60407 (Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки), страница 16
Описание файла
Документ из архива "Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "история" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "история" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "60407"
Текст 16 страницы из документа "60407"
за невивіз лісу: заможників – 3, позбавлення волі на 3 роки, до примусової праці на 1 рік, штраф – 1 300 крб.;
за невиконання умови контрактації: заможників – 1, позбавлення волі на 2 роки, бідняків – 1, до примусової праці на 6 місяців;
за хижацьке нищення худоби: заможників – 1, до позбавлення волі на 2 роки і 8 місяців, бідняків – 4, до примусової праці на 2 роки і 5 місяців...”123
Становище стало ще більше погіршуватись у зв’язку з масовою та повною конфіскацією місцевою владою у селян, за невиконання різного роду сільськогосподарських повинностей, майна, худоби, сільськогосподарського реманенту, продуктів харчування, навіть - ікон. Зокрема, у доповідній записці Соболівському райпарткому КП(б)У про події в селі Глибочок, партактивіст Сіденко доповідав: „Сільська рада... конфіскувала в гр. Білеми К., під керівництвом члена партії, інструктора обласного виконавчого комітету т. Степанцева все майно, а саме: житлову хату (виселили його одразу), всі господарчі будівлі, робочу худобу, всі хатні речі... Характерно, що при конфіскації забирались самі негідні речі... кошики, старі рамки, фонарі, образи...”124
Не маючи змоги виконати все зростаючі плани і щоб не потрапити під суд (рішення суду, як правило, предбачало тюремне ув’язнення і повну конфіскацію майна), більшість селян почали розпродаж всього, що у них було, компенсуючи податки грішми і остаточно руйнуючи господарство.
Руйнацію українських сіл підтверджує також спільна постанова Наркомторгу, Наркомюсту та Наркомземсправ УСРР: „Список речей, на які не можна звертати стягання штрафів, що їх присудив кримінальний суд за відмову здати хліб або за опір проведенню хлібозаготівельного плану”, прийнята ще 23 жовтня 1929 р. Грабіж набрав таких величезних розмірів, що державні Наркомати, нарешті, звернули увагу, але тільки на те, щоб довести до відома місцевих експропріаторів, аби ті не стягували штрафи через суд (за невиконання хлібозаготівель) на таке майно: „1. Одяг та взуття, потрібні для оштрафованих і членів їхньої родини, по одному предмету верхньої одежі, по парі чобіт чи черевиків, по шапці чи кашкетові, хустці...; 2. Потрібна для всіх вищезазначених осіб білизна в кількості найбільше по дві зміни...; 3. Ліжка, постіль..., на кожного по одному; 4. Потрібні всім згаданим особам харчі – найбільше на один місяць та палива для житла – найбільше на два місяці; 5. Потрібний посуд у кількості: один чайник або чавун на окріп та одне відро на всю родину, а також по одній тарілці, виделці, ножеві, ложці, склянці або чашці та мисці на кожного з членів родини”.125
26 жовтня 1929 р. була прийнята ще й постанова Народного Комісаріату фінансів УСРР, яка підтвердила загострення „класового протистояння” в українському селі. Дана постанова – „Правила про опис, арешт і продаж з прилюдних торгів майна неплатіїв державних і місцевих податків, оплат і мита”, вимагала від місцевих органів влади, щоб частина конфіскованого селянського майна не розбиралась біднотою і розпродувалась в селах за безцінь, а передавалася кооперативним організаціям, з метою продажу його в інших місцях за вищу ціну. В переліку речей для реалізації кооперативними структурами вказуються в алфавітному порядку 76 найменувань, а саме: бавовна, борошно, бруси, білило, вовна, взуття, залізо, кава, кислоти, кінський волос, крохмаль, крупи..., лісові матеріали, льон, макарони, масло, махорка, медикаменти, метал, мило, м’ясо, насіння, нитки, овес, одяг, оліфа, олія, оселедці, папір, патока, прядиво, пух-пір’я, рис, садовина, сіті рибальські, сир, скло, спецодяг, спирт, стрічка гумова, тканини..., хутро, цвяхи, цемент, цукор, чай, шкіра, щетина, яйця, ячмінь.126
Отже, зазначені архівні джерела засвідчують, що впродовж 1929-1930 рр. руїна українського села посилилась: виконати непомірні фінансові та продовольчі завдання ставало неможливим, а це неодмінно призводило до штрафів, конфіскації майна, розорення і зубожіння селянства; з кожним днем бажання продуктивно працювати втрачалося, цьому передували, як і страх бути віднесеним до „куркулів” (з перспективою виселення), так і розуміння того, що влада, використавши систему штрафів та „червоні валки”, все одно відбере, щонайменше усі лишки.
