41791 (Неістота - агент дії в казках Оскара Вайльда)

"Неістота - агент дії в казках Оскара Вайльда"

Зміст

Вступ

Розділ 1. Категорія «істота-неістота»

1.1 Характеристика категорії «неістота»

1.2 Ситуація дії та її роль в лінгвістичних дослідженнях

Розділ 2. Неістота-агент дії в казках Оскара Вайльда

2.1 Творча манера Оскара Вайльда та її вплив на лексико-стилістичну структуру казок

2.2 Лексико-стилістичні функції неістоти-агента дії на матеріалах казок Оскара Вайльда

Висновки

Література

Вступ

Сучасна лінгвістика кінця ХХ – початку ХХІ століття характеризується тенденцією до активізації досліджень, спрямованих на вивчення ціннісних переосмислень семантики всіх її об’єктів (М.І. Мостовий, Н.Г. Іщенко, Ю.А. Зацний, А.Е. Левицький, О.А. Земська, Т.М. Антонченко, О.М. Вольф, І.О. Голубовська, О.В. Тищенко). Зокрема, лексико-семантичний фонд сучасної англійської мови має значний потенціал функціонально-структурних одиниць, які потребують комплексного аналізу в аспекті їх національно-культурної специфіки.

Виявлення лексико-стилістичних функцій категорії неістоти у національно-культурному вимірі зумовлене, з одного боку, поглибленим інтересом дослідників до проблем функціонування національних варіантів мов (В.І. Заботкіна), а з іншого, – до з’ясування специфіки ціннісної картини світу певної лінгвокультури, передусім англомовної (Л.Ф. Омельченко, М.М. Полюжин, Г.І. Приходько, О.Л. Бєссонова).

Актуальність роботи зумовлюється його спрямованістю на інтеграцію лексико-стилістичного та когнітивного підходів до аналізу агентивних номінативних одиниць - неістот. Актуальність дослідження зумовлюється також недостатньою розробкою даної теми в лінгвістичній літературі.

Мета полягає у виявленні семантики агентивних номінативних одиниць – неістот в англійській мові та визначенні їх специфіки у казках Оскара Вайльда.

Досягнення поставленої мети потребувало вирішення таких завдань:

- виявити характеристики категорії «неістота»;

- з'ясувати роль ситуації дії в лінгвістичних дослідженнях;

- охарактеризувати вплив творчої манери Оскара Вайльда на лексико-стилістичну структуру казок;

- проаналізувати лексико-стилістичні функції агентивних номінативних одиниць на матеріалі казок Оскара Вайльда.

Об'єкт дослідження: казки Оскара Вайльда.

Предмет роботи становлять агентивні номінативні одиниці, які відносяться до категорії «неістота».

Матеріалом для курсової роботи є казки Оскара Вайльда (збірка "Щасливий принц і інші казки»: "Щасливий принц", "Соловей і троянда", "Егоїстичний велетень", "Зраджений друг" і "Чудова ракета", збірка "Гранатовий будиночок": "Юний король", "День народження інфанта", "Рибак і його душа" і "Хлопчик-зірка").

Методи дослідження. Мета й завдання роботи, специфіка її об'єкта й фактичного матеріалу, різноплановий характер проблеми зумовили необхідність застосування комплексної методики: загальні методи: аналізу та синтезу, порівняння, дедуктивний та індуктивний, лінгвістичні методи: елементи компонентного аналізу, за допомогою якого було визначено шляхи переосмислень семантики агентивних номінативних одиниць – неістот, елементи кластерного методу, що дозволило здійснити обчислення кількісно-якісних показників агентивних номінацій.

Практичне значення здобутих результатів пов'язується з можливістю їхнього застосування при викладанні курсів з “Лексикології англійської мови”.

1. Категорія «істота-неістота»

1.1 Характеристика категорії «неістота»

«Істота-неістота» - це лексико-граматична категорія, що відносить названий предмет до розряду істот (тобто живих істот) або ж до розряду неістот (тобто предметів неживої природи і рослин, а також подій, явищ, якостей, дій, станів і т.п.).

Формальні засоби вираження категорії «істоти-неістоти» бувають як парадигматичними, так і синтагматичними.

Деякі іменники, що не позначають живих істот в українській мові, за семантико-граматичними властивостями входять в розряд істот: 1) слова мертвяк, небіжчик (але не труп); 2) назви міфічних істот, ніколи не мали місця в реальній дійсності типу лісовик, русалка та т.п.

Лексема діяч (агенс) вживається на позначення особи, яка не тільки виконує певну дію, а й характеризує виконавця дії. Визначити коректну семантику лексеми діяч можна лише шляхом її компонентного аналізу та в процесі функціонування.

Агенс, по Ч. Філлмору, - це ініціатор події. Agent - the instigator of the event (Fillmore 1971). Агенс охарактеризований так: agentive - the typically animate perceived instigator of the action identified by the verb (Fillmore 1968). Отже, бути істотою, що вважається невід'ємною ознакою агенса, не є обов'язковим.

