13639 (Економічна ефективність виробництва великої рогатої худоби у ТОВ "Аграрій СВПП" с. Краснопілка, Уманського району, Черкаської області)

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки

студента

групи 32-ф

«Економічна ефективність виробництва ВРХ у ТОВ «Аграрій СВПП» с. Краснопілка, Уманського району, Черкаської області»

Курсова робота з економіки підприємства

Керівник:

кандидат економічних наук,

доцент ………….

Умань 2009

Зміст

Вступ

1. Сучасні проблеми розвитку виробництва ВРХ

1. Значення і розвиток виробництва ВРХ

2. Проблеми ринку ВРХ

3. Показники ефективності виробництва ВРХ. Методика їх визначення

1. Ефективність виробництва ВРХ у підприємстві

   1. Характеристика природно-економічних умов підприємства

   2. Показники розвитку галузі тваринництва: поголів’я, відтворення стада, продуктивність, валове виробництво

   3. Умови і рівень годівлі

   4. Показники ефективності виробництва і продуктивності галузі (ціни реалізації, собівартість, рентабельність) і їх факторний аналіз

2. Шляхи підвищення ефективності виробництва продукції у підприємстві.

   1. Резерви зміцнення кормової бази

   2. Поліпшення породного складу

   3. Резерви збільшення прибутку

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Потреби населення України у м'ясі і м'ясопродуктах не задоволені. Присутність ряду штучних причин неефективної роботи ринку м'яса, висока збитковість тваринництва в аграрних формуваннях, наявність стримуючих моментів в організації виробництва та реалізації м'яса особистими підсобними господарствами одночасно з формуванням на селі інституту приватної власності, а в найближчій перспективі - ринку землі, обумовлюють необхідність дослідження нових, більш ефективних способів організації відтворювального процесу в м'ясопродуктовому підкомплексі країни.

В період проведення аграрних реформ у специфічних умовах області не приділялося достатньої уваги обстеженню особистих підсобних господарств відносно стану та перспектив виробництва тваринницької продукції. Дослідження питань ресурсо- та енергозбереження, ефективності способів організації виробництва у скотарстві в аграрних формуваннях не мали комплексного характеру, не визначалися нормативні затрати ресурсів, витрати на них. Необхідність прийняття практичних рішень економічних проблем функціонування м'ясопродуктового підкомплексу обумовило використання даних спеціальних досліджень розвитку особистих підсобних господарств й економічної оцінки способів організації виробництва у великотоварних аграрних формуваннях.

Виробництво м'яса великої рогатої худоби (ВРХ) відповідає вимогам повноцінного харчування населення, дозволяє раціонально використовувати ресурсний потенціал і природні умови регіонів України. Тому його ефективність необхідно розглядати з загальнодержавних позицій - до якого суспільного ефекту воно призводить, і використовувати при характеристиці ринку м'яса поняття “народногосподарська ефективність”.

Гостра проблема сьогодення – недовиробництво, дефіцит м'ясної продукції, хоча через низьку купівельну спроможність населення створюється видимість її перевиробництва. Недовиробництво – явище тимчасове. Протягом тривалого періоду при врегулюванні цін та доходів споживачів крива сукупної пропозиції (що обмежується лише потребами споживачів) приймає вертикальний вигляд.

Низький попит на м'ясну продукцію призводить до адекватного рівня попиту на м'ясну сировину, пропозиція якої, через високу збитковість, постійно знижується. Передовий досвід показує можливості високої ефективності скотарства. Окрім отримання прибутку, воно має розвиватися в цілях покращення економіки агроформувань. Джерелами росту пропозиції м'яса є недовикористання виробничого потенціалу м'ясопродуктового підкомплексу, незадоволені потреби населення та тенденція росту попиту на м'ясо і м'ясопродукти. Джерела росту попиту на м'ясо і м'ясопродукти - низький рівень їх споживання (менше фізіологічного прожиткового мінімуму - 79,5% українців), тенденція підвищення реальних доходів населення.

1. Сучасні проблеми розвитку виробництва ВРХ

1.1 Значення і розвиток виробництва ВРХ

Найважливішою галуззю продуктивного тваринництва України в скотарство, яке постачає незамінні продукти харчування і цінну сировину для харчової і переробної промисловості.

У результаті господарського використання великої рогатої худоби одержують молоко, що відзначається високими харчовими якостями і сировиною для виробництв молочних продуктів.

Молоко і молочні продукти становлять основу повноцінного харчування населення. За науково-обґрунтованими нормами харчування, людина має споживати, в середньому, 380 кг (у перерахунку на молоко) молока і молочних продуктів, у тому числі 120 кг молока у свіжому вигляді.

Скотарство дає основну масу м'ясної продукції, цінною за вмістом високоякісних білків і незамінних амінокислот [1].

