2198 (Фінансова надійність страхової компанії)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «Страхування»

на тему „Фінансова надійність страхової компанії”

варіант № 28

Виконала Студентка Цапкова О.О. заочного відділення 3-го курсу групи ФСН – 42 Викладач_______________

2006 рік

ЗМІСТ

Вступ.............................................................................................................................3

1. Страховий фонд та власний капітал......................................................................3

2. Страхові резерви......................................................................................................5

3. Платоспроможність . Маржа платоспроможності...............................................9

4. Ефективність діяльності страхової компанії та система показників

ефективності...........................................................................................................11

Висновки....................................................................................................................15

Список використаної літератури.............................................................................16

Вступ.

Маючи повну господарську відокремленість в умовах ринку, страхові компанії самостійно будують свою фінансову-економічну політику і концепцію розвитку, самостійно розробляють і пропонують на ринку нові страхові продукти, встановлюють і регулюють ціни на страхові послуги, проводять операції з тимчасово вільними коштами на фінансовому ринку, розраховуються з клієнтами по виплатах страхових сум і відшкодувань, з бюджетом і позабюджетними фондами, проводять взаєморозрахунки з партнерами із співстрахування і перестрахування, проводять внутрішньогосподарські розрахунки із співробітниками по зарплаті й інших виплатах, розробляють внутрішні фінансові механізми, що сприяють підвищенню результативності роботи кампанії, проводять розрахунки із зовнішніми контрагентами. Для здійснення цієї діяльності страховик має право самостійно визначати системи і методи поширення продуктів страхування на ринку, тобто безпосередньо впливати на динаміку і структуру обсягу страхових премій – основну частину фінансових ресурсів страхової організації; самостійно розпоряджатися прибутком, формувати та використовувати фонди, безпосередньо пов’язані із страховим процесом, і фонди споживчого призначення; самостійно визначати джерела збільшення власних коштів і шляхи їх мобілізації.

1. Страховий фонд.

Страхові організації як самостійно господарюючі об’єкти несуть повну відповідальність за результати своєї діяльності, які повинні забезпечувати можливість виконувати зобов’язання перед страхувальниками, партнерами, контрагентами, державою, персоналом в будь-який відрізок часу. Всі кошти страхової компанії, що беруть участь у кругообігу фондів, можна розділити на власні і залучені. Ці кошти є фінансовими ресурсами страховика, які є грошовими доходами і надходженнями, що знаходяться в розпорядженні останньої для здійснення операцій прямого страхування і перестрахування з моменту укладання відповідного договору до здійснення зобов’язань у вигляді виплат страхових сум і відшкодувань, а також для здійснення інших витрат, які забезпечують процес страхування, економічного стимулювання співробітників, витрат спрямованих на удосконалення, підвищення якості наданих страхових послуг.

Власний капітал складається із статутного капіталу, додаткового капіталу, нерозподіленого прибутку, резервного фонду й іншого капіталу. Первинне формування фінансових ресурсів страхової організації виникає в момент її заснування і супроводжується утворенням статутного фонду, який повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для його формування векселі, кошти страхових резервів, кошти, які одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи Джерелами статутного фонду, залежно від організаційно-правової форми, можуть виступати: акціонерний капітал, внески членів товариств взаємного страхування, бюджетні кошти, кошти держави, довгостроковий кредит, внески приватних осіб. Враховуючи специфіку страхової діяльності, держава законодавчо закріпила вимоги щодо мінімального розміру статутного фонду страхових організацій на етапі їх створення. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Це пов’язано з тим, що на початковому етапі у страхової компанії немає інших засобів для виконання зобов’язань за договорами страхування, а надходжень страхових внесків ще не недостатньо, щоб можна було їх розглядати як основне джерело фінансових ресурсів. Достатній страховий капітал дає змогу страховій організації швидше адаптуватися до умов ринку, здійснювати страхування середніх і великих ризиків, вистояти в конкурентній боротьбі. Якщо власний капітал перевищує статутний, то це означає, що діяльність страхової компанії прибуткова. Основним джерелом фінансових ресурсів діючої страхової компанії виступають залучені кошти. Ними є сукупна вартість реалізованих на ринку страхових продуктів – обсяг страхових премій за укладеними і діючими договорами страхування, який набуває форми страхового фонду, саме його подальший рух і розподіл , його оптимальна і збалансована структура, показники динаміки за видами страхування і за операціями визначають пропорції і результати страхової діяльності окремо взятої страхової організації і страхового ринку в цілому. Особливість формування і руху страхового фонду обумовлюється кількома групами факторів:

• ціна страхової послуги, страховий тариф, обчислений із врахування оцінки ймовірності настання страхової події. Страхові тарифи провинні будуватися так,, щоб надходження страхових платежів постійно покривало витрати страховика і навіть забезпечило деяке перевищення доходів над витратами.

