3085 (Формування резервів на покриття кредитних ризиків), страница 9

Так, аналіз діяльності СК "Індержстрах" показує, що від страхування кредитів у 2009 році вона відмовлятися не мають наміру, оскільки впровадила нову схему страхового бізнесу [86]:

- не страхуються абсолютно всі клієнти банку;

- спочаткуу банку клієнти проходять скоринг;

- за результатами скорингового аналізу страхова компанія приймає рішення про надання гарантії повернення кредиту;

- коли позичальник страхує своє неповернення, то це не класичне страхування, в Україні його можна застосовувати тільки в певних випадках, та й то потрібно розраховувати великий тариф.

Схемний бізнес страхування відповідальності за неповерненя кредитів має настпуні особливості за даними досліджень інвестиційної компанії ІК Astrum Investment [86]:

- страхування кредитів є некласичним, а ринкові угоди укладаються в невеликих обсягах;

- коли в страховика і банку один власник, то цей вид страхування використовується з метою зменшити резервування банку під проблемні кредити;

- коли в банку великий відсоток прострочення, то йому потрібно формувати більше резервів, на що може не вистачати поточних доходів банку. І щоб сховати цю проблему від НБУ, банк переважує ризики на страхову компанію;

- на випадок чого, актив банку у вигляді дочірньої страхової компанії легше списати, - банк більш великоваговий;

- це не бізнес, а оптимізація портфеля. Банк повинен звітувати регулятору щодня, а страховик - раз на квартал. За цей час підтримується ліквідність страхової компанії.

- якщо в банку є неповернені кредити на 50 млн. грн, а він прагне їх списати так, щоб не було проблем із НБУ, то банк страхує цю суму в страховій компанії, платить тариф 1 млн. грн за послуги, одержує страхову гарантію повної суми виплати, і "вичищає свій баланс". У банку вже не буде прострочених кредитів, інакше це впливає на нормативи, платоспроможність і вимоги до капіталу;

- але в I кварталі 2009 року виплат за цим видом страхування майже не було - усього 6,4% від зібраних премій.

Порівняльна структура страхового ринку України за преміями у перших кварталах 2008 та 2009 років, млн грн . наведена в табл.3.2 [85].

Таблиця 3.2

Порівняльна структура страхового ринку України за преміями у перших кварталах 2008 та 2009 років, млн грн [85]

Проведений аналіз висновків керівників страхових компаній показує, що страхування відповідальності за неповернення кредитів ризикове, але дає надприбутки страховим компаніям [86]

1)СК "Вексель".

У 2008 році СК "Вексель" увійшла в першу п'ятірку компаній за обсягом залучених премій від страхування кредитів.

СК активно страхувала споживчі кредити різних банків. Це ризикове страхування: страхувався ризик неповернення банку кредиту фізичною особою.

Страхувалися наступні випадки неповернення кредиту:

- в одному випадку передбачалася неможливість повернути кредит з будь-якої причини;

- в іншому враховувалися конкретні обставини, такі як смерть позичальника, втрата роботи, присвоєння першої або другої групи інвалідності, нещасний випадок;

- для кожного банку СК була розроблена індивідуальна програма. Це страхування дуже ризикове, через що СК має великий відсоток виплат;

- Вартість страхування залежить від набору ризиків. Страховка може коштувати від 0,5% до 10% суми кредиту. Як правило, якщо на ринку страхуються ризики неповернення кредиту, то для фізичної особи це 3-6% від його суми, а для юридичної особи - 6-7%.

- Найчастіше страхові випадки - це смерть позичальника, присвоєння групи інвалідності, а також банкрутство підприємств.

