МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

економіко-гуманітарний факультет в м. Мелітополі

кафедра фінансів та банківської справи

КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ

З КУРСУ

«Економічна історія»

Марушко Наталія Василівна

Мелітополь, 2006

Економічна історія – наука відносна молода, яка вивчає економічне життя людей у всій його багатогранності, економічні моделі господарської діяльності людини та об’єктом аналізу є економіка на різних її рівнях (макро-, мезо-, мікро- та глобальному)

Тема №1. Сутність, значення та функції курсу „Економічна історія”.

Лекція 1. Сутність курсу “Економічна історія” в ринковій економіці.

План.

1. Сутність курсу “Економічна історія”.[8]

2. Значення курсу “Економічна історія” в ринковій економіці: цілі і задачі. [8,17]

3. Функції курсу “Економічна історія”[ 31]

Лекція 2. Курс “Економічної історії” як історико-економічний аналіз концепції розвитку галузей господарства.

План.

1. “Економічна історія” як система наукових знань. [8,17 ]

2. Концепція курсу “Економічна історія”. [17 ]

3. Курс “Економічна історія” для виявлення тенденцій економічного розвитку на перспективу. [44 ]

Економічна історія – наука відносно молода, яка зародилася в ХYІ. В Україні в останне десятілеття прижилася назва «економічна історія». Економічна історія – це наука, яка вивчає економічне життя людей в усій його багатогранності з найдавніших часів до наших днів. Об’єктом аналізу є економіка на різних її рівнях (макро-, мезо-, мікро- та глобальному). Сфера вивчення – економічні моделі (типи), в яких протікає господарська діяльність людини, діє механізм функціонування, відбуваються взаємодія та взаємовпливи економічних систем.

За час існування історико-економічної науки розроблено багато варіантів періодизації господарської історії людства. Проте в сучасний період переважають три основні підходи до цієї проблеми:

• трактування економічної історії людства як сходження від нижчого до вищого (попередники – С.Десницький, Б.Гільдебрант, У.Ростоу, К.Маркс, Д.Белл, О.Тоффлер та ін..);

• теорія історічного кругообігу (Дж.Віко, І.Гердер, Е.Майєр та ін..);

• теорія цивілізацій (М.Данилевський, П.Сорокін, А.Тойнбі та ін..).

Останнім часом в українських та зарубіжних джерелах усе більше прихильників здобуває цивілізаційний підхід до вивчення історії, в тому числі економічної.

Цивілізації – це прогресивний рух суспільства, рух від простого до складного, а соціально-економічні формації – сходинки цивілізації, які з часом, відмираючи, потребують заміни.

Економічна історія – самостійна наука, особлива система знань, що розвивається і використовує загальні й специфічні, економічні та історичні методи питання.

Історико-економічний матеріал є або підтвердженням правильності теорії, або ґрунтом для критики її помилковості. Добре відібрані, систематизовані, проаналізовані факти можуть стати основою для створення нових економічних теорій.

Економічна історія повною мірою виконує функцію прогнозування. Адже досліджуючи те чи інше явище в економіці, необхідно не лише точно встановити, а і якомога вірогідніше передбачити його майбутній розвиток. А це можна зробити, спираючись лише на минуле. Економіка – процес, теперішність – це лише мить у ньому. Будь-яке економічне явище має історичне коріння; і це необхідно обов’язково врахувати, особливо в умовах створення нового економічного ладу.

Економічна історія – це історія постійного руху, змін, зрушень у структурі економіки. Вона вивчає минуле, а також аналізує поточну економічну діяльність. І тут важливою проблемою науки є проблема чинників економічного розвитку людства:

1. Багато вчених як провідний виділяють чинник науково-технічного прогресу (НТП). Під його впливом відбуваються принципові зрушення в системі господарства і в самому суспільстві, яке переходить на якісно новий етап розвитку (доіндустріальне (аграрне) – індустріальне – постіндустріальне).

