60407 (Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки), страница 17

Про свавілля місцевої влади в подільських селах у 1932-1933 рр. систематично інформували більшовицьку номенклатуру обласні та районні відділи ДПУ¹⁴¹, всі інформації надходили з грифом „Цілком таємно”. Так, 22 липня 1932 р. Вінницький обласний відділ ДПУ повідомляв обласному комітету КП(б)У: „Про волинки в с. Зятківці Гайсинського району...В результаті проведеної операції заарештовано10 чол.: 2 куркуля, 3 розкуркулених, інші – колгоспники... Під час хлібозаготівель хліб у колгоспників забирався під мітелку, забирали отримане за вироблені трудодні. Характерно відмітити, що в той час, коли колгоспники були відправлені в інші села в якості буксирних бригад, у них в дома у цей час комісії забирали залишені незначні хлібні ресурси... В зв’язку з продовольчими труднощами, один із колгоспників написав заяву в правління про видачу йому 20 фунтів хліба, а голова колгоспу на цій заяві наложив резолюцію: „Видати 20 ф. снігу”.¹⁴²

Даний документ свідчить, що для вилучення продовольства у селянства направлялись бригади з інших сіл. Це підтверджують і події в с. Лісниче Бершадського району, коли продовольчі реквізиції здійснювали буксирні бригади комсомольсько-партійного активу сіл Яланець та Михайлівці Бершадщини.¹⁴³ Причому, експропріатори вказаного району відбирали продукти харчування вже готові для вживання, наприклад, в с. Голдашівка не пожаліли навіть сім’ю червоноармійця Росохати, відібравши всі продукти, в тому числі, печений хліб.¹⁴⁴

Як уже зазначалося, дозвіл на відбір продовольства у селян-боржників за несплату фінансових та хлібозаготівельних зобов’язань, дав РНК СРСР ще в листопаді 1930 р.¹⁴⁵ Вимогу партійних та радянських органів влади здійснювати відбір продовольства у вже голодуючого селянства підтверджують й інші документи, серед них і постанова Вінницького облвиконкому від 26 листопада 1932 р. В ній, у категоричній формі, від місцевих керівників вимагалося, щоб останні, за саботування хлібозаготівель: додатково заносили колгоспи на „чорну дошку”, висилали за межі районів одноосібників, позбавляли селян права користування землею, накладали „натуральний штраф” продовольством у розмірі 15 місячного завдання.¹⁴⁶

Як свідчить документ, штраф стягувався „натуральний”, тобто, продуктами харчування. У зв’язку з цим, в „спецзведенні” Немирівського райвідділу ДПУ відклалася така інформація: „В с. Щурівці в бідняка Мельничука Арсенія було забрано (бригадою) останні 30 ф. муки. У бідняка Клишторного Сави також забрали останні 20 ф. жита і 30 ф. квасолі, при цьому сім’єю Клишторного був піднятий такий крик, що збіглися всі сусіди і з цього приводу Плаксієнко Микита та Гоменюк Іван говорили: робиться щось ужасне, хто буде через два місяці виносити всі ці трупи, причому, Плаксієнко замітив „треба буде кормити спеціально кілька чоловік для того, щоб збирали трупи померлих з голоду...”¹⁴⁷

Про організований більшовицькою владою геноцид голодом проти селянства, засвідчує і інформація одного з членів брацлавської „буксирної” бригади, він зазначав: „Ходим мобілізовані в бригади по Брацлавському району...У нас триста дворів, які розбили на 5 штабів, кожна бригада робила обшук на своєму участку. Направляли в штаб заарештованих, які не виконали заготівлю, де над ними розправлялися співробітники району різними мірами. Невиконавців вночі водили від штабу до штабу, а відпустивши додому, тут же посилають десятника, заарештовують і знову водять його по штабам. Так не давали спати місяць...Рікою лилися сльози, крик, стогін. Співробітники не звертають на це увагу, всякими хитрощами відбираючи хліб... Котрі не видержали, лежать від голоду в могилі, інші живуть опухші й не можуть працювати...”¹⁴⁸

