2. Непропорційною – найчастіше використовується в договорах страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збиток, спричинений третім особам в результаті ДТП. Застосовується також там, де немає верхньої межі відповідальності страховика. Здійснюється за наступними видами договорів:

- ексцедента збитку – застосовується тоді, коли страховик намагається не вирівняти окремі ризики даного виду страхування, а спрямовує свою діяльність безпосередньо на забезпечення фінансової рівноваги страхових операцій;

- ексцедента збитковості – перестрахування стосується всього страхового портфелю, має на меті захистити фінансові інтереси страховика перед наслідками надто великої збитковості.

Обслуговування договорів непропорційного перестрахування досить просте, не вимагає особливих витрат.

В залежності від ролі, яку відіграє цедент і перестраховик в укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на:

- активне – означає передачу ризику;

- пасивне – означає приймання ризику.

Отже, перестрахування – це вторинний розподіл ризику, що відбувається у певній формі та за відповідними методами.

11. Доходи, витрати і прибуток страховика

11.1 Витрати страховика

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов’язані процеси:

- виконання зобов’язань перед страхувальниками;

- фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на наступні великі групи:

1. Виплата страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування та перестрахування

2. Витрати на ведення страхової справи

3. Витрати на фінансування превентивних заходів

4. Витрати при здійсненні інвестиційної діяльності

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов’язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика.

Встановлюючи страховий тариф, страховик повинен враховувати у складі ціни страхової послуги не тільки страхові суми та відшкодування, а й витрати на утримання страхової компанії:

1. Організаційні – витрати, пов’язані із організацією, створенням страхової компанії, відносяться до фінансових ресурсів страховика, є інвестиціями.

2. Аквізаційні – виробничі витрати страховика, пов’язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових страхових договорів.

3. Інкасаційні – витрати, пов’язані із обслуговуванням товарно-грошового обігу страхової компанії. Витрати на виготовлення бланків, квитанцій, облікових регістрів тощо.

4. Ліквідаційні – витрати, пов’язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком. До них відносяться витрати на оплату праці ліквідаторам, судові витрати, поштово-телеграфні витрати тощо.

5. Управлінські – витрати поділяються на загальні витрати управління та витрати по управлінню майном. Ці витрати пропорційні зібраним страховим внескам. При оцінці рентабельності діяльності страхової компанії головне значення мають управлінські витрати.

Витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою компанією в залежності від взятих на себе зобов’язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.

Витрати на страхові виплати, на ведення страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають собівартість страхової послуги.

Витрати на здійснення інвестиційної діяльності досить незначні і пов’язані із обслуговуванням розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика.

11.2 Доходи страхової компанії

Дохід страховика відображає всю суму надходжень та поділяється і залежності від видів діяльності на три великих групи:

1. Доходи від страхової діяльності

Відноситься до доходів від основної операційної діяльності, включають всі надходження, пов’язані з проведенням страхування та перестрахування. У складі цих доходів – страхові премії за договорами страхування та перестрахування, комісійні винагороди, частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернені суми із централізованих страхових фондів, повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Зазначені доходи формуються за рахунок страхової премії, в основу якої покладено тариф-брутто. При цьому обсяг премій забезпечує формування страхового фонду, а структура страхового тарифу – напрямки використання надходжень.

Основним джерелом доходів страховика є зароблені страхові премії. Тобто, кошти страховика є «заробленими» після закінчення договору страхування, якщо за період дії цього договору не відбуваються страхові випадки. За економічним змістом зароблені страхові премії є результатом реалізації страхової послуги, аналогічно поняттю «виручка від реалізації продукції»

Незароблені страхові премії є складовою технічних резервів страховика, являють собою страхові премії, що отримані страховиком, зберігаються ним до закінчення терміну дії договору страхування, не є власністю страховика.

Якщо страхова компанія при перестрахуванні виступає у ролі цедента (перестрахувальника), то вона отримує доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризику у перестрахування.

Якщо страхова компанія входила до складу професійного об'єднання страховиків, то при виході з нього їй повертається частка раніше зроблених внесків, які також вважаються доходами від страхової діяльності.

2. Доходи від інвестиційної діяльності

Відносяться до додаткових доходів від фінансової діяльності і включають в себе доходи від розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів за визначеними напрямками їх вкладання. Інвестиційна діяльність ґрунтується на вірогідному характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, а тривалість вкладання коштів страхувальників визначається договором страхування. Напрямки інвестування в загальному плані закріплені законодавчо, а конкретно – визначаються умовами господарювання страхової компанії. Зазначені доходи використовуються не тільки на страхові виплати, а й на розвиток страхової справи.

