141589 (Основні засади організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами), страница 2

В Законі України «Про охорону дитинства» встановлено, що «дитина-інвалід» - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту [7, 142]. А Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» визначено, що «дитина-інвалід» - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту [8, 36].

Таким чином, організація соціальної роботи з дітьми-інвалідами – це вид професійної управлінської діяльності групи людей, що працюють спільно для задоволення соціально-гарантованих та особистісних потреб осіб до 18 років зі стійким розладом функцій організму, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності.

1.3 Методологія дослідження основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами

В загальному вигляді методологія дослідження – це система принципів і засобів пізнання, організації і побудови теоретичних основ курсової роботи.

Для того, щоб досліджувати основних засад соціальної роботи з дітьми-інвалідами, необхідно, перш за все|передусім|, зазначити |розглядати| методи, за допомогою яких проводилось дане дослідження.

У рамках дослідження основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами нами було використано наступні принципи:

а) принцип об'єктивності, який в даному випадку дав можливість повно і точно, без спотворень і упереджень відображати сутність та значення засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами;

б) принцип системності, що дозволяє встановити зв'язок між усіма елементами соціальної роботи з дітьми-інвалідами та її організацією, що у подальшому дозволяє об’єднати їх у цілісний елемент дослідження;

в) принцип єдності теорії та практики пізнання, який дозволяє виявити властиві закономірності організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами і вивчити предмет дослідження з огляду теорії та практики.

Методи, що застосовуються в рамках даного дослідження: 1) метод формалізації, що полягає в процесі дослідженні основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами у викладені отриманих знань у вигляді понять, суджень, гіпотез, теорій та законів; 2) метод порівняння, який основується на визначені різниці та подібності основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами в різноманітних наукових працях; 3) метод абстрагування, за допомогою якого виділялось основних значимих засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами і відхилення несуттєвих, засад, що притаманні соціальній роботі зі всіма групами клієнтів; 4) метод аналізу дав можливість розбити предмет дослідження на складові частини, тобто виділити певні форми, принципи, функції та шляхи оптимізації основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами; 5) метод синтезу, що на одержаній інформації про організацію соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями дає можливість об’єднати раніше виділені елементи дослідження в цілісну структуру; 6) метод діалектики, за допомогою якого ми розглядаємо організацію соціальної роботи з дітьми-інвалідами як системне явище з притаманним тільки йому характеристиками та закономірностями; 7) метод індукції, який при аналізі усіх елементів предмета дослідження дозволив перейти від загальних фактів до конкретних висновків.

Таким чином, даний розділ ми присвятили визначенню теоретичних основ, дослідженню наукових праць Л.І. Акатової, О.В. Безпалько, Л.Т. Тюплі, І.Б. Іванової, М.П. Лукашевича, І.Т. Миговича, О.І. Карякіна, на яких будується сьогоднішня соціальна робота з дітьми-інвалідами. А крім того визначено провідні поняття дослідження, а саме «соціальна робота», «організація соціальної роботи», «діти-інваліди». Загалом наше подальше дослідження будується на певних принципах та за допомогою ряду методів, серед яких принцип системності, принцип єдності теорії та практики пізнання, принцип об'єктивності, метод порівняння, метод формалізації, метод абстрагування, метод аналізу, метод синтезу та інші.

РОЗДІЛ 2

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСАД ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ-ІНВАЛІДАМИ

2.1 Сутність та специфіка організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами

Сьогоднішня соціальна робота з дітьми-інвалідами – результат її розвитку протягом останніх 200 років. Значною мірою вона відображає загальні умови життя, а також соціальну та економічну політику у різні періоди часу. Однак у відношенні до інвалідів склалося багато специфічних факторів, які впливають на умови їх життя. Неосвіченість, зневага оточуючих, зневіра і жах – ці соціальні фактори ізолювали дитину-інвалідів та затримали їх розвиток, про це свідчить історія.

Протягом багатьох років соціальна робота у відношенні до дітей-інвалідів розвивалася від елементарного догляду у спеціальних закладах до навчання дітей-інвалідів та до реабілітації людей, які стали інвалідами у дорослому віці [24, 169].

Рівень цивілізованості суспільства багато в чому визначається ставленням цього суспільства до маргінальної групи населення, зокрема до дітей-інвалідів, їхніх сімей тощо. В умовах економічної нестабільності, кризового стану практично всіх складових гуманітарної сфери, на початковому етапі правової стабілізації діти-інваліди виявилися найбільш незахищеною категорією населення. І відповідно соціальна робота з даною категорією потребує подальшої організації з урахуванням усіх специфічних особливостей дітей з обмеженими можливостями та співпраці з ними.