В наступному – 1931 р., більшовицька влада прискорила темпи і посилила зусилля „упокорення українського селянства”. Так, об’єднаний пленум ЦК і ЦКК ВКП(б), який відбувся в грудні 1930 р., приймаючи планові завдання на наступний рік, постановив: „Забезпечити в 1931 р. охоплення колективними господарствами для України... не менше 80% селянських господарств, що означає для цих районів завершення в основному суцільної колективізації і ліквідацію куркульства як класу..., сміливо перенести в практику м’ясозаготівельної роботи випробувані методи хлібозаготівель...”127
Сприяли зріючій трагедії і рішення українського партійного керівництва. У червні 1931 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, який розглянув питання „Про завдання хлібозаготівельної кампанії 1931 р.” та постановив: „Проведення нової хлібозаготівельної кампанії має бути продовженням нашого рішучого наступу на куркульсько-заможні верстви села, нашої дальшої боротьби за зміцнення і розвиток колгоспного та радгоспного будівництва, за остаточну ліквідацію куркульства як класу.”128
У зв’язку з реалізацією на місцях вказаних партійних рішень, з райпарткомів у листопаді 1931 р. надходили наступні повідомлення: „Брацлав. В сучасний момент РПК, зважаючи на недостатню мобілізацію уваги та участі передових колгоспників та бідняків-середняків, одноосібників до виконання своїх завдань, в справі остаточного закінчення плянів хлібозаготівлі по відсталим селам та району в цілому, переводе організовано 4 буксирних бригади кількістю до 400 осіб, що охопили собою 12 сіл, по яким маємо значний здвиг....”129
Звичайно, можна не сумніватися, що 400 „буксирників” успішно „допомогли” селянам 12 сіл району виконати хлібозаготівельний план, залишивши останніх без продуктів харчування.
Але, незважаючи на катастрофічне становище в українському селі, Політбюро ЦК КП(б)У, за участю голови РНК СРСР В. Молотова, 29 грудня 1931 р. приймає таємну постанову „Про заходи посилення хлібозаготівель”. Постанова вимагає від партійних організацій України рішуче посилити хлібозаготівлю, мотивуючи це рішення тим, що на грудень 1930 р. Україна здала державі 426 млн. пудів хліба, а в 1931 р. – тільки 401 млн. пудів хліба.130
І в цей же день, 29 грудня 1931 р., Народний Комісаріат постачання УСРР приймає постанову за № 01548 „Про постачання керівного складу районів” (також з грифом „Цілком таємно”). В ній йдеться про покращання матеріального становища районного керівництва і їх сімей. З цією метою, для них, через мережу закритих розподільників ДПУ, налагоджувалось продовольче постачання хлібом, крупами, маслом, консервами, рибою, цукром та ін.131
Таким чином, партійна номенклатура зазделегідь подбала і захистила себе від смерті, прекрасно розуміючи, що насувається страшний людський мор голодом.
