141896 (Психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними людьми), страница 2

Нині наркоринок у країнах європейської частини СНД знаходиться в стадії реструктуризації. Зростає частка синтетичних наркотиків, особливо стимуляторів амфетамінного ряду, що відображає загальносвітову тенденцію. В той же час на ринку продовжують домінувати наркотики рослинного походження. В першу чергу, це стосується екстракційного опію і сировини для його виготовлення – макової соломки. Розчини опіатів застосовуються інфекційним шляхом. Найбільш поширеним наркотиком залишається маріхуана. Це пояснюється, зокрема, і тими обставинами, що дикоросла конопля, котра в європейській частині СНД росте на досить значних площах, цілковито покриває потреби відповідної сировини.

Велику небезпеку являє собою контрабандне ввезення героїну, що поступає із Афганістану транзитом через центральну Азію. В результаті постійного збільшення поставок афганського героїну споживання цього наркотику в європейській частині Російської Федерації та України за період з 1996 до 2000 року збільшилося в п'ять разів [47].

Ще одною загрозливою тенденцією стала поява на "чорному ринку" наркомістких медичних препаратів. Все більше розповсюдження набуває підпільне виробництво наркотиків амфетамінного ряду та штучних опіоідів. У підпільних лабораторіях, що розташовуються в приватних будинках або квартирах, виготовляють елерон, первитин, фентаніл та інші дуже небезпечні психотропні речовини та синтетичні наркотики.

На тлі подальшої експансії героїну афганського походження незаможньому ринку Західної Європи стає все більш явною тенденція до зміщення "Балканського маршруту" на його північну гілку. Це пов'язано, частково, з активізацією турецьких вантажних перевезень через територію України, Молдови, Росії, країн Закавказзя [61].

Через західні кордони в Україну, Білорусь, Росію, країни Прибалтики надходять синтетичні наркотики, в першу чергу, стимулюючі речовини амфетамінного ряду. Практично в усіх країнах, що виникли на територіях колишнього СРСР, помічене зростання особливо небезпечних злочинів.

Умови пострадянського періоду розвитку економіки та суспільно-політичних відносин майже скрізь у регіонах виявилися схожими. В таких умовах запобігти загальним негативним тенденціям неможливо – можна лише максимально зменшити їх наслідки. При цьому завдання боротьби з організованими формами злочинності, особливо тими, що мають міждержавний характер, отримує статус міжнародної проблеми. В наш час на території країн СНД формуються транснаціональні злочинні спільноти, діяльність яких поширюється на більш віддалені країни та регіони; контрабанда стає майже нормою ведення зовнішньоекономічної діяльності.

"Прозорість" кордонів на просторі СНД виступає як фактор, що зумовлює систему діяльності цих угрупувань. Додаткові проблеми створюють міграційні та демографічні процеси.

Організована злочинність досить спритно пристосовується до умов, що змінюються. Так, якщо в 1993-1994 роках "класичними" для країн СНД формами злочинної діяльності були ошукування вкладників, афери на ринку нерухомості, шахрайство з фальшивими авізо, то сьогодні панівними стали наркобізнес, крадіжка та контрабанда автомобілів, перевезення нелегальних мігрантів, випуск контрабандної продукції.

Сучасні процеси глобалізації наркобізнесу, як і організованої злочинності взагалі, не могли обійти територію України. Звичайно, наша країна ще не перетворилася в значний ринок збуту "важких" наркотиків (зокрема через низьку купівельну спроможність населення) – наркоринок України поки що знаходиться на стадії формування. В нашій країні немає великомасштабного виробництва наркотиків, хоча макова соломка і її похідні місцевого виробництва не тільки поширені на внутрішньому підпільному ринку, але й експортуються (в чималій кількості) в сусідню Росію. Українські кримінальні угруповання в більшості випадків не розглядають наркобізнес – як основне джерело прибутків. Не сформувалася в Україні і своя наркомафія, як система сталих корупційних зв'язків між кримінальними наркоугрупованнями та представниками органів державної влади. В той же час викликають занепокоєння тенденції, що спостерігаються в розвитку наркоситуації, котрі в подальшому можуть призвести до досить серйозних негативних наслідків.

