Світовий фінансовий ринок та його економічний зміст.

ПЛАН

Вступ 3

1. Сутність фінансового ринку 4

2. Фінансові активи як складова фінансового ринку 10

3. Процеси, які відбуваються на фінансовому ринку 13

Висновок 18

Список використаної літератури 19

Вступ

Багатогранність, різноманітність і масштаби міжнародних ринків визначають в сучасних умовах важливість дослідження проблем, пов’язаних з аналізом та розробкою форм, методів, моделей та стратегій співробітництва України з країнами світового господарства. Серед цілого ряду світових ринків товарів та послуг (див. Додаток А) особливе місце займає світовий ринок фінансових послуг, який в останні два десятиліття активно розвивається і залучає все нових і нових учасників. Україна не стала винятком. Комерційні банки нашої країни активно залучаються в міжнародні фінансові відносини і формують певні стратегії функціонування на ньому.

Для того, щоб перейти до розгляду комплексу конкретних проблем адаптації фінансової стратегії комерційних банків України до вимог світового господарства, необхідно визначити першопричини формування, етапи розвитку, основні принципи функціонування і методологію аналізу світового фінансового ринку, розкрити зміст, специфіку його взаємодії з іншими ринками.

Світовий фінансовий ринок є одним з найменш досліджених українськими економістами, що пояснюється: по-перше недостатністю інформації, яка становить фінансову таємницю; по-друге, недостатнім досвідом досліджень світових ринків капіталів, товарів і послуг, а також формуванням кадрового забезпечення таких досліджень. Крім того на світовому фінансовому ринку функціонують з одного боку - великі корпорації, банки, як продавці послуг, з іншого - в основному, фізичні особи, що в свою чергу ускладнює процес вивчення цього ринку.

1. Сутність фінансового ринку

Перш за все, слід сказати, що світовий ринок в загальному розумінні – сукупність національних ринків, пов’язаних між собою стійкими товарно-грошовими відносинами . Він охоплює інтернаціональну сферу обміну країн світового співтовариства, базується на їх участі в міжнародному поділі праці. Ступінь розвитку світового ринку визначається рівнем зрілості державно-відокремлених продуктивних сил, виробничих відносин та ступенем їх інтернаціоналізації. Історично світовий ринок передує формуванню світового господарства, а потім стає однією із основних його структурних ланок. Інтернаціоналізація господарського життя веде до появи нових форм світового ринку. Зараз у світовому господарстві поряд з традиційним світовим ринком товарів існують ринки капіталу, робочої сили, валюти, цінних паперів, інтелектуальної власності, послуг та багато інших. Наша увага буде приділена світовому фінансовому ринку, який визначається як сукупність економічних відносин між суб’єктами світового господарства з приводу надання фінансових послуг. В його основі лежить швидко зростаюча частина світового господарства – сфера послуг. Зараз частка всіх видів послуг у ВВП економічно розвинутих країн наближається до 70%, у тому числі і у фінансовій сфері. Серед основних передумов створення світового фінансового ринку є поглиблення міжнародного поділу праці, високий рівень розвитку продуктивних сил, зростання життєвого рівня у багатьох країнах.

В сучасних умовах світовий фінансовий ринок характеризується певними особливостями. Послуги в міжнародній торгівлі надаються і споживаються одночасно і не зберігаються. Фінансові ринки більшою мірою, ніж інші, захищаються державами, оскільки знаходяться у їх власності або контролюються ними. Світові фінансові ринки послуг діляться на окремі, більш вузькі, ринки. Так, активно розвивається система фінансових послуг на грошовому, валютному ринках, на ринках капіталів та цінних паперів.

На сучасному етапі розвитку економічної думки в фінансовій галузі здійснюється багато наукових досліджень, мета яких - розгляд та встановлення взаємозв’язків між тими процесами, що відбуваються на фінансовому ринку. Теоретико-методологічні проблеми вивчення фінансового ринку пов’язані з відсутністю єдиного трактування основоположних фінансових категорій, таких, як фінанси, фінансова система, фінансовий ринок, фінансові послуги тощо. В економічній літературі відсутня єдина концепція трактування економічної сутності цих понять. Тому нашим завданням, перш за все, є уточнення цих понять для більш чіткого розуміння процесів, що відбуваються за сучасних умов.

