13874 (Орендні відносини в сільському господарстві України. Проблеми і перспективи розвитку), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Орендні відносини в сільському господарстві України. Проблеми і перспективи розвитку", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "ботаника" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "ботаника и сельское хоз-во" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "13874"
Текст 4 страницы из документа "13874"
Середній розмір орендної плати на рік становить 134,6 гривень за 1 гектар.
Загальна сума виплат за оренду земельних часток (паїв) на 2007 рік становить 2,3 млрд. гривень, у тому числі селянам-пенсіонерам - 1,0 млрд. гривень (45,7%). Серед форм орендної плати переважає натуральна форма - 77,5%. Слід визнати, що це є негативним фактором, оскільки при розрахунках із селянами ціни на сільгосппродукцію встановлюють самі керівники сільськогосподарських підприємств, і ці ціни, як свідчать перевірки, вищі за ринкові.
РОЗДІЛ 3
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРЕНДНИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН
3.1 Напрями підвищення ефективності використання орендованих земель у сільському господарстві
Економічна суть орендних і виробничих відносин має суттєві відмінності. За орендних відносин, селянин, який здав в оренду свій земельний і майновий паї, втратив право володіння і користування своєю власністю, а беручи участь у виробництві, наділений лише статусом найманого працівника, позбавленого права участі в організації управління виробництвом, розподілі продукції і прибутку, збільшенні частки свого паю. Його право звелося лише до отримання заробітної та орендної плати, розміри яких не залежать від результатів виробництва. Всі інші права переходять до засновника агроформування2.
Якщо б селянин свій земельний і майновий пай вніс до статутного фонду агроформування, то він отримав б статус його засновника, і вся система виробничих відносин докорінно змінилась. За ним залишилось би право володіння, користування і розпорядження своєю власністю, переданою до статутного фонду, право на збільшення майнового паю за рахунок придбаних основних засобів, право участі в організації і управлінні виробництвом і контролю за господарською діяльністю, право участі в розподілі виробленої продукції та отриманого доходу. Крім заробітної плати, селянин мав би право на отримання частки виробленої продукції та дивідендів при розподілі отриманого прибутку, розміри якого залежать від результатів виробництва. Це і визначало б систему розвитку виробничих відносин та мотивації праці в господарських формуваннях, засновниками яких була б вся активна частина селян, власників земельних і майнових паїв. Це підтверджується і світовою практикою, де найбільш ефективними є господарські формування, засновані не на одноосібному володінні, а на партнерстві та корпоративній основі. В основі таких господарських структур є приватна власність усіх учасників виробництва та колективні форми його організації.
Найчастіше соціальні та трудові конфлікти при розпаюванні майна та землі виникають внаслідок:
- несвоєчасної або недостатньої виплати орендної плати за користування земельним наділом чи невиконання умов договору оренди землі та майна;
- виділення неналежного (незадовільного) за своїми якостями земельного паю, або ж майнової частки, яка не задовольняє вимоги селянина, що бажає працювати відокремлено;
- неможливості забрати у новоствореного підприємства належний селянину пай в ситуації, коли власник підприємства уникає укладання договору про виділення паю;
- зловживання при розпаюванні майна, зменшення майна пайового фонду;
- незаконна податкова застава та реалізація розпайованого майна на погашення боргів;
- неотримання власником земельного паю у випадку його непрацездатності соціального захисту з боку місцевого підприємства;
- виникнення ситуації, коли новостворені агроформування охоче беруть в оренду земельні паї селян, відмовляючи багатьом з них у працевлаштуванні, що призводить до соціальної напруги, безробіття;
- того, що при укладанні трудового контракту між приватно-орендним підприємством і працівником, останній має лише статус найманого робітника і не може впливати на управління господарством, а новий засновник підприємства не рахується з думкою селян-орендодавців при прийнятті управлінських рішень;
- відсутності гарантії оптимального розміру орендної плати за паї, незахищеності прав власності громадян на належні їм землю і майно;
- неналежної відповіді чи відсутності реакції керівництва господарства на вимоги працюючих.
На жаль, сучасна аграрна політика, практичні дії владних і господарських структур орієнтують селян якраз на пріоритети розвитку агроформувань, заснованих на одноосібному володінні, а не на партнерстві та корпоратизації.
