Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра економічної кібернетики

Контрольна робота

З дисципліни: «Платіжні системи»

Суми 2008

Зміст

1. Системи масових платежів: стандарти, обладнання, принципи функціонування

2. Загальна схема розрахунків у СЕП

Список літератури

1. Системи масових платежів: стандарти, обладнання, принципи функціонування

Невід'ємним спеціалізованим елементом практично всіх економічних операцій, що стосується передачі грошової вартості в обмін на товар, послугу або фінансовий актив, є платіжні системи. Платіжну систему можна представити у вигляді системи механізмів, які служать для переказу грошових коштів між суб'єктами господарювання, для розрахунку за платіжними зобов'язаннями, що виникають між ними. Таким чином, платіжна система – це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів.

У більшості розвинутих країн платіжна система складається з кількох самостійних систем, кожна з яких задовольняє вимоги окремої платіжної сфери. Такі системи можна класифікувати за різними характеристиками та ознаками. Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні системи відповідно до характеру здійснюваних платежів, розрізняють:

– системи міжбанківських розрахунків, які призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених виконанням платежів їхніх клієнтів або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Для них необхідною стадією є транспортування документа між банком платника та банком одержувача за допомогою однієї із систем електронних міжбанківських розрахунків. Найчастіше – це СЕН, але можливі варіанти двосторонніх кореспондентських відносин між банками «А» та «В», міжнародних платіжних систем тощо. Характерним для цих розрахунків є відображення їх на кореспондентських рахунках банків – учасників розрахунків. Джерелом надходження міжбанківських платіжних документів у СЕН може бути як ОДБ банку, так і розрахунковий центр ВПС;

– внутрішньобанківські платіжні системи створюються, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови щодо проходження платежів між установами, що належать до однієї групи. При цьому розрахунки виконуються через систему кореспондентських рахунків у центральній установі, яка виступає як банк банків відповідної структури. Всередині структури може також створюватися єдиний центр для виконання клірингу та розрахунків;

– системи «клієнт-банк» використовуються банками, які пропонують платіжні послуги своїм клієнтам на базі сучасних технологій. В умовах конкуренції банки змушені розробляти спеціальні ділові і ринкові стратегії використання платіжних послуг, вирішуючи, чи спроможні вони конкурувати в обмеженому секторі ринку платіжних послуг і пропонувати клієнтам більш широкий їх набір. Однією з перших у цьому плані була американська система телефонної оплати рахунків, яка однак, не отримала поширення через інертність споживачів, які не бажають змінювати існуючі форми розрахунків. Нині все більшого поширення набуває банківське обслуговування вдома, або «домашній банк» – комплекс послуг щодо надання клієнтам банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських трансакцій з передаванням інформації телефонними каналами або через двосторонню систему кабельного телевізійного зв'язку;

– системи масових платежів широко використовуються у розвинених державах світу. Незважаючи на те, що традиційні безготівкові платіжні інструменти (чеки, платіжні доручення тощо) достатньо розповсюджені, останнім часом усе ширше впроваджується система масових (споживчих) платежів з використанням пластикових карток. У цих системах задіяні кредитні картки, дебетні картки, «електронні гаманці», а також картки для отримання грошей з банківських автоматів.

Платіжна система України складається з таких компонентів:

– системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України;

– систем автоматизації роботи банків (так звані програмні комплекси «Операційний день банку». Це програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо));

– внутрішньобанківських платіжних систем – програмно-технічного комплексу з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об'єднання) та, можливо, іншими банківськими установами поза межами СЕН;

– систем «клієнт-банк» для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі, що дозволило практично уникнути затримки платежів на міжбанківському рівні.

Перспективним є також використання таких компонентів системи електронного переказу фінансових послуг, як:

– система масових платежів із використанням пластикових карток;

– система обігу цінних паперів на первинному та вторинному ринках.

Необхідними елементами ефективно функціонуючих платіжних систем є:

– нормативно-правова база, що регулює платіжні відносини, має створювати сприятливі умови для забезпечення потреб нормального функціонування платіжної системи;

– бухгалтерська і технологічна модель є основним операційним механізмом здійснення платежів, що ґрунтується на принципах бухгалтерського обліку і звітності, включає платіжні інструменти та механізми переказу коштів;

– технологічна інфраструктура є основою життєздатності платіжної системи. Вона включає, зокрема, програмні та технічні засоби обробки та передачі даних, обслуговуючий персонал тощо;

– захист інформації як сукупність програмно-технічних, нормативно-правових, адміністративно-організаційних засобів.

