92807 (Особливості діагностики, клінічного перебігу та лікування сепсису у хворих-наркоманів), страница 3

Другою обставиною, що пояснює зниження відсотку чутливих культур до антибактеріальних препаратів, є неадекватне або невдале їх призначення, без урахування основних положень та принципів деескалаційної терапії.

Слід зазначити, що частка метицилінрезистентних стафілококів як в основній, так і в групі порівняння за досліджуваний період часу збільшилася в середньому на 3 % та складає близько 16 %. При цьому у хворих-наркоманів на сепсис відсоток метицилінрезистентних стафілококів достовірно (P < 0,05) перевищував цей показник у пацієнтів групи порівняння. Як позитивну обставину слід вважати те, що в наших дослідженнях ми не зустрічали ванкоміцин-резистентних штамів стафілокока.

Кількісне визначення мікробної контамінації на 1 г тканини свідчило про те, що розвиток сепсису у хворих як основної групи, так і групи порівняння, відповідно в 94,6 – 90,6 % спостережень відбувався тоді, коли ступінь контамінації первинних гнійних осередків перевищував «критичний» рівень (10⁵).

Ми не спостерігали розвитку септичного процесу у хворих гнійно-септичного центру, коли ступінь мікробного забруднення складав нижче 10² – 10³ мікробних тіл на 1 г тканини. Подібна обставина має важливе клінічне значення, тому що саме прогресуюча інфекція в первинному осередку є пусковим моментом і генератором синдрому системної запальної відповіді (SIRS).

Встановлено, що мікробне забруднення тканин ПГО понад «критичного» рівня (більш ніж 10⁷) було характерною особливістю у хворих-наркоманів і спостерігалось у 28,4 % випадків, тоді як серед пацієнтів групи порівняння такий рівень контамінації спостерігався значно рідше (Р < 0,05).

Бактеріємія була досить характерною ознакою хворих на сепсис та спостерігалась в обох групах з однаковою частотою, відповідно в 56,8 % та 56,2 % випадків.

Мікрофлора ПГО та гемокультури у хворих на сепсис часто (≈ 25 %) не співпадала. Очевидно це пояснюється тим, що з часу проникнення інфекції до розвитку клінічної картини сепсису, мікрофлора в первинному осередку змінюється під впливом хірургічної обробки, лікування, внутрішньошпитальної інфекції та інших факторів.

Слід зазначити, що часто позитивні результати посівів крові були отримані на тлі масивної антибактеріальної терапії, тому відсутність мікрофлори не можна пояснити тільки впливом антибактеріальних препаратів. Не спостерігалося також очікуваної переваги відсотку позитивних результатів виявлення бактеріємії у хворих-наркоманів, які вводять собі в судинне русло вже завідомо контаміновані сурогатні розчини наркотиків. Очевидно, феномен бактеріємії вимагає додаткового тлумачення та подальшого вивчення.

З огляду обставин, що в науковій концепції сепсису велике значення має синдром ендогенної інтоксикації (СЕІ), від вираженності якого багато в чому залежить перебіг септичного процесу та кінцеві наслідки захворювання, проведені дослідження об’єктивних маркерів ендотоксикозу у 74 хворих-наркоманів на хірургічний сепсис. Групу порівняння склали 32 хворих на сепсис, які не вживали наркотики. Контрольну групу склали 16 здорових осіб-донорів у віці від 20 до 45 років.

Вивчення показників, які є об’єктивними маркерами ендотоксикозу проведене в динаміці: до початку лікування, на 6 – 8, 12 – 14 та 28 – 30 добу післяопераційного періоду.

СЕІ оцінювався відповідно до стандартної класифікації, яка виділяє три ступені тяжкості: I – компенсації, II – субкомпенсації, III – декомпенсації (табл. 3).

Таблиця 3

Вираженість СЕІ у хворих на хірургічний сепсис

Примітки: * - в тому числі 3 хворих з септичним шоком та 9 – з синдромом ПОН

** - в тому числі 1 хворий з септичним шоком та 3 – з синдромом ПОН

Виразливість СЕІ при неускладненому перебігу сепсису у пацієнтів обох груп була приблизно рівною (P > 0,05), I ступіть його спостерігався у 24 (32,4 %) хворих основної та у 11 пацієнтів (34,4 %) групи порівняння. В динаміці дослідження достовірних розходжень (P > 0,05) в значеннях об’єктивних маркерів ендотоксикозу у хворих порівнюваних груп ми не спостерігали. Очевидно, зміни ступеню ендогенної інтоксикації в початкових стадіях септичного процесу у хворих основної та групи порівняння відбуваються за подібними механізмами.

