61109 (Становлення та розвиток Болгарської держави в епоху феодалізму), страница 2

Висновок

В період Першого Болгарського царства (680-1018) основну масу населення ще становили вільні общинники, але зростання великого землеволодіння і розорення селян у результаті руйнівних стихій, війн і прямого пограбування знаттю збільшувалось число безземельних і малоземельних селян. Процеси феодалізації болгарського суспільства були законодавчо унормовані у першій половині ІХ ст., тоді ж остаточно відбулося злиття в єдиний правлячий клас (болярство) верхівки болгар і слов’янської знаті.

В кінці ІХ ст. в Болгарії уже склалися основні класи феодального суспільства і основні форми поземельних відносин: відробіткова та натуральна рента.

Період важких і виснажливих війн Болгарії з Візантією і Руссю у Х ст. призвів до зростання визисків селянства. Це стало причиною потужного народного руху у формі богомильства.

Процес остаточного становлення феодальних відносин відбувся у період ХІ-ХІІ ст., коли Болгарія була завойована Візантією. В країні було запроваджено візантійську форму умовного землеволодіння – пронію. Збільшення податків призвело до цілого ряду визвольних рухів і до відродження державності у формі Другого Болгарського царства (1187-1396).

В цей час – XIII-XIV ст. – сформувалась феодальна ієрархія: цар – великі боляри – малі боляри. Феодальний імунітет юридично закріпив владу боляр над населенням. Основною категорією залежних селян були парики. Поряд з натуральною зустрічались варіанти грошової і відробіткової ренти.

У др. половині ХІІІ ст. в зв’язку з зростанням болярського землеволодіння і ширшим запровадженням відробіткової ренти почали вибухати селянські повстання (богомолів, повстання Івайла та ін.)

Список використаної літератури

1. История Болгарии, т. 1-2, М., 1954-1955

2. Литаврин Г. Г Болгария и Византия в ХІ-ХІІ вв., М., 1960

3. Литаврин Г. Г. Краткая история Болгарии, М., 1987

4. Яровий В. І. Історія західних і південних слов’ян, К., 2009

Размещено на Allbest.ru