177635 (Основні засади інноваційного розвитку)

Тема №1. Основні засади інноваційного розвитку (Становлення теорії інновації)

1. Становлення та розвиток теорії інновації.

2. Місце та роль інновацій у системі господарювання.

3. Основні терміни та поняття інноваційної діяльності.

4. Загальна характеристика та структура інноваційного процесу.

5. Система класифікації інновацій.

6. Життєвий цикл інновацій.

1. Становлення та розвиток теорії інновації

Зародження інноваційної теорії відноситься до початку ХХ століття і відображене в працях західноєвропейських учених. Але питання пов’язані з науково-технічним прогресом та його впливом на розвиток (трансформацію) суспільства, вивчалися і висвітлювалися в економічних теоріях, починаючи від класиків політекономії[18]:

А. Сміт (1723-1790) пов’язував науково-технічний прогрес з характером розвитку і потребами виробництва.

К. Маркс (1818-1883) вважав розвиток продуктивних сил базисом, а науково-технічний прогрес надбудовою, тобто наслідком, а не причиною розвитку виробництва.

Неокласична школа (1870-1930) , яка представлена В. Джевансом (1871) , А. Маршалом (1890), Л. Вальрасом (1874), розглядала науково-технічний прогрес як заданний чинник при дослідженні ринкової економічної системи.

Кейнсіанська теорія, заснована Джоном Кейнсом (1883-1945), у 30-50 роках розглядала економічні процеси в короткостроковому періоді, тому науково-технічному прогресові не приділялося достатньої уваги, він перебував у становищі “за інших рівних умов”.

У другій половині 50-х років представники неокласичного ренесансу – М. Абрамовиц, Р.Солоу, Е. Денісон та інші довели, що НТП є основним чинником економічного розвитку ХХ століття. Ці вчені-економісти поклали край ігноруванню нтп в економічній теорії. НТП починає розглядатись як чинник виробництва разом із капіталом і працею.

Період після другої світової війни став часом науково-технічної революції та її впливу на економічний розвиток. Саме тоді об’єктивні передумови сприяли народженню нового напряму економічної теорії, спрямованому на вивчення науково-технічного прогресу.

Технологічні уклади

Провідні вчені Й. Шумпетер і Г. Менш, які також приділяли велику увагу розвитку інноваційного процесу, вперше висловили гіпотезу про те, що інновації з’являються в економічній системі нерівномірно, а у вигляді кластерів, або технологічних укладів (одночасно освоюваних зв’язаних інновацій), вони систематизували дані про основні інновації, які вплинули на розвиток економічної системи.

Кластер – сукупність базисних інновацій (цілісна система нових продуктів і технологій), що сконцентрована на визначеному відрізку часу і у визначеному економічному просторі.

Поняття „уклад” означає встановлений порядок будь-чого.

Життєвий цикл технологічного укладу має три фази розвитку і визначається періодом близько 100 років.

Перша фаза – зародження і становлення в економіці попереднього технологічного укладу.

Друга фаза – структурна перебудова економіки на базі нової технології виробництва, це період домінування нового технологічного укладу, приблизно 50 років.

Третя фаза – відмирання застарілого технологічного укладу.

В сучасних дослідженнях НТП важливе місце займає концепція нерівномірності інноваційної активності. Основні положення цієї концепції були висловлені Й. Шумпетером в 1930-і роки, а потім подальший розвиток отримала в кінці 1970-х – початку 1980-х років в роботах західноєвропейських дослідників – Г. Менша, Х. Фримена, Я. Ван Дейна, А. Кляйнкнехта і ін.