Підсумовуючи інформацію вище поданих архівних джерел, можна цілком стверджувати, що протягом 1929–1933 рр. більшовицький тоталітарний режим, зосередивши значну увагу на проведенні масової насильницької колективізації (одночасно знищуючи селянина-господаря), продовжував систематично нарощувати хлібозаготівельні репресії, конфісковуючи при цьому все наявне продовольство, що ще залишалося в селянських оселях (в одноосібників і колгоспників), остаточно прирікаючи селянські родини України на голодну смерть.

3. Наростання голодного мору на Поділлі (1928-1933 рр.)

Задіяна більшовицьким тоталітарним режимом політика експропріації селянської власності в Україні, призвела до голоду вже у 1928 р. І з цього часу він тільки посилювався.

Вже в травні 1928 р. у Вінницький окружний комітет КП(б)У надійшло зведення ДПУ „Про політстан Жмеринського участку”, в якому містилась інформація: „Хлібна криза відчувається по всьому участку залізниці і прилягаючій 15 верстовій полосі... Становище з недостачею хліба хвилює робітничі маси... Невдоволення відсутністю необхідної кількості хліба серед службовців масове, всі говорять про голод... В селі Юрківка Тульчинського округу селяни настроєні проти Радянської влади і в інших селах бідняки переживають голодовку. В селах говорять, що Радянська влада грабить селян. Позабирали весь хліб і віддали за кордон...”¹

У червні Тульчинський окружний відділ ДПУ ставив окружний партійний комітет КП(б)У до відома про такі події: „В м. Гайсин 2 червня 1928 р. натовп в кількості 300-400 чол. з’явився до будинку райвиконкому з криками „Дайте хліба”...В селі Тарасівка біля хати-читальні розклеєні листівки із таким змістом: „Параходик пливе мимо пристані, будем рибку кормить комуністами”...У Бершадському районі секретар райвиконкому отримує такі записки: „Куди ви відправляєте наш хліб, наша худоба гине від голоду, ми також голодуємо”...В Томашпільському районі селяни говорять, що стало важче жити ніж в голодні роки, немає ні кусочка хліба, Радянська влада влаштувала штучний голод... У Тульчинському районі черги голодуючих за хлібом розганяють міліціонери, в чергах твердять, що уряд продовжує вивозити хліб за кордон, а ми тут голодуємо... Серед учительства Соболівського району відчувається значне реагування на нестачу хліба...”²

В липні 1928 р. секретар Вінницького окружного комітету КП(б)У отримав доповідну окружного відділу ДПУ такого змісту: „По агентурним матеріалам більша частина населення с. Багринівці Літинського району, приблизно 300 дворів, абсолютно немає хліба і висловлює невдоволення тим, що під час хлібозаготівлі вивезли із села 10 000 пудів зерна... Члену правління Багринівського кооперативу Сакевичу бідняки заявили: „Ми тебе поб’ємо і весь хліб із кооперації заберемо. Що ми з голоду повинні пухнути?”³

Спецзведення Вінницького окружного відділу ДПУ за перше півріччя 1928 р. свідчать про наростання хлібної кризи і погіршення становища з продовольством в регіоні, а саме: „Ще з початком весни стали надходити листи про недостатнє постачання хліба сільській бідноті. Набагато збільшилося таких листів в травні. Тільки останніми днями, редакція одержала дописи на цю тему з цілої низки сіл: Слобода (Хмільницький район), Дашів (Іллінецький район), Сосни (Літинський район), Бондурівка й Мар’янівка (Немирівський район)...З Ободівки пишуть, що мають потребу в борошні 300 чоловік... При розподілі хліба в кооперативі, що називається, б’ються. Внаслідок цього, за словами сількорів, біднота, що немає де придбати хліба – голодує... Влада викачала хліб, не враховуючи потреб села, а тепер у нас голод...”⁴