Заміна виробничих відносин у практиці вітчизняного сільськогосподарського виробництва орендними відбулася в умовах зміни державної та колективної форми власності на землю і засоби виробництва приватною формою при збереженні колективних форм організації праці. Характерним є й те, що за орендодавцями - власниками земельних і майнових паїв, залишається право розпорядження власністю, а право володіння і користування орендованою власністю отримує орендар. Таким чином орендар отримав і право розпорядження результатом праці, оскільки у більшості випадків він є засновником агроформування і визначає умови взаємовідносин з найманими працівниками. Це суперечить економічній теорії і світовій практиці. За будь-яких умов поєднання приватної форми власності і колективних форм організації виробництва вимагає взаємовигідних виробничих відносин між його учасниками. В їх основі мають поєднуватись оплата праці відповідно до її затрат, дивіденди, які належать і власникам переданих в оренду засобів виробництва, які беруть у ньому участь, а не орендна плата, інші форми матеріального і морального стимулювання учасників виробництва.
Нині діюча система виробничих відносин між суб‘єктами в АПК перебуває у жорсткому протиріччі, оскільки характер виробничих відносин не відповідає розвиткові продуктивних сил, формам власності та організації виробництва. Земля і майно є власністю селян, а результати їх праці привласнюють засновники агроформувань, що створює соціальну напругу, яка супроводжується соціальними конфліктами.
За даними нормативної грошової оцінки, вартість 1 га сільськогосподарських земель у середньому по Україні становить 8 927 грн. (1 768 дол. США) [23]. Найдорожчими є сільськогосподарські землі Чернівецької, Вінницької, Черкаської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим, а найдешевшими — Закарпатської, Львівської, Житомирської, Чернігівської та Луганської областей (рис. 3.1). Суттєва різниця у розмірах земельної частки (паю) та у нормативній грошовій оцінці земель сільськогосподарського призначення по областях України призводить до того, що вартість земельної частки (паю) в різних регіонах України неоднакова. Спостерігається чітка тенденція зростання вартості паю із західного регіону на схід-південь України. Найменша вартість паїв у Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській областях. Найбільша — в Херсонській і Запорізькій областях та в Автономній Республіці Крим (рис. 3.2)
За відсутністю ринку сільськогосподарських земель ринкові ціни на землі
сільськогосподарського призначення в Україні не сформовані, проте в проекті Закону України «Про ринок земель» зазначено, що ринкові ціни не можуть бути нижчими за нормативну грошову оцінку сільськогосподарських земель (табл.3.1).
Таблиця 3.1
Нормативна грошова оцінки сільськогосподарських земель України за типом угідь по роках, грн./га [12]
Рис. 3.1. - Нормативна грошова оцінка сільськогосподарських земель України по областях станом на 1 січня 2007 р., грн./га (Джерело: Державний комітет України по земельних ресурсах)
Рис. 3.2. - Вартість земельної частки (паю) по областях України станом на 1 січня 2007 р, доларів США (Джерело: Державний комітет України по земельних ресурсах)
Щодо непрацюючих власників земельних і майнових паїв, тут в основі взаємовідносин між ними і орендарями має бути орендна плата, яка є одним із факторів матеріальної підтримки сільських пенсіонерів.
Таким чином, основним напрямком розвитку орендних відносин є надзвичайно важливі аспекти проблеми переорієнтації сільськогосподарського виробництва на створення господарських формувань, заснованих на засадах приватної власності їх членів і колективних форм господарювання – акціонерних і господарських товариств, сільськогосподарських виробничих кооперативів. Як правило, це великі господарські структури, яким у складних ринкових умовах легше виживати, більш ефективно господарювати, бути конкурентоспроможними.
Ці формування забезпечують стабільне землекористування, необхідні передумови для дотримання систем ведення землеробства і тваринництва, включаючи сівозміни, запровадження системи іпотечного кредитування, відтворювальний процес виробництва, вирішення соціальних проблем, поліпшення демографічної ситуації на селі.
3.2 Удосконалення нормативно-правового забезпечення орендних земельних відносин
Справжнє економічне піднесення України почнеться тоді, коли в обіг буде введено її головне багатство - землю, яка отримає свою справжню ціну і господаря. Найважливіший крок у цьому напрямі - ухвалення Земельного кодексу України, що набув чинності з 1 січня 2002 року. Проте цей основоположний документ запрацює лише за умов ухвалення низки законів, що врегулюють існуючі розбіжності та неузгодженості з іншим законодавством.