Відомо 5 технологічних хвиль (укладів):

1 хвиля (1785-1835) – механізація праці у ткацтві, зміни в хімічній і металургійній промисловості;

2 хвиля (1830-1890, середина ХІХ століття) – винаходи турбіни, жнейки, телеграфу Морзе, швейної машини, відкриття Фарадеєм електромагнітної індукції, створення Максвелом теорії магнітного поля, розвиток залізничного транспорту, вуглевидобуток та паровий двигун;

3 хвиля (1880-1940, кінець ХІХ – початок ХХ століття) – винахід електродвигуна, а саме створення трьохфазного асинхронного двигуна на перемінному струмі електротехніком М.О.Доливо-Добровольським, розвиток російським вченим-металургом Д.К.Черновим теорії термічної обробки сталі і, відповідно, розвиток чорної металургії;

4 хвиля (1930-1990) – нафта разом з продуктами органічної хімії, автомобілебудування;

5 хвиля (1985-2035) – мікроелектроніка, електронна промисловість, біотехнологія і інформатика, гнучкі технології і робототехніка, нетрадиційна енергетика, композиційні матеріали, безвідходні технології, комп’ютери, телекомунікації, принципово нові види транспорту, космічні технології, принципово нові технічні системи і технології сфери послуг, медицини, освіти, науки, радіоелектроніка, волоконно-оптична техніка, програмне забезпечення, тощо.

В новий шостий технологічний уклад включені біотехнологія, космічна техніка, тонка хімія тощо.

2. Місце та роль інновацій у системі господарювання

М.Портер розрізняє 4 стадії конкурентного розвитку країни:

Стадія розвитку на основі чинників виробництва;

Стадія інвестиційного розвитку;

Стадія інноваційного розвитку;

Стадія розвитку на основі добробуту.

На підставі розглянутого розподілу можна виділити такі структурні джерела економічного розвитку країни:

Чинники виробництва;

Інвестиції;

Інноваційна діяльність.

Кожна країна одночасно використовує всі джерела розвитку. Конкурентоспроможність і ефективність економіки визначаються структурою джерел її фінансування. Якщо для функціонування і розвитку народного господарства використовуються в основному валюта від експорту природних ресурсів, то рівень економічного розвитку такої країни буде низьким.

За рівнем розвитку, міжнародної кооперації і інтеграції світове співтовариство поділяють на такі групи:

Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція.

Країни першого технологічного кола: Італія, Канада, Швеція, Голландія, Австрія, Південна Корея та ін.

Країни другого технологічного кола: найрозвиненіші країни з точки зору інноваційної складової.

Постсоціалістичні країни Східної Європи.

Країни СНД.

Країни, що розвиваються.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах:

горизонтальна інтеграція НДДКР,

створення обчислювальних мереж;

проведення спільних досліджень;

державна підтримка нових технологій.

До специфічних характеристик сучасних технологій можна віднести:

вузьку спеціалізацію;

швидку застарілість;

необхідність постійного розвитку;

високу ризикованість фінансових ресурсів;

швидку розповсюдженість у всьому світі;

розроблення і впровадження ноу-хау;

розвиток при тиражуванні;

неможливість поширення тільки за допомогою документації та ін.

Сучасна ринкова модель економіки базується на інноваційному типі розвитку, для якої характерні:

інтелектуалізація виробничої діяльності;

використання високих інформаційних технологій;

екологічність;

творчість кадрів;

добробут населення.

Результатом інноваційної діяльності є інтелектуальний продукт, без якого неможливо створити конкурентоспроможне виробництво та продукцію. Зараз підтримання здатності національної економіки до інноваційного розвитку проходить через використання найновіших технологій. Цей процес відображається динамікою показника наукомісткості виробництва.

Наукомісткість виробництва визначається як відношення витрат на дослідження і розроблення до обсягу продаж. Саме цей показник використовується для класифікації галузей і виробництв за ступенем наукомісткості та для проведення різноманітного аналізу інноваційного процесу. Для віднесення галузі промисловості до наукомісткої названий показник має перевищувати середній рівень.

Основними причинами активізації інноваційної діяльності в Україні є:

незавершеність і нелогічність проведених економічних перетворень;

слабкість ринкових інструментів економіки;

збереження економічних відносин із зовнішнім світом, що базуються на імпорті високотехнологічного устаткування, машин, товарів народного споживання.

Силовими прийомами неможливо стимулювати інноваційну діяльність держави. Потрібно створити умови за яких виникне попит на інноваційну діяльність. Україна повинна знайти своє місце в світі оскільки вона не може розвиватись окремо від світової економіки. Економічний розвиток з використанням інноваційних шляхів розвитку може відбуватись по чотирьом моделям:

Економіка, яка базується на сировинних галузях і первісній обробці.

