13641 (Економічна ефективність виробництва кормів та шляхи збільшення їх виробництва і зниження собівартості), страница 5

За даними науково-дослідних установ України, вирішальну роль у збільшенні обсягів виробництва різних видів повноцінних кормів повинне відігравати польове кормовиробництво, одним із ресурсів інтенсифікації якого є оптимізація посівних площ кормових культур. Поліпшення структури посівних останніх повинне спрямовуватись на розширення площ бобових трав у кормовій групі до 50%. Належну увагу слід приділяти впровадженню бобових та бобово-злакових сумішок, адаптованих до конкретних ґрунтово-кліматичних умов.

Для стабільного виробництва кормів та поліпшення їх якості важливо розширювати площі проміжних озимих культур та їх сумішок – жита і тритікале з викою та озимими капустяними. Такий посів забезпечує високі продуктивність та якість корму за рахунок збільшення збору кормових одиниць та перетравного протеїну.

Належну увагу слід приділяти і поукісним посівам, котрі дозволяють ефективніше використовувати кормову площу. Вони не лише забезпечують тварин високоякісним зеленим кормом, але й є основою для створення сировинного конвеєру для заготівлі консервованих кормів. Значним резервом, у цьому аспекті, є використання однорічних зернобобових культур: сої, гороху, кормових бобів. Цінність їх в агротехнічному значенні та в тому, що вони дозволяють збалансувати концентровані корми за протеїном та незамінними амінокислотами.

Основними чинниками спаду виробництва кормів в Україні слід вважати недосконалу структуру посівних площ кормових культур, яка не відповідає оптимальній як в цілому по Україні, так і в різних її ґрунтово-кліматичних регіонах.

Суттєвим недоліком у роботі галузі є використання старовікових посівів багаторічних трав, зменшення площ яких дозволить істотно поліпшити роботу галузі. Старовікові посіви багаторічних трав із строком використання 5 і більше років займають в Україні 18%, що є причиною зниження урожайності зеленої маси багаторічних трав порівняно з 1990 р. майже вдвічі та заготівлі сіна в обсязі 25-48 % від потреби. Важливим резервом у цьому напрямі є розробка заходів щодо зменшення дефіциту насіння багаторічних трав, який негативно позначається на роботі як польового, так і лучного кормовиробництва. Наслідком цього стало скорочення обсягів проведення робіт із докорінного та поверхневого поліпшення, які, перш за все, залежать від кількісного і видового складу насіння багаторічних трав.

Незважаючи на те, що виробництво кормів на луках і пасовищах є найменш затратним, у господарствах України воно складає лише 5% усього валового надходження, тоді як у країнах Європи – 45-50%. У зв’язку з цим в Україні прийнята урядова програма вилучення з інтенсивного обробітку 10 млн. га орних земель, 900 тис. га розораних і сильно еродованих схилів та переведення їх під заліснення й залуження. Тому найближчими роками слід спрямувати всі можливі заходи на здешевлення та збільшення обсягів виробництва кормів у достатньому асортименті та високої якості.

Продуктивність кормової площі в Україні поки що невисока – 40-42 ц/га. Розрахунки показують, що для того, щоб виробництво кормів було рентабельним, необхідно одержувати не менш як 50 - 55 корм. од. з гектара. Це цілком реальне завдання вже тепер, якщо врахувати, що багато господарств України збирають по 60 - 70, 90 - 100 і навіть 100 - 120 ц. к. од./га.. Якщо до такої продуктивності кормової площі додати ефективне використання землі при вирощуванні зернофуражних культур і раціональне використання побічної продукції, то на 100 га ріллі можна утримувати 35 - 50 дійних корів, 80 - 100 і більше умовних голів тварин. Це підтверджується досвідом господарств з високою щільністю тварин, що забезпечує одержання 400 - 600 ц м'яса або 1800 - 2500 ц молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Якщо врахувати, що ці господарства ще продають зерно і продукцію технічних культур, то можна переконано говорити про величезні резерви виробництва продуктів тваринництва в Україні. Крім того, висока щільність поголів'я високопродуктивної худоби, як показує досвід багатьох господарств України, Білорусі, Росії, Прибалтики, дає змогу збільшити норми внесення органічних добрив до 18-20 т/га, тобто підвищити родючість ґрунту і на цій основі – виробництво зерна, технічних культур і кормів, забезпечити повноцінну годівлю худоби, свиней і птиці.

Але це все теорія. Як же все відбувається насправді?