Сучасними платіжними системами, здебільшого, керує банківський сектор. Платіжні системи виконують функцію передачі потоку інформації, який містить деталі платежу, і безпосередньо переказу грошових коштів. У платіжній операції можна виділити такі основні елементи:

– зобов'язання, яке необхідно виконати;

– сторону, що здійснює платіж (платника);

– сторону, яка отримує платіж (одержувача);

– інструмент платежу;

– одного або кількох фінансових посередників (як правило, це банки), які переказують кошти, списуючи необхідну суму з рахунку платника і зараховуючи її на рахунок одержувача.

При здійсненні платежів використовують різні платіжні інструменти: готівка, картки, платіжні доручення, векселя тощо. Відтак, платіжний інструмент характеризується:

– своєю формою (традиційно поширені у минулому паперові за формою платіжні інструменти поступаються місцем пластиковим карткам або електронним повідомленням);

– засобами захисту та підтвердження справжності (замість традиційного підпису все ширше застосовують персональні ідентифікаційні номери, паролі або електронні підписи);

– кредитовим чи дебетовим характером дії. При кредитовому переказі платник передає своєму банку розпорядження продебетувати його рахунок і перерахувати кошти на рахунок одержувача платежу після чого кошти зараховуються на рахунок одержувача. При дебетовому переказі одержувач платежу віддає банку платника (на підставі повноважень, наданих йому платником) розпорядження на списання коштів з рахунку платника, переказ цих коштів одержувачу платежу та їх зарахування на рахунок останнього.

Ефективна платіжна система, що передбачає визначені права й обов'язки користувача, має зменшити фінансовий ризик. В ідеалі правила функціонування платіжної системи слід укласти таким чином, щоб вони спонукали учасників цієї системи зводити ризик до мінімуму. Хоча в певний момент може виникнути конфлікт між витратами на впровадження цих правил та очікуваними втратами від ризику.

Існує кілька підходів до вирішення проблеми обмеження фінансового ризику. Найбільш розповсюдженими у платіжних системах розвинутих країн є два підходи:

– перший – спрямований на обмеження обсягу розрахунків;

– другий – на забезпечення надійності розрахунку.

Крім цих двох підходів, що безпосередньо спрямовані на управління масштабами ризику, існує також можливість регулювання ймовірності настання ризику за допомогою попереднього відбору учасників системи. При цьому можна виходити не лише з критеріїв фінансової позиції учасників. А й з їх технічних та операційних можливостей і обсягу їх розрахункових платежів. Ще одна альтернатива, що може вплинути на організацію системи, пов'язана з можливістю нагляду за платіжною поведінкою учасників, чий критичний фінансовий стан відомий. Таким чином, політика управління ризиками в окремій платіжній системі тісно пов'язана із загальною політикою банківського нагляду.

2. Загальна схема розрахунків у СЕП

Відповідно до статей 7, 40, 56 Закону України «Про Національний банк України», у зв’язку із введенням у промислову експлуатацію системи електронних платежів НБУ нового покоління та з метою вдосконалення нормативно-правової бази з питань здійснення міжбанківських розрахунків Правління НБУ затвердило Інструкцію про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті від 16.08.2006 №320, ця Інструкція розроблена відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів НБУ, вона визначає загальні вимоги щодо функціонування в Україні систем міжбанківських розрахунків, внутрішньобанківських платіжних систем та порядку виконання міжбанківського переказу коштів через кореспондентські рахунки банків-резидентів у національній валюті.

Згідно цієї Інструкції в Україні відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» можуть створюватися системи міжбанківських розрахунків, що призначені для переказу коштів у межах України між банками для виконання зобов’язань їх клієнтів, а також власних зобов’язань цих банків. Порядок діяльності системи міжбанківських розрахунків визначається її правилами, установленими платіжною організацією цієї системи та узгодженими з НБУ.

Порядок функціонування державної системи міжбанківських розрахунків СЕП, засобами якої здійснюються міжбанківські платежі за кореспондентськими рахунками банків, що відкриті в Національному банку, у тому числі остаточні розрахунки між банками за операціями із застосуванням платіжних карток Національної системи масових електронних платежів, визначається цією Інструкцією.

Відкриття кореспондентського рахунку банку, у тому числі через свою філію, здійснюється територіальним управлінням на підставі укладеного договору про кореспондентський рахунок у Національному банку України та за умови подання правильно оформлених документів.

