2904 (Сутність страхової діяльності), страница 8

Необхідність запровадження такого об'єкта в страховій справі зумовлена тим, що особа, яка завдала збитків іншим особам, за законом або за рішенням суду повинна відшкодувати їх. У зв'язку з тим, що вони в сучасних умовах можуть бути досить значними (винуватцю цих збитків не вистачить і життя, щоб "відробити" їх відшкодування), та з метою захисту інтересів тих, хто постраждав (третіх осіб), і вводиться страхування відповідальності. Законодавці не в змозі вводити обов'язкове страхування в усіх випадках, завдаючи тим самим збитків іншим особам. Тому введення обов'язкового страхування відповідальності обмежується лише випадками з екстремально високими збитками. Інші ж випадки підлягають страхуванню на добровільних засадах. Але для того, щоб страхування відповідальності можна було реалізувати, необхідні зацікавленість з боку суспільства та бажання страховика, здатного взяти на себе відповідальність за відшкодування збитків.

Отже, страхування відповідальності передбачає можливість завдання шкоди як здоров'ю, так і майну третіх осіб, яким за законом або за рішенням суду роблять відповідні виплати, що тією чи іншою мірою компенсують збитки.

Договір страхування відповідальності, укладений страхувальником і страховою компанією, захищає насамперед інтереси страхувальника від фінансових витрат, які можуть бути покладені на нього законом або судом у зв'язку з причиненими ним збитками третій особі. Отже, страхування відповідальності як явище і як послуга страхового ринку виникло передовсім з метою захисту інтересів потенційних спричинювачів збитків.

З іншого боку, система страхування відповідальності захищає інтереси третіх осіб, оскільки винна в заподіянні збитків особа може виявитись неспроможною відшкодувати спричинені нею збитки.

Страхування відповідальності має певні особливості порівняно з майновим та особистим страхуванням:

• третьою стороною (третьою особою) можуть виступати будь-які, не обумовлені наперед, особи;

• попередньо не встановлюються страхова сума та застрахований.

Ці особливості пов'язані з тим, що і те, й інше виявляється тільки з настанням страхового випадку — при спричиненні збитків третій особі.

Згідно Закону України «Про страхування» ст.6 та ст.7 страхування відповідальності можна представити такою структурою:

1. Добровільне страхування:

   • страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

   • страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

   • страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

   • страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

2. Обов’язкове страхування:

• страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

• страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

• страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;

• страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

• страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

• страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора, ліквідатора фінансової установи та працівників Міністерства фінансів України, які визначені ним для вирішення питань щодо участі держави у капіталізації банку;

• страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

• страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

• страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

• страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

• страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

• страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

• страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

• страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

• страхування відповідальності морського судновласника; страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам;

• страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров'ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів;

• страхування цивільної відповідальності суб'єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт.

9.2 Обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів

На сьогодні одним із найбільш поширених видів страхування цивільної, зокрема цивільно-правової, відповідальності є страхування ЦВ власників транспортних засобів. Його частка у країнах з розвинутим страховим ринком – близько 50-90% усіх страхових внесків. Зумовлено це, насамперед, зростанням інтенсивності дорожнього руху, що, в свою чергу, супроводжується кількісним зростанням дорожньо-транспортних пригод. Тому у багатьох країнах цей вид страхування – обов’язковий і відсоток власників ТЗ, котрі застрахували свою ЦВ, там наближається до 90-100%. Україна не є винятком, оскільки страхування ЦВ власників ТЗ тут здійснюється в обов’язковій формі ще з 28 вересня 1996 р.

Існують внутрішні та зовнішні нормативні акти, що регулюють відносини у сфері ОСЦПВВНТЗ.

До зовнішніх належать:

• Законом України «Про страхування" № 86/96-ВР від 7 березня 1996 року

• Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961–ІV від 01.07.04

До внутрішніх належать накази Компанії, додатки до них, Інструкції та доповнення зі змінами.

Метою страхування ОСЦПВ є:

1. Забезпечити потерпілим (фізичним чи юридичним особам) відшкодування збитків, заподіяних власниками ТЗ під час їх експлуатації;

2. Захистити майнові інтереси специфічної групи страхувальників – власників механізованих засобів транспорту.

Отже, страхування ЦВ власників ТЗ – свого роду гарантія збереження майнових благ цих власників у разі виникнення обов’язку відшкодувати шкоду третім особам.

Об’єктом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Суб’єкти страхування

Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

Страховики – страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених Законом "Про ОСЦПВ" та Законом України "Про страхування".

Потерпілі – треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо–транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно–правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу. Попри те, що договір страхування ЦВ укладається із страхувальником з метою захисту власне його майнових інтересів, страхове відшкодування виплачується саме потерпілій особі.