Формула успіху продуктивного тваринництва добре відома:

• 33% — правильна годівля тварин;

• 33% — умови утримання й експлуатації

• 33% (за деякими даними, — 40%) — племінні якості тварин.

Таким чином, успішне ведення молочного й м'ясного бізнесу від власника корови не багато й залежить. У сучасних умовах він зможе (якщо зуміє) правильно й досита нагодувати тварину. А дві третини успішного скотарства закладаються у "високих кабінетах" Києва.

Чому селянство вічно бідне, звідки це фатальне жебрання виробників сільськогосподарської продукції? Чи така вже безнадійна й непоправна селянська доля? [3]

Головна причина — політична. Це ставлення держави до селянства. Три чверті (!) власників худоби — це приватний сектор, що, в основному, напуває країну молоком і часто виживає за рахунок його продажу. Інших доходів у сільської родини може просто не бути. Найбільш безправний, скривджений владою, сектор економіки. Його маленький молочний бізнес із однією-двома коровами залежить від наявності пасовища й косовиць, від близькості міста, від милості закупівельників молока з їхніми низькими закупівельними цінами.

Племінні заводи, не одержавши статусу державних, віддали Богові душу. Фахівці штучного осіменіння на селі дорогою спермо-продукцією «не зловживають». Якісна закордонна сперма може коштувати близько сотні гривень за дозу. Це значить, що за нинішніх цін на молоко — 1 грн./л — власникові корови потрібно вручну (!) надоїти центнер молока, щоб один раз осіменити корову якісною спермою племінного бика [6].

При загальному зменшенні поголів'я великої рогатої худоби, зменшується кількість поголів'я на вирощуванні та відгодівлі. Якщо у 1990р. усі категорії господарств України у живій вазі великої рогатої худоби поставили на вирощування 3248,1 тис. тонн, то у 2002р. - лише 1131,5 тис. тонн, або 35% до 1990 року. Крім того, знижується продуктивність худоби. Середньодобовий приріст великої рогатої худоби на вирощуванні, відгодівлі та нагулі у сільськогосподарських підприємствах України в 1990р. становив 431 г, а в 2002р. лише 322 г, що менше до 1990р. на 25,3%. Відповідно зменшується середня вага однієї голови худоби, яка продана переробним підприємствам: у 1990 р. вона становила 393 кг, а в 2002 р. - 385 кг, що на 35 кг менше [14].

В той же час витрати кормів для отримання приростів живої маси великої рогатої худоби зростають вже у 2002р. на 1 ц приросту було витрачено 15,72 ц корм, од., що більше проти 1990р. на 2,19 ц корм. од.

Рівень економічної ефективності вирощування і відгодівлі молодняка великої рогатої худоби є досить низьким. Якщо в 1990р. рівень рентабельності м'яса великої рогатої худоби досяг 20,6%, то у 2002р. рівень збитковості становив 40,5% у сільськогосподарських підприємствах України.

Аналогічна ситуація з виробництвом м'яса яловичини і в Черкаській області.

1.2 Проблеми ринку ВРХ

У 2006 році на територію України було завезено близько 230 тис. тонн м'яса та м'ясопродуктів (в тому числі в останньому кварталі — 96 тис. тонн) через вільні економічні зони (ВЕЗ) Донецької області [4], 2008 250 тис. тонн.

Такий шлях потрапляння на ринок сировини означає несплату податків до Держбюджету на суму понад 930 млн. грн..

Крім зазначеного безмитного потрапляння через ВЕЗ, на українському ринку присутнє також м'ясо, завезене за давальницькими схемами, мито з якого також не сплачується.

Спроби через суди примусити імпортерів сплатити податки ні до чого не призвели. Судова влада була на боці порушників Закону, не відносячи групу товарів «1,24» до звільнення від оподаткування при імпорті (мито та податок на додану вартість) [8].

Вартість завезеної продукції не перебільшувала 2,5-3,5 грн./кг для м'ясопереробної промисловості.

Ціна на м'ясо » Україні відповідно впала на 25%. Сьогодні м'ясопереробні підприємства не беруть українських тварин на переробку або пропонують ціну 5,5-6 грн./кг, що нижче за собівартість.

На початку березня уряд нібито почув заклики виробників м'яса: «Ми розглядаємо можливість проведення антидемпінгового розслідування щодо імпортерів цієї продукції в Україну, — запевняв заступник міністра аграрної політики Борис Супіханов. — 1 розслідування - це тільки один із варіантів захисту українських виробників. Міністерства і відомства, які причетні до вирішення проблеми, отримали доручення розробити заходи для посилення контролю за виконанням законодавства, що регулює торгівлю через ВЕЗ і ТПР, а також додаткові заходи щодо боротьби з контрабандою». Проте реальних зрушень вітчизняні виробники так і не відчули, а імпортне м'ясо і далі надходить до України... [16]

Закони ринку прості: не хочемо допомагати власному виробникові, будемо фінансувати закордонного. Принаймні років шість-сім. Щоб одержати, виростити майбутню корову й замінити поголів'я, потрібно три з половиною роки, щоб його подвоїти — ще стільки ж.