СЕІ II ступеню спостерігався у 38 (51,4 %) хворих основної групи, з них у 10 (32,3 %) з сепсисом та 28 (65,1 %) - з тяжким сепсисом. В групі порівняння СЕІ II ступеню був у 5 (33,3 %) пацієнтів з сепсисом, та у 13 (76,5 %) з тяжким сепсисом. Тобто, при тяжкому сепсису та його ускладнених формах СЕІ II ступеню спостерігався відповідно у 2 та 2,3 рази частіше, ніж при неускладненому сепсису.

В динаміці дослідження показники об’єктивних маркерів ендотоксикозу у хворих основної та групи порівняння різнилися (табл. 4).

Незважаючи на проведену радикальну хірургічну обробку ПГО інфекції, досліджувані інгредієнти системи ПОЛ – АОС продовжували погіршуватися, досягаючи свого максимуму на 6 – 8 добу післяопераційного періоду. Такі ж зміни спостерігалися при дослідженні ЦІК та NO. Достовірної різниці (P > 0,05) в показниках ПСММ та ЛІІ у хворих обох груп на 6 – 8 добу, в порівнянні з аналогічними показниками до початку лікування не було.

Таблиця 4

Динаміка показників об’єктивних маркерів ендотоксикозу у хворих-наркоманів з II ступенем вираженості СЕІ (M + m)

Примітки:

* в нормі рівень NO настільки низький та вичислюється в пкмоль/л, що ним можна знехтувати

** різниця з відповідними показниками у пацієнтів групи порівняння статистично достовірна, P < 0,05

На 12 – 14 добу від моменту госпіталізації у хворих обох груп відзначалося достовірне (P < 0,01) зменшення показників ПСММ, ЛІІ, ЦІК. У той же час, зміни показників системи ПОЛ – АОС у хворих основної групи носили недостовірний характер (P > 0,05), тоді як у пацієнтів групи порівняння відзначена тенденція до нормалізації цих показників. Суттєво (P < 0,01) високим залишався в обох групах хворих рівень оксиду азоту.

Подібна обставина свідчить про те, що певна концентрація наркотичних речовин, що перебуває в сироватці крові хворих-наркоманів, викликає дестабілізацію клітинних мембран, а острах «ломки» та інших хворобливих станів приводить хворих до постійної стресової ситуації, що в свою чергу ініціює процеси ПОЛ та пригнічує антиоксидантний захист.

Слід зазначити, що у хворих обох груп до моменту клінічного видужання (28 – 30 доба) нормалізації всіх досліджуваних показників об’єктивних маркерів ендотоксикозу не відбувалося, що диктувало необхідність проведення спеціальної коригуючої терапії в реабілітаційному періоді. Крім цього у хворих-наркоманів на хірургічний сепсис ці зрушення гомеостазу були більш вираженими (P < 0,05), ніж у пацієнтів групи порівняння.

СЕІ IIІ ступеню спостерігався у 12 (27,9 %) хворих основної групи та у 3 пацієнтів (17,6 %) групи порівняння. Але вивчити та порівняти динаміку показників об’єктивних маркерів ендотоксикозу в післяопераційному періоді не було можливості, так як більшість хворих померли в перші 2 – 4 доби від моменту госпіталізації. Відзначено, що у порівнюваних групах хворих на хірургічний сепсис показники об’єктивних маркерів ендотоксикозу на момент госпіталізації у тих пацієнтів, що померли не відрізнялися (P > 0,05) від таких у тих пацієнтів, що видужали.

Встановлено, що у хворих-наркоманів на хірургічний сепсис не спостерігалося кореляційної залежності між ступенем вираженості ендотоксикозу та мікробною контамінацією осередків інфекції (табл. 5).

Ця особливість може бути пояснена постійною високою бактеріальною контамінацією наркотичних сурогатів, які хворі основної групи продовжували, як правило, вживати, не дивлячись на інтенсивну терапію, котра їм проводилася.

Таблиця 5

Рівень бактеріальної контамінації ПГО у хворих основної групи, відносно до ступіней вираженості СЕІ

Оперативне втручання у хворих на сепсис обох груп виконували тільки під загальним знеболюванням із забезпеченням центрального венозного доступу. Хірургічну обробку піємічного вогнища здійснювала за принципом його радикального висічення. При цьому видаляється конгломерат, що містить у собі не тільки явно нежиттєздатні, але й парабіотичні тканини.