3085 (Формування резервів на покриття кредитних ризиків), страница 3

з)непов'язані/споріднені контрагенти;

и)джерела погашення;

к)застава;

2) рівень забезпечення кредитного ризику заставою. Під час оцінки застави мають аналізуватися вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою, адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, а також рівень і характер винятків у документації;

3) обсяг умовних зобов'язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов'язкових та не обов'язкових до надання тощо);

4) тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;

5) достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями; наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;

6) ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави;

7) адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем;

8) рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку;

9) чи застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів;

10) наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.

1.2 Характеристика сучасних способів мінімізації кредитного ризику в банку

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків [30].

Система управління кредитним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, - які затверджуються спостережною радою або правлінням банку відповідно до обраної ним форми корпоративного управління, з урахуванням розміру банку та складності його операцій [45].

Система управління кредитним ризиком має включати, як мінімум, такі компоненти [9]:

1) політику та положення щодо управління кредитним ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені спостережною радою або правлінням банку, відповідно до принципів корпоративного управління. Такі політика та положення повинні підлягати періодичному перегляду;

2) Положення щодо кредитування, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме:

а) регламентують типи і умови кредитів, які надаватиме установа;

б) враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;

в) передбачають розгляд до взяття зобов'язання про надання кредиту: загального фінансового стану позичальника, характеру та вартості застави, характеру позичальника та його готовності погасити кредит згідно з угодою, а також фінансової відповідальності гаранта;

д) адекватно враховують концентрацію кредитного ризику і пов'язаних із ним потенційних ризиків;

е) інші питання, що пов'язані із кредитуванням, зокрема, порядок та процедуру визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави.

3) положення щодо лімітів ризику на одного контрагента, групу взаємопов'язаних контрагентів, за галузями або секторами економіки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, які можна розглядати в сукупності (експозиціями); ці положення мають враховувати всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, на які наражається установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків;

4) чітко визначену і продуману систему повноважень з прийняття рішень щодо ухвалення кредитних операцій;

5) комплексну систему оцінки кредитного ризику;

6) належну інформаційну базу, яка:

а)дозволяє керівництву приймати обґрунтовані кредитні рішення і оцінювати ризик на постійній основі;

б) дозволяє контролювати розмір, призначення та джерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно її погасити;

в) забезпечує можливість застосування відповідних штрафних санкцій проти позичальника, у випадках порушення умов договорів;

г) надає можливість здійснювати адекватне адміністрування і моніторинг кредиту;

д) дозволяє підтримувати зберігання і обробку даних за попередні періоди.

7) процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується, та належної роботи із проблемними активами, яка включає:

а) процес безперервного управління кредитними експозиціями (операціями в їхній сукупності), що вимагають посиленої уваги;

б) періодичні перевірки якості активів для ідентифікації проблемних активів;

в) методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, чия якість погіршується, та створення під них відповідних резервів;

г) порівняння загальних сум проблемних активів з капіталом;

д)оцінку потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для поглинання таких збитків;

е) підготовку та подання періодичних звітів керівництву і спостережній раді із достатньою інформацією для оцінки рівня ризику. Ці звіти мають включати наступне, але не обмежуватись цим:

- перелік кредитів у розрізі класифікації за ризиком;

- аналіз проблемних кредитів;

- оцінку напрямку ризику у кредитному портфелі;

- інформацію про проблемні кредити за кредитними інспекторами, філіями, галузями, видами забезпечення тощо;

- аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня і тенденцій змін проблемних активів і загальної суми кредитів;

- аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов'язаними з ними особами, галузями економіки і регіонами;

- функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, чиїм призначенням є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитного портфеля(ів) у цілому.

Результати цього аналізу мають надаватися правлінню і спостережній раді на регулярній основі.