2. Надзвичайно суттєвим є прогрес у засобах комунікацій: мова, гроші, шляхи, друк, зв'язок тощо. На сучасному етапі особливо важливий прогрес у створенні та функціонуванні інформаційних систем. Очевидно, що чим більш розвинуті засоби комунікацій, тим більше можливостей для швидкого розвитку має суспільство.

3. Рівень економічного розвитку країни також залежить віж ступеня забезпечення енергією і виду енергії, який найбільш активно використовується в народному господарстві: вода, пара, енергія внутрішнього згорання, атомного й термоядерного синтезу. Безперечно, що значення цього чинника, як комунікаційного, з плином часу буде посилюватися.

4. Не менш важливим порівняно з енергетичним є чинник природний: географічне положення, кліматичні та інші умови. Розвиток НТП дещо зменшує залежність від цього чинника, проте роль окремих його складових – корисних копалин, флори, фауни, водних ресурсів тощо – може бути досить значною.

5. Велике значення для господарської революції має демографічний чинник: чисельність населення, його щільність, міграційна мобільність, рівень народжуваності, смертності та ін.. Історичний досвід показує, що є оптимальний для певних конкретних умов рівень чисельності й щільності населення, за якого забезпечуються найшвидші темпи економічного розвитку, а в разі відхилення від нього темпи зростання уповільнюються. У цілому нестача населення (порівняно з оптимумом) є більш несприятливим чинником, ніж його надлишок.

6. Багато вчених серед найважливіших чинників, що впливають на господарський розвиток, виділяють психологію людей, їхні суб’єктівні оцінки господарської реальності, особисті мотиви діяльності, стан морали тощо.

Інші вчені підкреслюють важливість таких чинників, як національна психологія, система правових відносин, релігійні погляди. Безумовно, важливу роль відіграє економічна політика держави. Усі перелічені чинники становлять основу висвітлення економічної історії.

Завдання економічної історії – розширити світогляд, сформувати економічну культуру майбутнього економіста. Сучасний фахівець має усвідомлювати, що в історії людства вже проведено безліч господарських експериментів. Економічна історія незалежно від того, чи можна її використувати для безпосередньої перевірки економічних законів або визначення правильності (хибності) економічної політики, являє собою колективну пам’ять і є джерелом народної мудрості.

Економічна історія - є: господарський досвід та відгук на економічна явища та процеси історико-економічної науки.

Тема №2. Господарські форми економіки стародавнього світу.

План.

1. Зовнішнє і внутрішнє середовище організації господарства стародавнього світу. [ 5]

2. Економічні причини розвитку економіки стародавнього світу. [7 ]

3. Особливості господарських форм економіки стародавнього світу. [7,13 ]

Первый этап в развитии общества – эпоха древнего мира, продолжался с 40 тыс. лет до н.э. до V в. н.э. (от времени отступления ледника до падения Рима (476г.) Его главным содержанием является возникновение древнейших форм производства и элементарных связей в структуре экономики.

·  Организационно – экономический уровень характеризуется использованием примитивных ручных технологий на основе простой кооперации. Древнейшие формы простой кооперации – родовая и соседская община.

Простая кооперация – форма организации производства, при которой коллектив людей выполняет однокачественную работу на условиях естественной (половозрастной) специализации.

·  В отраслевом уровне экономики древнего мира трудно выделить специализацию отдельных хозяйств, т.к. все они развиваются в рамках замкнутого натурального хозяйства и представляют собой автаркии. Особую роль в формировании отраслевой структуры экономики сыграло общественное разделение труда.

 · Формирование территориального уровня было обусловлено природно-климатическими условиями и проявилось в темпах освоения отдельных территорий: древнейшие земледельческие цивилизации возникают в наиболее благоприятных климатических условиях. Территориальная специализация оказалась связанной с источниками сырья, что отразилось на развитии ремесла и торговли. Важное значение для складывания территориальной структуры экономики имела неолитическая революция, скорость распространения которой также зависела от географических факторов.

Неолитическая революция – переход от присваивающего типа хозяйства к производящему, который сопровождался появлением прибавочного продукта, повышением жизненного уровня населения, увеличением его численности и созданием предпосылок для возникновения государств.

