14959 (Вирощування кукурудзи на силос), страница 3

На утворення одиниці сухої речовини кукурудза витрачає майже удвічі менше води, ніж хліба першої групи. Коефіцієнт її транспірації становить у середньому 246 (174-406). Це він міг стати підставою для віднесення кукурудзи до посухостійких рослин. Проте після утворення на рослинах 8-9 листків і особливо з появою волоті потреби кукурудзи у волозі різко зростають, досягаючи максимуму в період від початку цвітіння (викидання волоті) до початку молочної стиглості. Триває він приблизно місяць і є найбільш критичним для кукурудзи за її потребою у волозі. В цей період кукурудза використовує близько 70% вологи від загальної спожитої її кількості. Встановлено, що навіть короткочасна (2-3-денна) ґрунтова посуха у період викидання волотей чи запилення (якщо при цьому спостерігається в'янення рослин) може призвести до зниження врожаю на 22%. Кукурудза дуже чутлива до вологи також під час наливання зерна. Оптимальна вологість ґрунту в період активної вегетації має становити 75-80% НВ, що забезпечується випаданням улітку до 300 мм опадів.

Разом з тим надлишок вологи, зокрема близьке залягання ґрунтових вод, негативно впливає на розвиток кукурудзи. У надмірно зволоженому ґрунті через поганий доступ повітря дуже повільно проростає насіння, що призводить до його загнивання; слабко розвивається коренева система; рослини погано засвоюють фосфор і погіршується їх білковий обмін; вони жовкнуть і дають низький врожай. За надмірних опадів у період достигання та збирання врожаю качани ушкоджуються грибними хворобами, що призводить до зниження врожаю зерна і погіршення його якості.

Високі врожаї зерна і зеленої маси кукурудза дає на всіх ґрунтах, придатних для вирощування інших польових культур. Проте найкраще вона росте і розвивається на ґрунтах з глибоким гумусовим горизонтом, які добре затримують вологу і не заболочуються при цьому, проникні для повітря, мають достатню кількість легкозасвоюваних поживних речовин і нейтральну або злегка кислу реакцію ґрунтового розчину (рН 5,5 - 7). Такими ґрунтами є чорноземи, темно-каштанові, темно-сірі. Кукурудза краще росте на добре аерованих ґрунтах. При нестачі кисню в ґрунті припиняється ріст її кореневої системи, порушується засвоєння рослинами води і поживних речовин. Кукурудза вибаглива до родючості ґрунту. З урожаєм зерна 50 - 60 ц/га або 500 - 600 ц/га зеленої маси з ґрунту виноситься 150-180 кг/га азоту, 50 - 60 кг/га фосфору, 150 - 180 кг/га калію та багато інших поживних речовин. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах, вилугуваних чорноземах найбільш ефективними для кукурудзи є азотні добрива, на звичайних чорноземах - фосфорні, на торфових і легких супіщаних заплавних - калійні добрива.

Кукурудза - світлолюбна рослина. Для утворення листкової поверхні та нагромадження достатньої кількості органічних речовин вона потребує інтенсивного сонячного освітлення в усі фази росту і особливо в початкові. Навіть незначне затінення молодих рослин призводить до їх "стікання" - витягування і пожовтіння, що негативно позначається на продуктивності посівів. Тому для вирощування високих врожаїв важливо дотримувати оптимальної густоти стояння рослин, знищувати бур'яни протягом усього періоду вегетації.

Кукурудза - рослина короткого світлового дня. Вона швидше закінчує вегетацію при тривалості світлового дня 8-9 год., а при 12 - 14 год. вегетаційний період її подовжується.

Розрізняють такі фенологічні фази росту кукурудзи: проростання насіння, сходи, утворення 3-го листка, кущення, вихід у трубку (11 - 13-й листок), викидання волотей, цвітіння, формування і достигання зерна молочної, воскової і повної стиглості.

