60948 (Громадянська війна в Іспанії), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Громадянська війна в Іспанії", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "история" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "история" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "60948"
Текст 2 страницы из документа "60948"
Серед радянських військових, технічних та інших спеціалістів, направлених в Іспанію, була група працівників наркомату внутрішніх справ СРСР на чолі з чекістом І.О. Орловим. Ще у липні 1936 р., задовго до появи в Іспанії О.Орлова, Комінтерн поставив перед іспанськими комуністами завдання: "...незалежно ні від чого добитися остаточного розгрому троцькістів шляхом зображення їх в очах мас як фашистської секретної служби, яка хоче розколоти народний фронт і яка проводить наклепницьку кампанію проти Радянського Союзу, як секретну службу, що активно допомагає фашизмові в Іспанії О. Орлов та його команда допомогли республіканцям створити власну службу безпеки (СІМ). В республіканській зоні з'явилися спеціальні в'язниці, підконтрольні СІМ та НКВС. Виконуючи вказівки Сталіна, Комінтерну і КПІ, іспанські і радянські агенти безпеки стали вбивати, викрадати і кидати людей у тюрми. Скориставшись виступом навесні 1937 р. анархістів та поумістів у Барселоні проти репресивних дій уряду народного фронту, що фактично означало розв'язання громадянської війни у середині 1 республіканського табору, радянські та іспанські майстри "заплічних справ" почали І методично за радянським сценарієм розправлятися з повсталими поумістами і анархістами і та іншими незалежними іспанцями. Лідер ПОУМ О.Нін помер у спецтюрмі від тортурів. Безслідно зникли тисячі його однодумців [2, с. 294-300].
"Сталінського меча" не уникли сотні інтербригадівців. Для широкого читацького загалу на пострадянських теренах інтербригади в Іспанії є винятково добровільною справою багатьох людей світу, виявом їх високого духу, солідарності та підтримки демократії в ході іспанської громадянської війни. Безперечно, чимало іноземців направлялись в Іспанію доброхіть, за покликом серця. Проте, ідея інтербригад не є новою, а старою, але призабутою. Варто згадати інтернаціональні легіони червоної армії в роки російської громадянської війни, які складалися з угорців, французів, поляків, словаків, чехів тощо. Ідея іспанських інтербригад належить морісу терезу - генсеку фкп, а втілення у життя - Комінтерну за вказівкою Сталіна. З їх допомогою Сталін хотів з самого початку контролювати іспанські події, оскільки СРСР приєднався на перших порах до "політики невтручання" щодо іспанського конфлікту, яку запропонували західні держави [10, с. 1013]. 26 липня 1936 р. у Празі відбулося засідання виконкому Комінтерну, на якому було прийнято рішення про виділення 1 млрд. доларів для формування добровільних бригад на допомогу іспанській республіці [6, с. 32].
Головне вербувальне бюро знаходилось у Парижі, яке очолював Йосип Броз Тіто, майбутній югославський "Сталін". Він організував "підпільну залізницю", використовуючи фальшиві паспорти, щоб посилати рекрутів до іспанського кордону, а звідти до головної бази бригад у Альбасете в горах Ла-Манчі [13, с. 27]. В Європі часів "великої депресії"" було досить незайнятих людей для набору бригад - безробітних робітників, втікачів з фашистських держав, бунтівних інтелігентів. Кожен з цих людей перебував під пильною увагою спецслужб і агентів НКВС. У всіх центрах по набору були емісари НКВС, які вивчали біографії рекрутів, відсіювали неблагонадійних. Інтербригади не підпорядковувалися командуванню регулярної армії іспанської республіки, а політуправлінню Комінтерну на чолі з Андре Марті, каталонським моряком з Перпіньяка, який у 1919 р. очолював бунт на французькому флоті, що стояв в Одесі. Весь старший військово-політичний штат інтербригад складався з комуністичних вихованців. Головний військовий радник, полковник Кароль Сверчевський, він же Вальтер, був польським офіцером з радянської служби безпеки і професором військової академії у Москві. Генеральний інспектор Луїджі Лонго і головний комісар Джузеппе Ді Вітторіо були італійськими комуністами. Єдиним комісаром, який справді мав військовий талант, був Лазар Штерн, або ж генерал Клебер - австрійський єврей з Буковини, який як військовополонений перейшов в Росії до більшовиків [2, с. 298].