Прописна істина: якщо селянська продукція потрібна державі, вона повинна скуповуватися й сприяти збільшенню виробництва.

В усьому світі, дотуючи виробництво молока і м'яса, держава укладає із сільськогосподарським виробником "джентльменську угоду": ми (держава) компенсуємо частину ваших витрат, ви поставляєте продукцію першої потреби за помірними цінами.

Перша частина цієї угоди для основної маси українських виробників продукції — так і не запрацювала. Наші джентльмени селянських подвір'їв дружньої підтримки уряду наразі позбавлені й сподіваються лише на удачу. А помірні ціни влада (на шкоду селу) штучно стримує завезенням дешевого продовольства з країн із дотаційним с.-г. виробництвом. Як не крути, але дві третини нереалізованого потенціалу у виробництві молока й м'яса залежать від аграрної політики однойменного міністерства і його фінансового забезпечення. Дві третини — це диспаритет цін на м'ясо-молочну продукцію селян і низька продуктивність стада великої рогатої худоби [16].

Завезення дешевої сировини (імпорту) відбувається на тлі реального збільшення виробництва м'яса в Україні. До того ж, згідно з планами на 2007 рік, українські товаровиробники взяли на себе зобов'язання випустити на ринок додатково ще 150 тис. тонн м'яса. А це свідчить про те, що в країні є повна можливість забезпечити населення високоякісною продукцією без участі імпорту [17].

ЄС не пошкодував 2,3 млрд. екю (попередниця євровалюти), щоб напередодні другого тисячоріччя спробувати зрозуміти, чому три колишні радянські "сестри" (Росія, Білорусія, Україна) не здатні виробляти прибуткове молоко в умовах вільного ринку. В Україні під мікроскоп експертів Європейського Союзу (проект ТАСІ5) потрапила молочна індустрія Кіровоградської і Чернівецької областей.

Завжди цікаво подивитися на себе збоку очима європейських сусідів. З цього великого за обсягом аналізу (на 60 сторінок тексту) випливає, що:

• наші пасовища, зарослі бур'яном, — це лише майданчики для прогулянок корів. Щоб стати повноцінними кормовими столами, вони повинні бути засіяні райграсом і білою конюшиною, з розрахунку 1-1,5 га на корову, й бути розташованими на відстані не далі 1 км від ферми;

• солома — не корм (підкреслено кілька разів!) і має бути вилучена з раціону корів;

• раціони худоби незбалансовані, у них завищена частка зернових як плата за низькоякісне випасання й нікудишній за якістю силос;

• технологію якісного силосування повсюдно порушують (запізніла стадія збирання трав, недостатнє подрібнення, сильне забруднення силосної маси, задовгі терміни заповнюваності силосних траншей, для їхнього укриття не завжди використовують плівку). Втрати якості силосу з цих причин сягають 40-60%;

• дуже висока витрата пального на виробництво фуражу: 200-400 л/га проти 50-100 л/га в ЄС;

• відтворення стада залишає бажати кращого навіть там, де ним займаються;

• ідентифікація поголів'я не стала повсюдною й повсякденною нормою життя;

• річне виробництво молока в країнах ЄС досягло, в середньому, 5000 л (у лідерів — 6000 л) на корову за рік [14].

Завдяки відчайдушному "ринковому" вирізуванню молочного стада, за надоями молока . Україна сьогодні займає нестабільне й малопочесне лідерство серед країн співдружності, але відстає від цивілізованої Європи й розвинутих країн Північної Америки, відповідно, вдвічі-втричі [16].

1.3 Показники ефективності виробництва ВРХ. Методика їх визначення

Ефективність виробництва яловичини і телятини характеризується системою таких показників:

• продуктивність тварин - середньодобовим і річним приростом живої маси молодняка,

• живою масою однієї голови відгодівельного поголів'я при реалізації;

• затрати праці і кормів на 1 ц приросту живої маси;

• собівартістю 1 ц приросту і 1 ц живої маси молодняка;

• ціною реалізації 1 ц живої маси;

• прибутком з розрахунку на 1 ц живої маси; рівнем рентабельності виробництва яловичини [1].

Специфічними показниками економічної ефективності виробництва м’яса є вихід валової продукції з розрахунку на 100 корм. од., на 1 грн. витрат на корми та витрати кормів (у кормових одиницях) на виробництво 1 ц молока[13]. Перший з них визначається відношенням обсягу валового виробництва м’яса ВРХ до витрат кормів у натуральному чи вартісному виразі. Другий показник є оберненим до нього. Крім них застосовують також показник окупності кормів, тобто покриття їх вартості за рахунок отриманої продукції.