Термін „фінанси” досить різнопланове поняття, тому у літературних джерелах визначення йому дається по-різному. Фінанси – це система грошових відносин із приводу руху фондів коштів. Фінанси є системою імперативних (imperative - “наказових” – вимога, наказ, закон) грошових відносин. Фінанси – це планомірний рух фінансових фондів, які виражають відносини з приводу необхідного, обов’язкового вилучення вартості та їхнього використання в суспільних інтересах. Фінанси – система грошових відносин, що зумовлена характером економічного ладу суспільства і його політичної надбудови – держави. Фінанси – це система грошових відносин, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні валового внутрішнього продукту і національного доходу (на мікрорівні – виручки і прибутку) із приводу утворення і розподілу, використання фінансових ресурсів (що найчастіше відбувається у фондовій формі) з метою задоволення суспільних інтересів і потреб. На думку автора, найбільш точно відбиває суть поняття наступне визначення: фінанси – це система грошових відносин, що виражають формування і використання грошових фондів у процесі їх кругообігу.

Отже, характерні ознаки, які випливають з економічної суті фінансів: фінанси – це категорія розподільна; фінанси беруть участь у вартісній формі розподілу; у процесі вартісного розподілу ВВП беруть участь не тільки фінанси, а й ціни, кредит, доходи домогосподарств у різних формах; фінанси завжди мають справу з рухом фінансових ресурсів. Мета їх функціонування – задоволення суспільних інтересів та потреб, до складу яких входять: загальнодержавні, галузеві, відомчі, корпоративні, колективні, групові, регіональні, місцеві, особисті, а також міжнародні, міждержавні та глобальні інтереси.

Поняття “фінансовий ринок” є дуже широким, оскільки охоплює не тільки фінансові зв’язки, але і значну кількість форм відносин власності та їх перерозподілу. Плутанину в об’єктивність оцінки фінансового ринку та його територіальної організації вносить той факт, що "фінансовий ринок” намагаються замінити в літературі поняттям “грошового” або “кредитного ринку”, “інвестиційного ринку”.

З огляду на наведене вище, досить важко досліджувати той сегмент загально ринкового простору, який, маючи історичне й економічне підґрунтя, не знайшов чіткого визначення в економічній літературі як самостійна категорія.

Т.Райс і Б. Койлі відзначають, що для нормального розвитку економіки постійно потрібна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових засобів між її сферами і секторами. В ефективно функціонуючих економіках цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Ринок фінансових ресурсів, на їх думку, - це загальне визначення тих ринків, де проявляється попит і пропозиція на різні платіжні засоби, а структура цього ринку представлена кредитним ринком, ринком інструментів власності та валютним ринком. Ринок фінансових ресурсів може інтегрувати ринок інструментів власності та частину кредитного ринку (ринок інструментів позики), яка, на думку авторів, може бути позначена в літературі як ринок цінних паперів.

А.А. Пересада, наводячи схему класифікації ринків, наголошує, що найбільш розроблені класифікації фінансових ринків, але єдиної принципової схеми не існує У його “спрощеному розумінні” “фінансовий інвестиційний ринок капіталу – це місце, де громадяни й організації, які хочуть взяти гроші в борг, зустрічаються з тими, у кого є зайві гроші”.

Л.М. Красавіна при розгляді міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин, використовує поняття “світового кредитного ринку” як специфічної сфери ринкових відносин, де здійснюється рух грошового капіталу між країнами на умовах повернення і сплати відсотків та формується попит і пропозиція. “Світовий фінансовий ринок” – це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі в євровалютах. Протиріччя полягає в наступному: у структурі світового ринку позичкових капіталів, такого поняття, як “світовий кредитний ринок”, ми не знаходимо, а натомість розглядається світовий ринок позичкових капіталів. Він, згідно із запропонованою автором класифікацією, включає: світовий грошовий ринок, світовий ринок капіталів, світовий фінансовий ринок. Грошовий ринок – це ринок короткотермінових позичкових капіталів, а ринок капіталів – це ринок середньо- і довгострокових капіталів, що включає і фінансовий ринок. На нашу думку, даний підхід не дає можливості об’єктивно судити про економічну сутність таких понять, як “кредитний ринок”, “фінансовий ринок”, “ринок фінансових послуг” тощо.