Особи, відповідальність яких застрахована – визначені в договорі обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності особи, цивільно–правова відповідальність яких застрахована згідно з цим договором, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності, будь–які особи, що експлуатують забезпечений транспортний засіб.

Моторне (транспортне) страхове бюро (далі - МТСБУ) - це неприбуткове об'єднання страховиків, яке здійснює свою діяльність відповідно до даного Закону, законодавства України та Статуту МТСБУ. Першочерговою метою створення МТСБУ було забезпечення платоспроможності страховиків, які отримали право здійснювати обов’язкове страхування відповідальності власників ТЗ та здатності їх виконувати власні зобов’язання перед страхувальниками.

Типи договорів

Особами, відповідальність яких застрахована, вважаються особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована відповідним типом укладеного договору.

Відповідно до Закону існують 3 типи договорів (полісів), розподіл відбувається в залежності від осіб, відповідальність яких застрахована.

Договір I типу (один ТЗ – багато водіїв)

За договором цього типу застрахованою є відповідальність не лише особи, яка укладає договір, а й будь–якої особи, яка експлуатує ТЗ, вказаний в договорі страхування, на законних підставах (генеральне доручення, доручення, договір оренди, найму тощо).

По Договорам І типу на страхування не приймається відповідальність власників:

1)ТЗ, що експлуатуються в якості таксі, маршрутних таксі;

2)ТЗ, що використовуються для прокату;

3)ТЗ, що використовуються в учбових цілях;

4)ТЗ, що використовуються в тест – драйвах.

Договір II типу (багато ТЗ – один водій)

За договором цього типу застрахованою є відповідальність особи, вказаної в договорі страхування при експлуатації будь–якого ТЗ тієї категорії (категорій), що вказана в договорі. Договори II типу укладаються лише з фізичними особами

Договір III типу (один ТЗ – один чи декілька водіїв)

За договором цього типу застрахованою є відповідальність Страхувальника (особи, яка укладає договір), включаючи додатково вказаних в договорі осіб (але не більше 5 разом із Страхувальником) при експлуатації зазначеного в Договорі ТЗ. Страховик не може відмовити Страхувальнику в укладені договору III типу.

Цивільно–правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, які зареєстровані в іноземних державах та тимчасово використовуються на території України страхується по договорах I або ІІІ типів.

Продавцям договорів (полісів) ОСЦПВВНТЗ рекомендовано укладати договори:

• 1-го типу – з юридичними особами та фізичними особами, які не можуть чітко визначити осіб, які можуть керувати належним їм транспортним засобом;

• 2-го типу – з фізичними особами;

• 3-го типу – з фізичними та юридичними особами.

Врегулювання збитків

Дії страхувальника при настанні страхового випадку

• терміново повідомити про настання ДТП уповноважену службу МВС України;

• вжити всі можливі заходи з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди, в тому числі вжити заходи для надання першої допомоги потерпілим і за необхідності викликати швидку допомогу;

• зберегти транспортний засіб чи пошкоджене майно в такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо–транспортної пригоди, до тих пір, доки їх не огляне призначений страховиком аварійний комісар або експерт;

• записати інформацію про іншого учасника ДТП, його паспортні дані, контактний телефон, марку, модель та державний номер його ТЗ, а також номер його страхового поліса (за наявності), а також зібрати інформацію про можливих свідків пригоди.

• вжити заходи для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, письмового повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності, або, в окремих випадках, МТСБУ про настання ДТП. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально.

Заява про страхове відшкодування

Для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий – МТСБУ) відповідну заяву.

У заяві про виплату страхового відшкодування має міститися:

• найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ;

• назва (для юридичної особи), прізвище, ім'я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання;

• зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків;

• інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, та потерпілих;

• обставини, якими заявник обґрунтовує свою вимогу, та докази, що підтверджують її відповідно до законодавства;

• розмір шкоди;

• підпис заявника і дата подання заяви.

До заяви додаються:

• довідки про дорожньо–транспортну пригоду,

• довідки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення,

• інші документи, які мають відношення до даної дорожньо–транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку.

Страховик зобов'язаний надавати консультаційну допомогу заявнику при складанні заяви та на прохання заявника зобов'язаний ознайомити його з відповідними нормативними актами та порядком обчислення страхового відшкодування.

Подання потерпілим страховику завідомо неправдивої інформації з метою завищення суми страхового відшкодування є підставою для відмови у виплаті такого відшкодування.

Страховою сумою за договором ОСЦПВ є грошова сума, в межах якої страховик у разі настання страхового випадку зобов’язаний компенсувати відповідно до умов страхування збитки третій(-тім) особі(-ам), потерпілій(-им) у дорожньо-транспортній пригоді.