К6 – залежно від наявності чи відсутності у страхувальника (протягом попереднього року) доведених у судовому порядку спроб шахрайства або випадків, що були підставою для пред’явлення регресного позову

К7 – залежно від строку дії договору

Застосовується при визначенні розміру страхового платежу для договору (полісу) зі строком дії менше одного року.

Строк страхування – від 15 днів до 1 року. Час початку дії Поліса вказувати як 00 год. 00 хв. дня, наступного, або будь-якого іншого дня, що йде за днем сплати Страхувальником страхового платежу на поточний рахунок чи в касу Страховика.

Територія дії – Україна.

При укладенні договору ОСЦПВ страхувальник, а для договору ІІІ типу і особи, відповідальність яких застрахована, повинні надати такі документи:

• оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту);

• посвідчення водія страхувальника – фізичної особи;

• посвідчення водіїв всіх осіб, цивільно-правова відповідальність яких застрахована за договором (для договору ІІІ типу);

• документи (свідоцтва), що підтверджують права на отримання пільг при страхуванні.

Пільги

За умови страхування не більше одного транспортного засобу з робочим об'ємом двигуна до 2500 куб. см включно розміри страхових платежів за договорами ОСЦПВ ІІІ типу становлять 50% розміру базового платежу з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, зокрема для:

• учасників війни, що визначені законом,

• інвалідів II групи,

• осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесених до I та II категорій,

• пенсіонерів - громадян України, які особисто керують такими транспортними засобами.

При укладенні договору ІІІ типу з юридичною особою необхідне документальне підтвердження водійського стажу водіїв страхувальника.

Особи, які звільняються від укладення Договорів ОСЦПВ на території України:

• учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, які особисто керують транспортним засобом;

• інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами;

• особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи у його присутності.

Відшкодування збитків від ДТП, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному Законом.

10. Перестрахування і співстрахування

10.1 Необхідність і сутність співстрахування та перестрахування

З метою мінімізації ризику при страхуванні великих об’єктів первинні страховики і перестраховики часто об’єднують свої зусилля. Вже на етапі первинного страхування великі ризики, такі як, наприклад, ризик пожежі на промисловому підприємстві, розподіляються між декількома страховиками. Цей процес отримав назву співстрахування. Первинні страховики, в свою чергу, визначають розмір власного утримання, а частину ризику, яка його перевищує передають у перестрахування.

Приклад:

Промислове підприємство застраховане на суму 100 млн. євро. П’ять первинних страховиків покривають цей ризик на основі співстрахування. При цьому ризик розподіляється наступним чином: перша страхова компанія бере на себе 40% ризику, дві наступні – по 20%, і ще дві компанії – по 10%. Кожний первинний страховик залишає собі 20% своєї частки ризику, а частину, яка залишилась передає в перестрахування.

10.2 Сутність співстрахування та порядок його здійснення

Співстрахування – це узгоджена участь декількох страховиків в покритті одного ризику, при цьому кожен з них бере на себе певну частину (квоту) страхової суми або певну частину покриття. В страховому полісі вказуються всі компанії, які беруть участь у співстрахуванні, та їх частки. При цьому з кожним страховиком заключається індивідуальний договір на покриття певної частини ризику.

З метою полегшення роботи головна страхова компанія, а це, як правило, страховик, який покриває найбільшу частину ризику, бере на себе проведення переговорів із страхувальником від імені решти первинних страховиків. В договір з цією компанією включається так зване застереження про лідерство. В силу цього застереження у відносинах зі страхувальником головний страховик наділяється повноваженням виступати від імені решти співстраховиків з заявами про наміри і повідомленнями, а також приймати повідомлення страхувальника, адресовані іншим страховикам. За цю роботу головний страховик отримує, як правило, комісійну винагороду за керівництво або на покриття своїх додаткових витрат.

Застереження про лідерство або застереження про представництво в судових органах надає головному страховику повноваження з врегулювання зі страхувальником всіх питань, пов’язаних з договором, від імені решти співстраховиків, в тому числі таких, як стягнення страхових платежів, врегулювання збитків і, у випадку необхідності, розв’язання суперечок в судовому порядку.

Комісійна винагорода головного страховика складає, як правило, від 1 до 3% страхової премії, яка належить іншим співстраховикам

Участь співстраховиків в покритті ризику відображається у відомості розподілу ризику.

Приклад:

Розглянемо договір страхування промислового підприємства від вогню. Страхова сума складає 16 500 000,00 євро, ставка страхового тарифу – 1,4%. Страхування здійснюється в формі співстрахування. Первинні страховики покривають ризик в наступних частках: страховик А – 15%, страховик В – 25%, страховик С (головний страховик) – 30%, страховик D - 10 %, страховик Е- 20 %.

а) Складіть відомість розподілу ризику. Розрахуйте, яку частину страхової суми взяв на себе кожен із співстраховиків і яка частина страхової премії належить кожному співстраховику (окремо з урахуванням і без урахування 10% податку на операції страхування);

б) Комісійна винагорода головного страховика С складає 2% суми страхової премії, яка належить решті співстраховиків (без врахування податку на операції страхування). Яку комісію повинен заплатити головному страховику кожен співстраховик.

Розв'язок а:

Знаючи, яку частину страхової суми (у %) взяв на себе кожен співстраховик, можна розрахувати її та частину страхової премії, яка належить кожному співстраховику у грошовому виразі.