• фактори загальноекономічного значення: динаміка валового внутрішнього продукту, динаміка реальних доходів на душу населення, динаміка вартості основних виробничих фондів у різних галузях економіки, динаміка грошових доходів і накопичень громадян.

• фактори фінансово-економічного аспекту розвитку даної страхової компанії, а також такі показники: кількість укладених (діючих) договорів страхування, середня плата та середня страхова сума за один договір страхування.

2. Страхові резерви.

З метою забезпечення майбутніх страхових виплат залежно від видів страхування (перестрахування) страховиками утворюються страхові резерви. Страхові резерви – це виплати, відкладені до запитання, тобто такі, що не мають конкретного строку виконання. За своєю суттю страхові резерви є одночасно і зобов’язаннями страховика і, як будь-які зобов’язання, потребують певного капіталу. Вони відображають величину невиконаних на даний момент зобов’язань страховика за укладеними ним зі страхувальниками договорів страхування. Розмір страхових резервів повинен повністю покривати розмір майбутніх виплат за діючими договорами страхування. Відрахування у страхові резерви має проводитися відповідно до встановлених нормативів, передбачених при розрахунку тарифних ставок за видами страхування і затвердженими страховими компаніями у порядку, визначеному в засновницьких документах страховика. Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, а для страхових компаній зі страхування життя – математичних резервів, утворюються у тих валютах, в яких несуть відповідальність за своїми страховими зобов’язаннями.

Технічні резерви – це показник який відображає грошову оцінку обов’язків страховика за страховими зобов’язаннями, і одночасно, сума коштів, що є гарантією виконання зобов’язань перед страхувальниками з огляду на наявні договори страхування. Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування, але призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату. Технічні резерви передбачені для забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування і поділяються на:

• резерв незароблених премій (визначена частка від страхових платежів) – формується під страхові ризики, які ще не настали;

• резерв збитків (зарезервовані , але ще не виплачені суми страхового відшкодування за вже встановленими вимогами клієнтів страховика).

Разом із переліченими видами технічних резервів страховики мають право за узгодженням з органами страхового нагляду з початку календарного року формувати додаткові види технічних резервів залежно від специфіки прийнятих зобов’язань, а саме:

• резерв незароблених премій;

• резерв заявлених, але не виплачених збитків;

• резерв збитків, які виникли, але не заявлені;

• резерв катастроф;

• резерв коливань збитковості.

Для забезпечення страхових зобов’язань зі страхування життя і медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів із цих видів страхування . Окремий перелік резервів із медичного страхування, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами. Кошти резервів зі страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов’язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік. Чинним законодавством передбачено, що кошти резервів зі страхування життя не можуть використовуватись страховиком для погашення будь-яких зобов’язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов’язанням за договорами страхування життя , не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика, або його ліквідації з інших причин. Вони підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи, або підлягають передачі застрахованій особі.

Резерви зі страхування життя мають у своєму складі резерви довгострокових зобов’язань, математичні резерви і резерви належних виплат страхових сум. Величина резервів довгострокових зобов’язань обчислюється актуарно, окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів зі страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції.

Страхові резерви повинні розміщуватись з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості й мають бути представлені активами таких категорій: грошові кошти на розрахунковому рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вкладення згідно з валютою страхування; нерухоме майно; акції облігації; цінні папери, що емітуються державою; права вимоги до пере страховиків; готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених НБУ; інвестиції в економіку України; банківські метали; кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. При цьому кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування на той строк, який не перевищує період, що залишився до закінчення договору страхування.

Кошти резервів зі страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників. Інші види кредитної діяльності здійснювати страховикам забороняється.