Рис. 1. Фази розвитку і етапи органогенезу кукурудзи (Ф.М. Куперманом)

[6]12 етапів органогенезу: І - конус наростання качана недиференційований; II - диференціація вкороченого пагона качана на вузли й міжвузля; III - витягування конуса наростання; IV - утворення і формування колоскових лопатей; V - закладання маточкового і тичинкового горбочків; VI - формування зародкового мішка і ріст стовпчика маточки; VII - завершення формування статевих клітин; VIII - викидання стовпчиків; IX - цвітіння, запилення; X - формування зернівки; XI - молочна стиглість; XII - перетворення поживних речовин зернівки на запасні.

2.2 Розміщення в сівозміні та обробіток грунту

Найвищі врожаї кукурудзи в Степу після озимої пшениці, попередниками якої були чорний пар або багаторічні трави. У північно-західних степових районах, де більш сприятливі умови зволоження, пшениця забезпечує високий урожай після другої озимини в ланці з багаторічними травами, а також після цукрових буряків і гороху.

На родючих ґрунтах при достатньому удобренні і високій культурі землеробства кукурудзу можна вирощувати повторно протягом 3 - 4 років, що застосовується у господарствах з високорозвиненим тваринництвом. У південному Степу не слід сіяти кукурудзу після культур, які сильно висушують ґрунт (суданська трава, соняшник, цукрові буряки).Кращими попередниками кукурудзи є озима пшениця, зернобобові культури, картопля, а в районах достатнього зволоження - цукрові буряки. У степових та лісостепових районах кукурудзу на силос вирощують також післяукісно і післяжнивно.

Кукурудза у сівозміні є добрим попередником для ярих зернових культур, а при своєчасному збиранні - для озимих. [4]

Після ранніх попередників (зернових, колосових, зернобобових) грунт слідом за збиранням обробляють широкозахватними дисквими боронами на глибину 6-8 см, а при забур'яненні багаторічними бур'янами (осотом, березкою та ін) перший раз дискують на глибину 6-8 см, а потім лущать лемішними лущильниками чи плоскорізами на 12-14 см. Після цього вносять добрива і проводять оранку на глибину 27-ЗО см.У Степу лущенням стерні з наступним обробітком (оранкою на глибину 27-30 см) знищується до 80% бур'янів, зменшується кількість їх насіння в грунті до 50%. Це забезпечує приріст урожаю 0,33 т/га порівняно з приростом після оранки на таку саму глибину, але без лущення.

Після пізніх попередників (кукурудзи, соняшнику, тютюну) старанно подрібнюють стеблові і кореневі рештки важкими дисковими боронами у двох напрямах, вносять добрива, а потім проводять оранку плугами з передплужниками на глибину 27-30 см плугами ПЯ-3-35, ПН-4-35.У зоні достатнього зволоження на забур'янених полях ефективний напівпаровий обробіток грунту.

Для затримання талої води і нагромадження вологи в грунті ефективне пізньоосіннє щілювання грунту, яке сприяє затриманню 400-600 м³/га води. Крім того, щілювання грунту зменшує водну ерозію грунту і має природоохоронне значення.

За умов достатнього зволоження в другій половині вегетаційного періоду зяблевий, зокрема напівпаровий, обробіток грунту можна замінити сівбою післяжнивних сидеральних культур - гірчиці білої, гірчиці з вівсом, редьки олійної тощо. В жовтні зелену масу їх подрібнюють і заорюють на глибину 27-30 см.

Сучасна технологія вирощування передбачає вирівнювання поверхні зябу. Краще це робити у два етапи - восени після другого лущення і навесні. Осіннє вирівнювання зябу проводити не слід. На грунтах, які зазнають вітрової ерозії, замість оранки треба застосовувати плоскорізний обробіток.

Основним завданням передпосівного обробітку грунту є максимальне збереження вологи в грунті, очищення посівів від бур'янів, створення сприятливих умов для проростання насіння, одержання дружніх сходів. Навесні в суху вітряну погоду втрата вологи з 1 га за добу може досягати 50-60 т/га і більше. Через це першим загальноприйнятим обов'язковим прийомом є ранньовесняне боронування і вирівнювання поверхні спілого грунту за допомогою волокуш-вирівнювачів, які рухаються по полю під кутом 45° до напряму оранки, У разі необхідності цей прийом повторюють перпендикулярно до першого вирівнювання. Вирівнювання поверхні грунту дає змогу якісно провести передпосівний обробіток грунту і загорнути насіння на однакову глибину, одержати дружні сходи, а на зрошуваних площах рівномірно зволожити грунт. Під кукурудзу необхідно застосовувати дві різноглибинні культивації, що поліпшує фізичний стан грунту і провокує проростання бур'янів. Першу культивацію проводять якомога раніше на глибину 10-12 см, а на грунтах, які запливають-14-16 см. При цьому створюються сприятливі умови для проростання бур'янів, які знищують під час другої (передпосівної) культивації, яку проводять на глибину загортання насіння.