З початку 90-х років Україна проводить активну політику, спрямовану на інтеграцію в європейські та світові структури, на лібералізацію зовнішніх економічних, політичних і культурних зв'язків. Проте, відкритістю країни скористалися міжнародні кримінальні структури, в тому числі транснаціональні наркосиндикати. Таким чином, якщо на початок 90-х років громадяни України мали уяву про "важкі" наркотики загалом лише як про одну з реалій життя західних країн, то на сьогодні споживання героїну стало відносно поширеним (у порівнянні з минулим) явищем і у нас. Все більше мешканців України не тільки споживають наркотики, але і опиняються втягнутими в незаконні операції з наркотичними, психотропними речовинами та прекурсорами, що їх проводять наркосиндикати [47].

В Україні немає жодного міста або регіону вільного від наркотиків.

З початку 90-х років число наркозалежних щорічно збільшується на 10-12%, з цього числа на дорослих приходиться тільки 27%, тоді як на підлітків – 60%, а на дітей у віці від 11 до 14 років – 13%. Середній вік наркоспоживача в Україні щороку знижується на 0,1-0,15 року. За останні п'ять років кількість споживачів наркотиків серед дітей та підлітків у віці до 16 років збільшилася на 45%, в тому числі кількість таких неповнолітніх з діагнозом наркозалежності збільшилася на 25% [57].

За останні роки серед споживачів наркотиків починає домінувати вікова група від 20 до 30 років, що відповідає загальноєвропейській тенденції. Особи у віці до 30 років складають у нас приблизно 90% споживачів наркотиків. Практично всі наркозалежні – люди активної вікової категорії, особи до 30 років серед них перевищує 79%.

Приблизно 1,7% наркоманів – учні середніх навчальних закладів, 1,9% – студенти, приблизно 20% – працюючі, решта – непрацюючі асоціальні елементи. Серед наркозалежних 80% вживають опіати, головним чином екстракційний опій.

Останнім часом спостерігається диверсифікація ринку наркотиків: якщо на початку 90-х років єдиним наркотиком, що був представлений на ринку, є диметилморфин (димитрол) – сурогатна витяжка із макової соломки, – то на сьогодні в Києві приблизно 20% наркозалежних споживають опіум, 10 % – стимулятори амфетамінного ряду. Аналогічна тенденція спостерігається і в деяких інших містах України. В той же час спостерігається зростання наркоманії в сільській місцевості, де (як і в невеликих містах) домінуючим наркотиком залишається вже згадуваний екстракційний опій (споживачі марихуани не входять в цю групу, тому що дуже рідко звертаються за медичною допомогою в зв'язку із зловживанням наркотиками).

Наркоманія в Україні має свої характерні особливості. Якщо в більшості країн споживання наркотиків – справа особиста, то у нашій країні вона має груповий характер. Це, між іншим, призводить до розповсюдження серед наркозалежних спільних хвороб, а також до формування окремої субкультури, до поширення мережі "вторинних" кримінальних стосунків, і в кінцевому рахунку – до соціальної маргиналізації споживачів наркотиків. Іншою специфічною рисою є те, що в значній кількості випадків споживач отримує наркотик не в результаті купівлі-продажу, а як оплату за певні послуги, переважно кримінального характеру.

Таким чином, наркоманія в Україні, можливо, навіть більшою мірою, ніж в багатьох інших країнах, пов'язана із злочинністю.

