91086 (Гострі пневмонії), страница 2

Частота позалікарняних легіонельозних пневмоній варіює в доро» лих у діапазоні 1 —10 % . Legionella pneumophilia — поширений у при роді гідрофільний мікроорганізм (природні водойми), що паразиту» 1 амебах, інфузоріях.

2. Хронічні неспецифічні захворювання бронхолегеневої системи

2.1 Хронічний бронхіт

Хронічний бронхіт — ураження бронхіального дерева з перебудови секреторного апарату слизової оболонки, розвитком запального процесу і склеротичними змінами в глибоких шарах бронхіальної стінні»проявами яких є продуктивний кашель, постійні різнокаліберні хрипи в легенях (не менше ніж 3 міс) та наявність загострень не менше НІЖ 2 рази на рік протягом 2 років.

Хронічний бронхіт у дитячому віці частіше є вторинним і розвинеться при інших хронічних захворюваннях легень: муковісцидозі, бронхолегеневій дисплазії, вроджених вадах розвитку бронхів і легень. Як самостійне захворювання первинний хронічний бронхіт діагностується частіше в дітей старшого віку та підлітків.

Критерії діагностики:

Анамнестичнії наявність тривалих (протягом 2—3 міс) загострень бронхіту не менше ніж 2 рази на рік за останні 2 роки; скарги на по-втійний (протягом 9—10 міс) вологий кашель; дані про активне чи пасивне куріння; обтяжена спадковість щодо бронхолегеневих захворювань; Проживання в екологічно несприятливих зонах.

Клінічні:

респіраторний синдром: продуктивний кашель з виділенням влизистого чи слизисто-гнійного мокротиння під час загострення; ІШіїель зберігається і під час стійкого клінічного благополуччя, легко провокується змінами фізико-хімічних властивостей повітря, псивемоційними факторами, фізичним навантаженням, інфекціями;

бронхолегеневий синдром: стійкі вологі різнокаліберні хрипи в Яігенях (частіше дифузні) на фоні жорсткого дихання;

—симптоми хронічної інтоксикації різного ступеня, з періодич ним підвищенням температури тіла до фебрильних цифр при загост ренні і до субфебрильних — у період ремісії.

Параклінічні:

рентгенографія органів грудної клітки: посилення бронхо-судинно-Щ Шлунка та стійка деформація локального чи дифузного характеру;

бронхоскопія: картина катарального, катарально-гнійного ен-Двбронхіту під час ремісії та гнійного при загостренні процесу;

бронхографія: зміни ходу бронхів, їх просвіту з розширенням jilllloro ступеня в дистальних відділах;

загальний аналіз крові: незначний лейкоцитоз з ознаками запа-ЇІИИй або відсутність зрушень в період ремісії, нейтрофільний лейкоцит збільшення ШОЕ при загостренні;

дослідження мокротиння: підвищення кількості сегментоядер-II MX Нейтрофілів і еозинофілів, зменшення кількості макрофагів, зниження рівня секреторного IgA;

біохімічне дослідження крові: диспротеїнемія, гіпогаммаглобулінемія, позитивний С-реактивний білок;

• бронхо-альвеолярний лаваж: підвищення вмісту альфа-1-анти-Іротипяи, зменшення поверхнево-активних властивостей сурфактан-Щі Підвищення кількості нейтрофілів, еозинофілів, зменшення кількості альвеолярних макрофагів, лізоциму, позитивні результати бактеріологічного дослідження з виділенням переважно грампозитивної мікрофлори;

— функція зовнішнього дихання: змішаний характер порушень а переважанням обструктивних змін легеневої вентиляції;

Диференціальну діагностику проводять з бронхіальною астмою, туберкульозом легень, між первинною та вторинною формами хроніч ного бронхіту.

Приклад діагнозу: Муковісцидоз, легенева форма, хронічний гнійний бронхіт, праворуч у нижній частці циліндричні бронхоекта зи, ДН II, період загострення.

Лікування. Період загострення:

При токсикозі І ступеня — загальний режим; при токсикозі П ступеня — постільний режим.

Дієта — високобілкове харчування, свіжі овочі, фрукти, соки, Обмежити вуглеводи та сіль до половини потреби.

Антибактеріальна терапія залежно від виділеної флори та її чут ливості.

Фізіотерапія: УВЧ, мікрохвильова терапія, електрофорез з роп чинами платифіліну, міді сульфату, нікотинової кислоти, кальці ні хлориду. Аерозольтерапія: при катаральному ендобронхіті — ультри звукові інгаляції натрію хлориду, натрію гідрокарбонату, калію йо диду. При гнійному ендобронхіті — трипсин, хімотрипсин, ацетил цистеїн, інгаляції антисептиків, антибіотиків.

Бронхоскопічна санація (при гнійному ендобронхіті) розчини ми фурациліну, поліміксину, ацетилцистеїну.

Муколітики та експекторанти: бромгексин, фіцимуцин, лазол ван, 3 % розчин калію йодиду.

Усунення бронхообструктивного синдрому: теофілін і теопек.

Вібраційний масаж і постуральний дренаж.

Лікувальна фізична фізкультура, дихальна гімнастика за щад ною схемою.

Вітамінотерапія.

Симптоматична терапія. II. Період ремісії.

За наявності кашлю — муколітики та експекторанти: бромгвк син, мукалтин, терпінгідрат, пертусин.

