1712 (Позичковий капітал підприємства, його ознаки та складові)

1. Позичковий капітал підприємства, його ознаки та складові.

Будь-яке підприємство в умовах ринкової економіки для своєї діяльності потребує залучення фінансового капіталу, що є джерелом формування його майна. Діяльність підприємства безпосередньо залежить від обсягу і структури його фінансового капіталу.

Джерелами формування капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Позикові кошти займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства.

Оптимальна структура загального капіталу є передумовою ефективності його використання. Використання позикових коштів дає можливість приросту рентабельності власного капіталу, але негативно впливає на фінансову стійкість підприємства.

Отже, використання позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби в них, вибору їх джерел та обсягів залучення.

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об'єктом фінансування, во­ни можуть стати співвласниками або кредиторами суб'єкта го­сподарювання. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відно­сини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Позичковий капітал характеризує частину активів підпри­єства, що профінансована його кредиторами всіх видів.

Позичковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група – зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп – зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу (рис.1)

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.

Рис. 1. Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємств.

Друга група – внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань (рис. 2). При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу.

Рис. 2. Внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємств.

Залежно від строків виконання зобов'язань вітчизняними ста­ндартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов'язаннями слід розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календар­них місяців.

Під поточними (короткостроковими) зобов'язаннями не­обхідно розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 мі­сяців з дати складання балансу.

До складу позичкового капіталу належать також зобов'я­зання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протя­гом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних ава­нсових платежів за здані в оренду основні засоби та інші не­оборотні активи (авансові орендні платежі), передплата на пе­ріодичні та довідкові видання, виручка за вантажні переве­зення, виручка від продажу квитків транспортних і театраль­но-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв'язку тощо

Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов'язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відо­бражаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові результати.

1. Критерії кредитоспроможності.

Кредитоспроможність — це наявність передумов для одержання позик і спроможність повернути їх. Інакше кажучи — це здатність підприємства в повному об­сязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Кредитоспроможність пози­чальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі необхід­ності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечити оператив­ну трансформацію активів у грошові кошти.

Перш ніж планувати залучення капіталу шляхом одержання банківської позики, фінансові служби підприємства повинні оцінити можливості отримання кредиту. Для цього доцільно провести аналіз відповідності параметрів діяльності підприємства критеріям кредитоспроможності, які вимагаються тим чи іншим банком.

У науково-практичній літературі здебільшого виділяють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії пов’язані з оцінкою поточного та перспективного стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і збуту продукції. Взаємозв’язки між якісними та кількісними параметрами кредитоспроможності підприємства з погляду швейцарських фінансистів наведені на рис. 1.

Рис. 1. Елементи оцінки кредитоспроможності у взаємозв’язку.

У теорії і практиці немає єдності щодо пріоритетності того чи іншого елемента кредитоспроможності.

Вважається, що якісні чинники досить важко оцінити і систематизувати: на це потрібно витратити більше часу і затрат, ніж на оцінку фінансового стану. Зазначені чинники досліджуються за двома напрямами: якість менеджменту та ситуація на ринку фак­торів виробництва і збуту продукції (товарів).

При оцінці рівня менеджменту увага концентрується на пер­сональних і фахових якостях керівництва, а також на організації управління підприємством. Відповідні висновки робляться на ос­нові вивчення інформації, яка характеризує:

• наявність і реальність довгострокової стратегії розвитку підприємства;

• уміння керівника чітко формулювати стратегічні цілі та концепцію розвитку підприємства;

• наявність та функціональну спроможність системи контролінгу;

• освіту, досвід та імідж керівництва;

• дотримання ділової етики, договірну та платіжну дисциплінну підприємства;

• вміння менеджменту вчасно оцінювати підприємницькі ризики та вживати заходів щодо їх нейтралізації;

• внутрішній клімат, який склався на підприємстві, та виробничу дисципліну;

• рівень розмежування функціональних обов'язків працівників, наявність посадових інструкцій;

• плинність кадрів на ключових посадах.

Банківська практика свідчить, що в результаті суб'єктивних оцінок якість менеджменту систематично завищується .

