58942 (Проблеми відродження української державності)

Проблеми відродження української державності

Вступ

Бурхливі соціальне-економічні й політичні процеси, культурно-національне відродження в Україні у XVI-XVII ст. висунули як актуальну проблему національної державності. Ця творчо-будівнича ідея охопила всі сфери життя української нації. Народ, котрий мав на своєму тривалому історичному шляху таку могутню державу, як Київська Русь, а потім зазнав хижацьких загарбань і знущань, не міг не піднятися на боротьбу за свою незалежність. Слова Пилипа Орлика про те. що українська держава має право на незалежне існування й "вона є вільним князівством,., що козацька нація й Україна були вільними", стали стрижнем глибинних суспільно-політичних процесів, вододілом між різними політичними силами. Ця ідея стала великою рушійною силою народних мас, формувала відповідні політичні структури та об'єднання. Вона дістала втілення в тогочасній політичній літературі, історичних дослідженнях і літописах, у релігійних проповідях, художній творчості та фольклорі.

Доба національно-визвольних повстань

Боротьба за незалежність знайшла своє відображення у національно-визвольних виступах. Наприкінці XVI ст. Україна стікала кров'ю селянсько-козацьких заворушень під проводом К. Косинського, Наливайка, які повели повсталих на бій проти польської шляхти. Ідея відродження української державності визначала гідність славного сина України, гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича Сагайдачного. Маючи досить сильні козацькі з'єднання, вміло використовуючи складну міжнародну обстановку, він домігся визнання польським урядом автономії українських земель у складі Речі Посполитої. На сеймі у Варшаві, де делегацію Війська Запорозького очолював Сагайдачний, були задоволені важливі козацькі вимоги: ліквідування посаду старшого над козаками від польського уряду, на якому держалася влада обраного на козацькій раді гетьмана над Україною; скасовувалися рішення сейму щодо обмеження козацьких вольностей і прав; населення України дістало свободу віросповідання; визнавалася польським урядом і захищалася від гонінь властей Речі Посполитої православна єпархія. Академік Д.І. Яворницький, один із авторитетних фахівців з історії козацтва, зазначав з цього приводу, що завдяки дипломатичному тактові, не оголюючи наголо меча, Сагайдачний зумів домогтися у поляків таких результатів для блага свого народу, про які навіть не мріяв жоден з українських гетьманів. Він заклав міцні підвалини для подальшого існування українського козацтва й разом із тим замислив програму його майбутніх дій; з огляду на це гетьман Богдан Хмельницький лише продовжив справу Сагайдачного, традиції українського народу, його прагнення до незалежності знайшли втілення у всенародній визвольній війні під проводом Б. Хмельницького (1648-1654).

Як неодноразово заявляв бунтівний гетьман, його мета — з’єднати всі українські землі, об'єднавши їх у самостійну державу. І в ході самої війни стало зрозуміло, що її фактичні досягнення далеко переростають межі попереднього козацького авантюризму, що зусилля українського народу спрямовані на одержання незалежності від Польщі, й лише існування національної держави забезпечить йому гідне місце в світовому процесі.

Цьому сприяли розмах народного повстання, зріст національно-політичної свідомості козаків і селян, зміцнення авторитету Хмельницького серед населення, перехід на його бік української шляхти й духовенства.

Результатом переможної війни українського народу проти польської шляхти було утворення козацько-гетьманської держави, відбулись кристалізації основних принципів політичної доктрини Богдана Хмельницького, стрижень якої складали національна державна ідея, яка вперше була сформульована в історії вітчизняної суспільно-політичної думки.

Козацтво стало провідною верствою в країні. Разом з частиною української шляхти козаки збудували українську державу й посіли в ній становище організуючої, правлячої й економічно найсильнішої верстви.

Державотворча тогочасна політична думка і практика були спрямовані на вирішення двох найважливіших і взаємозв'язаних завдань: створення незалежної соборної держави в етнічних межах України й запровадження в ній нової моделі соціально-економічних відносин, в основі якої б лежала дрібна (фермерського типу) козацька власність на землю. Цьому завданню були підпорядкована вся діяльність гетьмана Б. Хмельницького військова, економічна і зовнішньополітична.