3. Інші доходи

Відносяться до звичайної діяльності страховика і включають в себе : доходи від здачі майна в оренду, доходи від перерахунку страхових виплат, доходи безповоротної фінансової допомоги, результат індексації основних засобів штрафи, пеня тощо.

Різниця між доходами і витратами створює фінансовий результат діяльності страхової компанії.

11.3 Фінансові результати діяльності страхової компанії

Фінансовий результат діяльності страховика – це кінцевий підсумок його діяльності за певний період з приводу формування доходу і відповідних фондів фінансових ресурсів та їх використання.

Фінансовий результат включає два елементи: прибуток (збиток); приріст (відплив) резерву внесків.

Позитивний фінансовий результат відображає прибуток, негативний – збиток.

Прибуток, як фінансовий результат діяльності страховика, являє собою результат використання доходу на відшкодування понесених ним витрат за певний період часу. Тобто відбувається зіставлення доходів і витрат страховика.

Приріст резервів внесків має цільове призначення. Хоча в період зберігання на рахунках страхової компанії може бути використаний як джерело інвестицій в економіку держави.

Отримання прибутку є однією із цілей страхування як виду бізнесу з метою забезпечення розвитку організації, покращення добробуту акціонерів та власників, соціального захисту працівників та їх заохочення. Проте при формуванні прибутку страховика мова йде про перерозподільні відносини у суспільстві. Найпершим джерелом отримання прибутку є норма прибутку, яка закладена в страховому тарифі і забезпечує рентабельність страхових операцій. Іншими джерелами отримання прибутку – є надходження від всіх видів діяльності страховика.

Аналогічно доходам страховика його прибуток складається з:

- прибутку від страхових операцій;

- прибутку від не страхових операцій – інвестиційної діяльності та іншої звичайної діяльності;

- прибутку від надзвичайної діяльності.

Прибуток також є одним із основних показників результативності діяльності підприємств. Як абсолютний показник, він характеризує ефективність діяльності страхової компанії, хоч і неоднозначно.

Головними показниками ефективності фінансово-господарської діяльності страховика є її рівень фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності та надійності, які дозволяють обрати «свою» страхову компанію.

12. Фінансова надійність страхової компанії

12.1 Поняття про фінансову надійність страховика, способи її забезпечення

Фінансова надійність страховика – це його здатність виконати страхові зобов’язання, які прийняті за договорами страхування та перестрахування у разі впливу несприятливих чинників.

Економічною передумовою фінансової надійності страхових компаній є наявність певного співвідношення між величиною зобов’язань компанії і розміром коштів, якими вона розпоряджається. Коли власні кошти страховика дорівнюють його зобов’язанням або перевищують їх, то страховик може виконати свої зобов’язання і є надійним партнером застрахованих. Коли ж розмір власних коштів менший від величини зобов’язань, то страховик не може виплатити усі відшкодування. Така ситуація невигідна як для страховика, так і для застрахованого, бо перший може стати банкрутом, а другий – недоотримати належне страхове відшкодування.

Фінансова надійність досягається кількома способами і вимірюється різними показниками. Страховики можуть забезпечити фінансову надійність шістьма способами, а саме:

1) правильно розрахованими страховими тарифами;

2) розміром власних коштів (статутний фонд, спеціальні та резервні фонди, нерозподілений прибуток, вільні резерви);

3) наявністю страхових резервів в розмірах, відповідних до суми (величини) страхових зобов’язань;

4) правильним розміщенням страхових резервів;

5) збалансованим страховим портфелем (наявністю договорів страхування з різних видів страхування з різними розмірами відповідальності і різними ризиками);

6) перестрахувальними операціями.

Перші три способи відносяться до економічних і опираються на кількісні показники величини цін на страхові продукти та розміри власних коштів і страхових резервів. Другі три – відносяться до організаційно-управлінських і в першу чергу передбачають вибір відповідних операцій для забезпечення фінансової надійності – страхових для збалансування страхового портфеля, інвестиційних для розміщення страхових резервів, перестрахувальних для передачі надлишкової відповідальності.

12.2 Умови забезпечення платоспроможності страховиків

Згідно ст.30 ЗУ «Про страхування» страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності:

1. Наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;

2. Створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

3. Перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку.

Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.

Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами. Положення про ці фонди затверджується Уповноваженим органом.

Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів).

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому Законом.

На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, на будь-яку дату дорівнює більшій з визначених величин, а саме: