Рис. 2. Спороношення збудників хвороб зерняткових порід.

Сумчаста стадія збудників парші утворюється навесні на уражених листках, що перезимували. Навколо посірілих місць уражень у мезофілі листка з осені формуються псевдотеції, що виступають на поверхню через продих, навколо якого розміщуються численні загострені щетинки. Довкола кожної плями парші з'являються кілька псевдотеціїв, у кожному з яких навесні утворюються 120-200 булавоподібних циліндричних сумок, а в кожній сумці - по 8 двоклітинних, жовтувато-зелених сумкоспор.

У V. inaequalis псевдотеції діаметром 90-120 мкм, сумки розміром 40-70 х 10-12, сумкоспори - 13-17 х 6-7 мкм. У V. pirina псевдотеції діаметром 120-160 мкм, сумки розміром - 50-70 мкм, 10-12 й сумкоспори - 14-26 х 5-8 мкм (рис.38). Дозрівають і поширюються сумкоспори при вологості і температурі повітря від 7 до 24°С (оптимум 18-20°С). Отже, сумкоспори є первинним джерелом зараження рослин навесні. Цикл розвитку парші яблуні показано на рис.3

Рис.3. Розвиток парші яблуні

У різних зонах України викидання сумкоспор із сумок починається неодночасно: у південних - на початку квітня, а північних - у травні і навіть на початку червня. Вихід сумкоспор із сумок залежить від погодних умов й може тривати 60 днів і більше. Небезпечним для ураження рослин вважають період викидання сумкоспор під час розпукування бруньок, забарвлення пуп'янків, цвітіння і масового обпадання пелюстків. Поширюються сумкоспори повітряними потоками і краплинками дощу (рис.4).

Статеве спороношення парші Рис.4

За умов незначного зволоження при температурі від 2-3 до 30°С (оптимум 17-20С) сумкоспори проростають, утворюючи гіфіальний росток, який проникає у тканини рослин й дає початок розвитку грибниці.

Інкубаційний період від моменту зараження рослин й до прояву захворювання триває 8-21 добу. При температурі 17-21°С він становить 10 діб. Перші ознаки спостерігають під час масового обпадання пелюстків. Парша проявляється на вегетуючих органах рослин у конідіальній стадії. На грибниці під епідермісом листка суцільними дернинками утворюються оливкові, без перетинок конідієносці, на яких формуються одиничні обернено грушоподібні та яйцеподібні конідії. При їх дозріванні епідерміс тканини рослин розтріскується і конідії легко поширюються на здорові рослини, внаслідок чого відбувається нове зараження рослин. За вегетаційний період збудники парші можуть дати у північних районах 4-6, у південних - 9-10 генерацій конідій. Інкубаційний період парші при зараженні рослин конідіями такий самий, як і при зараженні сумкоспорами.

У зв'язку з тим, що під час вегетації рослин сформується тільки конідіальне спороношення, збудник парші яблуні часто називають Fusicladium dendricticum.

У F. dentriticum конідієносці розміром 15-40 х 4-6 мкм, конідії - 13-30 х 6-12 мкм, у F. pirinium - відповідно 16,5-60 х 4,5-8 та 13-30 х 5-9 мкм. В окремих випадках грибниця патогенів може перезимовувати, утворюючи навесні нове конідіальне спороношення. Отже, збудники парші зимують, як правило, в сумчастій стадії на опал их листках, інколи у вигляді грибниці на уражених пагонах (частіше на груші).

Парша яблуні і груші дуже поширена в районах з достатньою вологістю - чим більше опадів наприкінці весни і в першій половині літа, тим захворювання більше посилюється. Хвороба часто викликає опадання зав’язі, зменшення облистненості дерев і слабкий приріст однорічних пагонів, погіршує зимостійкість рослин. Парша різко знижує якість плодів, тому при поселеному її розвитку іноді близько 50% плодів не відповідають вимогам стандарту. Деякі автори стійкість сортів до парші пов’язують з анатомо-структурними особливостями рослин, швидкістю їхнього росту та розвитку. У стійких сортів більша товщина кутикулярного шару, рослини швидше ростуть і розвиваються. Однак тільки цим не можна пояснити несприйнятливість рослин до хвороби. Потрібні більш глибокі дослідження й вивчення біохімічних особливостей рослин у зв’язку з різною їх ураженістю.