Відновлену Українську державу Б. Хмельницький розглядав як спадкоємицю княжої Русі, що говорить про тривалість державотворчого процесу на українських землях

Долаючи надзвичайно складні зовнішні та внутрішні перешкоди, гетьман зосередив свої зусилля в першу чергу на будівництві, функціонуванні усіх ланок влади.

Велику увагу Б. Хмельницький надавав формуванню судовим влади. На місце станово-шляхетської системи судів поставали сотенні, полкові і генеральні установи, сільські суди. Практикувалося надсилання гетьманом судових комісій на місце для розгляду справ особливого значення.

Державотворчі процеси в тогочасній Україні визначали такі документи, як "Статті про устрій Війська Запорозького”, чернетки яких до нас дійшли більш ніж офіційні листи. Вагоме місце в легітимізації козацько-гетьманської держави посів Зборівський договір 1649 p., який був першою діючою "конституцією", яка за вагомістю дорівнює англійській Великій хартії.

Наслідуючи демократичні традиційні основи Запорозького козацтва, вперше у світовій історії Б. Хмельницький запровадив нову виборчу систему державної влади — гетьманщину. Поряд з цим він рішуче боровся за зміцнення і централізацію державної влади, долаючи анархізм, та свавілля.

Була проведена принципова, по суті революційна, аграрна реформа, було знищено велике й середнє феодальне землеволодіння (за винятком монастирського), панщинно-фольваркові основи господарства, ліквідовано кріпацтво, утверджено (козацького типу) власність на землю. Козацькі господарі мали чітко виражені тенденції до розвитку якісно нового для того часу шляху — фермерського. Створювалися передумови для розвитку цим же шляхом і селянських господарств. Серед океану великих феодальних кріпосницьких маєтків набували розповсюдження вільні козацькі землеволодіння, тисячі приватних, розданих Богданом, були чимось небаченим, створювали могутню соціальну базу для єднання і консолідації українського народу.

Розвинення економічних основ козацько-гетьманської держави прияла та увага, яка надавалася розвиткові торгівлі, ремісництва, промисловості, соціальним проблемам населення, формуванню нової фінансово-податкової системи. Як і в попередні роки, в козацько-гетьманській державі багато уваги приділялося формуванню ідейно-політичної та духовної основ державотворення. Освіта, наука і культура в ній набули нового піднесення Козацька держава була визнана багатьма іноземними державами, стала рівноправним суб'єктом міжнародного співтовариства.

Існування цієї держави як самостійної й незалежної було нетривалим. Ще в ході переможної війни у Б. Хмельницького та частини його оточення починає утверджуватися думка, що Україна власними силами, без чужої допомоги свою державу не захистить від ворожих нападів. Будучи в стані тривалої війни з Польщею, котра намагалася полонізувати й колонізувати Україну, зазнавши численних пограбувань і спустошень від військ Османської імперії на півдні українська гетьманська верхівка звернула свої погляди до Росії. Великі надії покладалися на спільне слов'янське походження, єдину віру, близькість мови, культури та історичної долі двох народів. Ці наміри завершилися укладанням Українсько-Московських угод 1654 р., за якими України фактично втрачала свою незалежність і входила до складу Росії на правах широкої автономії. Як ці події, так і особі Б. Хмельницького викликали й сьогодні викликають різнопланові, суперечливі оцінки. Видатний український мислитель-патріот Т.Г. Шевченко негативно оцінив насліди цього акту в житті українського народу:

Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну.

Шведський історик Альфред Єнсен писав, що ця унія відіграла фатальну роль у долі України. Це був союз ягняти з вовком, що, мабуть, гетьман не міг навіть припускати, що його символична постать верхи на коні стоятиме на найголовнішому майдані Києва як символ "єдиної й неділимої Росії", тоді як ця Росія душитиме будь-який вияв духовності та індивідуальності й право на самовизначення українського народу, для якого Хмельницький був і залишається найвизначнішим героєм. І все ж Хмельницький заслуговує якнайвищого пошанування за вміле керівництво народно-визвольною боротьбою. Український філософ Григорій Сковорода називав його "героєм і батьком вольності". Адже він зв'язав перервану ще в середніх віках нитку державності, і створена ним Українська козацька держава знову впровадила український народ у сім'ю самостійних народів зі своїм власним життям.

