42599 (Дискурс), страница 3

Таким чином, можна запевнити, що типовий авторитарний дискурс у своєму мовленнєвоактивному уявленні містить у собі наступні мовні акти: категорично орієнтовані директивні акти без права свободи на альтернативну дію з боку адресата, акти позитивної самооцінки, включаючи акти хвастощів, акти негативної оцінки партнера, включаючи акти негативної оцінки його діяльності, компетентності, акти приниження, образи, загрози, іронії, глузування.

ВИСНОВКИ

Розглядаючи мову як основну і єдину форму життєдіяльності людини, спосіб розвитку і становлення особистості в процесі комунікації не можна не торкатися таких моментів в участі мови, які безпосередньо відтворюють динаміку розвитку комунікативного процесу, виявляючи при цьому особистісний початок кожного окремого етапу комунікації. Основна властивість комунікативного фокуса - його зміна, перехід з однієї фази розвитку в іншу.

Мова як засіб осмисленої комунікації містить у своїй структурі одиниці, що здатні виконувати розумову і комунікативну функції. Мінімальною мовною одиницею, що сполучає в собі дві основні функції мови, є пропозиція. Вона має потенційну здатність виразити конкретну думку і передати конкретне повідомлення. Пропозиція реалізує ці потенції в текстах, дискурсах.

Таким чином мовлення розглядається як спосіб комунікації; текст—як цілісна семіотична форма організації комунікації; комунікація—як процес інформаційного обміну; дискурс—як комунікативна подія, ситуація, що включає текст та інші складові.

Запропонована у роботі класифікація діалогічних дискурсів, типологія дискурсів, формування їх векторів, способи організації дискурсу та типологія мовних особистостей дозволяє нам проаналізувати основні підходи і теорії в розумінні проблеми дискурсу в сучасній теорії комунікації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Язык, личности, дискурс. Межвузовский сборник научных трудов /Под ред. И.Сусова. – Тверь: тверской государственный университет, 1990. – 136 с.

2. Актуальні проблеми сучасного літературознавства і мовознавства: Збірник праць. – К.: НМК ВО, 1991. – 360 с.

3. Методологические основы новых направлений в мировом языкознании /Под ред. С.Ермоленко, Ю.Жлуктенко, Т.Линник. – К.: Наукова думка, 1991. – 380 с.

4. Колшанский Г. Коммуникативная функция и структура языка. – М.: Просвещение, 1984. – 200 с.

5. Караулов Ю. Русский язык и языковая личность. – М.: Наука, 1987. – 263 с.

6. Дридзе Т. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. – М.: Наука, 1985. – 310 с.

7. Сорокин Ю. Психологические аспекты изучения текстов. – М.: Высшая школа, 1985. – 168 с.

8. Славгородская Л. Научный диалог. – М.: Наука, 1986. – 168 с.

9. Соколов А. Проблемы научной дискуссии: логико-гноселогический анализ. – М.: Наука, 1980. – 157 с.

10. Ярошевский М. Дискуссия как форма научного общения. – М.: Просвещение, 1977. – 150 с.

11. Пушкин А. Прагмалингвистические характеристики дискурса личности //Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Аренал, 1989. – С. 45-54.

12. Сухих С. Языковая личность в диалоге //Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Арсенал, 1989. – С. 82-87.

13. Зернецкий П. Динамические аспекты семантики и прагматики дискурса //Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Арсенал, 1989. – С. 75-81.

14. Дейк Т. Язык. Познание. Коммуникация. – М.: Наука, 1989. – 335 с.

15. Сусов И. Деятельность, сознание, дискурс и языковая система //Языковое бщение: Процессы и единицы. – Калинин: Арсенал, 1988. – С. 7-16.

16. Головахо Е. Структура групповой деятельности. – М.: Наука, 1979. – 138 с.

17. Сухих С. Аспект отношения в диалоге //Высказывание и дискурс в паралингвистическом аспекте. – К.: Наука, 1989. – С. 89-95.

18. Аврорин В. Проблемы изучения функциональной стороны языка. – Л.: Наука, 1975. – 276 с.

19. Ахманова О. Словарь лингвистических терминов. – М.: Советская энциклопедия, 1969. – 607 с.

20. Брунер Дж. Онтогенез речевых актов. – М.: Прогресс, 1984. – 3-230 с.

21. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения //Новое в зарубежной лингвистике. – 1985. – Вып. 16. – С. 276-303.