Інтербригадами скористалися для брутальної розправи з колишніми соціалістичними, анархістськими та поумістськими спільниками іспанських комуністів під час повстання у Барселоні в травні 1937 р. Інтербригадівці жили за жахливих умов під гнітом лютої дисципліни; за найменший відступ винного страчували. Андре Марті, ревно виконуючи наказ Комінтерну, вишукував троцькістів серед інтербригадівців. За його наказом було страчено 500 членів інтернаціональних бригад. Загалом кількість страчених у республіканській зоні своїх же республіканців за так звану троцькістську діяльність складає, за іспанськими даними, 80 тис. чол. [3, с. 22].
Загалом же, після поразки республіканців у березні 1939 р. влада Франко була поширена на всю територію країни. Єдиною політичною партією Іспанії стала Іспанська фаланга традиціоналістів. Франкісти оголосили недійсними всі законодавчі акти республіки. 25 березня та 7 вересня 1939 р. було видано накази про скасування аграрної реформи й повернення землі поміщикам. Автономні права Каталонії та Басконії було ліквідовано. Диктатура фактично закрила профспілки. Замість них було створено примусові т.з. «вертикальні профспілки». Страйки оголосили «злочином проти батьківщини». Основні закони, видані під час диктатури Франко, закріпили за ним величезні повноваження. Десятки тисяч республіканців було кинуто до концентраційних таборів. Біля 500 тис. іспанців після поразки республіки емігрували. Довгі роки фашистський режим визначав суспільно-політичний та економічний розвиток Іспанії [1, с. 321].
Отже, спільними зусиллями гітлерівської Німеччини, фашистської Італії, Англії, Франції та США Іспанська республіка була потоплена в крові. Це стало ще одним кроком до розв’язання Німеччиною другої світової війни через якихось 5 місяців.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
іспанія війна негрін республіканець
-
Данилов С.Ю. Гражданская война в Испании 1936-1939 г. - М., 2004. - 352 с.
-
Камшуков А.А. Сталинские репрессии против участников испанской войны 1936-1939 гг // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-е-80-е годы XX века). В 2-х томах. Т.1. - Харьков, 1994. - С.294-300.
-
Кобо Хуан. Мифы и аналогии. Заметки о гражданской войне в Испании // ЛГ - 1992.- №5. - С. 20 - 26.
-
Листер Энрике. Наша война // Из истории национально-революционной войны испанского народа. 1936-1939 гг. -М, 1969. –С. 26 – 48.
-
Майский И.М. Испанские тетради. - М., 1962. – 202 с.
-
Медведенко А. Интербригады в Испании. Новый взгляд // Эхо планеты.- 1999.- №13. - С. 30 – 36.
-
Мещеряков M.T. СССР и гражданская война в Испании // Отечественная история. - 1993.- №3. - С. 83-94.
-
Мещеряков M.T. Судьба интербригад в Испании: по новым документам // Новая и новейшая история.-1993.- №5. - С.18-41.
-
Мещеряков М.Т. Коммунистическая партия Испании и Коминтерн // Новая и новейшая история.- 1991.- №5. - С. 17 – 23.
-
Норман Дейвіс. Європа. Історія. - К., 2000. – 1464 с.
-
Полянський П. Насилля у роки громадянської війни в Іспанії 1936 – 1939 рр.: витоки, жертви, уроки // Пам'ять століть. – 2004. - № 1. – С. 143 - 156.
-
Сагомонян А.А. Партизанская борьба в Испании в 1940-е годы. Новые архивные материалы // Новая и новейшая история.- 1996.- №1. - С.230-234.
-
Тоталитаризм в Европе XX века: Из истории идеологий, движений, режимов и их преодоления. - М., 1996. - С.155-156.
Размещено на Allbest.ru