А мільйони приречених на голодну смерть селян, у яких уже не було продовольчих запасів, отримали у грудні 1931 р. на один трудодень (селяни називали трудодень – труподень) менше карбованця і не мали майже ніякого шансу для порятунку своїх сімей. Так, у Джулинському районі трудодень становив: колгосп ім. Ворошилова с. Ставки – 0,50 коп.; колгосп ім. Петровського с. М’якохід – 0,79 коп.; колгосп ім. Сталіна с.Шляхова – 0,54 коп.; колгосп “Нове життя” (скільки цинізму в назві) с. Тирлівка – 0,24 коп.; колгосп “Перемога” с. Тернівка – 0,40 коп...132
Репресивні хлібозаготівлі з використанням „червоних валок”, системи штрафів, виселення з осель будуть систематичними до 1933 р., незважаючи на те, що в Україні вже лютуватиме голодомор. Так, у 1932 р. заступник начальника Вінницького обласного відділу ДПУ Рахліс у доповідній записці секретарю Вінницького обкому КП(б)У Чернявському, повідомляв: „Цілком таємно. В результаті хлібозаготівель… мають місце велика кількість розпроданих селянських господарств та виселення із хат сімей... Чечельницький район – розпродано біля 700 господарств, 90% селян вигнано із своїх домівок... Чернівецький район – в одному лише селі Березівка розпродано 122 господарства... Немирівський район – 250 господарств... Тиврівський район – 265 господарств... Подібне становище і в інших районах... Велика кількість селян залишилась під відкритим небом, голодують, нишпорять по селах... ”133
Значно прискорив голодну катастрофу українського селянства черговий приїзд наприкінці 1932 р. в Україну групи „інквізиторів” на чолі з Молотовим. Їх вердикт був категоричним – за всяку ціну виконати хлібозаготівельні завдання. У зв’язку з цим, в листопаді 1932 р. РНК УСРР прийняв постанову „Про заходи до посилення хлібозаготівель”, зобов’язавши місцеву владу виконати плани хлібозаготівель до 1 січня, а утворення насіннєвих фондів – до 15 січня 1933 р. Райвиконкоми разом з сільськими радами перевіряли запаси колгоспів, вилучали наявний у них хліб з перерахуванням у фонд хлібозаготівель. Було заборонено видачу будь-яких натуральних авансів колгоспникам, ініційовано „повернення незаконно розданого хліба з тим, щоб спрямувати його на виконання плану хлібозаготівель”.134
Якщо колгосп не виконав плану хлібозаготівель, то уповноважений райвиконкому разом із активістами зараховував урожай з присадибної ділянки колгоспників до фонду натуральної оплати на трудодні... Від колгоспів, що виконали план та створили насіннєвий фонд, вимагали „переревиконання плану”.135
Механізмом творення голодомору було також рішення ЦК КП(б) про занесення колгоспів-боржників на „чорну дошку” (рішення затверджене політбюро 18 листопада 1932 р). Покаранням для таких колгоспів були: повна заборона централізованого продовольчого постачання, призупинення будь-якої торгівлі і вивіз з лавок наявних продуктів харчування, згортання колгоспної торгівлі для колгоспників й одноосібників, призупинення всякого кредитування і вимога повернути вже видані кредити, очищення колгоспів від контрреволюційних елементів.136
Керівники обласного рівня слухняно виконували вказівки „з верху”. Так, 17 листопада 1932 р. бюро Вінницького обкому КП(б)У постановило: „1. Фракції ОВК протягом однієї доби видати постанову про занесення на чорну дошку тих районів, сіл і колгоспів, що злісно саботують хлібозаготівлі... Облпрокуратурі і Облсуду забезпечити позачерговий розгляд судових справ в цих селах і колгоспах. 