Фітотерапія: збір за Чистяковою (корінь дев'ясилу, квітки кя лендули — по ЗО г, Лист подорожника, трава чебрецю, лист мати ft мачухи — по 50 г) — 1 столова ложка на 200 мл води, вживати по 50 МЛ 5—б разів на добу протягом 4—6 тиж; грудний збір № 1, № 2, № 3.

Постуральний дренаж і вібраційний масаж.

Лікувальна фізична культура (комплекс відновлювального іш ріоду, потім тренувальний комплекс).

Дихальна гімнастика (за Токаревим, за Стрельниковою), респіраторно-звукова гімнастика.

Вітамінотерапія.

Фізіотерапія: ультрафіолетове опромінення грудної клітки, індуктотермія надниркових залоз, електрофорез з лідазою.

Загальний масаж.

Неспецифічна імуномодуляція: екстракт елеутерококу, настоянка китайського лимоннику, настоянка аралії, настоянка женьшеню, апілак.

Специфічна імуностимуляція: рибомуніл, ІРС-19, імудон, бронхо-мунал, продигіозан, бронховаксон.

Санаторне лікування (кліматотерапія).

Санація хронічних вогнищ інфекції ЛОР-органів, лікування Кишкового дисбактеріозу.

Диспансеризація: огляд педіатра— 2—4 рази на рік; отоларинголога, стоматолога — 2 рази нарік; дитячого хірурга, пульмонолога — 8 рази на рік.

Оперативне лікування показане дітям з однобічними бронхо-f (стазами при резистентності до консервативної терапії.

Хронічний облітеруючий бронхіоліт

Хронічний облітеруючий бронхіоліт — хронічне запальне захворювання бронхів вірусного або імунопатологічного походження, що ІИНикає внаслідок облітерації бронхіол і артеріол однієї чи кількох Ділянок легень та призводить до порушення легеневого кровообігу і розвитку емфіземи.

Класифікація хронічного облітеруючого бронхіоліту:

Фази патологічного процесу: загострення, ремісія.

Форми облітеруючого бронхіоліту: тотальний однобічний, вогнищевий однобічний, вогнищевий двобічний, частковий.

Критерії діагностики:

Анамнестичні: тяжкі респіраторні вірусні інфекції з обструктивним синдромом.

Клінічні: стійкі дрібні вологі хрипи на фоні ослабленого дихання; ріцидивуючий бронхообструктивний синдром. Параклінічні:

рентгенографія органів грудної клітки: однобічне ослаблення Легеневого малюнка, зменшення розмірів легеневого поля;

бронхографія: незаповнення контрастом бронхів на рівні генерації б—6-го порядку і нижче, виражене зниження легеневої перфузії в іонах патологічного процесу.

Принципи лікування: 1. Корекція дихальної недостатності. %, Антибактеріальна терапія.

8 Глюкокортикоїди в аерозолях та парентерально (із розрахунку 8 мг на 1 кг маси тіла) за показаннГепаринотерапія.

Симптоматична терапія.

Фізіотерапія.

Постуральний дренаж і гімнастика.

Бронхоскопічні інстиляції за показаннями.

2.2 Спадкові захворювання та вади розвитку бронхів і легень

Ідіопатичний гемосидероз легень — це стан, що характеризується відкладенням у легенях заліза у вигляді гемосидерину (первинного або вторинного походження) з ураженням дрібних судин легень ти міжальвеолярних стінок. Захворювання віднесено до групи аутосом но-рецесивних фенотипів.

Синдром Картагенера — це спадкова патологія та вада розвитку ;і тріадою симптомів: зворотне розташування внутрішніх органів (situ* inversus), хронічна бронхолегенева патологія, синусоринопатія. Відно сений до захворювань з аутосомно-рецесивним типом спадковості а 50 % пенетрантності патологічного гена.

Первинна легенева гіпертензія — це захворювання, при якому май місце підвищення тиску в легеневій артерії з ізольованою гіпертрофією міокарда правого шлуночка, не пов'язане з якоюсь вродженою чи на бутою патологією серця і легень. Захворювання успадковується за ауто сомно-домінантним типом.

Дефіцит альфа-1-антитрипсину — це генетично детермінована недостатність (або відсутність) ферменту альфа-1-антитрипсину, що про являється протеолітичною дією на легеневу тканину з розвитком пай лобулярної емфіземи. Успадковується за аутосомно-рецесивним типом і

Ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт (Синдром Хаммена—Річа) — первинно хронічне захворювання невідомої етіології з локалізацією основного процесу в інтерстиції легень, який при прогресуванні призводить до дифузного легеневого фіброзу.

Принципи лікування:

Глюкокортикоїди.

Терапія інфекції за загальними правилами.

Підтримання дренажної функції бронхів.

Симптоматична терапія.

Вітамінотерапія.

Антигістамінні препарати.

Десферал (внутрішньовенно краплинно) із розрахунку 50—70 № на 1 кг маси тіла на добу (при гемосидерозі).

Імунодепресанти (при гемосидерозі).

Альфа-адреноблокатори, теофілін (при легеневій гіпертензії),

Інгібітори протеаз (при дефіциті альфа-1-антитрипсину).

Хірургічне лікування бронхоектазів. ями.

Використана література

1. Педіатрія: Навч. посібник / О.В. Тяжка, О.П. Вінницька, Т.І. Лутай та ін.; За ред. проф. О.В. Тяжкої. — К.: Медицина, 2005. — 552 с.