96238 (Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії)
Описание файла
Документ из архива "Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "международные отношения" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "международные отношения" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "96238"
Текст из документа "96238"
Дипломна робота на тему:
Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії
Зміст
Вступ
Розділ І. Європейський вектор зовнішньої політики України
Розділ ІІ. Участь України в європейських організаціях
Розділ ІІІ. Україна ключова ланка Балто-Чорноморської осі
Розділ IV. Двостороннє співробітництво України з країнами Центральної Європи та країнами Балтії
Висновки
Література
Вступ
Стратегічний курс України у зовнішній політиці на ХХІ ст. спрямований на подальше входження в європейський економічний і політичний простір. Ураховуючи нетривну політичну стабільність, недостатній рівень розвитку економіки і соціальної сфери інтеграцію до центральноєвропейських регіональних структур можна вважати проміжним етапом входження у Європу.
У новій системі міжнародних відносин Україна ще має знайти своє місце. Вибір доведеться робити, оскільки за умови глобалізації не тільки економічних, а й політичних процесів і явищ у сучасному світі стає очевидним, що без виразної спрямованості інтеграційної політики жодна держава не спроможна розвиватися. Україна здійснюватиме цей вибір, будучи затиснутою в лещата енергетичної, фінансової, торгівельної та інших форм залежності. Тому насамперед доведеться визначитися з базовими пріоритетами. Для України важливим кроком є співробітництво з країнами Центральної Європи та країнами Балтії [5;937].
Україна докладає чимало зусиль, аби ці взаємини постійно наповнювалися конкретним економічним та політичним змістом.
Важливою складовою центральноєвропейського вектора зовнішньої політики України є розвиток двосторонніх відносин з розвинутими країнами [6;8]. Цим державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема у всесвітньому економічному комплексі і в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами. Визначною рисою зовнішньої політики України щодо цих держав є встановлення з ними відносин політичного і військового партнерства, наукових, культурних та гуманітарних зв’язків. Таке співробітництво одночасно є важливим підґрунтям для інтеграції її господарства до загальноєвропейського і світового економічного простору. Саме тому вивчення та аналіз особливостей зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії на сучасному етапі є особливо актуальною.
Перший розділ “Європейський вектор зовнішньої політики України” присвячений аналізу динаміки взаємодії України з європейським середовищем, прагненню інтегруватися в європейські економічні та політичні структури.
У другому розділі “Участь України в європейських організаціях” аналізуються основні засади регіонального співробітництва з країнами Центральної Європи. В цьому розділі визначені основні організації які є пріоритетними для зовнішньої політики України. Найбільшого успіху українська зовнішня політика досягла у відносинах з Організацією безпеки і співробітництва в Європі, Радою Європи, Центральноєвропейською ініціативою та Європейським союзом.
У третьому розділі “Україна – ключова ланка Балто-Чорноморського співробітництва аналізується пріоритетність України з Балто-Чорноморським регіоном яка веде активну кооперацію у створенні європейських транспортних коридорів по Балто-Чорноморській вісі, використання цих коридорів для створення надійної багато альтернативної системи постачання енергоносії и стратегічно важливої сировини.
У четвертому розділі “Двостороннє співробітництво України з країнами Центральної Європи та країнами Балтії” досліджуються етапи укладання повномасштабних договорів про добросусідство і співробітництво з усіма прикордонними державами з метою остаточного підтвердження існуючих державних кордонів, створення атмосфери взаємної довіри і поваги, розбудови дружніх і взаємовигідних партнерських відносин у всіх галузях.
Неупереджене та об’єктивне дослідження зовнішньої політики України має важливе наукове і практичне політичне значення у розбудові нової системи міжнародних відносин.
Результатом проведеного дослідження можуть бути використані для подальших наукових пошуків, написання загальних та спеціальних праць з історії України, методичних посібників, спецкурсів.
