, ідеологи структуралізму і постструктуралізму, серед яких Р. Барт, у своїй концепції ототожнюють свідомість людини з писемним текстом як нібито єдиним достовірним способом її фіксації. Отже, під текстом стали розуміти все: літературу, культуру, суспільство та його історію, навіть людину. Порівняймо вислови Ю. Крістєвої і Р. Барта:

Ю. Крістєва: «Будь-який текст будується як мозаїка цитацій… є продуктом вбирання й трансформації якого-небудь іншого тексту» [Там само]; «літературне слово» – це «місце перетину текстових площин» [Там само].

Р. Барт: «Кожен текст є інтертекстом… становить собою нову тканину, зіткану зі старих цитат. Обривки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом і т. ін. – усе це вбирається текстом і перемішується в ньому, оскільки завжди до тексту і навколо нього існує мова. Як необхідна передумова будь-якого тексту інтертекстуальність не може зводитись до проблем джерел і впливів; вона становить загальне поле антонімних формул, походження яких рідко можна виявити, несвідомих або автоматичних цитат, що даються без лапок» [2:70].

У даній роботі явище інтертекстуальності розглядається з позицій Р. Барта і його однодумців. Тобто, можна зробити висновок, що інтертекст уміщує в собі не стільки цитати з певних творів, скільки всі можливі культурні дискурси (соціокультурні, побутові, наукові, маскультурні, літературні тощо), під впливом яких перебуває автор твору. А тоді світ постає у вигляді єдиного загального тексту із прихованими та явними нагромадженнями алюзій, цитат і ремінісценцій з культурного досвіду минулого. «Жоден текст не існує ізольовано один від одного, у своїй сукупності вони формують так звану “семіосферу – термін Ю.М. Лотмана, який вважав семіосферу тим семіотичним простором, поза межами якого неможливо саме існування семіозису”»[7:351]

На сьогодні відсутня єдина універсальна класифікація різновидів інтертекстуальності. Найбільш впливовими є класифікації французького вченого Ж. Женетта і російського фахівця Н. Фатєєвої.

Класифікація Ж. Женетта:

1. Безпосередньо інтертекстуальність – як наявність в одному тексті двох або більше текстів.

2. Паратекстуальність, під якою розуміється відношення тексту до заголовка, післямови, епіграфу.

3. Метатекстуальність як посилання на свій претекст.

4. Гіпертекстуальність як пародіювання одним текстом іншого.

5. Архітекстуальність, під якою розуміється жанровий зв’язок текстів. [2:70].

Класифікація Н. Фатєєвої:

1. Власне інтертекстуальність, що утворює конструкції «текст у тексті».

2. Паратекстуальність, або відношення тексту до свого заголовку, епіграфа, післямови.

3. Метатекстуальність як переказ коментувальне посилання на претекст.

4. Гіпертекстуальність як висміювання або пародіювання одним текстом іншого.

5. Архітекстуальність як жанровий зв'язок текстів.

6. Інші моделі та випадки інтертекстуальності.

7. Поетична парадигма [9:25].

У сучасних творах джерелами алюзій або претекстами можуть виступати:

1. Біблія, яка дає найбагатший матеріал для посилань.

2. Відомі літературні твори.

3. Міфи та легенди.

4. Відомі кінострічки.

5. Прислів’я та приказки.

6. Відомі події, обговорювані в ЗМІ [2:69].

РОЗДІЛ 3. АНТРОПОНІМ ЯК ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ

3.1 Загальна характеристика антропонімів як інтертекстуальних елементів

Частіш за все антропоніми як інтертекстуальний елемент застосовуються в стилістичній фігурі алюзії.

«Під алюзією розуміють стилістичну фігуру, яка полягає в тому, що описуваний факт чи явище дійсності співвідносять зі сталим поняттям, загальновідомим фактом або словосполученням літературного, історичного, міфологічного порядку» [4:63].

Інтертекстуальний зв’язок стає особливо виразним, коли посилання на предикат входить до складу тропа чи стилістичного звороту. Частіше за все, як зазначає Шеремет Л.Г., конструкцією, що входить до складу інтертекстуального посилання є порівняння, де провідну роль виконують антропоніми. Тут антропоніми є своєрідним концентрованим «згустком» сюжету тексту, на який іде посилання [9:3]. Ліричний герой уподібнюється чи протиставляється персонажу іншого тексту. Іноді порівняння може характеризуватися метафоричною номінацією.