Не дивлячись на застерігаючі інформації місцевих партійних органів та силових відомств про початок масового голоду, вищі партійні органи влади продовжували сталінський курс на примусове вилучення хліба. Їхню позицію підтвердив і партійний форум – липневий 1928 р. пленум ЦК ВКП(б), на якому Сталін заявив про „посилення опору з боку капіталістичних елементів”⁵ і необхідність за всяку ціну виконати намічені хлібозаготівельні плани. Продовольча криза в країні загострилася ще більше.

Про голод на Поділлі і в другій половині 1928 р. свідчить значний масив документів Державного архіву Вінницької області. Так, у доповідних записках окружних відділів ДПУ окружкомам КП(б)У, повідомлялось: „Цілком таємно. Якщо раніше, під час проведення кампанії самообкладання, мали місце антирадянські виступи куркульства, то в даний момент, в зв’язку з хлібною кризою, ми наблюдаємо масові селянські виступи, про що свідчать такі факти (висловлювання селян): „Минулий рік не був неврожайним. Хліб на Україні є. Куди дівається наш хліб. Наша худоба гине від голоду. Ми також голодуємо... Селянам стало важче жити ніж в голодні роки. Я не маю ні кусочка хліба і худоба моя гине від голоду. На базарі неможливо дістати ні одного фунта хліба, тому що влада забрала і вивезла увесь хліб. І не тільки у мене, а у всіх селян... Уряд вивозить хліб за кордон, а ми тут здихаємо з голоду. В Одесі грузять хліб на пароплави. А ми залишилися без хліба... Радянська влада влаштовує штучний голод. Повсюди черги голодних людей, а міліція їх розганяє... Комуністи ведуть країну до розрухи і голоду, нам, селянам потрібно покласти цьому край. Представники райвиконкому будуть до нас їздити до тих пір, поки ми не візьмемо коси та вила і не прогонимо їх з села...”⁶

Продовольча криза, у зв’язку з репресивними хлібозаготівлями, в 1929 р. тільки посилилася. Навесні у більшості українського селянства закінчилися припаси продуктів, розпочався масовий забій тварин, проїдання посівного матеріалу. Селяни намагалися рятуватися, вживаючи в їжу сурогати. Випадки опухання стали набувати масового характеру. У Могилів-Подільському окрузі жінки влаштовували голодні бунти проти влади, заявляючи: „Не потрібно чекати поки нас виморять голодом або ми замерзнемо в чергах за хлібом на морозі, а потрібно добиватися, тим більше, що ми жінки і нам нічого не зроблять”.⁷

В оглядах Інформвідділу ЦК КП(б)У „Про хід хлібозаготівель” за червень 1929 р., читаємо: „Спостерігаються випадки масових обшуків, арештів, перекручування в бік продажу майна за нездачу хліба, розповсюдження нових методів хлібозаготівель на велику кількість середняцьких господарств, використовування хлібозаготівель з ціллю розкуркулення...”⁸

Інформації Вінницького окружного партійного комітету „Про хід хлібозаготівель по Вінницькій окрузі” за перше півріччя 1929 р. свідчать, що розмови серед селян носили такий зміст: „Радянська влада дере останню шкуру й хоче нас залишити без хліба (Літинський район)... Влада вивозить хліб за кордон, а нас і середняків залишила без хліба (Дашівський район)... Більшовики хотять вивезти з України весь хліб, після чого задушать Україну (Калинівський район)...”; „При проведенні хлібозаготівлі, до 713 господарств примінили опис майна, до 238 господарств – продаж, а 110 осіб – до судової відповідальності за злочинну нездачу хліба... На райпартзборах Синявського району (Проскурівська округа) виступив один партієць і заявив, що партія робить помилку, проводячи таку тяжку для селян хлібозаготівлю, селяни сидять на голодному пайку, сільське господарство руйнується... В селі Миколаївці Козятинського району бідняки заявили на сході, що скоро всі здохнуть з голоду, ніде дістати хліба... В одному із сіл Любарського району (Бердичівський округ) Комісія по хлібозаготівлі відмовилася від роботи, заявивши, що грабувати не підуть, а хліба в селі всерівно немає...”⁹