Розділ І. Європейський вектор зовнішньої політики України
Сучасний світ характеризується прискореною динамікою розвитку. Він змінюються на наших очах. Вимальовуються нові домінанти економічного, соціально-політичного, культурного розвитку людства, які визначатимуть риси майбутнього. На світову арену виходять нові держави та їх угрупування, що прагнуть утвердитися в геополітичному просторі планети, у зв’язку з чим складається нова конфігурація міжнародних взаємин. Пріоритетним завданням України в цьому просторі є органічне входження в європейську та світову спільноту, вихід у багато вимірний світ складних міжнародних відносин [28;9]. Україні потрібно знайти власне місце в цьому просторі, яке відповідало б її потенціалу великої європейської держави.
Пріоритетність відносин з європейським світом визначається насамперед національними інтересами України, яка прагне інтегруватися в європейські структури не за будь яку ціну, а з урахуванням усіх можливих наслідків для українського народу [5;936].
Визначення характеру і змісту національних інтересів України, основних показників та напрямів забезпечення її національної безпеки потребує активних зусиль відповідних державних установ, причетних до формування зовнішньої політики країни. Це зумовлено тим, що в складному процесі державотворення зовнішня політика відіграє надзвичайно важливу роль. Слід пам'ятати, що незалежна зовнішня політика є невід'ємним атрибутом незалежної держави. Немає власної зовнішньої політики — немає й незалежності. Це аксіома. Тому в успішному вирішенні завдань державотворення і розвитку держави одним з першочергових завдань є формування незалежної зовнішньої політики [19;96]. Водночас ефективна зовнішня політика можлива лише при об'ємному баченні світу, постійній аналітичній роботі, відмові від імпульсивних рішень. Інтереси народу, держави мають бути визначальними в політиці, попри всілякий романтизм і амбіції.
Однак це лише одна сторона проблеми. Незалежність, як відомо, стає реальною цінністю лише тоді, коли вона сприяє створенню кращих умов життя народу, забезпечує реальні права і свободи людини, процвітання країни. Тільки за цих умов Україна дійсно стане авторитетною і впливовою силою на міжнародній арені і займе гідне місце у світовому співтоваристві. Але для цього потрібно докласти чимало зусиль. Незалежність України має бути наповнена реальним змістом, тобто мати стійке підґрунтя, насамперед, економічне. Так уже здавна повелося, що в світі поважають сильних і багатих [27;185].
Геополітичні особливості України дають можливість стверджувати, що вона у цьому відношенні має багато переваг, оскільки вигідно відрізняється і своїм географічним положенням, і розмірами території, і чисельністю населення, і родючістю ґрунтів, і багатими природними ресурсами, і сприятливими кліматичними умовами. До того ж вона володіє досить вигідними шляхами сполучень, має вихід до моря. Все це сприяло тому, що упродовж багатьох століть територія України була перехрестям не лише міграційних шляхів народів, а й торговельних шляхів. Якщо річкова система формувала зв'язки за лінією Північ-Південь, то сухопутні магістралі сприяли контактам Сходу і Заходу через її територію. З давніх часів через територію України пролягали важливі торговельні комунікації між країнами Балтії і Середземномор'я, Західною та Центральною Європою і Середньою Азією та Китаєм [10;150]. Торговельні шляхи формували перевагу тих чи інших культурних впливів — чи то грецьких за античних часів, чи то візантійських і норманських епоху Київської Русі, чи то західноєвропейських період пізнього середньовіччя, а всі разом зумовлювали також і геополітичні орієнтації. Як зауважував із цього приводу український мислитель Ю. Липа, українські землі не є якимсь закутом. З огляду торгівлі і геополітики — це одна з найважливіших країн світу. Це значення лише зростатиме на сучасному етапі.
Характеризуючи геополітичне положення України, слід звернути увагу на одну його особливість, яка викликає досить палкі суперечки в українських наукових колах. Ідеться про те, що серед науковців немає одностайної думки стосовно регіональної, так би мовити, «приналежності» України. С. Пирожков, наприклад, вважає, що Україна є регіональною, виключно європейською державою, тобто її власні національні інтереси виявляються через загальноєвропейські структури'. Водночас інші науковці (Ф. Рудич, О. Дергачов) схильні розглядати її як державу бірегіональну. «Специфіка геополітичних координат України, — зауважує Ф. Рудич, — полягає в її належності одночасно до двох регіонів — Європи та Євразії, причому в обох Україні належить периферійне положення». При цьому, на думку 0. Дергачова, Україна найбільшою мірою заінтересована в утвердженні власної бірегіональності й підтриманні стабільних конструктивних міжнародних відносин як у східному, так і в західному напрямах, оскільки це надає їй можливість перетворення на своєрідний геополітичний центр, міжнародний вузол комунікаційних зв'язків, який об'єднує і пов'язує народи Сходу і Заходу, Азії і Європи [19;99].