За даними Ліги страхових організацій України у 2009 році [85]:

- банки саме активно займаються страхуванням ризиків неповернення кредитів при реструктуризації простроченої кредитної заборгованості клієнтів, при цьому проводять частину операцій не з застосуванням застави, а з страхуванням клієнтами кредитних ризиків неповернення кредитів;

- у деяких страхових компаній в 2008 році виплати за цим видом становили більше 250%, а багато взагалі не виплачували. Це пов'язане з легальним переміщенням капіталу з одного сектору фінансового ринку в інший в умовах наслідків фінансової кризи 2008 року;

- страховим компаніям вигідно тісно співробітничати з банками при страхуванні кредитних ризиків. Навіть якщо страховик зазнає великих збитків, він може в такий спосіб закладати майбутнє для інших видів страхування у відносинах із клієнтами;

- в страхуванні показник збитковості не завжди говорить про те, вигідно це чи невигідно. Наприклад, автострахування в усьому світі збитково. Але всі компанії займаються цим, тому, що це дозволяє розширити портфель за рахунок нових клієнтів. Так само і у страхуванні кредитних ризиків, це специфічна галузь. У світі її становлять спеціалізовані компанії, які добре інформовані про ринок кредитування. Вони добре працюють і в перестрахуванні.

Одним з механізмів інвестиційного кредитування клієнта, що зменшує ризик ліквідності банків та необхідності формування значних резервів на кредитні ризики, є використання сек’юритизації позик та інших активів. Цей механізм, як процес трансформації неліквідних активів на ліквідні цінні папери, відображений схематично на рис.3.2.

Рис.3.2. Сек’юритизація позик як механізм зменшення резервів на кредитні ризики та джерел додаткового інвестиційного кредитування [47]

Сек’юритизація — це продаж активів банку через перетворення їх в цінні папери, які в подальшому розміщуються на ринку. В основному сек’юритизація застосовується до банківських кредитів, даючи можливість банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку — інвесторам, які купують цінні папери [40]. Крім того, за допомогою сек’юритизації банк може здійснити трансферт ризику зміни відсоткової ставки та ризику дострокового погашення кредиту. Процес сек’юритизації дозволяє перемістити балансові активи банку за баланс, тобто є одним із видів позабалансової діяльності банку. Сек’юритизація активів знижує рівень ризикованості банку, покращує якість активів, дозволяє підвищити за інших рівних умов показники адекватності капіталу. На розвинутих ринках сек’юритизація як окремий вид позабалансової діяльності поширилася порівняно недавно — в 1980—1990-х роках. Темпи її зростання в цей період дорівнювали 29,6% в рік, а 73,5% всіх операцій на цьому ринку контролювало дев’ять банків — грошових центрів [40].

У процесі сек’юритизації беруть участь кілька сторін: банк як ініціатор продажу пакету кредитів; компанія, яка займається емісією цінних паперів; гарант (страхова компанія); інвестори (фізичні чи юридичні особи), котрі купують цінні папери на ринку. Процедура сек’юритизації починається з того, що банк, який є ініціатором продажу кредитів, укладає договір з компанією, котра на загальну суму сек’юритизованих кредитів робить емісію цінних паперів. Перед розміщенням пакету цінних паперів на ринку, компанія-емітент має здобути підтримку гаранта, який виконує функцію страхування емітованих цінних паперів. Часто така підтримка надається у формі урядових гарантій чи акредитивів великого банку. Відтак цінні папери розміщуються на ринку, а отримані від їх продажу грошові кошти починають надходити до гаранта та компанії-емітента, які передають їх банку-ініціатору.

Таким чином, банк отримує готівкові кошти на загальну суму пулу сек’юритизованих кредитів. При цьому банк продовжує обслуговувати ці кредити (які стають позабалансовими зобов’язаннями банку), тобто проводити розрахунки з позичальниками, отримувати кошти від погашення основної суми боргу та процентні платежі. Отримані грошові потоки банк направляє емітенту цінних паперів, який, у свою чергу, переводить їх інвесторам, тобто виплачує дохід за цінними паперами. Отже, потік грошових коштів починає надходити до інвестора, коли позичальники виплачують основну суму боргу та проценти банку-ініціатору. При використанні даного механізму цінні папери, що забезпечені позиками, нагадують звичайні облігації, що гарантують виплату фіксованої процентної ставки щомісячно, щоквартально та на півроку. Цінні папери, що випускаються при сек’ютиризації, є особливою формою зміцнення кредиту з метою створення у покупців впевненості, що дані інвестиції мають малий ризик.