Після Українське-Московської угоди 1654 р. доля української державності вирішувалась у взаємовідносинах Москви й України. Грушевський писав, що Москва хоче наложити руку на всі права і свободи українського народу, а народ в лиці кращих своїх людей бореться проти того, і ця боротьба червоною ниткою проходить через усю подальшу історію країни.

Більшість козацьке-гетьманської держави ставило за мету подовжувати об'єднання українських земель, які ще залишались під владою іноземних держав, відстояти широку автономію України в складі Росії, а за сприятливих умов — добути й повну незалежність. Але царизм рішуче й наполегливо здійснював наступ на політико-адміністративний уклад України, обмежуючи й раз у раз зменшуючи елементи незалежності українського краю. Сподівання на державний суверенітет і незалежність, що сформувалися у свідомості українського народу в роки визвольної війни, ідеї широкої автономії і менталітету в складі сусідньої держави танули й висихали, як на сонці. Кінцевою ж метою царизму була ліквідація української держави, колонізація України з усіма відповідними чинниками. Про це яскраво свідчить проект закону Петра І, котрий зберігається в архівах Міністерства закордонних справ, складений ще 1703 р. За цим документом, потрібно дочекатися смерті Мазепи або навіть позбутися його іншим способом, знищити козаччину — чи виселенням на східні кордони Великороси, чи терором, колонізувати Гетьманщину москалями та німцями, щоб "раз назавжди піти вогнище ворохобників". Ось таке майбутнє чекало Україну.

За цих умов український менталітет не міг не породити копилі боротьби за незалежність. Були й зрадники, що служили російському царатові, разом із ним душили українську державу, збагачуючись на горі власного народу. Невдовзі після укладення угоди Б. Хмельницький зрозумів, що ошуканий царизмом. Як писав М. Грушевський, Б. Хмельницький побачив, як "Москва сильною ногою ставала на Україні". Тим-то він у 1656 р. всупереч волі Росії уклав військовій договір із Швецією та Угорщиною для боротьби проти Польщі, й незабаром ця війна почалася. Очікувалося, що на випадок перемоги західні українські земні, котрі перебували в складі Польщі, відійдуть до гетьманської України, а Україна стане незалежною від Росії. Поразка у війні та смерть Б. Хмельницького зірвала ці плани.

Важливим етапом на шляху боротьби за збереження української держави були гадяцькі угоди Івана Виговського. Політичні ідеї стосувалися збереження й зміцнення української держави, її внутрішнього ладу, релігії, освіти. Україна мала укласти союз із Польщею та Великим князівством Литовським на конфедеративних засадах і розірвати угоди з Росією. Але через цілу низку внутрішніх і зовнішніх умов угода не була здійснена. Та її зміст, ідея, дух не пропали марно.

Доба гетьманства Мазепи

Під час перебування Мазепи в Західній Україні польська шляхта робила неодноразові спроби встановити з ним прямі контакти. Але отримані від неї листи гетьман пересилав Петру І з відповідними коментарями. Так само вчинив він і з листом Станіслава Лещинського, пересланим йому шляхтичем Вольським у жовтні 1706 р. під Замостя. Кілька листів надіслала йому і княгиня Анна Дольська. На початку липня 1707 р. вона від імені короля пропонувала гетьманові виступити проти російського царя, обіцяючи допомогу польських і шведських військ. Зі змістом листа Мазепа ознайомив свого генерального писаря Пилипа Орлика, але самого листа до Москви не відправив. Гетьман вичікував дальшого розвитку подій, всіляко стримуючи незадоволення козацької старшини діями російського командування стосовно українських козаків. Особливе обурення її викликало підпорядкування козацьких загонів російським офіцерам, брутальне поводження з козаками, відбирання коней та запровадження солдатської муштри. Та й сам гетьман у липні 1707 р. дістав царський указ виконувати всі розпорядження Олександра Меншикова, що викликало спалах його гніву. Волею царя Україна дедалі більше позбавлялась автономних прав і перетворювалась на повністю залежну від центральних властей окраїну. Під час перебування Петра І у Києві влітку того ж року виявилися наміри царя та його найближчого оточення змінити внутрішній устрій Гетьманщини й управління нею. Серед старшини визрівала думка про необхідність відновлення статусу України за умовами Березневих статей 1654 р. Старшина шукала вихід із становища, в якому опинилась Україна.