На наш погляд, така позиція є більш плідною, оскільки вона повніше відповідає українським геополітичним реаліям. Щоправда, слід визнати, що ця геополітична особливість містить у собі й певну загрозу, пов'язану з небезпекою перетворення України на буферну зону, яка б відокремлювала Захід від Сходу, Європу від Євразії. Цього, зрештою, прагнуть і певні політичні сили, особливо на Заході. Подібна небезпека пов'язана, окрім усього іншого, ще й з тим, що для нашої країни, як зауважує О. Дергачов, проблема визначення природного місця на міжнародній арені, набуття чітких характеристик як суб'єкта міжнародних відносин практично не детермінована якоюсь концептуальною спадщиною, а тим більше — державною традицією. І тому «для неї значуща насамперед реальна тканина зв'язків із зовнішнім світом. Сьогодні ці зв'язки розвинені негармонійно і потребують істотних змін.
Вважаючи Україну геополітичним центром Центральної Європи, який суттєво впливає на формування балансу сил на європейському континенті в цілому, слід зауважити, що роль і місце України у процесі європейської інтеграції можна розглядати з позиції наслідування та переорієнтації. Процес наслідування європейського досвіду, процес розбудови справжньої системи безпеки передбачає включення України до процесу історичного примирення, регіональної співпраці [26;3].
У цьому відношенні Україна має концентрувати свої зовнішньополітичні зусилля на створенні й розбудові надійних міжнародних механізмів безпеки на двосторонньому, субрегіональному, регіональному і глобальному рівнях, а також розвивати широке співробітництво з іншими державами, насамперед сусідніми, та міжнародними організаціями, включаючи військово-політичні, з метою підвищення передбачуваності і довіри, взаєморозуміння і партнерства, побудови всеохоплюючих і ефективних механізмів регіональної безпеки у Європі та вдосконалення існуючих у рамках ООН механізмів глобальної безпеки. Але при цьому максимальною мірою використовувати переваги свого геополітичного положення з метою рішучого відстоювання національних інтересів.
Сьогодні Україна визначила як однозначну свою стратегічну мету інтеграцію до Європейського Союзу [11;138]. Прагнення України до повномасштабної участі у політичному та економічному житті Європи логічно випливає з геополітичного положення й історії нашої держави. Як одна з найбільших країн континенту Україна об'єктивно приречена бути важливим чинником тих процесів, що відбуваються в Європі і не може залишатися осторонь тих динамічних інтеграційних процесів, які сьогодні визначають її обличчя.
Безперечно, приналежність України до Європи не можна заперечувати — це об'єктивна реальність, як і та, що український народ належить до сім'ї європейських народів. І це, безумовно, робить об'єктивно пріоритетною європейську спрямованість зовнішньополітичного курсу України, її входження до європейських економічних і політичних структур. Будучи в геополітичному вимірі європейською державою, Україна заінтересована також у процесах, що сприяють зміцненню регіональної безпеки, стабілізації та розширенню структур колективної безпеки в Європі. До стратегічних інтересів України в Європі належать необхідність технологічної модернізації вітчизняного виробництва, можливість оволодіння наукомісткими технологіями, адже національна стратегія розвитку, заснована на традиційному індустріальному характері, сьогодні вже неприйнятна, навіть більше, вкрай небезпечна. Потрібна заміна інерційного індустріального розвитку на розвиток інноваційний, який би відповідав вимогам сучасного етапу науково-технічної революції. Цьому сприятиме розвиток широкомасштабних економічних стосунків з високо розвинутими державами світу, до яких належать європейські країни. Україна заінтересована в широких інвестиціях цих країн з метою технологічної перебудови свого народногосподарського комплексу. Потрібні також й відповідна фінансова підтримка з боку цих країн, розвиток фінансового співробітництва з ними.