60372 (Гiмн України)

Гiмн України

Змiст

1. Вступ

2. Визначення слова гiмн

3. Початок створення Украiнськрго гiмну

4. Затвердження Державного гімну Верховною Радою України 15 сiчня 1992року

5. Закон «Про Державний гімн України» 6 березня 2003 року

6. Текст Державного гiмну Украiни

Використана лiтература

1. Вступ

Історія національно-визвольних рухів свідчить, що в моменти їхнього піднесення суспільна увага завжди була прикована до національної символіки. Це цілком природно, бо національні символи - не випадкові знаки і барви. Вони постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і тісно пов`язані з його духовністю, прагненням до єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів.

Українська державна символіка відображає традиційну українську символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.

Герб

Ключем до розуміння української символіки є чільний її елемент, нині відомий під назвою "Тризуб" .

Перша літописна згадка про тризуб як про великокнязівський знак стосується Х ст. Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича. Згодом цей знак карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича де з одного боку портрет володаря, а з іншого - тризуб.

Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов (або Вогонь, Воду й Життя). Тому тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському, його зображення знайдено на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни, на надгробку св. Еріка у Швеції тощо.

На час прийняття Руссю-Україною християнства тризуб був настільки популярним, що хрест довелось об`єднати з ним в один знак - для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих Золотих воріт, на маківках Володимирського собору (де тризуб уже ледь помітний).

Кожен символ ставить акценти на різних аспектах світобудови, графіка кожного знаку лаконічна чітка і промовиста. Якщо хрест концентрує увагу на значимості для світобудови третьої сили, то тризуб, відображаючи як триєдність світобудови, так і троїстість полум`я-енергії, принцип вогню і поступу.

У прямих предків сучасних українців-слов`янського племені полян, званих також "русь" і "сколоти", як і в їхніх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства і була поширена легенда про походження полянської (Київської) держави від трьох братів, які "сіли" на трьох київських горах. Зверхники полян-русів, київські князі, так само, як і царі скіфів, карбували на своїх монетах знак Трійці - Тризуб.

Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має на Україні також широку естетичну функцію та функцію оберегу. Тризуб зображався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так і в рукописних текстах книг, на монетах і печатках, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках і навіть на посуді.

Культ тризуба в орнаментуванні українських рукописів зникає, на жаль, у XVII ст. разом із заміною рукописів друкованими книжками. Однак у народному побуті найменш денаціоналізованих, гірських районів України він живе й досі. Так, у Карпатах, під Різдво чи Йордан, селяни деяких сіл донедавна малювали на своїх хатах споконвічні магічні знаки тризуба.

Прапор

Крім містичного знаку-тризуба українська державна символіка включає жовто-сині барви.

На відміну від однозначного слова "колір", слово "барва" багатозначне. В старовину воно означало не лише певний колір, але й уніфікований одяг, тобто належність до певної групи людей. Один з діалектних варіантів слова "барва" набув значення матеріального барвника, це слово "фарба", інший "варна" - зберіг лише його друге значення: певної групи людей.

У давніх аріїв було три барви (варни): біла - старшина, жреці-правителі, яких звали рахмани (брахмани); червоно-малинова - воїни (шатри, кшаттії); чорна - сіячі та скотарі (вайш`ї та шудри).

Запорожці, як люди, які повністю присвятили себе священній війні за Україну, дотримувались звичаїв і символіки барви воїнів - зодягались у червоно-малиновий одяг і мали, крім мирного жовто-синього, бойовий, червоно-малиновий стяг; гетьман мав срібно-білий прапор, військово-магнатські формування - червоно-білий, а військово-народні - червоно-чорний. Оскільки гетьман у певних ситуаціях мав виступити то від старшини, то від козацтва, то від селян, а то й від усіх зразу - він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів. Біло-червоно-чорна символіка кольорів збереглася на Україні і до сьогоднішнього дня в традиції вишивати червоно-чорним по білому, що символізує єдність усіх груп (барв, варн) в одному народі.

Однак, жоден з цих традиційних кольорів не став державною барвою в силу двох причин. Перша з них полягає в тому, що ця барва є спільною для десятків націй і народностей, які розвинулися з єдиної давньоарійської спільності, а друга - в тому, що за цими кольорами протягом тисячоліть, міцно установилася соціальна функція. В українців національною барвою стала інтегруюча релігійна синьо-жовта.

Національна барва з`являється по всій Україні і, насамперед, у розписах церков та у церковних речах - ризах, фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва - мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто-синіх тканин, у гербах українських земель. Так герб роду Богунів мав голубий щит із золотою підковою і золотим кавалерським хрестом.

Звертає на себе увагу органічна близькість українців різних земель із національною синьо-жовтою барвою, яка виразно виявилася під час середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. Як відомо, Київщина у цей період встановила гербом золотого тризуба на голубому полі, Галичина - золотого лева на голубому полі. Так на землях України узаконилась однакова національна барва. Збіг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той час не були об`єднані в єдиній Український державі.