Оцінюючи ситуацію підприємства на ринку факторів ви­робництва та збуту продукції, використовують результати га­лузевого аналізу, співбесіди з клієнтами позичальника, а також повідомлення засобів масової інформації. Основна увага при цьому концентрується на з'ясуванні таких питань:

• рівень відповідності якості товарів їх цінам і вимогам ринку;

• конкурентоспроможність продукції (на внутрішньому та зовнішньому ринках), конкурентні переваги;

• якість маркетингової політики та концепції збуту продукції; й величина ринкового сегмента, який належить підприємству;

• управління товарним асортиментом (розробка нових видів продукції);

• основні споживачі готової продукції та їх частка в загальному обсязі реалізації;

• наявність замовлення на реалізацію продукції (робіт, послуг);

• залежність виробничо-господарської діяльності підприємства від постачальників сировини і матеріалів;

• рівень зносу основних засобів і необхідність їх оновлення й наявність ефективної системи логістики на підприємстві.

Глибина оцінки якісних критеріїв кредитоспроможності знач­ною мірою залежить від строку, на який видається кредит.

З метою оцінки кількісних критеріїв проводиться аналіз пото­чного та перспективного фінансового стану підприємства. Голо­вне завдання полягає у прогнозуванні майбутньої платоспроможності підприємства. Для цього аналізуються всі можливі фактори, які можуть вплинути на платоспроможність. На практиці використовуються різні моделі аналізу: дискримінантний та регресійний аналіз, комплексна оці­нка на основі розрахунку окремих фінансових показників тощо.

Розглянемо найтиповіший підхід до оцінки фінансового стану підприємств, який застосовується провідними європейськими ба­нками. В основі цього підходу лежить розрахунок таких основ­них блоків показників:

• ліквідності та платоспроможності;

• показники, які характеризують структуру капіталу та майна підприємства;

• прибутковості та самофінансування (поточні та прогнозні);

• оборотності.

Завдяки аналізу робиться висновок про здатність підприємст­ва обслуговувати свої борги. Об'єктивність висновків підвищу­ється в результаті порівняння значень отриманих показників з рекомендованими, середньогалузевими, а також у динаміці.

Показники ліквідності та платоспроможності. Аналіз лікві­дності підприємства ґрунтується на зіставленні відображених у балансі поточних платіжних зобов'язань підприємства та поточ­них активів. У теорії і практиці можна зустріти значну кількість показників ліквідності .

Показник абсолютної ліквідності характеризує платоспромо­жність підприємства на дату складання балансу і показує, яку ча­стину короткострокових зобов'язань воно має можливість пога­сити негайно. Висновки щодо майбутньої платоспроможності позичальника на основі аналізу цього показника робити недоцільно. Однак при оцінці кредитоспроможності підприємства банк звер­тає увагу на потенційну платоспроможність позичальника. Саме тому рівень інформаційного навантаження показника ліквідності першого ступеня для банку є досить низьким. Надто високе зна­чення цього показника негативно впливає на рентабельність під­приємства, оскільки залучений капітал вкладається в неробочі активи, якими є грошові кошти та їх еквіваленти. Оптимальною вважається ситуація, коли показник абсолютної ліквідності зна­ходиться на рівні 0,2. З метою забезпечення стабільної поточної платоспроможності підприємства можуть формувати резерви лі­квідності (наприклад, поточні фінансові інвестиції) чи вдаватися до залучення контокорентних кредитів (овердрафту).

2. Задача

1. Номінальна вартість векселя складає 50 000 грн. Строк погашення векселя - 1 вересня поточного року. Підприємство, яке є векселедержателем трансформувало комерційний кредит у банківський шляхом продажу векселя банківській установі 1 липня поточного року. Ставка дисконту за векселем складає 5 відсотків. Нарахувати суму дисконту за векселем.

Розв’язок:

Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:

К*Т*П

С =

360*100

Де

С сума дисконту;

К Номінальна сума (валюта) векселя 50000 грн.;

Т строк в днях з дня врахування до дня платежу; 62дні;

П ставка врахування (дисконт) 5%