Окремі банки, для більш ефективного управління кредитним ризиком використовують наступні інструменти:

1) створення, запровадження в експлуатацію та постійна актуалізація системи внутрішніх кредитних рейтингів;

2) на основі реальних спостережень принаймні щоквартально обчислення матрицю ймовірностей міграції кредитних рейтингів та оцінювання на основі такої матриці величини необхідних резервів під кредитні збитки у наступних періодах;

3) проведення бек-тестування міграції внутрішніх кредитних рейтингів на реальних даних за максимально можливий період часу.

Сучасні методи управління кредитним банківським ризиком, які застосовуються вітчизняними банками, в основному, директивно встановлені Національним банком України та розподіляються на:

- непряме регулювання ризиків нормативним регулюванням співвідношення регулятивного капіталу банку та окремих агрегатів активних та пасивних операцій банку, при якому власний капітал банку вважається основним страховим резервом для відшкодування можливих втрат залучених коштів клієнтів банку та інших банків [18];

- заставне забезпечення за рахунок активів позичальників сум виданих кредитів [12];

- створення за рахунок прибутку банку спеціальних резервів на відшкодування можливих втрат від активних операцій – кредитних операцій, ненадходження нарахованих кредитних доходів банку [12];

- страхування активів, які не мають заставного забезпечення та, в основному, вкладених в операції з комерційними цінними паперами.

З метою мінімізації кредитних ризиків комерційних банків Національний банк України установив нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку [18]. Порядок їх розрахунку та нормативні вимоги до оптимальних рівней наведені в табл.1.2.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н7, Н8 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку [18].

Таблиця 1.2Нормативи, що встановлені НБУ для мінімізації кредитного ризику банків [18]

Для ефективного функціонування банків важливо передбачити, зважувати і страхувати можливі ризики. Передусім це стосується ризиків за активними операціями, які тісно взаємопов’язані – один такий ризик тягне за собою цілу низку інших.

Велике значення має вибір як методів розрахунку ризиків, так і методів їх мінімізації. Серед основних інструментів регулювання або зменшення кредитних ризиків банків застосовуються наступні [30]:

- систематичний аналіз і постійний контроль за фінансовим станом клієнта банку, його кредитоспроможністю;

- резервування (створення резервів на покриття можливих втрат, пов’язаних із кредитними ризиками);

- страхування ризику;

- забезпечення кредитних зобов’язань за рахунок використання застави позичальником своїх активів;

- розподіл ризику у випадку, коли загальна сума кредиту, а відповідно і ризик, розподіляється між кількома банками;

- диверсифікація ризиків;

- обмеження ризику шляхом дотримання економічних нормативів, які встановлюються Національним банком;

- зважування ризиків;

- використання плаваючих процентних ставок.

1.3 Формування резервів під кредитні ризики, як один із способів мінімізації кредитного ризику

Резервування – один із напрямів мінімізації кредитних ризиків. Чим вищій ступінь ризику бере на себе банк, тим вищим повинен бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна задача комерційного банку полягає в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості банківських операцій [69]. Ключове завдання кожного банку пов’язано з управлінням ризиками з метою їх мінімізації, один із шляхів якої полягає у створенні резервів.

Зараз у роботі комерційних банків України використовуються наступні види резервів: внутрішній резервний фонд у складі власного капіталу на погашення можливої збитковості діяльності банку [1], зовнішній обов’язковий резерв на коррахунку в НБУ гарантування повернення залучених та запозичених коштів клієнтів банку [15], зовнішній резерв страхування вкладів фізичних осіб в Фонді гарантування вкладів [6], внутрішні резерви компенсацій можливих втрат від активних операцій, які, у свою чергу, поділяються на спеціальні резерви:

• під кредитні операції [12],

• під операції з цінними паперами [11];

• під дебіторську заборгованість [10];

• під нараховані доходи від активних операцій, сумнівні щодо їх одержання [12];

• резерв на всю суму коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах [12];

• за коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках, відкритих у банках-нерезидентах (балансові рахунки 1500, 1580), банки зобов'язані формувати резерв з урахуванням ризику країни [12].

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій [12].

Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 15.09.2004 N 435 [7].