Значно прискорили трагедію українського народу рішення листопадового 1929 р. пленуму ЦК ВКП(б),¹⁰ який взяв курс на суцільну насильницьку колективізацію сільського господарства та постанова ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. „Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву”,¹¹ котра зобов’язувала партійні і виконавчі органи влади „перейти від політики обмеження куркульства до політики ліквідації куркульства як класу”.

У зв’язку з прийняттям вищезазначених партійних постанов та з початком їх втілення в життя, наприкінці 1929 – початку 1930 рр. зубожіння українських селян набрало масового характеру, адже одночасно з „великим переломом на селі”, посилились повальні обшуки та вилучення зерна, конфіскації у селянства місцевою владою, за невиконання різного роду сільськогосподарських повинностей, майна, худоби, сільськогосподарського реманенту, продуктів харчування.¹²

Дочекатись нового урожаю ставало все важче, голод став реальністю для переважної більшості районів Поділля.

У політдонесеннях за січень 1930 р. „Про політико-моральний стан 24 Могилів-Подільського прикордонного загону ДПУ” міститься інформація про те, що розмови серед червоноармійців в основному носили такий зміст: „Хліб останній забирають, а якщо не даси – саджають у ДОПР; ... на селі робиться все незаконно, селян грабують, скоро заберуть останнє і скоро всі помруть з голоду; ... дома відвезли 120 пудів... , щоб виплатити, батько продав коня; ... з цією хлібозаготівлею, може спалахнути повстання; ... у брата взяли 112 п. хліба і ще повторно обклали на 45 п., а всього залишилось на 9 їдоків 157 п., що не хватить...”¹³

В інформаційному бюлетені газети „Червоний край” від 25 лютого 1930 р. про ситуацію в селі Кожухів Хмільницького району, зазначено: „Записалося до колгоспу лише 100 господарств. Пронеслася чутка, що артільцям лишать по 30 фунтів на їдця... Селяни сильно бояться загального голодування...”¹⁴

Матеріали Вінницького окружного відділу ДПУ – „Спецзведення № 6 за травень 1930 р.” – свідчать, що становище з продуктами харчування на селі стало критичним – селяни голодували: „По деяких селах Липовецького району, особливо Пісочин і Війтівці, із-за відсутності хліба і др. продуктів, частина бідняків-колгоспників Липовецького району не можуть вийти в поле. Дані села відстають в посіві; ... у Жмеринському районі... в с. Сьомаки, Москалівка, Козачівка і ін. бідняки-індивідуальники та колгоспники по декілька днів сидять без хліба; ... голова колгоспу с. Трибухи Літинського району заявив, що якщо не дадуть хліба, прийдеться колгоспу розійтись; ... у Немирівському районі в багатьох селах, в зв’язку з продовольчими труднощами, серед бідняків упадочні настрої... В селі Сподахи бідняки цього села Бурко Ісидор та Деркач Мотря заявляють: „Хоч пропадай, немає ні кусочка хліба, хто ж нам поможе?”¹⁵

Таким чином, задіяні більшовицьким режимом механізми творення голодомору (експропріація селянської власності): фінансові побори, систематичні репресивні хлібозаготівельні кампанії – тотальне вилучення хліба, суцільна насильницька колективізація, яка прискорювалася ще й ліквідацією „куркульства” (фізичним знищенням основного виробника хліба, котрий ніколи б не вписався у більшовицьку доктрину – комуністичне суспільство) – ці заходи кремлівських вождів призвели до масового голоду в Україні, зокрема на Поділлі, вже в 1928-1930 рр.