Лексико-семантичне поле (ЛСП) номінативних одиниць із семантикою дійової особи має складну структуру, що пояснюється своєрідною мотивацією оцінної семи, можливістю проникнення до його складу номінацій з різними смисловими нашаруваннями, яких вони зазнали протягом певних історичних періодів.

АНО з оцінним значенням, як правило, формуються внаслідок появи тих чи інших асоціацій, що призводить до перейменувань, суть яких полягає в зміні позначень денотатів без зміни самих денотатів.

Акт оцінної агентивної номінації – це складний процес інтеракції, в якому за участі агентивного імені як лінгвосоціального знака неістоти опредметнюється установка словникового суб’єкта адресанта (який іменує неістоту) на включення іменованого адресата в процес суспільно (або культурно/або прагматично) зумовленої діяльності.

Реконструкція внутрішньої форми АНО дозволяє декодувати згорнутий у них семантичний простір тексту. Цей згорнутий текст становить структурно-семантичну єдність, яка репрезентує “пакет знань” про одну з моделей інтеграції аксіологічнойменованого діяча в соціальний світ.

Агентивна номінація функціонує як номінативно-комунікативний комплекс у широкому контексті культури соціуму. На цій підставі АНО ідентифікується як особливий вид тексту – згорнутий національно-культурний текст.

Асоціативні зв’язки, що реалізуються в процесі номінації, мають індивідуальний і необмежений характер, адже в доборі ознаки мовець орієнтується на відомі йому зв’язки між об’єктами навколишньої дійсності. При цьому образ суб’єкта [хтось], що іменує, слід розглядати в двох площинах. З одного боку, це конкретна неістота або неістоти в певній ситуації і сам факт номінації, що маніфестує цю ситуацію, з іншого, – цей індивідуалізований процес іменування все ж є соціально зумовленим, оскільки суспільство зі своїми етичними нормами ставить свої вимоги до вибору номінативної одиниці, пов’язані з системою сформованих соціально-культурних умов та духовних цінностей.

Оскільки переосмислення такого об’єкта номінації відбувається крізь призму оцінної, чуттєвої чи образної уяви суб’єкта, то АНО, як правило, виникають у розмовному мовленні.

Важливо також з’ясувати внутрішню форму номінативних одиниць як джерела реконструкції культурно-мовної свідомості неістоти-агента дії.

Сутність номінації вчені пов'язують з вивченням ономасіологічної структури домінанта (М. Докуліл, О.C. Кубрякова, О.О. Селіванова). Оскільки в центрі нашої уваги перебувають мотиваційні ознаки номінативних одиниць, що утворюють макрополе "неістота-агент дії", то цілком зрозуміло, що у внутрішній формі цих агентивів наявні елементи культурної практики предків носіїв англійської мови. У знаках із „культурною” семантикою містяться прескрипції, які стосуються суспільної поведінки, способів спілкування людей і регламентації їхніх моральних цінностей. Ті „культурні” знаки, які є надбанням колективної пам’яті, конденсують у собі світоглядний, соціальний та естетичний досвід в сучасному соціумі і набувають переосмислення відповідно до його цінностей та норм життя.

1.2 Ситуація дії та її роль в лінгвістичних дослідженнях

Ситуація є частиною навколишньої дійсності, яка розглядається з погляду динамічної зміни сцен, сприйманих людиною [4; 258]. Кожна ситуація знаходить своє віддзеркалення в мові у вигляді пропозицій і висловів, що описують дану ситуацію, яка включає дію і його учасників. Таким чином, до числа ознак ситуації можна віднести, по-перше, учасників, їх функції в події; по-друге, тип відносин між ними і те, як цей тип впливає на їх функції.

Як правило, при розгляді процесу дії одного об'єкту на іншій виділяють найменування взаємодіючих об'єктів і сам факт дії. Відносини між учасниками взаємодії, а саме агенсом, який скоює дію, і об'єктом, на який направлено дію, є класичним прикладом агентивного відношення. В той же час, об'єкт дії агенса не завжди є пасивним учасником. В ситуації протидії він стає активним учасником події, придбаваючи роль контрагенса. Відповідно, контрагенс, тобто протидіючий актант, знаходиться в безпосередньому зв'язку з агенсом.

Цілеспрямована діяльність концептуалізується в мові як рух вперед, успішне виконання дії, просування до наміченої мети у фізичному, соціальному або ментальному просторі (Ван Валін, Фолі 1982).

При використовуванні пропозиціональної форми у складі конкретного мовного акту змінні замінюються константами і пропозиціональна форма перетворюється в пропозицію. В рамках мовного акту константами замінюються і прагматичні змінні, якими є що говорить, адресат, час і місце мовного акту. Це значить, що в конкретному мовному акті тим, що говорить стає строго конкретна особа. Те ж вірне відносно адресата, особливо якщо адресат індивідуальний. Це призводить до того, що константами замінюються і пропозиціональні змінні. Актуалізація здійснюється за допомогою спеціальних засобів, званих актуалізуючими, як які найчастіше використовуються різні види займенників. Актуалізована пропозиція прийнята вважати висловом.