2.2 Прогнозування хвороби

Основні критерії короткострокового прогнозу парші і технічні засоби його забезпечення

Ще у 20-ті роки минулого століття було встановлено (Keitt G. W., Jones L. H., 1926), що для здійснення інфекції яблуні збудником парші необхідне тісне узгодження тривалості періоду зволоження органів рослин крапельнорідинною вологою з певною температурою повітря за цей самий період. На основі цього була розроблена добре відома шкала Міллса (Mills W. D., 1944), яка з різними доповненнями і удосконаленнями тривалий час слугувала зручним засобом для визначення періодів інфекції.

Для контролю температури повітря і тривалості періоду зволоження спочатку застосовували переважно метеоприлади, а останнім часом для цього розроблено багато різних електронних приладів і комп’ютерних систем, які, працюючи за алгоритмом “шкала Міллса”, оцінюють епіфітотійну ситуацію і дають сигнали про необхідність проведення захисних заходів.

Дотримуючись принципів необхідності здешевлення, надійності в роботі і простоти користування обладнанням ми на базі серійного метеорологічного термографа М-16А розробили прилад, який поєднав у собі функції термографа і гігрографа. Це дало змогу здійснювати реєстрацію температури повітря і періодів зволоження листя на часовій сітці термографа, завдяки чому не тільки усунуто необхідність застосування двох указаних приладів, а й спрощено зняття інформації і визначення періодів інфекції яблуні збудником парші.

Багаторічні дослідження показали, що запропонований прилад простий у користуванні, дешевий, доступний для виготовлення у будь-якому господарстві, не потребує електроенергії, цілком придатний для визначення критичних періодів інфекції яблуні збудником парші і може застосовуватись в інтегрованій системі захисту насаджень від хвороби.

Працюючи зі шкалою Міллса, було помічено суттєві недоліки в ній - нерівномірність і дискретність. Для їх усунення провели певні розрахунки і одержали рівняння, які рівномірно й недискретно описують криві слабкої, помірної і сильної інфекції. При екстраполяції одержаних рівнянь з’ясувалося, що вони мають смисл у температурному інтервалі від 4 до 35С, що повністю відповідає порогам температури, в межах якої можливий розвиток збудника парші (проростання спор, здійснення інфекції, ріст міцелію, спороутвореня тощо). Отже, висока репрезентативність розрахованих рівнянь підтверджується як статистичними методами, так і перевіркою їхньої відповідності біологічним особливостям збудника парші. Це свідчить про те, що запропоновані рівняння можна застосовувати у вигляді недискретних алгоритмів роботи електронних засобів для сигналізації строків обприскування яблуні проти парші, основаних на короткостроковому пронозі періодів інфекції.

При застосуванні механічних реєструючих засобів для оцінки епіфітотійної ситуації можна користуватися нормалізованою шкалою інфекційних періодів парші яблуні, яка являє собою табульовані математичні моделі слабкої, помірної і сильної інфекції.

2.3 Закордонний досвід захисту насаджень

Стратегія захисту від парші яблуні за італійською комп'ютерною моделлю "А-scab" враховує дозрівання, висів і розповсюдження аскоспор, а також процес розвитку інфекції на основі погодинних даних температури і відносної вологості повітря, опадів та часу зволоження. Формується показник ступеню загрози для кожного етапу розвитку інфекції, а також передбачається момент ураження грибом парші. Визначення часу проведення обприскування фунгіцидами за моделлю "А-scab" дає можливість наполовину скоротити число обробок фунгіцидами у садівничих господарствах.

В Італії для захисту яблуні від парші рекомендують застосовувати насамперед профілактичні заходи. Звертають увагу на те, що програма захисту від парші має базуватися на ретельному моніторингу появи і розвитку збудника інфекції, відповідному доборі препаратів і зменшенні активності джерела інфекції, зокрема осінній обробці насаджень карбамідом, препаратами з групи інгібіторів біосинтезу ергостеролу (ІБЕ) чи подрібненні листя в міжряддях саду.