Як вже вище зазначалось, в господарстві галузь тваринництва знаходиться в стадії занепаду і передбачається в недалекому майбутньому його повна ліквідація. Це пов’язано з тим, що в підприємстві досить висока собівартість кормових культур. В період з 2004 по 2006 роки собівартість кормових культур зростала. Це видно з таблиці 8

Таблиця 8

Структура собівартості кормів в СТОВ ім. «Гагаріна»

Це явище є негативним для господарства, оскільки зростала і собівартість тваринницької продукції, а закупівельна ціна в Україні, як відомо, залишалася на одному рівні, а то і знижувалась.

Резервом зниження собівартості є підвищення врожайності кормових культур, впровадження комплексної механізації виробництва і заготівлі кормів, зменшення їх втрат, використання прогресивних форм організації та оплати праці в кормовиробництві, реформування відносин власності.

Розділ 3. Оцінка фінансового стану підприємства

3.1 Сутність і значення фінансового стану підприємства

Закони ринкової економіки вимагають ефективного використання фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності. Щоб виживати в умовах конкуренції, необхідно постійно враховувати інтереси покупців, виробляючи потрібну продукцію. Підприємство, що програло у цій боротьбі, стає банкрутом, а тому не може оплатити вартість товару, розрахуватися з бюджетом по обов'язкових платежах та платежах до позабюджетних фондів, якщо ці зобов'язання перевищують вартість його майна. Тому, щоб не стати неплатоспроможним, воно має постійно стежити за ситуацією на ринку і забезпечувати високу конкурентоспроможність своєї продукції. Це досягається оцінкою фінансового стану підприємства.

В умовах переходу до ринкових відносин значно зростає роль оцінки платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості в потенційних можливостях збільшення доходів суб'єктів господарювання різних форм власності. Режим їх кредитування і рівень відсоткових ставок також залежить від оцінки фінансового стану підприємства. У свою чергу доходність будь-якого виду діяльності, розміру прибутку багато в чому зумовлюється платоспроможністю підприємства.

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства. Він визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види його діяльності.

Перш за все, зростаючий випуск агропромислової продукції та ріст її реалізації позитивно відображаються на фінансовому стані підприємства. Із зменшенням обсягів виробництва, погіршенням якості продукції труднощі з її реалізацією призводять до зниження надходження коштів на поточні рахунки підприємства, погіршення його платоспроможності,

Виробничо-фінансова діяльність суб'єктів господарювання АПК має забезпечувати систематичне надходження і ефективне використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової, касової, орендної, кредитної та договірної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення між власними і залученими грошовими засобами, фінансової стійкості та ліквідності. Це сприятиме ефективному функціонуванню підприємства.

У цьому полягає об'єктивна необхідність і практична значущість регулярної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового становища на ринку товарів та послуг.

Отже, фінансовий стан – це одна з найважливіших ознак підприємницької діяльності кожного підприємства будь-якої форми власності та господарювання.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи його стабільної роботи і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями оцінки фінансового стану підприємства є:

• визначення рентабельності та фінансової стійкості;

• вивчення ефективності використання майна (капіталу), забезпечення виробничого процесу власними оборотними коштами;

• визначення ефективності використання фінансових ресурсів;

• об'єктивна оцінка динаміки і стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стабільності;

• оцінка становища суб'єкта господарювання на товарному та фінансовому ринках і кількісна оцінка його конкурентоспроможності.

Оцінка фінансового стану підприємства є необхідною умовою розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств, мінімізації ризиків за позиками та внесками, диверсифікації відсоткових ставок, а також інформативності інвесторів, кредиторів і менеджерів.

У хорошому фінансовому стані зацікавлене насамперед саме підприємство. Однак, він формується в процесі взаємовідносин підприємства з постачальниками, покупцями, акціонерами, пайовиками, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх учасників виробничого процесу. Тому необхідно систематично, детально і в динаміці оцінювати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення його фінансового стану залежить власна економічна перспектива.

Існує багато показників, призначених для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства. Проте, їх можна класифікувати залежно від мети та завдань оцінки і звести у такі напрямки:

• показники оцінки майнового стану;

• показники оцінки ліквідності;

• показники платоспроможності (фінансової стійкості);

• показники ділової активності;

• показники рентабельності або прибутковості;

Показники фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі учасники економічних відносин з підприємством могли одержати інформацію про його фінансову надійність, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження чи установлення таких відносин. У кожного з партнерів підприємства – постачальників, покупців, акціонерів, банків, податкових адміністрацій – свій критерій економічної доцільності. Тому і показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

3.2 Оцінка майнового стану підприємства

Оцінку майнового стану підприємства можна провести за допомогою показників, які характеризують стан основних засобів.

Таблиця 9

Показники майнового стану СТОВ ім. «Гагаріна»

Проаналізувавши дані таблиці 9 стає очевидним той факт, що придатність основних засобів знижується, оскільки коефіцієнт зносу збільшується (на 82%).