Перевага в розвитку важкої промисловості. Це матеріало- і трудомістке виробництво з високим навантаженням на екологію.

Високі технології. Це виробництво з низькою матеріало-трудомісткістю, екологічно чисте.

Розвиток “м’яких” технологій. Це консалтинг, розробка програмного забезпечення, освіта, створення інтелектуальної власності.

Вибір залежить від двох факторів: доступності інвестицій і конкуренції на світовому ринку. Вибір України коливається біля першої моделі.

3. Основні терміни та поняття інноваційної діяльності

Інноваційний менеджмент – це однин з напрямків стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні управління організацією. Головне в інноваційному менеджменті це розробка стратегії інновації і заходів, направлених на її реалізацію.

Інноваційний менеджмент – це сукупність принципів, методів і форм регулювання інноваційних процесів в економічних системах, управління інноваційною діяльністю, зайнятими цією діяльністю організаційними структурами і їх персоналом.

Інноваційний менеджмент спрямований у майбутнє, він обслуговує оновлення продукції та виробництва з метою підтримки конкурентноздатності в ринковому середовищі.

Конкретна сутність функцій інноваційного менеджменту розрізняється в залежності від рівня: держава, регіон, конкретна організація.

Innowatoin (англ.) означає “введення інновації”, нововведення.

Інновація виникає в результаті використання наукових досліджень і розробок, що направлені на удосконалення процесу виробничої діяльності, економічних, правових і соціальних відносин в галузі науки, культури, освіти і інших галузях діяльності суспільства.

Нововведення – оформлений результат фундаментальних прикладних досліджень, розробок або експериментальних робіт в будь-якій сфері діяльності спрямований на підвищення ефективності.

Нововведення означає, що новизна використовується. З моменту прийняття до розповсюдження новизна набуває нової якості і стає інновацією.

Основні властивості нововведення:

відносні переваги в порівнянні з традиційними рішеннями;

сумісність із практичною діяльністю і технологічною структурою;

складність;

нагромаджений досвід впровадження, тощо.

Практичним освоєнням нововведень є реалізація комерційної (підприємницької) ідеї по задоволенню попиту на конкретні види продукції, технологій, послу як товарів. В сучасній теорії інновації розрізняють нововведення-продукти, нововведення-процеси (виробничо-технологічні), модернізації і модифікації продуктів і послуг.

Модифікація – прогресивні зміни, перетворення виробництва, технології, продукції, що виробляється, створення кращого варіанта, нової моделі; видозмінена модель виробу, машини.

Модернізація – процес часткового оновлення, зміни застарілого устаткування (машин, механізмів, приладів, обладнання та ін.0, технології виробництва, технічне і технологічне переоснащення промислових і сільськогосподарських підприємств.

Нововведення-продукти являються первісними, вони з’являються в економіці попереднього технологічного укладу і означає фазу зародження нового технологічного укладу. У фазі домінування нового технологічного укладу спостерігається розповсюдження (дифузія) нововведень-процесів, коли відбувається переливання капіталів в новий уклад суспільного виробництва. Модифікація продукції, що випускається, визначається кон’юнктурними змінами на ринку товарів і послуг.

Нововведення оформляються у вигляді відкриттів, винаходів; патентів; товарних знаків; раціоналізаторських пропозицій; документацій на нові або удосконалені види продуктів, технології, управлінський або виробничий процес організаційної, виробничої або іншої структури; ноу-хау; понять; наукових підходів або принципів; документа (стандарту, рекомендацій, методики, інструкції тощо); результатів маркетингових досліджень тощо.

Під новацією розуміють нове явище (відкриття, нове теоретичне знання), новий метод (принцип), винахід, комерціалізацію нововведень (включаючи маркетинг). При оновленні асортименту продукції, засобів виробництва і послуг використовуються науково-технічні, технологічні, організаційно-економічні і управлінські новації.

З моменту прийняття нововведення до розповсюдження, нововведення стає інновацією. Процес введення новації на ринок прийнято називати комерціалізацією.