Сек’ютиризація, являючи собою механізм формування нових позабалансових джерел створення фінансових коштів банку, забезпечує йому можливість зменшення банківського ризику і отримання додаткового прибутку за рахунок розширення активних операцій та підвищення їх доходності. Крім цього, сек’юритизація на основі реструктуризації банківського портфеля активів застосовується з метою зниження процентного ризику, коли процентні витрати із залучених коштів зростають швидше, ніж процентні доходи за кредитами. Ключовими моментами для розуміння процесу сек'юритизації є ризик, ліквідність, винагорода і можливість обмеження на капітал фінансових інститутів. Серед факторів ризику виділяють кредитний і процентний. При продажу кредитів ініціатор сек’ютиритизації перекладає ризик на інвестора (покупця), яким може бути будь-який фінансовий інститут. Продаж кредиту збільшує ліквідність фінансового інституту, який здійснює продаж за рахунок зменшення частки ризикових активів у загальному обсязі його активних вкладень. У процесі продажу кредитів продавці збільшують комісійну винагороду за достатньо високий клас своїх експертиз і надійність умов видачі кредитів. Крім того, якщо зони обслуговують кредити і цінні папери (збирають процентні платежі і пересилають їх інвесторам), вони отримують винагороду за послуги.

Прикладами сек'юритизованих активів є іпотеки, автомобільні позики, оренда комп'ютерів, рахунки дебіторів за кредитними карткам і за сервісними ценграми, оренда вантажних машин та інші. Оскільки перехідні зобов'язання забезпечені активами, їх відповідно і називають (наприклад, забезпечені нерухомістю цінні папери, сертифікат на автомобільну позику тощо).

Таблиця 3.3 Стандартна схема сек’юритизації на фінансовому ринку США [40]

Комерційні банки України (особливо дрібні) в наш час зіткнулися з необхідністю диверсифікувати свої кредитні портфелі з метою підвищення прибутковості і зменшення ризику. Внаслідок відсутності стійких довгострокових ресурсів і неможливості вкладення власних коштів в інструменти фінансового ринку з сумірним ступенем їхньої прибутковості й ліквідності зробити це практично неможливо без впровадження нових фінансових інструментів.

Традиційна кредитна діяльність банків до цього часу, в основному, включала два компоненти - надання кредиту і його обслуговування. На сучасному етапі розвитку банки, особливо великі, частіше будуть надавати кредити, маючи на увазі продаж їх або залучення партнерів для розподілу ризику шляхом сек'юритизації. У цьому випадку всю кредитну діяльність можна поділити на чотири компоненти: надання, фінансування, продаж, обслуговування.

Банк, який має репутацію і знання, необхідні для видачі кредитів, та має нестачу ліквідних коштів, капіталу або незадовільну для фінансування позик структуру витрат, може спеціалізуватися на ініціацїї позик або оцінці кредитного ризику. Щодо великих банків, то їх обмежують власний капітал і розмір витрат, тому що коли вони зберігають кредитоспроможність, то, як правило, можуть при управлінні пасивами придбати на фінансовому ринку всі ліквідні кошти, необхідні для стабільного функціонування їх. Навпаки, малі банки з найвищою часткою власного капіталу, але з менш високим рівнем репутації і меншим попитом на кредити, як правило, мають можливість забезпечити фінансування. У цьому випадку сек'юритизація пропонує малим банкам можливість диверсифікувати свій кредитний портфель.

Участь у сек'юритизації і перерозподілі ресурсів у ролі ініціатора відкрита для всіх банків, однак малі банки через нестачу грошового і репутаційного капіталу не можуть бути ефективними гравцями на цьому ринку. Відповідно, поширення традиційної кредитної функції йде таким чином, що великі банки беруть на себе функцію ініціатора кредиту, а малі банки (або інвестори у цінні папери) — первинних покупців або вкладників коштів. Великі банки цінують свою функцію ініціаторів кредитів тому, що вона дає їм змогу одночасно отримувати комісійні за відкриття й обслуговування кредитів і виносити відповідні активи поза баланс, що, зважаючи на необіговість кредиту, усуває кредитні й процентні ризики і забезпечує додаткову ліквідність. Малі банки при придбанні кредитів не тільки отримують можливість. як були сказано вище, диверсифікувати свої "кредитні портфелі", але й можливість скористатися кваліфікаційним і репутаційним капіталом великих банків. Крім того. вони дістають можливість розділити ризики з іншими банками.