Без сумніву, сучасний і перспективний стан економіки потребують законодавчого врегулювання процесу проведення грошової оцінки земель та земельних ділянок, яка узгоджувалася б з міжнародними стандартами. Саме в проекті Закону України "Про оцінку земель" [33] і визначаються засади проведення грошової оцінки земель та земельних ділянок, основні положення відповідної документації, права, обов'язки та відповідальність учасників землеоціночної діяльності, її державне регулювання. Розкрито методи нормативної та експертної грошової оцінки земель та земельних ділянок, їх основні положення, особливості оцінки земель, земельних ділянок сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення. Ухвалення законопроекту сприятиме удосконаленню плати за землекористування, розвитку ринку земель і, зокрема, системи іпотечного кредитування. Воно матиме позитивні правові, соціально-економічні та міжнародні наслідки. Все це фактично унеможливить проведення некваліфікованої або недобросовісної оцінки, отже захищеними будуть інтереси мільйонів громадян, які набули або набувають у власність земельні ділянки. Суттєвим вбачається і розвиток інвестування при одночасному зниженні ризиків деформацій на земельному ринку України.
Надто важливим є проект Закону України "Про ринок земель". Цим документом будуть встановлені правові засади організації, розвитку та функціонування ринку земель. Таким чином вдасться реалізувати права і встановити обов'язки громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, територіальних громад і держави на придбання земельних ділянок у власність та розпорядження придбаними ділянками.
Із прийняттям даного проекту закону в Україні буде організовано прозорий ринок земель державної, комунальної та приватної власності. Отже з'явиться можливість проводити земельні торги, що зумовить підвищення інвестиційної активності, розвиток інфраструктури ринку земель.
Поліпшенню господарювання має сприяти проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду землі" [3]. Сьогодні необхідні нові підходи прийняття рішень в галузі земельних відносин, ефективного використання земельних ресурсів, створення оптимальних умов для суттєвого збільшення соціального, інвестиційного і виробничого потенціалів землі, перетворення її у самостійний фактор економічного зростання. Все це - пріоритети нинішньої політики держави в галузі земельних відносин.
Досвід орендних земельних відносин висвітлив багато проблем, перш за все економічних, які вимагають невідкладного правового врегулювання. На разі є необхідність зняти штучні перепони доступу до права підприємницької діяльності з використанням землі на умовах оренди. Необхідно посилити економічну відповідальність за стан об'єктів оренди, чітко диференціювати її між орендарем і орендодавцем, забезпечити надійний захист прав суб'єктів орендних відносин.
У проекті Закону України "Про державний земельний кадастр" [33] передбачається створення нормативно-технічної бази ведення державного земельного кадастру - ефективного механізму регулювання земельних відносин і державного управління земельними ресурсами через призму земельно-кадастрової інформації та реалізації положень Земельного кодексу України щодо гарантії державою права власності та користування земельними ділянками, раціонального використання та охорони земель.
Законопроект визначає правові і організаційні засади ведення державного земельного кадастру, використання кадастрових відомостей спрямованих на захист права власності та користування земельними ділянками, раціонального використання та охорони земель.
В проекті закону висвітлено поняття та призначення державного земельного кадастру і основні завдання та принципи його ведення. Визначено, що об'єктом державного земельного кадастру є всі землі та земельні ділянки в межах території України та тісно пов'язані з ними об'єкти нерухомості. Розкрито зміст складових державного земельного кадастру та визначено систему, яка складається з трьох рівнів його ведення. Також визначено склад основної і допоміжної документації та перелік основних видів робіт і обстежень, які забезпечують ведення державного земельного кадастру. Встановлена трирівнева архітектура автоматизованої системи державного земельного кадастру та визначена структура бази даних державного земельного кадастру.
Ухвалення Закону України "Про державний земельний кадастр" та запровадження автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру створить сприятливі передумови для реєстрації прав на землю та нерухомість, гарантії надійності цих прав, сприятиме інвестиційній активності, розвитку ринку землі і нерухомості, підтримці системи оподаткування та земельноіпотечного кредитування.
ВИСНОВКИ