Таблиця 1. Відомість розподілу ризику

Відомість розподілу ризику, євро
Частка окремих співстраховиків	Страхова сума	Страхова премія без урахування податку на операції страхування	Податок на операції страхування	Страхова премія з урахуванням податку на операції страхування
А 15 %	2 475 000,00	3 465,00	346,50	3 811,50
В 25 %	4 125 000,00	5 775,00	577,50	6 352,50
С 30 %	4 950 000,00	6 930,00	693,00	7 623,00
D 10 %	1 650 000,00	2 310,00	231,00	2 541,00
F 20 %	3 300 000,00	4 620,00	462,00	5 082,00
100%	16 500 000,00	23 100,00	2 310,00	25 410,00

Розв'язок б:

Таблиця 2. - Головний співстраховик отримає в якості комісійної винагороди

Від страховика	Частка страхової премії (без урахування податку на операції страхування), яка належить кожному співстраховику, євро	Частка кожного співстраховика в комісії головного страховика, євро
А 2 %	3 465,00	69,30
В 2 %	5 775,00	115,50
D 2 %	2 310,00	46,20
Е 2 %	4 620,00	92,40
Загальна сума комісії за керівництво, яка має належати страховику С			323,40

10.3 Сутність та методи перестрахування

Перестрахування є свого роду системою захисту страхових компаній. В основі страхового бізнесу лежить основоположний принцип, згідно з яким страхові премії з одного боку, і страхові виплати і витрати на ведення страхової справи – з іншого, повинні компенсувати один одного за принципом еквівалентності, що і дозволяє здійснювати покриття ризику. Хоча в основу розрахунків премій кладуться статистичні дані, абсолютно точно розрахувати їх необхідну величину неможливо. Дійсна частота і середній розмір збитку можуть суттєво відхилятися від розрахункових показників. Можливість таких відхилень, обумовлена самою сутністю страхування, отримала назву технічного ризику. В основі даного явища лежать різні причини.

Таблиця3. - Технічні ризики

Технічні ризики
Форми прояву
Ризик випадкових відхилень	Ризик зміни обставин	Ризик кумуляції збитку, або ризик катастроф	Ризик помилки
В силу свого випадкового характеру фактична частота і середній розмір збитку по одиничним ризикам відхиляються від розрахункових значень. Несприятливі для страховика відхилення можуть бути також наслідком страхування ризиків, розмір збитку за якими може досягти значень, які суттєво перевищують середній рівень.	По багатьом ризикам первинний страховик не має достатньо надійної бази для проведення розрахунків або така база взагалі відсутня. Це ускладнює можливість передбачити структурні зміни, які впливають на появу і розвиток ризиків.	Кумуляція збитків, наприклад, у випадку загибелі літака або стихійних лих, ставить під загрозу можливість покриття ризику страховиком.	Калькуляція премії або тарифікація ризиків базується на невірних розрахунках або оцінках.

Завданням перестрахування є зниження технічного ризику для первинного страховика. Таким чином, перестрахування являє собою одну із основних можливостей зменшення негативних фінансових наслідків реалізації страхових ризиків для первинного страховика.

Передача ризику в перестрахування здійснюється шляхом укладання відповідного договору. Сторонами договору перестрахування є первинний (або прямий) страховик (цедент, перестрахувальник) і перестраховик.

Отже, згідно з ЗУ «Про страхування»

Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

За прийнятий на себе ризик перестраховик отримує від цедента перестрахувальну премію.

У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

У декларації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати інформацію про ризики та предмет договору страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів - перестраховиків та про перестраховиків брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України.

Уповноважений орган може проводити тематичні перевірки страховиків на підставі аналізу поданих декларацій.

При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить з того, що даний процес повинен бути економічно ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен враховувати вартість перестрахування.

Вартість перестрахування включає:

• частину страхової премії, що передається перестраховику;

• витрати компанії на ведення справи у зв’язку з передачею ризиків.

Передавання ризиків у перестрахування здійснюється постійно або одноразово.

За методом передавання ризиків у перестрахування перестрахувальні операції поділяються на три види:

• Факультативні – характеризуються певною свободою сторін договору перестрахування, існує можливість регулювання страховиком розміру власного утримання. Попередньою умовою для укладання договору факультативного перестрахування є сліп, який містить певну інформацію про наміри сторін перестрахувальних відносин.

• Облігаторне (договірне) – передбачає обов’язкову передачу в перестрахування раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями, визначаються межі відповідальності, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Зазначений метод має свої переваги: досягнення рівномірності розподілу ризиків; автоматичність прийняття ризиків; розвиток довгострокових відносин між сторонами; збільшення обсягів страхових операцій; гарантії підтримки перестраховика.

• Факультативно-облігаторне – поєднує риси факультативного та облігаторного, використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, з можливістю кумуляції збитків та можливими катастрофічними наслідками.

Перерозподіл ризику у перестрахувальних операціях відбувається за двома формами:

1. Пропорційною – сторони частково приймають участь у розподілі відповідальності. Інтереси цедента і перестраховика в цілому співпадають. Застосовується при обов’язковому страхуванні відповідальності, при автокаско. Здійснюється за наступними видами договорів перестрахування:

- квотний – коли цедент зобов’язується передати перестраховику частку у всіх ризиках даного виду, а перестраховик зобов’язується їх прийняти;

- ексцедентної суми – використовується, коли застраховані ризики різні за страховими сумами; цедент несе відповідальність за всіма ризиками у розмірі страхової суми, яка менша чи рівна власному утриманню, перестраховик – за всіма ризиками, де страхова сума перевищує розмір власного утримання;

- квотно-ексцедентний – змішаного типу, використовується дуже рідко, поєднує риси двох попередньо зазначених договорів.