Сьогодні інвалідність у дітей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптацiя, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку виховні i педагогiчнi процеси, у зв’язку з чим вона постійно потребує догляду та допомоги. Це значне обмеження життедiяльностi, що призводить до соціальної дезадаптацiї внаслiдок порушень розвитку росту дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орiєнтацiї, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, трудової дiяльностi у майбутньому.

Розрізняють такі обмеження дитячої життєдіяльності: діти з порушеннями слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати); порушеннями зору (слiпi, слабозор); порушеннями інтелектуального розвитку (розумово вiдсталi, з затримкою психічного розвитку); порушеннями опорно-рухового апарату; з комплексними порушеннями психофiзiологiчного розвитку, (слiпоглухонiмi, ДЦП з розумовою вiдсталiстю); хронічними соматичними захворюваннями; психоневрологічними захворюваннями [4, 87].

Така класифікація є ядром для організації різних напрямків соціальної роботи, однак завдання, на основі яких вона організовується, є спільними.

Провідним завданням організації соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями є створення рівних можливостей. Створення рівних можливостей в умовах дискримінаційного законодавства, недоступної державної архітектурного середовища і консервативної по відношенню до дітей-інвалідів суспільної свідомості полягає в організації процесу, завдяки якому такі загальні системи суспільства, як фізичне і культурне середовище, житлові умови і транспорт, соціальні служби і служби охорони здоров’я, доступ до освіти і праці, культурного і соціального життя, робляться доступними для всіх [1, 38]. Другою, але не менш важливою групою завдань тут можна вважати навчання дітей-інвалідів та батьків вмінням і навичкам незалежного життя.

Таким чином, із врахуванням завдань створення рівних можливостей та навчання необхідно виділити керівні принципи організації соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями [23, 341-342]:

а) діти-інваліди повинні продовжувати жити у своїх общинах і вести, за необхідної підтримки, звичайний спосіб життя;

б) діти-інваліди повинні брати активну участь в усіх сферах життя суспільства;

в) діти-інваліди повинні отримувати необхідну допомогу в рамках звичайних систем освіти, охорони здоров’я, соціальних служб тощо;

г) інваліди повинні брати участь в загальному соціальному й економічному розвитку суспільства, а їх потреби повинні враховуватися у національному плані розвитку. Тобто, створення рівних можливостей означає, що державна політика повинна використовувати всі засоби таким чином, щоб кожна дитина мала рівні можливості для особистісного розвитку, щоб вона могла у подальшому виконувати повною мірою свої обов’язки як член суспільства.

Особливістю організації соціальної роботи дітей з обмеженими можливостями є те, що надання допомоги таким дітям є неможливою без одночасної організації соціально-педагогічного виховання. Соціально-педагогічний аспект соціальної роботи має на меті виховання, навчання та розвиток дитини для підготовки до життя в суспільстві та можливості отримання всіх законодавчо закріплених видів допомоги [11, 54].

Також специфічна особливість та закономірність організації соціальної роботи з дітьми, що мають обмежені функціональні можливості полягає в об’єднанні зусиль сукупного потенціалу соціуму для найбільш повного задоволення потреб дитини з проблемами здоров’я та розвитку. В даному випадку йдеться про інткграцію діяльності як державних органів, так i громадських, приватних ініціатив різного профілю з метою найбільш повного задоволення потреб даної категорії дітей та їх сімей у їх самореалiзацїї, розкритті власної корисності.

Зазначена закономiрнiсть відображає залежність результатів соціальної роботи від міри впливу сукупного потенціалу соціуму як багатомірного явища: життєве середовище, соціальне мікросередовище, середовище проживання конкретної людини, життєвий простір, соціальний простір [10, 198].

Проблеми інвалідності не можуть бути зрозумілі поза соціокультурним оточення людини - сім'ї, будинку-інтернату і т.д. Інвалідність, обмежені можливості дитини не відносяться до розряду суто медичних явищ. Набагато більше значення для розуміння цієї проблеми та подолання її наслідків мають соціально-медичні, соціальні, економічні, психологічні та інші фактори. Саме тому організація допомоги дітям-інвалідам - ґрунтуються на соціально-екологічної моделі соціальної роботи. Відповідно до якої моделі люди з обмеженими можливостями зазнають функціональні складності не тільки внаслідок захворювання, відхилення чи вад розвитку, а й непристосованості фізичного і соціального оточення до їх спеціальним проблем [22, 63].

Тобто, організація соціальної роботи має стосуватися не лише дитини-інваліда, а й усього його соціального оточення, оскільки особливе значення для дітей-інвалідів має норма, яка стверджує, що за наявності фізичних чи розумових обмежень людина повинна жити в своїй родині або з прийомними батьками та брати участь у житті суспільства.