Наркоманія безпосередньо пов'язана з проблемою СНІДу: 73% ВІЛ-інфікованих в Україні є споживачами ін'єкційних наркотиків. Згідно з офіційною статистикою, в нашій країні 3,5 тисяч хворих на СНІД. За неофіційними даними експертів Міністерства охорони здоров'я, число ВІЛ-інфікованих складає 436 тисяч чоловік (майже 1% населення країни), причому 70% з них – молодь. Частка хворих СНІДом в загальній чисельності населення в Україні втроє більше, ніж в Росії. Таким чином, наша країна займає перше місце серед країн Центральної та Східної Європи за кількістю ВІЛ-інфікованих [57].

Розповсюдження наркоманів в Україні – один з багатьох симптомів загального зниження рівня здоров'я її громадян. Правоохоронні органи України вживають заходів протидії наркоагресії проти нашої держави і використання території країни, її громадян та економічного потенціалу в незаконних операціях з наркотиками. За останні роки в Україні завдяки зусиллям правоохоронних органів намітилися позитивні тенденції, що сприяють певній стабілізації наркоситуації.

Боротьба з міжнародним наркобізнесом може бути ефективною лише за політичної волі держави діяти у цьому напрямі, присутність якої послідовно демонструється Україною як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях. Діяльність структур міжнародного наркобізнесу розглядається в Україні як безпосередня загроза національній безпеці, генофонду української нації, як фінансова основа міжнародного тероризму і політичного екстремізму.

Наша країна першою серед країн СНД прийняла спрямоване на боротьбу з незаконним обігом наркотиків законодавство, яке відповідає положенням норм міжнародного права, зокрема Віденської конвенції ООН 1988 року "Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин". Верховна Рада України 15 лютого 1995 року прийняла закони "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів", "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і зловживання ними" та цілої низки інших актуальних законів та правових актів [57]. Таким чином, наша держава встановила особливий правовий режим обігу наркотичних засобів, складовими частинами якого став державний контроль над операціями з такими речовинам, введення обмежень на їх використання, спеціальний перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, контроль над їх обігом.

Медичну допомогу наркозалежним в Україні надають 48 територіальних наркологічних установ (25 з них — на обласному рівні), 4 спеціалізованих наркологічних лікувально-профілактичних заклади (ЛПЗ) та 28 спеціалізованих амбулаторних наркологічних кабінетів, у тому числі й для підлітків віком 15–17 років. У ЛПЗ різних профілів та форм підпорядкування функціонує більше 6 тис. наркологічних стаціонарних ліжок. Практично всі сільські районні лікарні мають амбулаторні наркологічні підрозділи з лікарем-наркологом, однак в основному вони надають тільки детоксикаційні медичні послуги особам з наркотичною залежністю (близько 620 по всій країні) [42].

Україна активно підтримує ініціативи міжнародного співробітництва, спрямовані на боротьбу з транснаціональним наркобізнесом. Вона виступає в якості однієї з сторін всіх трьох конвенцій ООН, що регулюють питання обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. За ініціативою України Генеральна Асамблея ООН в 1990 році прийняла політичну декларацію і Всесвітню програму дій, оголосивши 90-ті роки десятиліттям боротьби з незаконним виробництвом і розповсюдженням наркотичних засобів та психотропних речовин.

Отже, вивчення джерел та стану проблеми хімічної залежності в сучасній Україні показало, що існує значна кількість хімічнозалежних людей. Ринок хімічних та наркотичних препаратів поповнюється та поширюється з новою силою. В напрямку зниження такої ситуації працюють і соціальні служби і правоохоронні органи.

1.2 Поняття хімічної залежності, її біопсихосоціальна природа, механізми та закономірності формування

Хімічна залежність - це не розбещеність, не безвольність, не аморальність, не відсутність любові до близьких, не результат якого-небудь іншого захворювання. Усі перераховані вище пороки - це результат і прояв первинного захворювання, хімічної залежності від речовин, що викликають зміни настрою [35]. Хімічна залежність - це глобальне захворювання розуму, душі, тіла. Іншими словами, хвороба уражає людини на багатьох рівнях.