На початку сезону (до цвітіння) необхідно застосовувати "мідні" препарати, хоча за великої загрози ураження паршею використовують ципродінілін, піріметаніл чи препарат з групи додинів. Далі для

профілактики можна застосувати препарати на основі тріфоксистробіну, крезоксім-метилу, ІБЕ (в суміші) чи додину. Якщо до фази грецького горіха на зав'язі немає ознак парші, обприскування яблуні припиняють. Далі ведуть спостереження, звертаючи особливу увагу на можливу вторинну інфекцію.

Щоб захист яблуні був ефективним, підбирають препарат до фази розвитку парші, що також дозволяє уникнути появи стійких форм гриба.

Від проникнення збудника парші в тканину листка до його розростання необхідно застосувати препарат з діючою речовиною додина, тріфлокси-стробін чи крезоксім-метил, далі до моменту висіву зародків - з діючою речовиною піріметаніл чи ципродінілін, у період висіву зародків - препарати ІБЕ, а якщо трапиться інфікування паршею - тріфлоксистробін чи крезоксім-метил.

У Німеччині першу обробку проти парші яблуні рекомендують робити перед появою первинної інфекції: одразу після розтріскування бруньок дерева яблуні обприскують контактним фунгіцидом на основі міді, за сильнішої загрози - деланом, здійснюючи профілактичні обробки протягом усього періоду загрози ураження паршею. Між фазами зелений конус і опаданням квіткових пелюсток у програму захисту включають препарат лікувальної дії (табл.1).

У критичні періоди, що трапляються під час дощів і вильоту значного числа аскоспор, застосовують анілінопіримідинові препарати, наприклад

мітос. Для профілактики використовують також стробілурини, поєднуючи їх з контактним препаратом.

Щоб захиститися від ураження паршею із самого початку вегетації, обприскування базують на профілактичних препаратах, зводячи до мінімуму застосування системних фунгіцидів. Це особливо важливо для запобігання ураженню зав'язі, оскільки так звані післяінфекційні препарати плоди захищають менш ефективно, порівняно з профілактичними засобами. Виявивши в саду стійкі раси парші, або за високого ризику розвитку збудника захворювання протягом попереднього сезону запроваджують такі заходи:

• активізація мікробіологічного розкладання листя осіннім обприскуванням карбамідом, або його видалення з саду навесні;

• запобігання надмірному росту дерев: помірний ступінь обрізування, удобрення і зрошення, а також обробка інгибітором росту - регалісом;

• систематичні обприскування (через кожні чотири-вісім днів) у випадку високого ризику розвитку інфекції, не перевищуючи рекомендовану норму препарату;

• запровадження комп'ютеризованих програм сигналізації загрози ураження паршею яблуні.

Ефективність груп хімічних препаратів проти парші яблуні Табл.1

Розділ 3. Огляд прийомів і методів щодо обмеження чисельності шкідника та їх ефективність

Розміщення розсадників якомога далі від дорослих плодових насаджень, що стримує розповсюдження патогенів, спільних для молодих і дорослих дерев. Обов'язкове дотримання прийняття для зони сівозміни. Не слід вводити в неї культури, які уражуються збудником бактеріального кореневого раку (буряк, морква та ін.).

Правильне внесення добрив сприяє підвищенню стійкості рослин до хвороб. Навпаки, однобічне внесення окремих мінеральних добрив, особливо азотних, послаблює розвиток рослин, погіршує їхню стійкість до хвороб. А відтак добрива в розсадниках потрібно вносити відповідно до результатів агрохімічного аналізу ґрунту.

Обов'язковий комплекс заходів по вирощуванню здорового посадкового матеріалу. Одержання безвірусних і безмікоплазмових клонів, розмноження їх за умов ізоляції.

Відбір живців тільки з маточних насаджень, вільних від патогенів. Для цього візуально, шляхом дворазового обстеження (у травні-червні та в серп ні-вересні) виявляють хворі рослини, які знищують. Здорові зовні перевіряють на наявність вірусів і мікоплазм у теплицях.

Інокулюм готують з бутонів і пелюсток квіток дослідних дерев. Як індикатори використовують сходи огірка сорту Делікатес, лободи (Chenopodium guinosa, Сh. amaranticolar, Сh. toetidum) і тютюну (Nicotiana tabacum).