Ще одна специфічна особливість організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами полягає в тому, що на практиці її здійснює соціальний працівник, який має знаходитись у постійному пошуку ефективних форм, методів, напрямків соціальної роботи з даною категорією дітей, що вимагає від нього певних особистісних та професійних якостей. Робота з дітьми та підлітками з обмеженими можливостями вимагає від кожного, хто обрав цю професію, цілковитої самовіддачі, безмежної любові, поваги і віри у можливості дитини, що здається безнадійним, глибоких професійно-теоретичних і практичних знань.

Діяльність фахівця, що займається соціальною роботою, включає в себе два основні характеристики: об'єктивну і суб'єктивну, які є необхідними передумовами ефективності його праці. До об'єктивних характеристик відносяться знання та вміння, якими він володіє, а також результати соціальної роботи, тобто ті зміни у соціальному, психічному та особистісному житті. До суб'єктивних - його особистісні особливості.

Для успішної соціальної роботи з дитиною з обмеженими можливостями, фахівець з соціальної роботи повинен володіти глибокими і різнобічними знаннями. У зв'язку з цим йому необхідні по-перше, знання про особливості розвитку людини як особистості; по-друге знання про основні тенденції суспільного розвитку і вимоги, що пред'являються суспільством до людини; по-третє знання вікових та індивідуальних особливостей психічного та особистісного розвитку дитини як в нормі, так і в патології; по-четверте знання особливостей міжособистісних відносин та їх вплив на розвиток особистості; по-п’яте знання власне соціальних, психологічних та правових основ, володіння практичним досвідом, майстерністю та інтуїцією. Ці знання є необхідними, оскільки соціальний працівник в процесі взаємодії з дитиною, що має обмежені можливості та її сім'єю виступає в різних ролях: вихователя, консультанта, психолога. Тому він має володіти якостями, які були б притаманні другу, педагогу, психологу та правознавцю [2, 323].

Таким чином, організація соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями - одна з найбільш важливих і важких завдань держави. Неухильне зростання числа дітей-інвалідів, з одного боку, збільшення уваги до кожного з них - незалежно від його фізичних, психічних та інтелектуальних здібностей, з іншого боку, уявлення про підвищення цінності особистості і про необхідність захищати її права, характерне для демократичного, громадянського суспільства, з третього боку, - все це зумовлює важливість організації та удосконалення соціальної роботи з дітьми-інвалідами саме сьогодні.

2.2 Провідні напрямки організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами

Перш ніж говорити про напрямки організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами необхідно визначитись з моделями, на основі яких і розробляються ті чи інші напрямки. Зокрема така робота має базуватися на чотирьох провідних моделях: медичній, політико-правовій, соціальній та моделі культурного плюралізму.

Сьогодні в межах медичної моделі організація соціальної роботи включає: патронаж дітей з обмеженими функціональними можливостями вдома; медичне обслуговування; забезпечення медикаментами; санаторне лікування; виплату коштів та реалізацію пільг, гарантованих державою [9, 8].

Стрижнем соціальної моделі є взаємозв’язок між людиною з обмеженими можливостями та соціумом, а не відхилення у здоров’ї та розвитку. Обмежені можливості розумуються як наслідок того, що соціальні умови звужують можливості самореалізації дітей-iнвалiдiв, тобто такі діти розглядаються скоріше як дискримінована група, ніж аномальна. Щоб подолати це, необхідною є організація інтеграції людей з обмеженими можливостями в суспільство через створення їм умов для максимально можливої самореалізації, а не шляхом пристосування дітей-iнвалiдiв до норм та правил життя здорових людей.

Завданням політико-правової моделі організації соціальної роботи полягає у захисті прав дітей з обмеженими функціональними можливостями, що має бути закріплено законодавчо і реалізуватись через стандартизацію положень і правил в усіх сферах життєдіяльності дитини. А завданням моделі культурного плюралізму є формування толерантного ставлення в суспільстві до дітей з обмеженими функціональними можливостями [4, 91].

Таким чином, важливим напрямком організації соціальної роботи, як зазначено в даних моделях, був і залишається соціальний захист дітей-інвалідів, особливо тих, які мають обмежену здатність до самообслуговування та виховуються вдома. У суспільстві поки що мало змінилися психологічні стереотипи у ставленні до інвалідів, так само мало змінилося ставлення до проблем інвалідів з боку фахівців. У нашій країні ідея рівних прав та надання рівних можливостей дитині-інвалідові ще не є загально визнаною, багато дітей позбавлені права на навчання, бракує сучасних підходів до питань соціального захисту та допомоги родинам, що виховують дитину-інваліда за умов мінімальної підтримки з боку держави.