13641 (Економічна ефективність виробництва кормів та шляхи збільшення їх виробництва і зниження собівартості), страница 4

Особливо невдалим видався 2006 рік, де збиток становив 424 тис. грн., норма збитку і рівень збитковості дорівнюють, відповідно, -13% і -32%. За такої динаміки розвитку економіки підприємство довго існувати не зможе.

Оскільки такий стан викликаний природно-кліматичними умовами, то необхідно негайно проводити заходи, покликані мінімізувати їх вплив, проводити інтенсифікацію землеробства, а також вносити корективи в технологію вирощування сільськогосподарських культур та утримання сільськогосподарських тварин.

2.2 Аналіз стану кормової бази

Принциповим є питання про те, на яку площу земельних угідь розраховувати вихід кормів. Уже давно в економічній літературі підкреслювалася необхідність розраховувати кормову площу окремо від земель, які використовуються для одержання продуктів харчування, під посіви технічних культур тощо. Зокрема, пропонується загальну кормову площу визначати за формулою:

, де

К_ПЗ – загальна кормова площа, га;

П_ПК – площа природних сіножатей і пасовищ, га;

П_КП – площа посівів кормових культур на орних землях, га;

Ф₁, Ф₂, ... , Ф_n – кількість продукції окремих сільськогосподарських культур, по яких на корми виділяється лише частина валового збору, ц;

У₁, У₂, ... , У_n – урожайність сільськогосподарських культур, по яких на корм виділяється лише частина валового збору, ц/га.

По культурах, від яких на корм тваринам використовується основна і побічна продукція, розраховують загальну поживність всієї продукції; потім їх кормову площу визначають діленням загальної кількості поживних речовин, витрачених на корм тваринам, на урожайність культури (в ц к. од.).

У кормову площу не включають поля, з яких мають побічну продукцію на корм тваринам (солому, бадилля та ін.), хоч вони і є значними додатковими джерелами кормів. З урахуванням посівів зернофуражних культур, як, наприклад, у США і країнах Західної Європи, кормова площа може становити у структурі посівних площ 50 - 60 % і навіть більше, якщо господарство спеціалізується на тваринництві (А.О. Бабич, 1995, 1996).

Доцільно обчислювати структуру посівних площ кормових культур, рівень їх урожайності і загальну кормову площу в таблиці.

Таблиця 6

Склад і структура посівних площ кормових культур в СТОВ ім. «Гагаріна»

В період з 2004 по 2006 роки загальна кормова площа зменшилась на 35%. В цілому видно, що на підприємстві немає чітко окресленої кормової посівної площі тому що в різні роки висівались різні культури приблизно на однаковій площі.

Основним джерелом надходження кормів у підприємстві є польове кормовиробництво. Використовуються власні кормові ресурси і закуплені. Із власних – це однорічні і багаторічні трави на сіно і зелений корм, кукурудза на силос і зелений корм. Із закуплених – лише жом, ціна якого на протязі останніх років практично не змінювалась і складала 1 грн/ц..

Правильно організована, з урахуванням конкретних ґрунтово-кліматичних умов і спеціалізації господарства кормова площа є гарантією високопродуктивного тваринництва. Один з основоположників кормовиробництва В.Р. Вільямс зазначав, що продуктивне тваринництво може бути організоване тільки за наявності в господарстві зеленої кормової бази. Теоретично це положення визнають усі, а на практиці високоефективну кормову площу організовано далеко не завжди.

2.3 Економічна оцінка кормових культур та ефективність вирощування кормів

Економічна оцінка кормових культур здійснюється за показниками, що викладені в другому параграфі першого розділу даної роботи. Для кращої наочності наведені вище показники доцільно розмістити в наступних таблицях (7.1., 7. 2., 7. 3.)

Найбільший вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву дає фуражне зерно, кукурудза на силос (2005 рік) та багаторічні трави на зелений корм. Але в динаміці простежується зниження урожайності, збільшення прямих затрат праці і росту собівартості.

Важливим недоліком господарювання є невикористання природних сінокосів і пасовищ, що негативно відображається на собівартості раціону. Оскільки природні сінокоси і пасовища є джерелом найдешевших кормів.

Таблиця 7. 1.

Економічна ефективність виробництва і використання кормів за 2004 рік

2.4 Шляхи збільшення виробництва кормів і зниження їх собівартості

Оскільки корми виробляють на різних видах сільськогосподарських угідь, стан кормової бази значною мірою залежить від раціонального використання землі. На сучасному етапі одним з головних напрямів збільшення кормів є інтенсифікація землеробства, зокрема кормовиробництва. Необхідно також істотно поліпшити використання кормів у тваринництві.

Інтенсифікація кормовиробництва означає збільшення виходу кормів з гектара кормової площі, поліпшення їх якості на основі додаткових вкладень засобів виробництва, впровадження прогресивних технологій і нових форм організації та оплати праці.

Різноманітні природноекономічні умови України визначають зональні особливості інтенсифікації кормовиробництва. Найважливішими його факторами є ті, що забезпечують підвищення врожайності кормових культур, зниження трудомісткості і собівартості виробництва кормів.

Одним із основних напрямів інтенсифікації кормовиробництва є поверхневе і докорінне поліпшення природних сінокосів і пасовищ, їх зрошення, а також внесення органічних і мінеральних добрив. Як показують багаторічні наукові дослідження, у середньому 1 ц мінеральних добрив забезпечує приріст урожаю зернофуражних культур – 1,1 ц, кукурудзи на силос – 10, кормових коренеплодів – 8 – 10, сіна багаторічних трав – 4,5, сіна природних сіножатей – 5,3 ц.. Все це дозволяє підвищувати продуктивність кормової площі у 3 – 4 рази.

Зміцненню кормової бази також сприяє ширше застосування прогресивних методів заготівлі і зберігання кормів, які зводять до мінімуму втрати в них поживних речовин.