60609 (Війни за княжих часів), страница 3

Коли Данило дійшов до влади, старався довести до миру з Литвою і 1219 р. йому поталанило наладнати приязні відносини з найвизначнішими литовськими князями. Литовці не нападали вже на Волинь, Данило спрямував їх походи на Польщу, з якою був тоді у війні. В 1230 рр. великий князь Міндовг злучив литовські племена в одну державу, відтоді взаємини розвивалися ще краще, доки на кінець не прийшло до тривкого союзу між Данилом і Міндовгом. Тільки ще дикі й войовничі ятвяги не хотіли переходити до унормованого життя і своїми грабіжницькими нападами далі нищили пограниччя. Особливо сильно від них терпіли Берестейщина й Пинщина. Так 1228. р. ятвяги воювали коло Берестя й загналися були аж під Володимир. Данило з військом вийшов проти них і в бою власною рукою вбив ятвязького ватажка Шутра. 1243 р. ятвяги підійшли аж під Пересопницю. Обидва Романовичі зустріли їх під Пінськом: »коли литовці йшли пінським полком, князі на них: вийшли з города, а проте погани мали гордощі в серці своєму, та. вони погнали за ними, й ті не втерпіли, почали втікати й як утікали, падали з коней; Василько ж привів перший сайгат (здобич) до брата свого«. В 1245 р. ятвяги воювали Підляшшя й Холмщину. Коли билися під воротами дорогичинськими, на них прийшов Василько, вони виїхали проти нього і не витримали Василькового обличчя, Бог допоміг, і впекли лихі погани, і була на них січ люта, і гнали їх багато поприщ (верств), убито сорок князів, і інших багато убито, і не встояли вони...

Щоб. забезпечити пограничні землі від нападів і руїни, Данило почав систематичну боротьбу з ятвягами. Стали йому до помочі мазовецькі князі, що теж багато терпіли від ятвягів. Перший похід відбувся 1249 р. Війська вийшли з Дорогичина, перейшли болота і ввійшли в ятвязьку, землю. Поляки необережно підпалили перше село й тим самі дали знак ворогові: в ранці зібралися всі ятвяги, піші й верхівці, дуже багато, що ліси сповнилися ними. Бій був незвичайно завзятий, мало не поліг старий полководець Андрій двірський, але »в ятвягів дух упав, коли побачили силу, руську й лядську«. Вони раз-у-раз випадали наново з лісів, але Данилові війська йшли вперед, перейшли Визну й Нарву і з славою повернулися. В 1253 р. був другий, похід на ятвягів. У ньому визначився молодий Лев Данилович, що вбив ятвязького князя Стекинта. Ятвяги покорилися і згодилися, щоб Данило повибудовував у їх землі свої городи та брав з них данину. Частину данини Данило послав у дар полякам: на знак влади, щоб знала лядська земля, що ятвяги платили данину королеві Данилові.

Ці походи скріпили становище галицько-володимирської держави та й супроти Міндовга. Умовою з 1254 р. литовський великий князь відступив Романові, старшому синові Данила, Новгородом Слоним, Волковиськ, так, що границі Данилової держави посунулися значно на північ. Пізніше ціла Литва дісталася під українські впливи, бо другий Данилів син, Шварно, 1267 р. став литовським великим князем, як зять Міндовга.

Але незабаром владу на Литві перебрав Тройден і він рішуче виступив проти переваги Галича. Почав пограничну війну, а 1275 р. здобув Дорогичин і вирізав усіх мешканців. За те Лев покликав на допомогу татар й наїхав на Новгородок. Тоді почалася наново боротьба з ятвягами.

В 1320 рр. Литва зорганізувалася ще сильніше під Ґедиміном і захопила берестейську землю. Але про хід тієї боротьби літописи не переказали певних відомостей.

Так закінчились війни княжих часів.