К. Редхед, С. Х’юс при розгляді проблем управління фінансовими ризиками прив’язують її до “валютного і фондового ринку, а також ринку позичкових капіталів”, також мова йде і про фінансовий ринок, ринки акцій та облігацій, при цьому розкриття економічного змісту ключових понять відсутнє.

Н.С. Рязанова розкриває зміст фінансового ринку наступним чином: “Фінансовий ринок – це грошові відносини, що складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах”.

І.А. Бланк відзначає, що “у найбільш загальному вигляді фінансовий ринок є ринком, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають різноманітні фінансові інструменти і фінансові послуги”.

Узагальнюючи методологічні підходи різних дослідників, ми хочемо дати власне визначення „фінансового ринку”.

Фінансовий ринок - це складна економічна система, що є:

- сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи. Під фінансовими активами розуміють грошові зобов’язання та інвестиційні цінності. Інвестиційні цінності – це інструменти утворення фінансових ресурсів (цінні папери, валютні цінності, дорогоцінні метали, нерухомість та ін);

- сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів. На фінансовому ринку взаємодіють попит в особі покупця фінансових активів і пропозиція в особі продавця цих активів. Кожний з них має свої інтереси, що можуть збігатися або не збігатися. При збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, дарування, застави фінансових активів. А це означає реалізацію вартості і споживчої вартості, укладених у даних активах;

- сферою прояву економічних відносин між вартістю і споживчою вартістю тих товарів, що обертаються на фінансовому ринку, - це фінансові активи. До них відносяться гроші, депозити, цінні папери, зобов’язання та борги, позичковий капітал, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об’єкти нерухомості.

Отже, фінансовий ринок для конкретного підприємця – це сукупність споживачів (покупців, вкладників), які зацікавлені в активах (тобто в продукції) і послугах, запропонованих цим підприємцем, і мають засоби купити їх сьогодні або завтра. Підприємець залежить від свого ринку (від своєї “ніші” на ньому). Кожен підприємець багатий не тільки тим, що в нього є майно, фінансові активи, робітники, але й тим, що в нього є ринок, на якому реалізується його продукція, у т.ч. фінансові активи та послуги.

Отже, фінансовий ринок можна розглядати як відносини між населенням, виробниками і державою щодо перерозподілу вільних грошових засобів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньогалузевого і міжгалузевого переливу фінансових ресурсів, та як систему економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги – фінансові послуги, пов’язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб’єктів національної, регіональної та світової економіки.

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб’єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, вкладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об’єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізаційної державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв’язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв’язку з іншими економічними категоріями. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку, визначаються об’єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою суб’єктів економіки здійснювати заощадження та інвестиції, надавати та брати грошові кошти в борг. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб’єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансових активів.

2. Фінансові активи як складова фінансового ринку

На фінансовому ринку товаром виступають фінансові активи, що і є головною відмінністю даного ринку від інших.

Фінансові активи в системі національних рахунків класифікуються у семи основних категоріях. До них належать: золото і спеціальні права запозичення, готівка і депозити, цінні папери, крім акцій, позики, акції та інший акціонерний капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до запитання або до сплати.

Фінансові активи включають також монетарне золото і спеціальні права запозичення міжнародного валютного фонду, утримувачі яких розглядають їх як фінансові вимоги. Монетарне золото і спеціальні права запозичення відносяться до активів, за якими не буває невиконаних зобов’язань. До монетарного золота відноситься золото у формі монет, злитків або брусків не менше ніж 995 проби. Право власності на монетарне золото належить центральному (національному) банку і центральному уряду. Отже, фінансові активи складаються з фінансових вимог, що виставляються боржнику і надають право кредитору на одержання від нього платежу.

Автор віддає перевагу визначенню фінансових активів і зобов’язань як об’єктів, що мають вартість і знаходяться у власності економічних суб’єктів, від яких слід очікувати в майбутньому одержання прибутку або інших доходів.