Заходи, спрямовані на підтримку фінансової стійкості страхової компанії є системою цілеспрямованих дій щодо максимального обмеження і попередження будь-якого ризику. Процес управління ризиками містить аналіз ризику, контроль ризику, фінансування ризику. Управління ризиками здійснюється ще до укладання договору страхування, також існують можливості управління ризиком у процесі дії договору страхування. Зниження ймовірності настання страхового випадку повністю відповідає інтересам страховика. Якщо термін дії договору страхування закінчився, а страховий випадок ще не настав, то страхові платежі залишаються у страховика у вигляді доходу, а якщо страховик був змушений виплатити страхове відшкодування, то це є збитками.

Проблема фінансової стійкості може бути вирішена за допомогою заходів, спрямованих на підготовку професійних страховиків. Важлива роль у подальшому розвитку страхової галузі відводиться державі, яка за допомогою різноманітних важелів та стимулів може впливати на формування конкурентоспроможного страхового ринку. Виявлення закономірностей і тенденцій руху фондів страхової організації, визначення їх місця і ролі у врегулюванні фінансових потоків дасть змогу визначити страховику оптимальну структуру фінансового балансу і на цій основі будувати стратегію і тактику управління фінансами страхової організації.

3. Платоспроможність. Маржа платоспроможності.

Основним показником діяльності страхової компанії є платоспроможність – можливість своєчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зобов’язаннями, тобто означає здатність у будь-який наперед взятий час виконувати зобов’язання із укладених договорів страхування. Зобов’язання поділяються на : зовнішні – це зобов’язання перед страхувальниками, бюджетом, позабюджетними цільовими фондами, контрагентами, своїми партнерами, їх обсяг є основним при визначенні рівня платоспроможності страховика; внутрішні зобов’язання – це зобов’язання перед засновниками, акціонерами, філіями, працівниками. У Законі України «Про страхування» визначено умови, які забезпечують відповідний рівень платоспроможності страхової компанії:

• наявність сплаченого статутного фонду;

• наявність гарантійного фонду;

• створення страхових резервів, достатніх для майбутніх страхових виплат;

• перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Принциповим моментом є введення маржі платоспроможності, тобто перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим. На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності. Маржа платоспроможності встановлює деякий рівень, вихід за який викликає регулюючі дії зі сторони страхового нагляду. Цей рівень повинен бути достатньо високим, щоб дати можливість здійснити втручання в справи компанії на першій стадії виникнення фінансових труднощів чи з метою виправлення становища, або з метою мінімізації втрат для страховиків. Маржа платоспроможності повинна бути такою, щоб забезпечити високий рівень ймовірності того, що компанія здатна виконувати свої зобов’язання протягом певного проміжку часу. Гарантом платоспроможності страховиків є адекватні зобов’язанням страхові резерви і власний капітал.

Формування зобов’язань страховика суттєво відрізняється від аналогічного процесу, що здійснюється всіма іншими комерційними суб’єктами. Страховик має закріплені договором страхування зобов’язання перед кожним страхувальником, які виражені страховою сумою за даним договором, але це не означає, що зобов’язання страховика рівні сукупній сумі страхових зобов’язань, оскільки страхування за своєю суттю передбачає імовірнісний характер настання страхових випадків і певний розподіл збитку. Сукупні зобов’язання страховика визначаються тією частиною страхових внесків, що призначені для виплат. А засобом розрахунку цих зобов’язань є страхові тарифи, саме він визначає кількість премій і страхових зобов’язань.

Абсолютна величина статутного капіталу повинна розглядатися як критерій платоспроможності страховика, оскільки вимоги про достатність капіталу щодо прийнятих зобов’язань перекривають шлях страховику, який не виконав цей норматив, можливість виходу на ринок страхових послуг. Основним елементом платоспроможності страховика є страховий тариф, який дає можливість сформувати страховий фонд у достатніх розмірах і забезпечити прибуток, який буде прямо збільшувати власні кошти страховика шляхом збільшення статутного як інших фондів, що створюються за рахунок прибутку в процесі розподілу, або опосередковано шляхом залучення коштів юридичних і фізичних осіб, які зацікавлені в отриманні доходу на вкладений капітал. Регулювання тарифних ставок – один із основних важелів жорсткої конкуренції і збереження платоспроможності страховиків.