Якщо пропозиція або пропозиціональний комплекс утворює семантичний компонент змісту вислову, то прагматичні константи утворюють його прагматичний компонент. У канонічному перформативному вислові актуалізовані прагматичні змінні присутні в явному вигляді (Сусов 1973:74).

Пропозіціонально зміст вислову відображає ситуацію або факт реального миру або інших можливих світів. Хоча пропозиція і ситуація ізоморфні один одному, між ними немає тотожності, оскільки ситуація відноситься до сфери онтології, а пропозиція – до сфери мови, оскільки вона є смисловою стороною вислову. Мова дає можливість ставити пропозицію у відповідність ситуації, тобто погоджувати їх. Проте це узгодження може здійснюватися по-різному, а саме або пропозиція може пристосуватися до ситуації, або ситуація може пристосовуватися до пропозиції.

Прагматичний компонент змісту вислову забезпечує ту або іншу вид узгодження між мовою і онтологією (Сусов 1973:75).

Ситуація – це ансамбль (або система) взаємозв'язаних онтологічних компонентів. Компоненти ситуації бувають двох типів, а саме партиціпанти, або учасники ситуації, і ознаки, тобто такі характеристики, які приписуються партиціпантам. Ознаки і партиціпанти піддаються подальшій субкатегоризації. Серед ознак виділяються властивості, стани, процеси, дії і відносини. Партиціпанти класифікуються по категоріальних і реляційних характеристиках (Богданов 1990:69).

Партиціпанти можуть бути істотами і неістотами. Істоти, у свою чергу, можуть бути особою і неособою, а неістоти – дискретними і недискретними і т.д. Реляційні властивості партиціпантов залежать від їх відношення до ознаки і один до одного і знаходять своє вираження в так званих ситуативних ролях. У існуючих лінгвістичних дослідженнях приводяться різні по числу, функціям і найменуванням переліки ситуативних ролей. Серед тих, що зустрічаються найчастіше можна виділити наступні: 1) Агенс – активний діяч, 2) Паціенс – пасивний сприймач дії, 3) Бенефіціант – партиціпант, що має або втрачає що-небудь, 4) Експерієнцир – партиціпант, який сприймає стан, 5) Місце – партиціпант, що є місцем знаходження іншого партиціпанта, 6) Джерело – партиціпант, що є початковим пунктом дії або руху іншого партіціпанта, 7) Мета – партиціпант, що є кінцевою точкою дії або руху іншого партиціпанта, 8) Інструмент - партиціпант, за допомогою якого агенс здійснює дію (що не витрачається), 9) Засіб - партиціпант, використовуваний агенсом (що витрачається), 10) Результат – партиціпант, який виникає в ході дії або процесу, 11) Склад – партиціпант, що входить до складу іншого партиціпанта, 12) Те, що сприймається – партиціпант, сприйманий органами чуття іншого (одушевленого) партиціпанта, 13) Описуване – партиціпант, одержуючий якісну характеристику, 14) Іменоване – партиціпант, одержуючий ім'я власне або характеризується ім'ям власним.

Бенефіціант і експерієнцир є партиціпантами-істотами. В принципі, таким же буде і агенс, якщо виключити з нього природну (сонце, вітер, хвилі, блискавка і ін.) і іншу неконтрольовану силу (куля, камінь і ін.).

Можливі ситуації з одним, двома, трьома і великим числом партиціпантів. Ситуації можуть бути простими, якщо в них реалізована одна ознака, і складними, якщо ознак декілька.

Між ситуацією і пропозіцией існує відношення повного ізоморфізму. З цього виходить, що ознаці в ситуації відповідає предикат в пропозиції, а партиціпанту ситуації – аргумент пропозіції (Богданов 1990:70).

Предикати, залежно від числа аргументів, діляться на нульвмісні, одномісні, тримісні і т.д., а ролі партиціпантів повністю співпадають з ролевими характеристиками аргументів. Оскільки пропозиціональні ролі одержали в лінгвістиці назву глибинних відмінків, то найменування їх будуються по типу найменувань звичних морфологічних відмінків в тих мовах, в яких вони є. Це значить, що перерахованим вище ролям партиціпантов відповідатимуть наступні пропозиціональні ролі, в які вкладається той же самий зміст, але на рівні пропозиції, а не ситуації: 1) Агентив, 2) Пацієнтив, 3) Бенефактив, 4) Експерієнсив, 5) Локатив, 6) Фонтив, 7) Фінітив, 8) Інструментатив, 9) Медіатив, 10) Результатив, 11) Композитив, 12) Перцептив, 13) Дескріптив, 14) Ономасіатив.