При випаданні дощів між першою і другою культивацією доцільно проводити боронування. При низькій забур'яненості грунту для зменшення випаровування вологи першу культивацію можна не проводити або замінити боронуванням, а якщо є загроза забур'яненості посівів кукурудзи коренепаростковими бур'янами, культивація обов'язкова. [5]

Фактичне використання культури показано в таблиці 4.

Таблиця 4

Фактичне використання кукурудзи на силос

2.3 Система удобрення

Кукурудза потребує значно вищих норм добрив, ніж інші зернові культури. З органічних добрив найчастіше використовують підстилковий гній, який вносять під оранку. Норма внесення залежить від зони і родючості грунту. У західному Лісостепу вона становить 30-40т/га, на Поліссі - 40-60 т/га. Рідкий гній слід вносити до 80-100 т/га і негайно заробляти в грунті.

У світовому рослинництві і, зокрема, найширше у країнах Західної Європи, використовується зелене добриво. Для сидерації слід використовувати люпин, суріпицю, ріпак, гірчицю білу, редьку олійну та ін. Приорювання зеленої маси післяукісного люпину можна прирівняти до внесення 20-30 т/га гною.

Залежно від рівня врожайності засвоюється різна кількість поживних речовин При нестачі азоту формуються низькорослі рослини з дрібними світло-зеленими листками. Критичний період засвоєння азоту-цвітіння і формування зерна.

Гостру потребу у фосфорі кукурудза має у початковій фазі росту. При його нестачі листки набувають фіолетово-вишневого кольору, затримуються фази цвітіння і достигання. Важливо враховувати, що нестачу фосфору в ранні фази росту не можливо компенсувати внесенням його у пізніші строки.

Якщо в грунті не вистачає калію, то молоді рослини сповільнюють ріст, листки спочатку стають жовтувато-зеленими по краях, а потім жовтими. Верхівки і краї листків засихають, ніби від опіків. Калій підвищує стійкість до вилягання і до стеблової гнилі, важливий для формування качанів.

Норма мінеральних добрив розраховується на запланований урожай і змінюється залежно від типу грунту, попередника, наявності органічних добрив. Норма добрив становить вона становить N_80-140Р_80-120К_70-120. Всю норму фосфорних і калійних добрив необхідно внести восени під оранку, азотні вносять під весняну культивацію (80-90%), решту використовують для підживлення під час вегетації. Кукурудзу за інтенсивної технології вирощування здебільшого не підживлюють. Для забезпечення рослин кукурудзи магнієм рекомендується використовувати калійне добриво калімагнезію, в якому міститься 6-8% магнію і 28% калію. Складні добрива (нітроамофоска) вносять навесні під культивацію.

Рослини кукурудзи потребують для свого живлення мікроелементи. У процесі вегетації вони поглинають до 800 г/га марганцю, 350-400 г/га цинку, 70 г/га бору, 50-60 г/га міді. Найкраще застосовувати мікроелементи при проведенні інкрустації насіння. [1]В даному господарстві із азотних добрив використовується: аміачна селітра (NН₄NО₃) - 34% вміст діючої речовини. Із фосфорних суперфосфат гранульований (Са (НРО₄) 2+СаSО₄) - 20% вміст діючої речовини, із калійних сульфат калію (К₂SО₄) - 50% вміст діючої речовини. Фосфорні і калійні добрива вносяться як основне з осені під оранку. В ТОВ „ Агро-Нордік " внесення органічних добрив з кожним роком зменшується. Це відбувається в зв’язку з тим, що галузь тваринництва дещо занепадає, і не вистачає коштів на їх внесення, і застаріла техніки, для їх внесення. [2]

Таблиця 5