Жовто-синя барва була настільки усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-синього прапора як державного символу, не викликало жодного сумніву, що до правомірності цього акту.

Сьогодні наш прапор майорить на вершинах Гімалаїв, Ельбрусу й Кіліманджаро, а жовто-синя барва, як Українська національна символіка, утвердилась на всіх материках планети.

Гімн

Що стосується національного гімну України, то ним став вірш визначного патріота і вченого, поета і громадського діяча Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна", написаний у 1862 році. Вперше вірш було надруковано у львівському журналі "Мета", 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами - 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.

15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про Державний гімн України" запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна". У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме "Ще не вмерла України і слава, і воля".

2. Визначення слова гiмн

ГІМН - урочиста пісня, виконання якої пов'язане святковими урочистостями, офіційними державними заходами, військовими парадами, політичними подіями, церковно-культовими ритуалами, тощо. Існують державні, військові, патріотичні, релігійні, національні Г. Вони відзначаються образністю тексту, легкою мелодією, розміреним ритмом, величавим характером. Державні і національні Г. утверджують усталене традицією почуття єдності і самобутності народу і є узагальнюючим образом народних почуттів.

Своїм корінням Г. сягають глибокої давнини. Початкове вони використовувались для прославлення богів та героїв. Найдавніші були складені ще в стародавніх Месопотамії та Єгипті. Значного розвитку досягло творення Г. у античній Греції, де їх виконували хори під акомпанемент кифари.

Після утвердження християнства широкого розвитку досягли релігійні Г Відомими їх творцями були Роман Солодкоспівець, Йоан Дамаскин та ін. У Київській державі часто виконувалися величальні Г. - кондаки, а в середньовічній Західній Європі католицькі Г. - хорали.

Більшість сучасних державних Г. європейських країн зародились у 18-19 ст. Це польський національний Г. “Єще Польска нє згінела” чеський,- “Де є батьківщина моя”, французький - “Марсельєза” та ін. Державні Г. існують у всіх сучасних державах і разом з гербом та прапором складають державну символіку.

Український національний та державний Г. -пісня “Ще не вмерла Україна” - був створений у 60-х рр. 19 ст. Автором його слів є відомий український поет, етнограф, фольклорист Павло Чубинський (1809-1884). Вперше слова Г. були опубліковані у 1863 і дуже швидко розійшлися та стали популярними серед інтелігенції, студентів у різних частинах України. Автором музики є греко-католицький священик, композитор та диригент Михайло Вербицький (1815-1870). Крім М. Вербицького, музику до гімну “Ще не вмерла Україна” писали інші композитори, зокрема Кирило Стеценко.

Впродовж 19-20 ст. національними Г. на українських землях вважалися також інші пісні. Особливо часто це був “Заповіт” Т.Шевченка, який постійно виконували під час урочистих подій. На галицьких землях 19 ст. широко використовувалася пісня “Мир вам, браття, всі приносим” (слова І. Гуталевича, муз. Д. Січинського), яка у 1848 була визнана Головною Руською Радою як Г. галицьких українців.

Згодом цю ж роль виконували твори “Не пора” (слова І.Франка, музика Д.Січинського), “Вічний революціонер” (слова І. Франка, музика М.Лисенка).

На Закарпатті українці широко використовували Г. “Я русин був” та “Подкарпатськії русини” (слова О. Духновича). Останній, зокрема був офіційним Г. краю у роки його входження до складу Чехо-Словаччини (до 1938). Незалежна Карпатська Україна (березень 1939 р.) ухвалила своїм офіційним Г. пісню “Ще не вмерла Україна”.

Знаним серед українського населення Галичини та інших регіонів України був церковний Г. “Боже великий єдиний, нам Україну храни” (слова О. Конинського. музика М. Лисенка).

Українська еміграція у США та Канаді як Г. використовувала пісні “За тебе, Україно” (слова В. Щурата, музика С. Людкевича), “Для тебе, Україно, живемо” (слова О. Грицая, музика С. Людкевича) та ін.

У кінці 20 - на початку 20 ст. Г. “Ще не вмерла Україна” став найбільш вживаним. Особливо він поширився у роки визвольних змагань українського народу 1917-1921, однак спеціального закону, що встановив би його як єдиний державний Г, прийнято не було.

Після відновлення незалежності України Г. “Ще не вмерла Україна” став державним і використовується у всіх випадках, коли його вживання є необхідне і передбачене діючим законодавством.

3. Початок створення Украiнськрго гiмну

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року: український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

Перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4 Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами — 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. У 1917—1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

Коли у Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни у його складі, «Ще не вмерла Україна» була відкинута як варіант, щоб не викликати занадто сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст у якому б стверджувалося, що Україна — держава що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав видатний український поет Тичина Павло Григорович. Саме його варінт «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став державним гімном Української РСР в період з 1949 до 1991. Композитор Лебединець Антон Дмитрович створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи і не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР а не Української РСР.

4. Затвердження Державного гімну Верховною Радою України 15 сiчня 1992року

15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України.

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.