Підставою для закриття кореспондентського рахунку банку (філії) є розірвання договору, що здійснюється за ініціативою власника кореспондентського рахунку відповідно до заяви або Національного банку у випадках, передбачених законом.

НБУ визначає технологію роботи СЕП, має право змінювати технологічну структуру цієї системи та шляхи програмно-технічної реалізації її компонентів і вимагати від учасників СЕП відповідної адаптації їх програмно-технічних засобів САБ та ВПС до технології роботи СЕП. Строк інформування учасників СЕП про внесення змін до програмно-технічного забезпечення визначається Національним банком і не може бути меншим, ніж за п’ять робочих днів до часу їх унесення. Зміна програмно-технічних засобів і технології роботи СЕП відбувається за вказівками Національного банку.

Технологічний регламент роботи СЕП визначається Національним банком і надсилається засобами системи ЕП усім учасникам СЕП для виконання.

Списання з кореспондентського рахунку банку (філії) здійснюється за міжбанківськими електронними розрахунковими документами, що сформовані власником рахунку або Національним банком, у випадках, визначених законом, у тому числі, обумовлених договором.

Учасник СЕП забезпечує формування міжбанківського електронного розрахункового документа лише через САБ із заповненням усіх обов’язкових реквізитів відповідно до пункту 6 глави 2 розділу I вище зазначеної Інструкції.

Відповідно до технології роботи СЕП під час формування міжбанківського електронного розрахункового документа учасник СЕП забезпечує:

• заповнення обов’язкових реквізитів шляхом перенесення їх значень з розрахункового документа, на підставі якого він формується, крім реквізиту «назва документа», що заповнюється як умовний числовий код;

• якщо платником та/або отримувачем є учасник СЕП, то в реквізитах «рахунок платника» та/або «рахунок отримувача» має зазначатися номер внутрішньобанківського рахунку.

Учасник СЕП забезпечує формування, передавання, приймання міжбанківських електронних розрахункових документів, службових повідомлень СЕП та електронних розрахункових повідомлень з використанням апаратно-програмних засобів захисту інформації.

Структура та порядок заповнення міжбанківських електронних розрахункових документів, службових повідомлень СЕП, електронних розрахункових повідомлень визначаються Національним банком.

ЦОСЕП здійснює оброблення міжбанківських електронних розрахункових документів, службових повідомлень СЕП та електронних розрахункових повідомлень у порядку їх надходження до СЕП. Міжбанківський електронний розрахунковий документ, прийнятий СЕП, не може бути відкликаний. Результати оброблення міжбанківських електронних розрахункових документів у СЕП відображаються на технічному рахунку банку (філії).

Початкові платежі від банку (філії) приймаються в межах поточного значення його технічного рахунку.

Міжбанківський електронний розрахунковий документ уважається виконаним у СЕП з часу відображення його суми за технічним рахунком учасника СЕП-отримувача, за винятком випадків, передбачених процедурою відновлення функціонування СЕП у разі порушення її роботи або виникнення надзвичайних ситуацій.

У кінці банківського дня ЦОСЕП передає до територіального управління інформацію про розрахунки, що здійснені через СЕП, для їх відображення на кореспондентських рахунках учасників СЕП та інших рахунках у САБ територіального управління.

Територіальне управління має право засобами АРМ-РП отримувати від ЦОСЕП технологічну інформацію щодо роботи учасників СЕП, які розташовані за місцезнаходженням цього управління або кошти яких обліковуються на кореспондентському рахунку, що відкритий у цьому управлінні.

Кожний учасник СЕП веде журнал обліку встановлення та заміни програмно-технічних засобів, що використовуються для роботи в СЕП, у якому зазначаються дата та час їх установлення (заміни), а також компоненти, що замінюються, їх назва, підстава для заміни, нова версія, прізвище, ініціали та підпис виконавця.

Обов’язковій реєстрації в журналі підлягають установлення та заміна таких компонентів:

• прикладного програмного забезпечення СЕП, системи ЕП;

• комп’ютера та його компонентів;

• мережевої плати та/або мережевого клієнта;

• системного програмного забезпечення;

• апаратних засобів захисту інформації, а також настройка комп’ютера.

Кожен учасник СЕП зобов’язаний забезпечити наявність внутрішнього документа, що регламентує порядок відновлення роботи в СЕП у разі порушення роботи в системі або виникнення надзвичайних ситуацій та його виконання.