Розглянемо фізичний рівень: людина попадає в хімічну залежність від речовини. Це своєрідний полон, що згодом перетворюється в рабство. Хімічна речовина (алкоголь або наркотик) циркулює по організму, впливаючи в обмін речовин, уражаючи численні органи і системи. Спочатку організм бурхливо реагує, даючи хазяїнові зрозуміти, що йому погано, але за численними емоційними, соціальними і психологічними причинами людин не прислухається до цих сигналів, і тому нічого не залишається, як здатися і пристосуватися до того, що він не в силах змінити. Всі органи і системи змінюють свою роботу, щоб справлятися з всіма дозами алкоголю, що збільшуються, і наркотику, і коли надходження припиняється, організм дуже болісно реагує, він чекає і вимагає нового надходження речовини. Дискомфорт досягає такого рівня, що вся енергія, думки, почуття й емоції спрямовується на те, щоб знайти алкоголь і ужити його, долаючи усі перешкоди на шляху до жаданої мети. Це фізична тяга, що керує поводженням залежної людини часом на підсвідомому рівні.

Є два аспекти фізіологічних проявів хвороби. Хімічна залежність у багатьох випадках має генетичну основу. Якщо хто-небудь із членів родини, навіть не прямих родичів, страждав від цього захворювання, тобто підстави припускати, що у вашої близької людини є генетична схильність до хімічної залежності [47].

Інший аспект фізичних проявів цього захворювання - це хвороби, що супроводжують хімічну залежність. Звичайно ці люди страждають розладами травної системи: гастрит, виразка шлунка і 12-типалої кишки, геморой, зміни в печінці, що часто переходять у цироз. Практично жоден орган не залишається без змін. Нирки, серце і серцево-судинна система, мозок і центральна нервова система піддаються впливові речовини. Причому з припиненням його вживання багато хто із соматичних захворювань ідуть. Але в деяких випадках зміни бувають необоротними.

Наступна сфера, яка значно уражується - це інтелектуальна. У результаті ушкодження мозку порушуються розумові процеси, пам'ять. Залежна людина іноді складно співвідносить події в часі, з'являються порушення пам'яті і загальний стан розумової сфери можна охарактеризувати як алкогольну або наркотичну залежність. Алкоголь або наркотик завжди присутні у всіх думках людини, що попали до нього в полон. Залежний завжди знає, коли і що, і скільки він вживав останній раз (якщо в нього не було порушень пам'яті), і завжди дивиться в майбутнє у контексті що очікує або не очікує його вживання. Якщо він вирішує "зав'язати" і "зав'язує", то рахує дні, коли він не вживав хімічних речовин, і завжди знає, скільки часу не вживає алкоголь і наркотики. Словом, якщо ви хочете зрозуміти, що таке алкогольна або наркотична залежність, уважніше придивитеся, що і як говорить залежна людина про вживання [62].

Що стосується уражень духовної сфери, потрібно відмітити, що їх важче відчути і важче діагностувати в силу нерозуміння, що таке духовність. Духовність нами визначається як якість взаємин людини з людиною. Духовність пов'язана із системою відносин і цінностей людини. До найбільш значимих відносин відносяться відносини з родиною, із суспільством, із собою і Богом. У хімічно залежної людини в міру розвитку захворювання ці природні відносини і пов'язані з ними цінності витісняються відносинами з хімічною речовиною. Відносини з речовиною стають на верхню сходинку цінностей хімічно залежної людини, всі інші цінності втрачають значимість, рівень духовності знижується і може зовсім зійти на нівець. Звичайно близькі до хімічно залежного люди приймають усе це на свій рахунок. Вони вважають, що якби він /вона любив /любила, то кинув би /вживати. Але залежна людина - у полоні в речовини, і зниження значимості у відношенні відбувається не з його доброї волі. Воно є проявом хвороби.