2. Зобов’язати РПК та РВК виключну увагу приділити виконанню планів одноосібниками, особливо твердоздавцями, на основі попередніх директив і постанов, до злісних не здавців хліба застосувати рішучий твердий натиск через... вивішування чорних списків, дотермінове стягнення всіх боргів, безперечне вилучення, тощо. Всім уповноваженим Обкому перевірити наявність чорних списків по селах, і там де їх немає – негайно вивісити такі списки. 3. До колгоспів, що злісно не виконують держ. зобов’язань по хлібозаготівлі і що розбазарюють хліб застосовувати дотермінове стягнення кредитів, позик та боргів, перевірку особистого складу, прискорення розгляду кримінальних справ на членів Правлінь, ревкомісії, рахівників, магазинерів, вагарів тощо (крадіжки, розбазарювання)”.137
На вимогу обкому партії, 19 листопада 1932 р. Вінницький облвиконком постановою „Про перебіг хлібозаготівель по районах області”, ухвалив наступне: „Нижчезазначені райони, села, колгоспи, одноосібні господарства сіл, що під впливом глитайських та рвацьких елементів стали на шлях саботажу хлібозаготівель – невиконання свого обов’язку перед пролетарською державою – занести на чорну дошку:
райони: Брацлавський, Липовецький, Любарський, Немирівський, Станіславчицький, Чуднівський;
одноосібників: Степанівської с/р, Вороновицького району; Заливанщинської с/р, Антонопільської с/р, Калинівського району; Губницької, Нараївської, Гайсинського району; Яблунівської, Деражнянського р-ну; Волосо-Крикливецької, Соколівської, Крижопільського р-ну; Смотрицької, Сироватенської, Смотрицького р-ну; Никонівської, Бердичівської м.р.; села Педоси, Хмільницького р-ну; с. Степанок, Козарівки, Барського р-ну; с. Молотківець, Куманівки, Махнівського р-ну; с. Петрівки, Копайгородського р-ну; с. Гриців, Грицівського р-ну; с. Волосівці Меджибіжського р-ну; с. Рожнятівки, Голинчинець, Шаргородського р-ну; с. Городище, Рудниці, Піщанського р-ну; с. Мазурівки, Тульчинського р-ну; с. Петрані, Людавки, Жмеринського р-ну; с. Олешківці, Мархлівки, Городоцького р-ну; с. Оленівки, Яруги, Козлова, Могилів-Под. р-ну; с. Крівчак Дунаєвецького р-ну; с. Соболівки, Янова, Теплика, Кивачівки, Теплицького р-ну; с. Паріївки, Іллінецького р-ну; с. Росохова, Тростянця Антонівського р-ну;
колгоспи: “Нове життя”, ім. Ворошолова, Смотрицького р-ну; “Шлях Леніна”, “Шлях до соціалізму”, Крижопільського р-ну; ім. Косіора, Гайсинського р-ну; “Велико-Чернятинський”, “Павлівський”, Калинівського р-ну; ім. РСЧА с. Оленівки Вороновицького р-ну; Хмеліщанський, Бердичівської М.Р.; с. Лозової, Хмільницького р-ну; “Більшовик”, Барського р-ну; “Вовчинецький”, Махнівського р-ну; ім. Дзержинського, Копайгородського р-ну; с. Кожичне, Грицівського р-ну; с. Голинчинець, Шаргородського р-ну; ім. Шевченка, “Червоний плуг”, Тиврівського р-ну; с. Орлівки, Тульчинського р-ну; ім. “10-ти річчя КНС”, ім. Чубаря, “Трудолюбие”, Піщанського р-ну; с.с. Потоки, Людавки, Лисянки, Леляк, Жмеринського р-ну; “Перемога”, Могилів-Под. р-ну; “Серп”, “Робків”, Городоцького р-ну; ім. Леніна, “Жовтень”, Теплицького р-ну; с.с. Копіївки, Криштопівки, Іллінецького р-ну.138
Через кілька днів, 26 листопада бюро Вінницького обкому КП(б)У прийняло ще одну постанову стосовно занесення селянства на „чорну дошку”, вимагаючи від виконавців складати нові списки боржників.139
Після прийняття зазначених партійно-радянських постанов, відбір продуктів харчування в селянства Поділля значно посилився і набрав масового характеру. Різного роду більшовицькі бригади: „буксирні”, робітничі, райпартійні, кооперативні, фінансові, комсомольсько-молодіжні тощо відбирали все їстівне в селянських оселях, виконуючи вимогу: „безперечне вилучення”, партійного керівництва. Як правило, всі активісти були озброєні, а для координації своїх злочинних дій у великих селах організовували ще й бригадні штаби.140