·  Воспроизводственный уровень. Основным производителем древнего мира являлось земледельческое хозяйство, которое претерпело эволюцию – от коллектива свободных общинников в условиях родовой общины до формирования общинных, рабовладельческих (частновладельческих) и государственных хозяйств на основе различных форм отношений зависимости.

Внешнеэкономический уровень. Особое развитие получает в период разложения первобытнообщинного строя и зарождения рабовладельческой экономической системы. Страны соединяли не только политические узы в результате возникновения рабовладельческих империй, но и широкие экономические связи. Важную роль при этом играло Средиземноморье (морские торговые пути) и "Великий шелковый путь", связывающий по суше Восточную Азию и Средиземноморье. Значение возникновения внешней торговли для мировой экономики было очень велико и связано с устранением ограничений, связанных с географическими рамками и ресурсной базой; передачей социальных и технологических инноваций (денежная система, письменность, тайны ремесел); стимулированием разложения общинных отношений и формированием новых рынков сбыта.

В развитии истории экономики в зависимости от вида материала, служившего для изготовления орудий труда, выделяется несколько эпох:

Эпоха первобытной экономики хронологически совпадает в основном с каменным веком, в котором выделяются три периода. Начало палеолита (древнего каменного века) связано с появлением первых предков человека, научившихся изготовлять примитивные орудия труда из камня, дерева, рога и кости. Все орудия изготовлялись техникой оббивки, без применения шлифовки и сверления. Одним из переломных моментов в развитии первобытной экономики явилось овладение огнем. Человек начал строить жилища или обустраивать пещеры.

Самыми древними видами хозяйственной деятельности человека были охота и собирательство. Сначала охота была преимущественно загонная, в конце верхнего палеолита происходит переход к индивидуальной охоте на мелких и средних животных. В этот период времени (около 15 тыс. лет назад) был изобретен лук, усовершенствовано копье-металка.

Ученые считают, что уже в палеолите начинают проявляться региональные отличия в технологии изготовления орудий труда (например, направления сколов с камня), а особенно в специализации деятельности. Так, например, в Европе по археологическим раскопкам можно выделить специализацию в охоте не только на один вид животного, но и особо половозрастных групп внутри одного вида: в Центральной и Южной Италии – охотники забивали самцов-оленей или в первый год их жизни или в возрасте 4-8 лет (наибольший вес), в Северной Италии охотники предпочитали только старых оленей (9-10 лет), которые легче добывались.

В мезолите – среднекаменном веке (12-8 тыс. лет до н. э.) совершенствуется технология изготовления орудий труда. Они уменьшаются, превращаясь в микролиты – мелкие орудия, сделанные из отщепов и имеющие геометрическую форму. Расширилось количество орудий труда: получили распространение специальные орудия – зернотерки, ступы, песты, появляется колесо, что облегчает транспортировку. Сохранялся присваивающий тип хозяйства, но возникает рыболовство, в том числе морское. Складывался сезонно-оседлый образ жизни первобытных людей.

Неолит – новокаменный век имеет разные хронологические рамки для различных территорий. Так в Азии он продолжался с VIII до V тыс. до н.э.; в Европе – с VIII до IV тыс. до н. э. (на севере вплоть до III тыс. до н.э.). Его содержание определяется неолитической революцией.

Период неолита характеризуется распространением оседлости, связанным с первым этапом общественного разделения труда. Соответственно главными занятиями становятся земледелие и скотоводство, строительство (преимущественно глинобитное). Усложнение деятельности проявляется и в усовершенствовании орудий труда: появляются примитивные прялка и пряслице, мотыга, плуг, жатвенные ножи и серпы. Возможность получения регулярного продукта приводит к изменению организационных форм человеческой деятельности. В рамках неолита осуществляется переход от родовой общины к соседской. При этом сокращение человеческих коллективов может рассматриваться и как адаптация к "плохим годам", когда источники пищи становятся скудными и отсутствуют долговременные источники связи и возможности сохранения пищи.

Особенностью территориальной структуры первобытной экономики считается ее полицентризм. К настоящему времени выделено несколько очагов возникновения земледелия: